Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №201/11714/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/11714/25

Провадження № 2/201/1062/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 19 вересня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач в позовній заяві посилався на те, що 26 березня 2019 року ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 склала розписку, відповідно до якої одержала у борг від останньої грошові кошти у розмірі 38 000,00 доларів США для сімейних потреб з добудови будинку у АДРЕСА_1 . Після цього, 30 листопада 2020 року ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 склала розписку, відповідно до якої одержала у борг від останньої грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США для сімейних потреб. Згідно зазначених розписок відповідачка зобов`язалась повернути позивачці кошти в повному обсязі за першої ж вимоги. Також, 30 листопада 2020 року між сторонами було укладено договір позики. 05 січня 2024 року позивачка звернулась до відповідачки з претензією, у якій попросила повернути грошові кошти у розмірі 58 000,00 доларів США, надані у позику 26 березня 2019 року та 30 листопада 2020 року. Відповідачка борг визнала у повному обсязі, зобов?язалась повернути у найближчій термін. 01 листопада 2024 року позивачка вдруге звернулась до відповідачки з претензією, відповідачка борг визнала у повному обсязі, зобов?язалась повернути при першій нагоді. 01 липня 2025 року позивачка втретє звернулась до відповідачки з претензією, відповідачка борг визнала у повному обсязі, уточнила що кошти передала колишньому чоловіку, поверне при можливості. Таким чином, строк виконання зобов?язання настав, але до сьогоднішнього дня позивачці не було повернуто грошові кошти надані у борг. Враховуючи той факт, що відповідачка умови договору не виконала, грошові кошти не повернула, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки 58 000,00 доларів США за розписками від 26 березня 2019 року та 30 листопада 2020 року та судові витрати.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 вересня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачки.

До суду 22 вересня 2025 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідачки.

Ухвалою судді від 22 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою судді від 24 вересня 2025 року було відкрито провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою судді від 24 вересня 2025 року до набрання законної сили рішенням у даній цивільній справі було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в межах заявлених позовних вимог на суму 2 387 860,00 грн.

Представник позивача надала до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачка надала суду заяву, в якій визнала позовні вимоги та просила суд розглядати справу без її участі.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що 26 березня 2019 року ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_1 склала розписку, відповідно до якої одержала у борг від останньої грошові кошти у розмірі 38 000,00 доларів США для сімейних потреб з добудови будинку у АДРЕСА_1 .

Після цього, 30 листопада 2020 року ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_1 склала розписку, відповідно до якої одержала у борг від останньої грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США для сімейних потреб.

Згідно зазначених розписок відповідачка зобов`язалась повернути позивачці кошти в повному обсязі за першої ж вимоги.

Також, 30 листопада 2020 року між сторонами було укладено договір позики.

05 січня 2024 року, 01 листопада 2024 року та 01 липня 2025 року позивачка зверталась до відповідачки з письмовими претензіями, у яких попросила повернути грошові кошти у розмірі 58 000,00 доларів США, надані у позику 26 березня 2019 року та 30 листопада 2020 року. Відповідачка борг визнала у повному обсязі, зобов?язалась повернути у найближчій термін.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 04 квітня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 04 квітня 2024 року змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Таким чином, строк виконання зобов?язання настав, але до сьогоднішнього дня позивачці не було повернуто грошові кошти надані у борг.

У даній цивільній справі спір виник у зв`язку із неповерненням та невиконання зобов`язання щодо повернення коштів в обумовленому сторонами розмірі та строки.

За правилами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ст. 638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. А частиною 2 ст. 1047 цього Кодексу передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначено грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За нормою ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного суду, викладеній у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. Так, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, оскільки відповідачкою визнається сума боргу перед позивачкою у розмірі 58 000,00 доларів США, а також враховуючи той факт, що у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, з урахуванням письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, вказані обставини згідно ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що відповідачка визнає позовні вимоги, та беручи до уваги той факт, що визнання зазначеної позовної вимоги не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 745,60 грн. (15 140,00 грн. за подання позовної заяви та 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за розписками від 26 березня 2019 року та 30 листопада 2020 року у розмірі ) 58 000,00 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений останньою судовий збір у розмірі 15 745,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Суддя С.С. Федоріщев