Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №761/7380/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 761/7380/23

провадження № 61-10000св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М.(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року в складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили: визнати недійсною довіреність, посвідчену Ковган Н. А., секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області 28 січня 2000 року, реєстровий № 10; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08 лютого 2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бердесом О. В., реєстраційний номер 452, у частині продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить

ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частини цієї квартири, проведену 14 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Є. В., шляхом внесення змін у запис про державну реєстрацію права власності, а саме: частку власності зазначити «1/2» замість «1/1».

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 грудня 1995 року ОСОБА_1 і його батько ОСОБА_6 придбали квартиру

АДРЕСА_1 , яка належала їм на праві власності в рівних частках.

У квартирі проживав його батько, який зловживав спиртними напоями та вів аморальний спосіб життя, у зв`язку з чим ОСОБА_1 з ним не спілкувався.

Після смерті матері він намагався розшукати батька, однак квартира була зачинена.

У 2019 році він дізнався, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а належна їм квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року.

До цього квартира декілька разів перепродавалась. Вперше квартира була відчужена ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 08 лютого 2000 року, укладеним з ОСОБА_6 , який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області Ковган Н. А. 28 січня 2000 року.

Вказаних осіб він не знає, і ніколи не укладав з ними будь-яких договорів. Не видавав своєму батьку чи будь-якій іншій особі довіреності на право розпорядження належною йому частиною квартири. Не приїздив у 2000 році до смт Онуфріївка і ніколи не був у Попівській сільській раді. До того ж секретар Попівської сільської ради не мала повноважень на посвідчення довіреності для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім того, з 01 жовтня 1993 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Придбана ним у 1995 році частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 згоди на розпорядження спільним майном подружжя не надавала.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність, посвідчену Ковган Н. А., секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області 28 січня 2000 року, реєстровий номер 10.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 08 лютого 2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бердесом О. В., реєстраційний номер 452, у частині продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить

ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину цієї квартири за ОСОБА_7 , проведену 14 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Є. В., шляхом внесення змін у запис про державну реєстрацію права власності, а саме: частку власності зазначити «1/2» замість «1/1».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не видавав ОСОБА_6 довіреності щодо розпорядження належною йому часткою квартири. Згоди ОСОБА_2 на розпорядження цим майном подружжя також не було. На території Онуфріївського району Кіровоградської області станом на 2000 рік діяла державна нотаріальна контора, тому оспорювана довіреність не могла бути посвідчена секретарем сільської ради.

Довіреність, посвідчена з перевищенням посадових обов?язків, є недійсною і, як наслідок, правочин щодо розпорядження нерухомістю, укладений на підставі такої непосвідченої нотаріально довіреності, є недійсним. Оскільки підстава для проведення державної реєстрації права власності на спірну частину квартири є недійсною, то і державна реєстрація права власності на цю частину квартири за ОСОБА_8 підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки відповідачі не спростували тверджень позивачів про те, що ОСОБА_1 про наявність довіреності від 28 січня 2000 року та договору купівлі-продажу від 08 лютого 2000 року дізнався лише після ознайомлення 12 січня 2023 року з матеріалами справи № 761/38/22, в яких був лист КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 листопада 2022 року з наданням копій договорів купівлі-продажу спірної квартири.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позов задоволено в повному обсязі, і, відповідно, витрати відповідача відшкодуванню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 29 листопада 2024 року залишені без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувані рішення суду першої інстанції є законними й обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2025 року ОСОБА_9 через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2024 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові і стягнення на її користь понесених витрат.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі

№ 755/7704/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 185/7043/16-ц, від

23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від

15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року

у справі № 925/1351/19, від 20 липня 2022 року у справі № 203/4193/19, від

30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 14 грудня 2022 року

у справі № 461/12525/15-ц, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 07 лютого 2024 року у справі № 311/2297/21; підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають значення для вирішення справи, на підставі неналежних і недопустимих доказів. Необґрунтовано надали перевагу показанням позивачів, а не письмовим доказам.

Зокрема, не врахували, що оспорювана довіреність посвідчена в селі Попівка, а не в селищі Онуфріївка. Доказів того, що на час її посвідчення в населеному пункті Попівка був нотаріус, у матеріалах справи немає. Відповідно, довіреність посвідчена уповноваженою особою.

Ту обставину, що ОСОБА_1 довіреність не підписував, позивачі не довели. Оригінал довіреності не надали. Висновок експерта від 19 травня 2023 року, складений за результатами почеркознавчої експертизи, яка проведена на підставі технічної копії довіреності, одержаний ОСОБА_1 з грубим порушенням порядку, встановленого законом, тому не є допустимим доказом.

Вона є добросовісним набувачем квартири.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2025 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу

Тітову М. Ю. та визначено для її розгляду склад суддів: Зайцев А. Ю.,

Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Позивачі через представника ОСОБА_10 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи № 761/7380/23 передано судді-доповідачу Коротуну В. М.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнитичастково з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 жовтня 1993 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

15 грудня 1995 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 придбали в рівних частинах квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бердесом О. В., ОСОБА_6 , який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності за реєстровим № 10, посвідченої секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області 28 січня 2000 року Ковган Н. А., продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 .

20 серпня 2003 року право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу перейшло до ОСОБА_11 (4/5 частини) та ОСОБА_12 (1/5 частини).

ІНФОРМАЦІЯ_2 квартира була відчужена ОСОБА_13 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 продала її ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 лютого 2023 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку експертно-дослідної служби України № 990/05/2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 від 19 травня 2023 року, підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у рядку «Подпись» на лицьовій стороні технічної копії довіреності від імені ОСОБА_1 від 28 січня 2000 року, посвідченої секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області Ковган Н. А., зареєстрованої в реєстрі за № 10, виконаний не

ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1

ОСОБА_4 просила застосувати строк позовної давності.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі стверджували, що оспорювана довіреність від 28 січня 2000 року, як і укладений на її підставі договір купівлі-продажу квартири, є недійсними, оскільки секретар Попівської сільської ради не мала повноважень посвідчувати таку довіреність, і ОСОБА_1 її не підписував. Крім того, ОСОБА_2 не надавала згоди на відчуження квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

Частиною першою статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні спору про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 41 ЦК Української РСР, який діяв на час посвідчення спірної довіреності, передбачено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, у тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК Української РСР).

Частиною другою статті 62 ЦК Української РСР передбачено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності (частина перша статті 65 ЦК Української РСР).

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон України № 3425-XII) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти; посвідчують доручення; засвідчують вірність копій документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Згідно з підпунктом 5 пункту б) частини першої статті 38 Закону України від

21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»

(далі - Закон України № 280/97-ВР) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження вчинення нотаріальних дій

з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (втратила чинність 02 грудня 2011 року), нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Зазначені норми закону передбачали повноваження посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів тих населених пунктів, де немає нотаріусів, посвідчувати доручення.

Установлено, що оспорювана довіреність була посвідчена 28 січня 2000 року в селі Попівка Онуфріївського району Кіровоградської області. Жодних доказів, що станом на 28 січня 2000 року в цьому населеному пункті був нотаріус, матеріали справи не містять, і суди такої обставини не встановили.

При цьому на час посвідчення спірної довіреності законодавство України не містило заборони на посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування довіреностей на право розпорядження нерухомим майном. Така заборона введена законами України від 03 березня 2009 року № 1054-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» та № 1055-VI «Про внесення зміни до статті 245 ЦК України щодо повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування по вчиненню дій, прирівняних до нотаріальних», які набрали чинності 28 березня 2009 року і, відповідно, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене передчасним є висновок судів про визнання недійсною довіреності на тій підставі, що секретар Попівської сільської ради народних депутатів Онуфріївського району Кіровоградської області не мала повноважень на її посвідчення.

Крім того, зробивши висновок про те, що договір купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2000 року є недійсним у частині як такий, що укладений без письмової згоди ОСОБА_2 , другого з подружжя, суд апеляційної інстанції не врахував, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Не перевірив, чи була добросовісною набувач квартири за цим договором, тому передчасно вважав, що відсутність письмової згоди ОСОБА_2 на укладення договору може бути підставою для визнання його недійсним у частині.

Щодо строку позовної давності

Перевіряючи доводи представника відповідача ОСОБА_4 щодо строку позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для його застосування, оскільки відповідачі не спростували твердження позивачів про те, що ОСОБА_1 про наявність довіреності від 28 січня 2000 року та договору купівлі-продажу від

08 лютого 2000 року дізнався лише після ознайомлення 12 січня 2023 року

з матеріалами справи № 761/38/22, в яких був лист КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 листопада 2022 року

з наданням копій договорів купівлі-продажу спірної квартири.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється

в три роки.

Згідно із статтею 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки

з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу позовної давності встановлюються законодавством СРСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

За статтею 80 ЦК УРСР 1963 року, закінчення позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні положення містять статті 257, 261, 267 ЦК України.

Узагальнюючим до наведених норм є висновок про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі,

є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що спірна квартира належала йому і його батьку на праві власності в рівних частках.

Відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Принцип «власність зобов`язує», закріплений у законодавстві, означає, що права на майно є невіддільні від обов`язків. Відповідальний власник повинен активно стежити за своїм майном, не використовувати його на шкоду іншим та своєчасно реагувати на порушення своїх прав для збереження правомірного володіння.

За таких обставин аргументи ОСОБА_1 про те, що про наявність довіреності від 28 січня 2000 року та договору купівлі-продажу від 08 лютого 2000 року він дізнався лише після ознайомлення 12 січня 2023 року з матеріалами справи

№ 761/38/22, в яких був лист КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 листопада 2022 року з наданням копій договорів купівлі-продажу спірної квартири ґрунтується на припущеннях, оскільки ОСОБА_1 , як співвласник спірної квартири, повинен був довідатись про порушення свого права, яке пов`язує із продажем належної йому частки

в спірній квартирі, у 2000 році.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, на вказані обставини уваги не звернув, не встановив, коли саме

ОСОБА_1 міг довідатися про наявність порушеного права, а тому зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

На стадії касаційного розгляду справи Верховний Суд не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що апеляційний суд не виконав вимог, передбачених процесуальним законодавством щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, постанова суду не є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню

з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун