Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №127/4112/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Київ

справа № 127/4112/24

провадження № 61-10450св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перший відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та доповнення позову вимогою про поділ спільного майна подружжя остаточно просила суд:

- визнати за нею право власності на автомобіль «Ноnda Crosstour», 2013 року, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2

зі стягненням з неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/2 його частку;

- звільнити з-під арешту автомобіль «Ноnda Crosstour», 2013 року, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на який у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 накладено арешт постановою про арешт майна боржника від 03 січня 2024 року;

- в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,08000 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, яка розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Мізяківсько-Хутірська сільська рада;

- звільнити з-під арешту 1/2 частку земельної ділянки площею 0,08000 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, яка розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Мізяківсько-Хутірська сільська рада, який накладено постановою про опис і арешт майна (коштів) боржника від 14 березня 2024 року.

Позов мотивований тим, що з 22 жовтня 2006 року сторони перебувають у шлюбі, за час якого ними було набуто у спільну сумісну власність майно,зокрема, транспортний засіб Ноnda Crosstour, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , придбаний ними 15 травня 2015 року, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Після відкриття провадження у справі позивачка з`ясувала, що за ОСОБА_2 зареєстрована земельна ділянка площею 0,08000 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Мізяківсько-Хутірська сільська рада, яка набута ОСОБА_2 у власність на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 05 березня 2010 року № 315.

30 травня 2023 року Вищим антикорупційним судом ухвалено вирок у справі

№ 127/13972/17, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368, частиною другою статті 369-2 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного йому на праві власності майна.

27 грудня 2023 року на виконання вироку суду в частині конфіскації 1/2 частини належного ОСОБА_2 майна Вищим антикорупційним судом видано виконавчий лист, а 03 січня 2024 року Першим відділом ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного вироку відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.

На підставі викладеного, позивачка, враховуючи, що спірне майно набуте подружжям у шлюбі, вимушена звернутися з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 17 квітня 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, керувався тим, що заявляючи позов, ОСОБА_1 намагається вчинити фраудаторний поділ майна подружжя з метою приховування майна від конфіскації на виконання вироку суду в цій частині.

Місцевий суд зазначив, що позивачка, заявляючи вимогу про стягнення з неї на користь відповідача грошової компенсації за 1 /2 частку автомобіля без уточнення відповідної суми, надала консультативний висновок про середньоринкову вартість транспортного засобу Ноnda Crosstour, 2013 року випуску, згідно з яким його ринкова вартість становить 161 508,00 грн. Але консультативний висновок не є висновком експерта про дійсну ринкову вартість транспортного засобу та ставить під сумнів вартість транспортного засобу, а тому суд вважав такий висновок необґрунтованим та необ`єктивним, що викликає сумніви у його правильності, адже визначена вартість автомобіля значно нижча за ринкову, що свідчить про наявність умислу на уникнення виконання вироку суду. Із клопотанням про призначення судової автотоварознавчої експертизи сторони не зверталися.

Суд керувався тим, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Відмовляючи у знятті арешту з конфіскованого автомобіля, суд першої інстанції керувався тим, що спірний автомобіль є неподільною річчю, а таке виключення автомобіля в цілому порушить інтереси держави, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, де засуджений ОСОБА_2 є боржником і відповідає своїм майном.

При цьому позивачка не пред`являла вимог щодо стягнення на її користь компенсації за її 1/2 частку у спільному майні, яка може бути надана лише за її згодою, а суд не може вийти за межі пред`явлених нею вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо земельної ділянки, суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної

або комунальної власності, у тому числі приватизації». Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Отже, з урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалася спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 набуте у 2010 році, тому у частині визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя слід відмовити.

Враховуючи те, що спірне майно перебуває під арештом, а обраний позивачкою спосіб захисту, зокрема, шляхом поділу його як спільного сумісного майна подружжя, вирішує питання про права та обов`язки стягувача (держави), який не є учасником справи і права та інтереси якого будуть порушені, тобто у справі неналежний суб`єктний склад відповідачів, оскільки вимоги позивача до стягувача як відповідача не заявлені, місцевий суд дійшов висновку про відмову у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов про зняття арешту

з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (стягувач), а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Апеляційний суд зазначив, що представництво в суді законних інтересів держави здійснює, зокрема, прокурор (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»). У статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладаються, зокрема функції підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Отже, прокурор як особа, що підтримує державне обвинувачення, наділений певними процесуальними повноваженнями і на стадії виконання вироку суду.

Установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи

15 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявниця посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Заявниця зазначає, що її позовні вимоги спрямовані виключно на захист

її конституційного права власності та не перешкоджають виконання вироку суду та не зменшують обсяг належного відповідачу майна, яке підлягає конфіскації, адже конфіскації підлягає 1/2 частка належного ОСОБА_2 майна, а позивачка претендує лише на 1/2 частку майна без вимог щодо відступу від рівності часток та/або визнання майна особистою приватною власністю подружжя.

Позов подано без визначеної суми компенсації і такий розмір буде визначений державною виконавчою службою під час виконання рішення суду про присудження компенсації, а тому вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги консультативний висновок про вартість спірного автомобіля, дійшов помилкового висновку про те, що поділ майна подружжя вчиняється з метою уникнення від відповідальності.

Крім того, стверджує про помилковість висновку судів про те, що спірна земельна ділянка набута відповідачем безоплатно в порядку приватизації за відсутністю таких доказів у матеріалах справи.

Також заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 411 цього Кодексу (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтвом про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 2006 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 за ОСОБА_2 зареєстровано 20 травня 2015 року транспортний засіб Ноnda Crosstour, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 26 квітня 2010 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0800 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, яка розташована у Вінницькій область, Вінницькому районі, Мізяківсько-Хутірська сільська рада (за межами населеного пункту).

Вироком Вищого антикорупційного суду від 30 травня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною четвертою статті 368, частиною третьою статті 369-2 КК України та відповідно до частини першої статті 70 КК України призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду в правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 частини належного на праві власності майна.

На підставі виконавчого листа виданого 27 грудня 2023 року Вищим антикорупційним судом, 03 січня 2024 року головним державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Медяним В. Г. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 в частині конфіскації майна.

Постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Медяного В. Г. від 03 січня 2024 року накладено арешт на 1/2 частини рухомого та 1/2 частини нерухомого майна належного ОСОБА_2 .

Постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Медяного В. Г. від 14 березня 2024 року описано та накладено арешт на майно - земельну ділянку, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради площею 0,08 га, що належить боржнику

ОСОБА_2

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частина перша статті 400 ЦПК України визначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на наступне.

Щодо земельної ділянки

Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс доповнено, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 496/6032/23 (провадження № 61-8833св25).

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку безоплатно на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Вінницька РДА) від 05 березня 2010 року № 315, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка є особистою власністю відповідача та правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів зазначає, що розпорядження Вінницької РДА видане на підставі статті 35 ЗК України, яка регулює безоплатну передачу у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва, що підтверджує правильність висновку суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про безоплатне набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

Щодо транспортного засобу

За положеннями статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу, його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі, належному відповідачеві.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18)).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), пункт 39; від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), пункт 75)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У справі, яка переглядається, встановлено, що вироком Вищого антикорупційного суду від 30 травня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною четвертою статті 368, частиною третьою статті 369-2 КК України та відповідно до частини першої статті 70 КК України призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду в правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 частини належного на праві власності майна.

На підставі виконавчого листа виданого 27 грудня 2023 року Вищим антикорупційним судом, 03 січня 2024 року головним державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Медяним В. Г. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 в частині конфіскації майна.

Постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Медяним В. Г. від 03 січня 2024 року накладено арешт на 1/2 частини рухомого

та 1/2 частини нерухомого майна належного ОСОБА_2 .

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

За правилами частини третьої статті 535 КПК України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

У цій справі предметом позову є, зокрема, автомобіль, конфіскований у дохід держави за виконавчим листом у межах кримінального провадження. Тобто держава, на користь якої конфісковано спірне майно, повинна бути залучена в якості співвідповідача в цій справі.

Представництво в суді законних інтересів держави здійснює, зокрема прокурор (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладаються, зокрема функції підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Отже, прокурор, як особа, що підтримує державне обвинувачення, наділена певними процесуальними повноваженнями і на стадії виконання вироку суду (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 299/2931/17, провадження № 61-20913св21).

За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині поділу спірного автомобіля у зв`язку з неналежним складом сторін.

Доводи заявниці про те, що її позовні вимоги спрямовані виключно на захист

її конституційного права власності, не перешкоджають виконання вироку суду та не зменшують обсяг належного відповідачу майна, яке підлягає конфіскації, колегія суддів до уваги не бере.

Заявлені позивачкою вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків держави, представник якої не залучений до участі у справі в якості відповідача. Такі позовні вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, надавши повної та всебічної оцінки доданим до матеріалів справи доказам, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги та їх обґрунтованість вирішені бути не можуть. Крім того, саме належний відповідач у цьому спорі, яким є прокурор, забезпечить один з основних принципів цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, враховуючи поведінку відповідача, який не висловлював своїх заперечень щодо визначення ціни позову та вартості автомобіля.

Колегія суддів також не бере до уваги доводи заявниці про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України (тут і далі - в редакції станом на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі) спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначною є справою, в якій ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.

Ціна позову у цій справі визначена позивачем у розмірі 161 508,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Збільшуючи позовні вимоги, позивачка не зазначила вартості спірної земельної ділянки, а тому підстави для розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження у суду першої інстанції були відсутні.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. У справах, які надані заявником для порівняння, правовідносини хоч і є подібними, але фактичні обставини, встановлені судами, склад учасників справи є різними, що має наслідком і різність правового регулювання спірних правовідносин, а тому посилання на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) є нерелевантним.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову

03 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила постановити ухвалу, якою забезпечити позов, а також зупинити виконавчі дії щодо конфіскації автомобіля «Ноnda Crosstour», 2013 року, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та земельної ділянки площею 0,08000 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 0520684000:06:003:0317, що розташована у Вінницькій області, Вінницького району, Мізяківсько-Хутірська сільська рада.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами Глави 2 Розділу V ЦПК України «Касаційне провадження». Вирішення питання про забезпечення позову правилами зазначеної Глави ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не належить.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 січня 2026 року № 925/632/19 зазначила, що оскільки під час розгляду і вирішення заяви про забезпечення позову необхідним є встановлення наявності або відсутності підстав для забезпечення позову з урахуванням установлених фактичних обставин кожної конкретної справи, а обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, то вирішення цієї заяви безпосередньо пов`язано з необхідністю оцінки доказів і встановлення обставин, що не є притаманним для суду касаційної інстанції. У касаційному провадженні передбачена інша процедура, властива лише суду касаційної інстанції, - процесуальна можливість на стадії касаційного розгляду справи зупинити виконання або дію оскаржуваного судового рішення.

Отже, відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій,

що виключає можливість вирішення процесуального питання забезпечення позову на цій стадії розгляду справи.

З огляду на наведене заява ОСОБА_1 в частині забезпечення позову у цій справі задоволенню не підлягає.

Стосовно зупинення виконавчих дій щодо конфіскації автомобіля та земельної ділянки, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Водночас ОСОБА_1 такі вимоги в заяві не викладені, що виключає задоволення заяви у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара