Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №635/695/26 — Харківський районний суд Харківської області

08.06.26

Справа № 635/695/26

Провадження по справі № 2/635/3844/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року с-ще Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Назаренко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Крижановської Л.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати особистою приавтної власністю ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що з 13 січня 1986 року він працював на посаді старшого економіста по праці та заробітної плати у Радгоспі ім. Червоної армії Харківського району. Під час роботи в радгоспі йому було запропоновано придбати будинок, який належав Радгоспу ім. Червоної армії. Оскільки власного житла на той момент він не мав, то подав відповідну заяву до радгоспу з метою купівлі житлового будинку. На момент купівлі житлового будинку він перебував у зареєстрованому шлюбі з 19.03.1983 року з ОСОБА_3 , з ініціативи якої шлюб було розірвано 29.11.2011 року. Після розірвання шлюбу відповідачка виїхала за невідомим напрямком, її місцезнаходження позивачу невідоме, жодного разу з нею не бачилися та не спілкувалися. Зазначає, що житловий будинок був придбаний за його власні кошти та був зареєстрований на його ім`я в період перебування у зареєстрованому шлюбі. Вони разом з відповідачкою працювали в одному радгоспі. Коли йому надійшла пропозиція купівлі житлового будинку від керівництва радгоспу, він разом з відповідачкою проживав в службовому житлі, наданому радгоспом. Так як у подружжя були досить натягнуті стосунки, про що керівництву радгоспу було відомо, саме йому запропонували придбати житловий будинок. На вказану пропозицію він погодився. Наказом Радгоспу ім. Червоної армії Харківського району за підписом директора ОСОБА_4 від 13.02.1992 року № 66 «Про продаж житла робочим колгоспу» на підставі рішення трудового колективу, поданої ним заяви, вирішено продати ОСОБА_1 за готівковий розрахунок за 13629, 00 рублів житловий будинок інвент. № 165. Згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку від 15.02.1992 року Радгосп ім. Червоної армії Харківського району продав, а громадянин ОСОБА_1 купив житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На час купівлі житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 ані він, ані відповідач коштів на його придбання не мали. Кошти на придбання житла позивачу були подаровані матір`ю, яка мала власні заощадження, а саме 16000 у.е., що було еквівалентно на момент купівлі житлового будинку 9110, 00 рублів.Також, згідно розписки від 05.02.1992 року він отримав в борг від ОСОБА_5 8000 у.е., що було еквівалентно на момент купівлі житлового будинку 4550 рублів та зобов`язався їх повернути до 05.02.2017 року. ОСОБА_5 є подругою сім`ї, мешкає по сусідству з ним, а відтак грошові кошти надавала на досить тривалий час (до 2017 року). ОСОБА_5 займалася сільським господарством та мала власні заощадження, а оскільки добре знала та спілкувалася із сім`єю позивача, мала гарні відносини з його матір`ю, вирішила допомогти із придбанням власного житла. Позивач зазначає, що виключно він займався і займається утриманням житлового будинку, саме власними силами та за особисті кошти було зроблено ремонт та облаштування житлового будинку. Оскільки житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 був придбаний ним за особисті кошти (частина коштів була подарована матір`ю, інша частина була отримана ним у позику), він звернувся до суду з даними позовом.

Аргументи учасників справи.

Відповідач відзиву на позов не надала, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не зверталася.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, матеріали справи містять заяву позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились усі учасники справи, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з неодноразовою неявкою в судове засідання належним чином повідомленої про дату, час та місце судового засідання відповідача, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Рух справи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 18 травня 2026 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю закрито. Призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 з 13 січня 1986 року працював на посаді старшого економіста по праці та заробітної плати у Радгоспі ім. Червоної армії Харківського району, що підтверджується копією Витягу з трудової книжки.

Наказом Радгоспу ім. Червоної армії Харківського району за підписом директора ОСОБА_4 від 13.02.1992 року № 66 «Про продаж житла робочим колгоспу» на підставі рішення трудового колективу (протокол №10 від 20.12.1991), поданої заяви ОСОБА_1 та акту оціночної комісії вирішено продати ОСОБА_1 за готівковий розрахунок за 13629, 00 рублів житловий будинок інвент. № 165.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 15.02.1992 року Радгосп ім. Червоної армії Харківського району продав, а громадянин ОСОБА_1 купив житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Харківському міжміському бюро технічної інвентаризації 13 серппня 1992 року в цілому за ОСОБА_1 .

З наданої розписки вбачається, що 05 лютого 1992 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 4555 рублів на придбання будинку для себе, що еквівалентно 8000 (вісім) тисяч доларів. Грошові кошти зобов`язався повернутии до 05 лютого 2017 року.

Також з розписи ОСОБА_5 від 05 лютого 2017 рокуу про повернення боргу вбачається, що вона отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8000 доларів США по курсу на дату повернення коштів, у повному обсязі, претензій не має.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 29 листопада 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківськеої області, актовий запис №252.

З довідки КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» від 15.05.2024 року № 1072 вбачається, що згідно архівних реєстраційних матеріалів БТІ, станом на 31.12.2012, право власності на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в цілому за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого виконкомом Сороківської селищної ради 15 лютого 1992 р. № 85, про що 13 серпня 1992 року внесено відповідний запис в реєстрову книгу № 1 за реєстровим номером 70.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров`я.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно з положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти :пного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6- 1568цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Відтак, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

У цій справі позивач надав докази того, що вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , була сплачена особисто ним повністю у період перебування у шлюбі з відповідачкою.

Оскільки позивач довів, що оплатив вартість житлового будинку власними коштами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати суд залишає за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати особистою приавтної власністю ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування)АДРЕСА_1 .

У звязку з перебуванням судді Назаренко О.В. у відпустці з 15.06.2026 по 19.06.2026 та вихідними джнями 20.06.2026 та 21.06.2026 повне рішення складено та підписано 22 червня 2026 року.

Суддя О.В.Назаренко