Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №752/13994/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/13994/25

Провадження №2/752/4776/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кокошка О.Б.,

за участю секретаря Потапенко Д.І.,

представника позивача Петренко С.В. ,

представника відповідача Мазур О.В. ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування та розпорядженні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування та розпорядженні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позов обґрунтований тим, що 25 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошову суму у розмірі 729 232,80 грн, що в еквіваленті, за курсом продажу доларів США в АТ «Універсал Банк» на день укладання цього договору, становить 19 040,00 доларів США.

Сторони домовились, що позичальник зобов`язаний повернути (погасити суму) грошових коштів у повному обсязі у строк 25 вересня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, 25 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 неналежним чином виконував зобов`язання згідно з графіком платежів передбачених договором позики у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до Звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» від 24 січня 2025 року вартість квартири, що є предметом іпотеки становить 2 003 000,00 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 47 719,00 доларів США.

Відповідачем повернуто кошти частково у сумі 73 199,30 грн, що в еквіваленті становить 1 747,00 доларів США, тож станом на 05 лютого 2026 року заборгованість складає 724 576,70 грн, що в еквіваленті становить 17 293,00 доларів США.

ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу від 05 лютого 2025 року про усунення порушень за договором позики від 25 вересня 2023 року, в якій повідомив про наявність заборгованості за договором позики у сумі 724 576,70 грн, що в еквіваленті становить 17 293,00 доларів США та попередив про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 буде діяти згідно з пунктами 5.1., 5.3., 5.4. договору іпотеки, а саме, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Проте ця вимога ОСОБА_4 залишилась без виконання.

ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу від 11 березня 2025 року про усунення порушення за договором позики від 25 вересня 2023 року, в якій повідомив про наявність заборгованості за договором позики у сумі 717 659,50 грн, що в еквіваленті становить 17 293,00 доларів США та попередив про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 буде діяти згідно з пунктами 5.1., 5.3., 5.4. договору іпотеки, а саме, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Повторна вимога також залишилась ОСОБА_4 без виконання.

15 квітня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора, а саме до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тоцької Ольги Володимирівни із заявою, на підставі якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 78462951 від 17 квітня 2025 року на об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1782988780000.

Отже, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Оскільки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір позики від 25 вересня 2023 року, не є споживчим кредитом у розумінні Закону України «Про споживче кредитування», тому вимога про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку відбується за умовами чинного законодавства.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив усунити перешкоди у праві користування та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_4 та зняття його з реєстраційного обліку.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.

У липні 2025 року ОСОБА_4 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що при отриманні позики він був фактично введений в оману щодо умов і правової природи договору позики. Зазначає, що мав бажання отримати у кредит кошти у сумі 8 000,00 доларів США для їх використання на власні потреби і потреби сім`ї, тож звернувся до однієї з кредитних організацій, представник якої і була присутня при підписанні договору позики та іпотечного договору. До того ж представник кредитної організації при підписанні договору позики повідомила йому, що він фактично отримує у позику 8 000,00 доларів США, а зазначена у договорі сума 19 040,00 доларів США - це та сума коштів, яку йому потрібно повернути з урахуванням процентів за користування позикою. Що підтверджується власноручно написаною розпискою про отримання в борг саме 8 000,00 доларів США. Із позивачем він взагалі не знайомий.

У серпні 2025 року ОСОБА_3 подав до суду через систему «Електронний суд» письмові пояснення на відзив, навівши аналогічні доводи, які зазначені ним у позовній заяві, та просив задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник позивача адвокат Петренко С.В. у судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити.

Представник відповідача адвокат Мазур О.В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

25 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір позики.

Згідно із пунктом 1 договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошову суму у розмірі 729 232,80 грн, що в еквіваленті становить 19 040,00 доларів США, за курсом продажу доларів США в АТ «Універсал Банк» на день укладання цього договору. Позичальник зобов`язується повернути в строк та на умовах, передбачених цим договором позику у зазначеному розмірі.

Відповідно до підпункті 3.2 договору позики повернення позиченої суми грошей повинно вчинятися за наступним графіком: 25 числа кожного місяця починаючи із 25 жовтня 2023 року до 25 серпня 2028 року суму у розмірі, що в еквіваленті становить 184,00 доларів США, за курсом продажу доларів США в АТ «Універсал Банк» на день укладення цього договору, а решту суми у розмірі, що в еквіваленті становить 8 184,00 доларів США, за курсом продажу доларів США в АТ «Універсал Банк» на день укладення цього договору - 25 вересня 2028 року.

Пунктом 9 договору позики передбачено, що якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (або її частину) у встановлений строк, або у випадку будь-яких порушень графіку повернення суми позики більш ніж на 5 робочих днів, зазначеного в пункті 3.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, а також штраф у розмірі 10 % від суми місячного платежу за кожен день прострочення, починаючи з першого дня та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, 25 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки.

Пунктом 1.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавці передають, а іпотекодержатель приймає в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки має загальну площу 52,5 кв. м, житлову - 28,9 кв. м.

Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. За своїми правовими наслідками застереження про задоволення вимог іпотекодержателя прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

05 лютого 2025 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу про усунення порушення за договором позики від 25 вересня 2023 року, в якій повідомив про наявність заборгованості за договором позики у сумі 724 576,70 грн, що в еквіваленті становить 17 293,00 доларів США та попередив про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 буде діяти згідно з пунктами 5.1., 5.3., 5.4. договору іпотеки, а саме, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Проте ця вимога ОСОБА_4 залишилась без виконання.

11 березня 2025 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу про усунення порушень за договором позики від 25 вересня 2023 року, в якій повідомив про наявність заборгованості за договором позики у сумі 717 659,50 грн, що в еквіваленті становить 17 293,00 доларів США та попередив про те, що у випадку невиконання або неналежного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 буде діяти згідно з пунктами 5.1., 5.3., 5.4. договору іпотеки, а саме, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Проте повторна вимога також залишилась ОСОБА_4 без виконання.

15 квітня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тоцької Ольги Володимирівни із заявою, на підставі якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:78462951 від 17 квітня 2025 року на об`єкт нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1782988780000.

Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

22 квітня 2025 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_4 вимогу щодо виселення з квартири.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, вирішуючи спір, повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що: «загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК України не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини. А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу».

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 753/2350/23 (провадження № 61-8720св24), від 19 листопада 2025 року у справі № 404/3927/23 (провадження № 61-3346св24).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

За Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКан проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже виселення відповідача буде непропорційним втручанням в контексті приписів статті 8 Конвенції.

Щодо вимог позивача про те, що реєстрація відповідача в належній квартирі всупереч його волі створює перешкоди в користуванні, володінні та розпорядженні належною йому квартирою, то суд звертає увагу, що згідно з пунктом 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг із заявою про зняття ОСОБА_4 із зареєстрованого місця проживання і йому було би в цьому відмовлено.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність вимог позивачем про виселення відповідача зі спірної квартири, адже за встановлених судом обставин виселення проводитися тільки з наданням іншого житлового приміщення, яке повинно бути зазначене у рішенні суду. Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги без зазначення іншого житлового приміщення, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позову судові витрати зі сплати позивачем судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування та розпорядженні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 23.03.2026.

Суддя О. Б. Кокошко