Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №947/569/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/569/26

Провадження № 2-о/947/102/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

- заявниці - ОСОБА_1 ,

- представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

за участі заінтересованих осіб:

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Міністерства оборони України,

про встановлення факту проживання однією сім`єю

чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

06.01.2026 року до Київського районного суду міста Одеси через засоби поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в якій заявниця просить суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви, заявниця посилається на те, що вона та ОСОБА_3 починаючи з 2022 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю, як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 , разом вели спільне господарство та мали спільний бюджет і побут.

Заявниця стверджує, що їх відносини мали відкритий, сталий характер та повністю відповідали ознакам сім`ї, визначеним законодавством України. Вони спільно купували продукти харчування, речі домашнього вжитку, сплачували комунальні послуги та дбали про майно один одного. Їх стосунки сприймалися оточуючими - сусідами, друзями, родичами та колегами - виключно як відносини чоловіка та дружини.

Після мобілізації ОСОБА_4 до лав Збройних Сил України, як вказує заявниця, незважаючи на фізичну відсутність вдома ОСОБА_3 , їх сімейні відносини не припинилися. Вони, за доводами заявниці, підтримували постійний зв`язок за допомогою телефонних розмов, месенджерів та відео дзвінків, на підтвердження чого в неї збереглися переписки та відеозаписи розмов. На відстані, як вказує заявниця, вони обговорювали сімейні питання, підтримувати один одного психологічно, а загиблий продовжував піклуватися про неї як про дружину.

Після трагічної загибелі ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , як вказує заявниця, виникла необхідність у встановленні факту їх проживання однією сім`єю в судовому порядку, що дозволить їй реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих військовослужбовців та належного вшанування пам`яті померлого чоловіка.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 14.01.2026 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

23.02.2026 року судом було ухвалено залучити до участі по справі в якості заінтересованої особи - Міністерство оборони України.

17.03.2026 року до суду від заявника надійшло клопотання про витребування доказів, за наслідком розгляду якої 31.03.2026 року судом було постановлено ухвалу, якою клопотання задоволено частково. Витребувано з Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію про перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у зареєстрованому шлюбі, а саме наявність актового (-их) записів за наслідком реєстрації (-ій), шлюбу відносно зазначеної особи, у тому числі з зазначення інформації про їх розірвання, та у разі їх наявності надати до суду належним чином завірені повні витяги з відповідних актових записів. У задоволенні клопотання заявника ОСОБА_1 про витребування доказів в іншій частині вимог - залишено без задоволення.

23.03.2026 року до суду від заявниці також надійшла заява про виклик і допит в якості свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка задоволена судом в судовому засіданні 31.03.2026 року.

08.04.2026 року до суду від представника Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення, в яких останній просить суд встановити в судовому засіданні інших осіб, які мають безспірне право на отримання одноразової грошової допомоги, а також відмовити у задоволенні заяви, з підстав необґрунтованості заявлених вимог.

22.04.2026 року до суду надійшла від Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відповідь на виконання ухвали суду від 31.03.2026 року.

Судом в судовому засіданні 10.06.2026 року було здійснено допит в якості свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

У судовому засіданні, призначеному на 31.03.2026 року, заявниця та її представник заяву підтримали та просили суд задовольнити.

Заінтересовані особи до судового засідання призначеного на 31.03.2026 року не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 10.06.2025 року за наявною явкою учасників справи.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 22.06.2025 року о 13 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, сторони повідомлялись належним чином.

Заслухавши заявницю та її представника, допитавши свідків, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, надавши оцінку усім доказам по справі та кожному доказу окремо, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд вважає заяву підлягаючою частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 06.12.1995 року Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до довідки від 15.11.2016 року за №4181 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої 15.11.2016 року Управлінням соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси, ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо-переміщеної особи, місце проживання якої визначено за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповіддю Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 17.04.2026 року, на виконання ухвали суду від 31.03.2026 року, повідомлено, що у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян записи про державну реєстрацію шлюбу, а також інформацію про державну реєстрацію розірвання шлюбу відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виявлено.

Згідно з відповідями Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України від 26.01.2024 року за №821 та ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.03.2026 року за №5101 вбачається, що ОСОБА_3 був військовослужбовцем, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 на посаді старшого солдата.

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер у віці 38 років, про що 15.08.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис №7999, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим 15.08.2023 року.

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 18.03.2026 року за №5101 повідомлено, що у відповідності до положень Наказу №280 від 15.09.2022 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України», особова справа на загиблого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не формувалась. Також повідомлено, що згідно з витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису мати ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , батько - ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис про шлюб, народження дітей, встановлення батьківства, усиновлення відсутні. Зверталась до ІНФОРМАЦІЯ_7 рідна сестра померлого - ОСОБА_8 .

У відповідності до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №75464718 від 17.01.2024 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведено 17.01.2024 року у Суворовській державній нотаріальній конторі у місті Одесі спадкову справа до майна померлого за №34/2024, зареєстровану у спадковому реєстрі №71862324.

В рамках вказаної спадкової справи, 07.08.2024 року державним нотаріусом Суворовської державної нотаріальної контори у місті Одесі було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №7-358, відповідально до якого ОСОБА_8 , як сестра померлого, в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула у власність частку належної останньому квартири АДРЕСА_4 .

На підставі зазначеного свідоцтва, 07.08.2024 року за сестрою померлого ОСОБА_3 , померлого - ОСОБА_3 зареєстровано на праві власності частку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав за №390073980 від 07.08.2024 року.

Заявниця у даній справі - ОСОБА_1 стверджує, що проживала з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 2022 року по день смерті останнього, однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, для встановлення факту чого звернулась до суду з даною заявою, з метою реалізації своїх пра у тому числі з отримання одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблих військовослужбовців передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 560/17953/21 у постанові від 18.01.2024.

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 560/17953/21 у постанові від 18.01.2024 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі 3290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Також суд зазначає, що частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями ст. 41 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі статтями 1, 1-2, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Згідно з ст. 16-1 цього Закону, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до п.4 ст. 16-1 Закону, до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до положень Сімейного Кодексу України, зокрема у статті 3 СК України передбачено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №702/490/17).

Частиною 1, 2 ст. 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно ч.1, 3 ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб`єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18) дійшла до висновку, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. (постанова Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №753/11423/22).

У постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №361/4744/19 зазначено, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

Процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Colder v. theUnitedKingdom ), п. п. 28 - 36. Series A №18). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення «спору судом».

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Приймаючи вищевикладене та розглядаючи заяву в межах заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Виходячи зі встановлених судом обставин вбачається, що померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовцю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на праві власності належала частка нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 .

У відповідності до акту опиту свідків складеного громадянами: ОСОБА_8 (сестра померлого ОСОБА_3 ); ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 засвідчено, що в будинку АДРЕСА_1 , проживали у цивільному шлюбі в період з 2022-2023 рік ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

До заяви заявницею надано скріншоти листування заявниці з особою - ОСОБА_13 за липень 2023 рік, які містять дані, що останні під час спілкування обговорюють питання діляться один з одним емоціями відносно один до одного, висловлюють почуття любові, підтримки, хвилювань один до одного, тощо.

Також судом встановлено, що 04.11.2025 року сестрою померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_8 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Берзінь-Усовою І.А., зареєстрованої в реєстрі за №1307, у відповідності до якої ОСОБА_8 уповноважила ОСОБА_1 у тому числі на право замовляти, узгоджувати, та організовувати облаштування місця поховання та встановлення пам`ятника (надгробної плити) на місця поховання померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У відповідності до наданих письмових свідчень, складених 14.04.2026 року ОСОБА_14 , військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_3 , підтверджено, що ОСОБА_14 проходив військову службу разом із ОСОБА_3 у складі військової частини НОМЕР_3 , разом проходили ВЗВП, служили в одному підрозділі, та перебували на одній позиції. ОСОБА_14 засвідчив, що ОСОБА_15 був надійним побратимом, за час служби вони стали друзями. ОСОБА_14 зазначено, що ОСОБА_3 часто йому розповідав про свою дружину ОСОБА_16 , тому йому - ОСОБА_14 відомо що до мобілізації ОСОБА_3 жив разом зі своєю цивільною дружиною - ОСОБА_1 , як одна сім`я. ОСОБА_14 зазначив, що ОСОБА_3 завжди говорив про неї з повагою і теплом, було видно що для ОСОБА_17 вона важлива. ОСОБА_14 засвідчив, що під час перебування на службі, у будь-яких умовах, ОСОБА_3 щодня тримав із нею зв`язок, телефонував або писав. ОСОБА_15 неодноразово повторював що спілкування з дружиною давало йому сили триматися. Підтвердив, що часто бачив, як ОСОБА_3 отримував посилки від дружини, яка була для нього підтримка з дому, та він завжди ділився з побратимами. . ОСОБА_14 засвідчив, що ОСОБА_3 , розповідав, що ОСОБА_18 власноруч вишила йому бойову вишиванку, яка для нього була, як оберіг, а також ОСОБА_15 говорив що планує їхати у відпустку щоб одружитися з ОСОБА_19 . ОСОБА_14 зазначено, що дане свідчення надається ним чесно, як побратимом, який знав ОСОБА_17 особисто і був поруч в останні хвилини його життя, намагаючись його врятувати.

Під час розгляду справи, судом за заявою заявницею було викликано і здійснено допит свідків: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Так, свідок - ОСОБА_8 під час допиту надала свідчення, що є рідною сестрою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який, як повідомлено свідком, не перебував у зареєстрованому шлюбу та не мав дітей. Свідок повідомила, що вона знайома з ОСОБА_20 (заявницею в цій справі), яка була дівчиною її померлого брата, з якою ОСОБА_15 познайомився на початку 2022 року, а з 08.03.2022 року він та ОСОБА_18 почали спільно проживати, з якими також проживала вона - ОСОБА_3 . Свідок засвідчила, що відносини і стосунки ОСОБА_18 та її померлого брата відповідали стосункам чоловіка та жінки. Також свідок зазначила, що у березні 2023 року її брата ОСОБА_17 мобілізували та він проходив військову службу до моменту смерті, за наслідком чого ОСОБА_1 переїхала від неї - ОСОБА_3 , однак відносини між ОСОБА_21 та її братом - ОСОБА_17 не припинялись до моменту його смерті. Свідок засвідчила, що ОСОБА_1 під час перебування її брата на військовій службі, його підтримувала, передавали речі, солодощі, їжу. Також свідок надала свідчення, що її брат - ОСОБА_3 , мав намір зареєструвати шлюб з ОСОБА_1 . ОСОБА_3 під час допиту зазначала, що вважає заявлені ОСОБА_1 вимоги у цій справі такими, що підлягають задоволенню.

Свідок - ОСОБА_5 під час допиту надала свідчення, що знайома з ОСОБА_1 з 2023 року. Свідку відомо, що ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , про смерть якого вона - свідок дізналась на кладовищі, оскільки ОСОБА_15 похований на одному кладовищі поряд з її сином. Свідок засвідчила, що працівники кладовища забороняли ОСОБА_16 доглядати за могилою ОСОБА_3 , так як вона оці йно не є родичкою померлою, у зв`язку з чим ОСОБА_18 отримувала у сестри померлого ОСОБА_17 довіреність на уповноваження з вчинення відповідних дій по догляду за могилою померлого ОСОБА_3 . Свідок зазначила, що її син загинув на декілька днів пізніше ніж цивільний чоловік ОСОБА_22 , а поховання їх відбулось з запізненням через тривалість перевезення тіл. Свідок підтвердила, що вона разом з ОСОБА_21 займались питаннями отримання права на встановлення пам`ятників на місцях поховання їх близьких осіб: померлого сина свідка та померлого цивільного чоловіка ОСОБА_22 .

Статтею 90 ЦПК України передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Досліджуючи отримані свідчення свідків за наслідком їх допиту, суд вважає відсутніми підстави для ставлення їх під сумнів, а також відсутність сумнівів у їх достовірності, правдивості фактів повідомлених свідками, приймаючи, що дані свідчення узгоджуються між собою та об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає, що зібрані і наявні в матеріалах справи докази, у тому числі: показання свідків, письмові та електронні докази, які є належними, допустимими, достовірними та достатніми, в цілому підтверджують що заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з березня 2022 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, між якими були наявні відносини, притаманні подружжю.

У зв`язку з чим, викладені заявницею в обґрунтування своїх вимог доводи, суд вважає достовірними, підтвердженими письмовими та електронними доказами, а також показаннями свідків, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, за наслідком чого заява підлягає задоволенню.

Одночасно суд зазначає, що в рамках розгляду даної справи, судом не встановлено наявність спору про право і як наслідок відсутності підстав для розгляду справи в порядку позовного провадження.

Верховний Суд у викладеній сталій практиці зазначає, що процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 758/7094/19 (провадження № 61-21398св19).

У постанові від 21 лютого 2024 року по справі № 369/8687/22 (провадження № 61-9805св23) Верховний Суд підкреслив, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Верховним Судом було наголошено на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: визнання її членом сім`ї загиблого військовослужбовця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, для даних правовідносин характерна відсутність спору про право, що прослідковується із позиції заінтересованих осіб, однією із яких було наголошено лише на недоведеності відповідного факту, що може бути вирішено під час судового розгляду в порядку окремого провадження.

З приводу висловлених заперечень заінтересованою особою - Міністерства оборони України, суд вважає безпідставними, а також враховує, що у відповідності до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.02.2024 року по справі №303/5724/22, між позивачем та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказане Міністерство не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Тобто, лише між отримувачами допомоги може виникнути спір про право.

Отже, заявниця не має іншої можливості документально підтвердити заявлені факти, але їх встановлення породжує юридичні наслідки, спір про право відсутній.

Також судом встановлено, що заявлений заявниці до встановлення факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідний для підтвердження її соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки її загиблий чоловік був військовослужбовцем.

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є частково обґрунтованою та підлягає до часткового задоволення у вищевикладений спосіб.

Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної заяви, судом враховується, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), за участі заінтересованих осіб: ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_6 ), Міністерства оборони України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6), про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 , починаючи з березня 2022 року по дату смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22.06.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко