Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №385/722/26 — Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/722/26

Провадження № 2/385/389/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЗАОЧНЕ

22.06.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого-судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.,

за участю:

представника позивачки – адвокатки Анікєєнко Є. О.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника – адвокаткуАнікєєнко Є. О. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 25.08.2007 між нею, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 дійсним і просила визнати за нею право власності на даний житловий будинок.

Стислий виклад позиції сторін

позиція позивача

в обґрунтування позову покликалась на те, що згідно розпискою від 25.08.2007 між нею та відповідачем фактично був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким ОСОБА_2 отримав від неї кошти в сумі 500 доларів США, що було еквівалентно 2525 грн в рахунок сплати за купівлю-продаж житлового будинку в АДРЕСА_1 . Відповідач зобов`язався укласти нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу цього будинку до 28.08.2008. Однак в цей строк, та й по даний час нотаріально посвідчений договір оформлено не було, оскільки відповідач повернувся до російської федерації та ухилився від вчинення дій, необхідних для нотаріального посвідчення договору. Більше того через військову агресію рф, громадянином якої є відповідач, неможливо посвідчити такий договір. 07.04.2026 було скеровано вимогу на електронну адресу відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку та 08.04.2026 така ж була направлена за останнім відомим місцем його проживання в Україні засобами поштового зв`язку. 10.06.2026 на електронну пошту позивачки надійшов лист відповідача про відмову в укладенні договору купівлі-продажу спірного житлового будинку з огляду на неможливість та небажання приїхати в Україну для укладення нотаріально засвідченого договору. У зв`язку з цим позивачка немає реальної можливості посвідчити укладений договір купівлі-продажу з відповідачем, який фактично ухиляється від нотаріального посвідчення правочину та просить визнати такий, що укладений 25.08.2007 дійсним і визнати за нею право власності на придбаний житловий будинок.

В судовому засіданні представниця позивачки позовні вимоги підтримала, просила позов задоволити, не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи.

позиція відповідача

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою від 05.05.2026 відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, постановлено виклик відповідача, який є громадянином рф, здійснювати шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

28.05.2026 представницею позивачки подано клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою від 28.05.2026 закрито підготовче провадження та призначення справи до розгляду по суті.

11.06.2026 на адресу електронної пошти суду від імені відповідача, без підписання електронним цифровим підписом, надійшла сканкопія заяви про визнання позову, яка протокольною ухвалою суду від 15.06.2026 повернута без розгляду як така, що не підписана ним, на підставі положення ч. 4 ст. 183 ЦПК України.

Протокольною ухвалою від 15.06.2026 постановлено проводити заочний розгляд справи у зв`язку з тим, що належно повідомлений відповідач в судове засідання не з`явився, відзиву не подав та проти такого не заперечує сторона позивача.

Розгляд справи по суті проведено в судовому засіданні 15.06.2026 та відкладено ухвалення судового рішення до 22.06.2026, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представниці позивачки, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зважаючи на те, що судом були застосовані всі можливі заходи, передбачені законом, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, доходить такого висновку.

норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), якою вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися.

Згідно з частиною першою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Гайворонської ДНК Ковбасюк Н. Ю. від 22.09.2004, зареєстрованим в реєстрі за № 1346 вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Довідкою-характеристикою від21.08.2007 за № 235 підтверджується те, що будинок АДРЕСА_1 житловою площею 54,40 кв.м зареєстрований в бюро технічної інвентаризації за № 2679.

З технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що такий складається з 4 житлових кімнат, загальна площа 73,48 кв.м, житлова - 54,40 кв.м.

З розписки від 25.08.2007 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав від ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 грошові кошти в рахунок сплати за купівлю-продаж житлового будинку в АДРЕСА_1 в розмірі 500 доларів США, що еквівалентно 2525 грн; він підтверджує, що отримав повну вартість за договором купівлі-продажу даного житлового будинку та в підтвердження передає оригінал свідоцтва про право на спадщину за від 22.09.2004, довідку-характеристику від 21.08.2007 № 235 та технічний паспорт від 21.08.2007, претензій не має. Зобов`язується укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 до 25.08.2008. Така підписана ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , датована 25.08.2007.

Зі звіту про оцінку майна ТОВ “Інноваційна оцінка плюс” вбачається, що оціночна вартість житлового будинку АДРЕСА_1 з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами загальною площею 73,48 кв.м становить 144864 грн.

З рішення № 2748 Гайворонської міської ради від 27.08.2015 вбачається, що АДРЕСА_2 .

07.04.2026 ОСОБА_1 підписала вимогу щодо укладення нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, в якій просила ОСОБА_2 , прибути до приватного нотаріуса Голованівського нотаріального округу Веліховської Т. С. для укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , яка скерована відповідачу ОСОБА_2 рекомендованим поштовим відправленням з описом за останньою відомою адресою проживання в Україні - буд. АДРЕСА_1 .

З скріншота з електронної скриньки позивачки ОСОБА_1 вбачається, що нею 07.04.2026 було скеровано електронного листа - вимогу на електронну скриньку ОСОБА_3 щодо його прибуття до нотаріуса для укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку та листа відповідь про відмову в приїзді.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 209 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 25.08.2007), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно доЗакону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно зістаттею 210 ЦК Україниправочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниуразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другоюстатті 220 ЦКУкраїни, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другоїстатті 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Під час розгляду справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме собою небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другоїстатті 220 ЦК України.

Відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 334 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 25.08.2007), право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьоюстатті 640 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 25.08.2007), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення абодержавної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Устатті 657 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 25.08.2007), було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-49цс13 вказано, що «при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силустатті 657 ЦК Українив редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі частини другоїстатті 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно».

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17зазначено, щостаттею 657 ЦК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Однією з умов застосування частини другоїстатті 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Суд встановив, що між сторонами договір купівлі-продажу частки квартири укладено 01 травня 2013 року, тобто після набрання чинностіЗаконом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким державну реєстрацію договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано. З огляду на зазначене суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильних висновків про те, що норма частини другоїстатті 220 ЦК Українине застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) міститься висновок про те, що «до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертоїстатті 334 ЦК України- з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відтак особа, яка до 01 січня2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

Судом встановлено, що договір купівлі продажу житлового будинку від 25.08.2007 відповідно до положень ст. 210, ч. 3 ст. 640, ст. 657 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення такого, підлягав як нотаріальному посвідченню так і державній реєстрації.

Пунктами 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, передбачено, що державній реєстрації підлягають договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Отже момент вчинення правочину купівлі-продажу житлового будинку 25.08.2007 згідно зі статтею 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією.

У зв`язку з цим, не будучи укладеним, договір не може бути визнаний судом дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

Таких же висновків дійшов ВС в справах з подібними правовідносинами, що викладені в постановах від 29 травня 2020 року у справі № 629/5243/16-ц, від 11 серпня 2020 року у справі № 207/4472/15-ц, від 30.10.2024 в справі № 178/1894/22

Відтак, твердження в позовній заяві про можливість застосування положень ст. 220 ЦК України та визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним, є необґрунтованим з правової точки зору, а визнання позову відповідачкою суперечить чинному законодавству. Порушень прав ОСОБА_1 , які підлягають захисту у заявлений позивачкою спосіб, судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності суд вказує таке.

Відповідно до положеньст. 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таке твердження відповідає усталеній судовій практиці ВС, наприклад в постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 5006/5/39б/2012, від 15.12.2020 в справі №753/15989/19.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.

Отже позивачка, яка не є власником спірного майна, звернулась в суд з позовом в якому просить визнати за нею право власності, а не підтвердити наявне право власності, тобто обрала неналежний спосіб захисту.

Тобто в суду відсутні підстави для задоволення заявлених позивачкою позовних вимог, а отже в позові слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові, на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст. 12, 141, 258, 263-265, 273, 280-282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнання права власності на житловий будинок - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченомуст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 22.06.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 22.06.2026