Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №182/1314/25 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1314/25

Провадження № 2/0182/733/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.06.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 15 травня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований Червоногригорівською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області, актовий запис № 20. Під час шлюбу з відповідачем за спільно набуті кошти 17.10.1995 року було придбано житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . З часом будинок з надвірними побудовами було перебудовано та введено в експлуатацію. Так, на день звернення до суду, житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 має загальну площу 120,8 кв.м, житлову площу - 89,4 кв.м. 22.01.2025 року земельну ділянку, площею 01127 га., під будинком по АДРЕСА_1 було приватизовано та присвоєно кадастровий номер 1222955700:02:165:0012. При цьому, представник позивача вказує, що вищеозначене майно було придбано за спільні кошти у період шлюбу тому його вважаємо таким, що є спільною сумісною власністю подружжя, однак, все майно перебуває у користуванні відповідача. Тому, на підставі викладеного, представник позивача Яремчук Л.В. змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 120,8 кв.м, житловою - 89,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровим номером 1222955700:02:165:0012, площею 01127 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.17-18).

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, своїм правом на подання відзиву не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав. Конверт, який був направлений за останньою відомою адресою його місця проживання та перебування повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.20).

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Між сторонами виникли правовідносини стосовно поділу майна, що було набуте ними у шлюбі.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які, згідно із законом, не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Частиною 1 ст.63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.70 СК України, встановлено, що, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до роз`яснень, наданих у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як встановлено судом, 15 травня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а.с.4). За час перебування у шлюбі, 17 жовтня 1995 року подружжя придбало житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який, у відповідності до матеріалів справи, починаючи з 1995 року, було перебудовано та введено в експлуатацію (а.с.5-6, 9-12), загальна площа якого - 120,8 кв.м, житлова - 89,4 кв.м. Окрім цього, 22.01.2025 року, на підставі рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність, земельна ділянка, площею 0,1127 га., під будинком по АДРЕСА_1 була приватизована та їй присвоєно кадастровий номер 1222955700:02:165:0012 (а.с.6). У відповідності до матеріалів справи, все нерухоме майно належить ОСОБА_2 .

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доведення позовних вимог, цивільним процесуальним законом покладено на позивача.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що сторони в добровільному порядку не можуть домовитись про частки у майні, що є їх спільною сумісною власністю, поділ майна за взаємною згодою не відбувся та майнові права й обов`язки подружжя не були визначені, суддя оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивачки знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, та є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню, шляхом визнання майна, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, кадастровим номером 1222955700:02:165:0012, площею 0,1127 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 , - спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що сторони в добровільному порядку не можуть домовитись про частки у майні, що є їх спільною сумісною власністю, поділ майна за взаємною згодою не відбувся та майнові права й обов`язки подружжя не були визначені, суддя, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, та є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.60, 63, 69-71 СК України, ст.ст.4, 12, 13, 206, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги адвоката адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задовольнити.

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку кадастровий номер 1222955700:02:165:0012 площею 0,1127 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Провести поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 120,8 кв.м, житловою - 89,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Провести поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровим номером 1222955700:02:165:0012, площею 01127 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал