Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №756/5706/26 — Оболонський районний суд міста Києва

22.06.2026 Справа № 756/5706/26

Унікальний номер 756/5706/26

Номер провадження 2/756/6110/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Шролик І.С.,

секретар судового засідання - Макушевої А.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

третьої особи - ОСОБА_3 ,

свідків - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просить суд визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 11 січня 1982 виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва видано ордер ОСОБА_7 на житлове приміщення НОМЕР_2 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На родину, ОСОБА_8 , дружину ОСОБА_9 , яка померла у 2024 році, сина ОСОБА_6 та доньку ОСОБА_1 .

Наймача квартири ОСОБА_8 виписано за рішенням суду.

Станом на день звернення до суду квартира неприватизована та у ній зареєстровані позивач, донька ОСОБА_10 та рідний брат ОСОБА_6 , який з 1998 року є зниклим безвісти. Фактично у квартирі проживає позивач разом з донькою, усі витрати по утриманню квартири, проведенню ремонту несе позивач. Позивач посилається, що бажає реалізувати право приватизації житла, тому просить суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу справ від 03 квітня 2026 року визначено головуючим суддю Шролик І.С.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 13 квітня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого розгляду.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року закрито підготовчий розгляд та призначено до справу до судового розгляду на 22 червня 2026 року.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Не заперечував проти заочного розгляду справи.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з?явився, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання судової повістки за адресою зареєстрованого місця проживання. Судова кореспонденція повернулася з відміткою «адресат відсутній». Також оголошення розміщувалось на сайті «Судова влада». Клопотання про відкладення розгляду справи до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що є сусідкою. Відповідача, як і позивача знає з дитинства. Відповідача не бачила за місцем реєстрації майже двадцять років. Відомо що він пішов з місця проживання й додому не повернувся.

Свідок ОСОБА_12 ОСОБА_13 пояснила, що з 1996 року відповідача жодного разу не бачила. Знає що позивач зверталася до відділу поліції з метою розшуку брата.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, вислухавши учасників справи та свідків, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об`єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, судом встановлені наступні обставини та правовідносини між сторонами.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Шевченківської районної Ради народних депутатів м. Києва від 11 січня 1982 року №42 ОСОБА_8 видано ордер серії Б №99724 на житлове приміщення - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_8 право на вселення у зазначену квартиру отримали: ОСОБА_9 (дружина), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_1 (донька).

Відповідно до довідки Житлово-експлуатаційної компанії Оболонського району у м. Києві від 04 березня 2015 року, згідно Розпорядження Мінського районного виконавчого комітету від 28 липня1998 року №874 були внесені зміни в договір найму житлового приміщення (квартира АДРЕСА_1 ) та укладено його з ОСОБА_9 у зв`язку з випискою наймача квартири ОСОБА_8 згідно рішення суду.

Згідно з довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 14.12.2016 №85/4132/8847, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_9 (наймач), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_10 (онука), ОСОБА_14 (онук).

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09 січня 2024 року, встановлено, що ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт не проживання відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується актом про не проживання за місцем реєстрації від 25 березня 2023 року, починаючи з 28 серпня 1996 року, який підписаний мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з відповіді Оболонського управління поліції ГУНП у місті Києві від 13 березня 2015 року, ОСОБА_9 зверталась до відділу поліції зі заявою щодо зникнення її сина ОСОБА_6 , 1975 року народження. Місце знаходження безвісті зиклого не встановлено.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , пояснили що з 1996 року відповідача за місцем реєстрації не бачили.

Отже, установлено, що відповідач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , однак протягом тривалого часу не користується квартирою, не проживає за місцем своєї реєстрації, не сплачує комунальні послуги, не бере участі в її утриманні, житлом не цікавиться.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ордер - це по суті є правоустановчим документом індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім`єю у жиле приміщення.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні роз`яснення містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Такого правового висновку щодо застосування положень статей 71, 72 ЖК Української РСР дійшов і Верховний Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц та у постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц.

Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов`язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України)

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно з положень 71, 72 ЖК Української РСР саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Наявними в матеріалах справи доказами, а також показами свідків, наданими у судовому засіданні, підтверджено, що відповідач з 1996 року, майже двадцять років в квартирі за місцем своєї реєстрації не проживає, там відсутні її особисті речі, не сплачує за житлово-комунальні послуги, будь-яких витрат по утриманню житла не несе.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до переконання, що позивачем доведено, що відповідач не проживає без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені.

Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11січня 1995 року, пункт 63).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Оцінюючи вимоги позивача про визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції, суд приходить до переконання, що відповідачем ОСОБА_6 втрачений інтерес до спірної квартири.

Питання розподілу судових витрат не заявлялось.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81,141, 263, 264, 265, 268, 279 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя І.С. Шролик