Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №148/866/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/866/26

Провадження № 2/148/1019/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчук О.О.,

за участю секретаря Носулько К.П.

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку з повідомленням сторін в м. Тульчин цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором №550159-КС-001 про надання кредиту від 06.08.2025 року, що становить 18838,60 грн, яка складається з: 11000,00 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 28,60 грн сума прострочених платежів по процентах; 5500,00 суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦКУ; 2310,00 суми прострочених платежів за комісією.

Позов мотивований тим, що 06 серпня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №550159-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 11 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника.

Позивач зазначає, що до теперішнього часу ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в загальному розмірі 18838,60 грн., яку просить стягнути з відповідача, а також сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Представник позивача ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" у судове засідання не з`явився, позовна заява містить вимоги про розгляд справи у відсутності представника позичача, а також не заперечує проти винесення заочного рішення в разі неявки відповідачки в судове засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, заяв та клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи у його відсутності від останнього на адресу суду не надходили.

Зі згоди представника позивача у відповідності до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Верховний Суд не одноразово зазначав, що у тому випадку, якщо судова повістка повертається до суду з причин того, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а особа вважається повідомленою належним чином.

Звертаю увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову повістку за належною адресою та яка повернулася до суду в зв`язку з відмовою від її отримання або відсутністю адресата за вказаною адресою, вважається належним повідомленням, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції та перебуває поза межами контролю відправника.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.ст. 76-83, 174 та 191 ЦПК України та не подав до суду заперечень щодо вимог позивача та доказів на їх спростування, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачем заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Судом встановлено, що 06.08.2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 550159-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» ( а.с. 17-25).

06.08.2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 550159-КС-001 про надання кредиту (а.с. 26-27).

06.08.2025 року ОСОБА_1 прийняв пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 550159-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою (а.с. 36-44).

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7696 на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який боржником було введено (відправлено).

Відповідно до п. 2.1 договору кредиту ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 11 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало позичальнику грошові кошти в розмірі 11 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про перерахування грошових коштів (а.с. 46 зворот), а також витребуваною судом інформацією з АТ №УНІВЕРСАЛ БАНК» від 23.05.2026 за № БТ/Е-21559.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 18.02.2026 року утворилась заборгованість за договором № 550159-КС-001 у розмірі 18838,60 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту 11 000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах 28,60 грн, суми заборгованості по штрафах у розмірі 5500,00 грн, суми прострочених платежів за комісією 2310,00 грн (а.с. 11-13).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання кредиту № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису шляхом зазначення одноразового ідентифікатору: UA-7696.

Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти.

Таким чином, ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.

Отже, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 на укладення такого договору на відповідних умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відтак, підписанням договору про надання кредиту № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та/або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року недійсним (неукладеним) відповідачем не заявлено.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та приходить висновку про наявність підстав для стягнення відповідної частини заборгованості.

Що стосується вимоги про включення до кредитного договору № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року умови про сплату комісії за видачу кредиту у розмірі 2310,00 грн, суд вказує на таке.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»)

Згідно із умовами кредитного договору № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року кредитодавець надав позичальнику кредит для власних потреб, тобто кредит є споживчим.

Відповідно до ч. 1-2, 5, 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.04.2022 року в справі № 640/14229/15 , від 21.04.2021 року в справі № 677/1535/15.

У постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі № 727/5461/23 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» не навело переліку послуг, за які встановив комісію, а лише вказав, що сплата комісії саме за надання кредиту (п. 2.5.), тобто за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, а тому така умова кредитного договору є несправедливою, суперечить принципу добросовісності, та має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

Враховуючи те, що пунктом 2.5. кредитного договору № 550159-КС-001 від 06.08.2025 року встановлено комісію за надання кредиту, то вказане положення зазначеного договору є нікчемним, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, яка складається із суми прострочених платежів за комісією 2310,00 грн.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просило стягнути із відповідача за кредитним договором, зокрема і 5500,00 грн суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦКУ.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22 зроблено висновок щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія цього пункту.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3)у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Таким чином, враховуючи зміни, які були внесені в кінцеві та перехідні положення ЦК України, суд вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача 5500,00 грн заборгованості відповідно до ст. 625 ЦКУ, необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст.141ЦПК України з відповідача підлягає стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 558,64 грн. (11028,00Х2662,40/18838,60).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 526, 530, 599, 610-612, 625, 626, 628, 629, 1048-1050, 1054, 1055,1056-1ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 247, 263-265,280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_3 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" (бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41084239) заборгованості за договором № 550159-КС-001 від 06.08.2025 про надання кредиту в розмірі 11028,60 грн. (одинадцять тисяч двадцять вісім) гривень 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_3 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІЗНЕС ПОЗИКА" (бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41084239) 1 558,64 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 64 коп., у рахунок відшкодування понесених позивачем витрат зі сплати судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області, протягом тридцяти днів, починаючи з дня проголошення, чи отримання копії рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.О.Дамчук