Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №135/1019/26 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1019/26

Провадження № 3/135/339/26

ПОСТАНОВА

іменем України

22.06.2026 м. Ладижин

Суддя Ладижинського міського суду Вінницької області Волошина Т.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та потерпілої ОСОБА_1 , розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли з ВП №3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2026 інспектором СРПП ВП № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, лейтенантом поліції Рудяком М.С. було складено протокол серії ВБА № 146367 про те, що 14.06.2026 ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем свого проживання, вчинила відносно своєї матері ОСОБА_1 домашнє насильство в сім`ї, а саме висловлювалася на її адресу нецензурною лайкою та створила нестерпні умови для проживання, що було кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину у вчиненні вказаного правопорушення не визнала, факт вчинення зі свого боку дій, які полягали у висловлюванні на матері ОСОБА_1 нецензурною лайкою, заперечила. Вказала, що за вказаних в протоколі обставин, між нею та матір`ю сталася побутова сварка, причиною якої слугувала розбіжність в поглядах щодо оплати комунальних послуг за користування квартирою, співвласниками якої є вона разом з матір`ю.

Потерпіла ОСОБА_1 вказала, що за вказаних в протоколі обставин, між нею та донькою сталася побутова сварка, причиною якої слугувала розбіжність в поглядах щодо оплати комунальних послуг за користування квартирою, співвласниками якої є вона разом з донькою. Стверджує, що вказаними діями доньки будь-якої шкоди її фізичному чи психічному не завдано, претензій до неї вона не має.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 , суд доходить таких висновків.

За змістом ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.

Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, він повинен бути оформлений належним чином і містити всі дані, необхідні для своєчасного та об`єктивного встановлення наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення.

З огляду на це на суддю при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 278 КУпАП покладено обов`язок встановити правильність складання протоколу та інших матеріалів справи.

З протоколу серії ВБА № 146367 від 14.06.2026 видно, що ОСОБА_2 ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, а саме те, що остання 14.06.2026, перебуваючи за місцем свого проживання, вчинила стосовно своєї матері ОСОБА_1 домашнє насильство в сім`ї, а саме вживала на її адресу нецензурні висловлювання та створила нестерпні умови для проживання, тобто вчинила домашнє насильство психологічного характеру.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, є вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Суд зауважує, що стаття 173-2 КУпАП застосовується у редакції, яка набрала чинності 19 грудня 2024 року відповідно до Закону України № 3733-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв`язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Зазначеним законом із диспозиції норми виключено попереднє формулювання «внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода» та замінено його на «внаслідок чого була завдана шкода». Це законодавче уточнення означає, що фактичне настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого є обов`язковою умовою для визнання наявності складу правопорушення, а не лише потенційна можливість її заподіяння. Отже, законодавець посилив матеріальний характер об`єктивної сторони правопорушення та виключив можливість притягнення особи до відповідальності лише на підставі формальної фіксації дій без доведення реальних наслідків.

Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення, у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства простежується у діях порушника, якщо дій кілька — зазначається кожна дія і вид насильства, а також наслідки цих дій стосовно особи, щодо якої вони були вчинені.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство — форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З аналізу наведених вище норм Закону слідує, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, наявне тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою фактичне настання фізичної або психологічної шкоди.

Отже, самі по собі дії не утворюють домашнього насильства та складу адміністративного правопорушення. Тільки у тому випадку, коли вони завдали шкоди психічному чи фізичному здоров`ю особи, зазначені дії становлять об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

З протоколу серії ВБА № 146367 від 14.06.2026 видно, що працівниками поліції не зазначені наслідки, настання яких є обов`язковою умовою згідно з диспозицією статті 173-2 КУпАП. Зокрема, протокол не містить відомостей про те, чи викликали дії ОСОБА_2 у ОСОБА_1 побоювання за свою безпеку або безпеку третіх осіб; чи спричинили вони у неї емоційну невпевненість або нездатність захистити себе; чи завдано шкоди її психічному здоров`ю; чи зверталася вона за медичною або психологічною допомогою; яким є її суб`єктивне сприйняття описаних дій та реакція на них. Відсутність цих відомостей свідчить про те, що органом, уповноваженим на складання протоколу, не виконано обов`язок, покладений на нього ст. 252 КУпАП, щодо збирання доказів, необхідних для встановлення всіх елементів складу правопорушення.

Окрім того, сама потерпіла під час судового розгляду вказала, що діями доньки будь-якої шкоди її фізичному чи психічному здоров`ю не завдано.

Водночас матір ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_2 під час судового розгляду одноголосно стверджують, що між ними виник простий побутовий конфлікт.

Слід зазначити, що конфлікт сам по собі не є тотожним поняттю «домашнє насильство». Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) — це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, яка супроводжується складними колізіями. Конфлікт не містить наведених вище ознак домашнього насильства. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди до нього призводить.

Отже, насильство є результатом свідомих, підкріплених агресією дій кривдника, спрямованих на заподіяння шкоди потерпілому.

Крім того, системний аналіз чинного національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

У той час як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується зіткненням протилежних інтересів і поглядів, напруженням і крайнім загостренням суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, яка супроводжується складними колізіями; ситуацію, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, а й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

За таких обставин взаємний та ситуативний характер конфлікту матері та доньки у поєднанні з повною відсутністю у справі доказів щодо наслідків для психічного здоров`я потерпілої унеможливлює встановлення вини ОСОБА_2 поза розумним сумнівом.

Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04; рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно з ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, якою визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine) з посиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)).

Згідно з наведеною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Водночас суд враховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке, на думку такого органу, містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП, і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), висловлену в рішенні у справі «Карелін проти Російської Федерації», суд приходить до висновку, що протокол, складений без відображення всіх обов`язкових ознак складу правопорушення та не підкріплений іншими належними доказами, не може бути єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд встановив, що у справі відсутні належні та допустимі докази настання обов`язкових наслідків у вигляді шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої: протокол про адміністративне правопорушення не містить відповідних відомостей, а сама потерпіла під час судового розгляду будь-яку шкоду своєму здоров`ю заперечила. За відсутності доказів, що спростовують розумний сумнів у винуватості особи, провадження підлягає закриттю.

Відтак, з урахуванням того, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, обставини, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють зробити висновок про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів ст. 62 Конституції України, згідно з якою усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, та зважаючи на те, що вину ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доведено, суд вважає необхідним провадження у даній справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись статтями 247, 256, 268, 278 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВБА № 146367 від 14.06.2026, - закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області.

Суддя