Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №703/4785/24 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

703/4785/24

1-кп/703/175/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі Смілянського міськрайонного суду Черкаської області судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250350000689 від 13.08.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сміла Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, пенсіонера, інваліда 3 групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , 12.08.2024, близько 19 год. 20 хв., керуючи технічно-справним автомобілем «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Богдана Хмельницького від вул. Захисників України у напрямку вул. Шевченка, неподалік від перехрестя з вул. Громова м. Сміла Черкаської області, у порушення п. 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, проявив неуважність до дорожньої обстановки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, та зупинився попутний транспортний засіб, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості або зупинки керованого ним транспортного засобу, а тому, продовжуючи рух, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїжджу частину вулиці Богдана Хмельницького по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 .

У результаті виниклої дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи № 05-6-01/280 від 28.08.2024 отримала тілесні ушкодження у виді перелому правої ключиці та правої плечової кістки, що за ознакою тривалого розладу здоров`я відноситься до категорії середньої тяжкості.

Спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, знаходиться у причинному зв`язку із порушенням водієм ОСОБА_4 вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України.

Згідно висновку експерта № СТ/248Е від 28.08.2024 у діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, та на виконання яких він перешкод технічного характеру не мав.

Таким чином, дії ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, визнав повністю та суду пояснив, що він їхав по вул. Б. Хмельницького у м. Сміла, там де починався двосторонній рух догнав автомобіль Форд, доїхали до вул. Захисників України та він зменшив швидкість та їхав зі швидкістю руху пішохода. Доїхав до пішохідного переходу, автомобіль Форд прийняв вправо та зупинився, фари не горіли, тому він вирішив обігнати Форд, та у цей момент три жінки вийшли на пішохідний перехід. Він прийняв екстрене гальмування, але автомобіль ще рухався і автомобіль штовхнув потерпілу. Дуже шкодує, що так трапилося, просив вибачення у потерпілої. Моральну шкоду потерпілій не відшкодував, цивільний позов визнає частково у сумі 10000 грн.

Потерпіла у судове засідання не з`являлась, з урахування думки сторін кримінального провадження та стану здоров`я потерпілої, судом було вирішено проводити судовий розгляд кримінального провадження за її відсутності.

Суд безпосередньо, всебічно, неупереджено дослідив в судовому засіданні надані стороною обвинувачення письмові докази у кримінальному провадженні та оцінив їх з метою встановлення всіх обставин справи, що мають відношення до події, а саме:

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024250350000689 від 13.08.2024, згідно якого 12.08.2024 близько 19 год. 20 хв. ОСОБА_4 , керуючи технічно-справним автомобілем «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Богдана Хмельницького від вулиці Захисників України у напрямку вул. Шевченка, неподалік від перехрестя з вул. Громова м. Сміли Черкаської області, у порушення п. 18.4 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, та зупинився попутний транспортний засіб, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості або зупинки керованого ним транспортного засобу, а тому, продовжуючи рух, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка переходила проїжджу частину вулиці Богдана Хмельницького по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 . У результаті виниклої дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи № 05-6-01/280 від 28.08.2024 отримала тілесні ушкодження у виді перелому правої ключиці та правої плечової кістки, що за ознакою тривалого розладу здоров`я відноситься до категорії середньої тяжкості. Згідно висновку експерта № СТ/248Е-24 від 28.08.2024 у діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, та на виконання яких він перешкод технічного характеру не мав (т. 2 а.с.1-2).

Постанову про доручення на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадження від 13.08.2024; постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 13.08.2024; постанову про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 29.08.2024; постанову про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 13.08.2024 (т. 2 а.с.3-8).

Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.08.2024 згідно даних якого: місце проведення м. Сміла, вул. Б. Хмельницького Черкаської області, проведено огляд слідчим СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_10 за участю понятих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та у присутності ОСОБА_4 . Погодні умови: ясно, без опадів, температура повітря +24градусів. Розташування – вул. Б. Хмельницького, горизонтальна ділянка дороги; покриття сухе чисте; нерівності відсутні; дорожня розмітка відсутня. Дорожнє покриття шириною 9,8 м, по 1 смузі для руху. Рух на ділянці не регулюється; дорожні знаки – 5.38.1 та 5.38.2 ПДР; світла пора доби, на момент огляду штучне освітлення ліхтарів; об`єкти, що обмежують оглядовість відсутні. Проводився огляд транспортного засобу, належного ОСОБА_4 , номерний знак НОМЕР_1 , на якому візуальних пошкоджень не виявлено. Також було зафіксовано слід гальмування на проїжджій частині вул. Б. Хмельницького м. Сміла. Було вилучено автомобіль ВАЗ 2101 н.з.. НОМЕР_1 , який направлений до ВП 3 2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області (т. 2 а.с.9-23).

Висновок газоаналізатора «Драгер», за результатом якого ОСОБА_4 , на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоду перебував у тверезому стані (т. 2 а.с.24).

Довідку КНП Смілянська міська лікарня від 12.08.2024, згідно з якою ОСОБА_9 встановлено діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку; перелом шийки правого плеча; перелом грудного кінця правої ключиці; забій грудної клітини (т. 2 а.с.24).

Посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане 01.07.1999 на ім`я ОСОБА_4 з відкритою категорією «В» (т. 2 ас.25).

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , згідно якого право власності на транспортний засіб ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_13 , яким має право керувати ОСОБА_4 (т. 2 а.с.26).

Висновок експерта № 05-6-01/280 від 28.08.2024, відповідно до підсумкової частини, згідно даних наданого медичного документу у гр. ОСОБА_9 мало місце наступне: перелом ключиці та правої плечової кістки. Дані ушкодження виникли від дії твердого тупого предмета, могли бути спричинені за механізмом ДТП, який вказаний у постанові, не виключено, що за давністю спричинення можуть відповідати часу події, що зазначений у постанові, і за ознакою тривалого розладу здоров`я відноситься до категорії середньої тяжкості. Згідно даних наданого медичного документ у гр. ОСОБА_9 діагностовано ЗЧМТ, струс головного мозку. Вказаний діагноз не підтверджений об`єктивними відомостями у даному медичному документі, в зв`язку з чим, згідно п. 4.13 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995 судово-медичній оцінці за ступенем тяжкості не підлягає (т. 1 а.с.97-98).

Висновок експерта № СТ/248Е-24 від 28.08.2024, згідно якого у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених в постанові слідчого вихідних даних, водій автомобіля «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України. Для оцінки дій пішоходів спеціальних пізнань в галузі автотехнічних досліджень не потрібно, тому слідчий або суд самостійно в змозі оцінити дії пішохода ОСОБА_9 у відповідності до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України «Обов`язки і права пішоходів». Час, який минув з моменту, коли автомобіль темного кольору марки «Форд» з увімкненими стоп сигналами зменшує швидкість безпосередньо перед пішохідним переходом і до моменту наїзду автомобілем «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_9 склав приблизно 4,1 с. У момент виникнення небезпеки для руху, зазначений у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_9 шляхом екстреного гальмування в умовах місця пригоди. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених в постанові слідчого вихідних даних, у діях водія автомобіля «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, та на виконання яких він перешкод технічного характеру, згідно наданих на дослідження матеріалів, не мав. Для оцінки відповідності дій пішоходів вимогам Правил дорожнього руху України спеціальних пізнань в галузі автомеханічних досліджень не потрібно, тому слідчий або суд самостійно взмозі оцінити дії пішохода ОСОБА_9 у відповідності до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України «Обов`язки і права пішоходів» (т.1 а.с. 99-105).

Ухвала слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.08.2024, якою накладено арешт на майно, яке було вилучено 12.08.2024 під час огляду місця події, проведеного слідчим СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_10 , на ділянці автодороги по вул. Б. Хмельницького у м. Сміла Черкаського району Черкаської області, а саме на автомобіль марки «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 (т. 2 а.с.27-28).

Всі вище перелічені докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Крім того, за клопотанням представника потерпілої ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_6 була призначена та проведена судова психологічна експертиза потерпілій ОСОБА_9 .

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/124-25/13902-ПС від 15.10.2025, у потерпілої ОСОБА_9 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 серпня 2024 року по вул. Богдана Хмельницького м. Сміла Черкаської області за її участю. ОСОБА_9 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ДТП, яка мала місце 12 серпня 2024 року по вул. Богдана Хмельницького м. Сміла Черкаської області, внаслідок якої останній заподіяно тілесні ушкодження. Негативні зміни в емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах підекспертної відбулися внаслідок зазначеної ситуації. ОСОБА_9 завдані страждання (моральна шкода). В результаті того, що ОСОБА_9 були нанесені страждання, орієнтовна грошова компенсація за завдані їй страждання може становити 108 МЗП, розмір якої встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду. Результати дослідження, а саме, результати орієнтовного розміру компенсації моральної шкоди є актуальними саме на момент дослідження і лише для наданих на дослідження об`єктів та мають орієнтовний (імовірний) характер, оскільки остаточне рішення з указаного питання приймає суд. У разі виникнення у справі нововиявлених обставин або при наявності додаткових об`єктів, які містять інформацію про досліджувану подію або про досліджувану особу і які не було надано на дослідження, результати оцінки орієнтовного розміру відшкодування моральної шкоди не можуть вважатися достовірними та потребують проведення додаткового дослідження (т.1 а.с.171-183).

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, працює, є пенсіонером, особою з інвалідністю 3 групи, одружений, раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, характеризується за місцем проживання позитивно, вину визнав, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілої.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання своєї вини, міцні соціальні зв`язки, негативний стан здоров`я, вчинення кримінального правопорушення вперше.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, неодноразово вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Відповідно до постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.11.2018 активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України. Тобто, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, при цьому таке сприяння має бути активним. ОСОБА_4 повідомив усі суттєві обставини щодо вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди.

Також суд враховує, що обвинувачений є пенсіонером, особою з інвалідністю, вчинив необережний злочин вперше, який є нетяжким, неодноразово просив вибачення у потерпілої.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен враховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

З урахуванням наведених висновків щодо порядку призначення покарання, викладених обставин у справі, особи обвинуваченого, а також тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, покарання, яке передбачено за вчинене кримінальне правопорушення, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, які його обтяжують, суд вважає, що наявні підстави для застосування ст. 69 КК України.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Застосовуючи положення ст. 69 КК України суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.02.2021 у справі № 629/2739/18, відповідно до якої частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин або перейти до більш м`якого виду основного покарання, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Отже, призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують його покарання, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, є пенсіонером та особою з інвалідністю 3 групи, має незадовільний стан здоров`я, за місцем проживання характеризується позитивно.

Приймаючи рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд, серед іншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 у справі N 1-33/2004.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що призначаючи покарання можливо застосувати до обвинуваченого положення ст. 69 КК України, а саме призначити покарання у виді штрафу нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим ОСОБА_4 , так і іншими особами.

Згідно ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім передбачених законом випадків призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за це кримінальне правопорушення.

У цьому випадку суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.

За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

Санкція ч.1 ст. 286 КК України, передбачає, зокрема, покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

З аналізу наведених положень закону слідує, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання із застосуванням вимог ч.1 ст. 69 КК України, суд може призначати основне покарання у виді штрафу у розмірі, не меншому ніж 2250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобіганню вчинення нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.

Враховуючи те, що до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Згідно ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Так, ухвалою слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.08.2024, якою накладено арешт на майно, яке було вилучено 12.08.2024 під час огляду місця події, проведеного слідчим СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_10 , на ділянці автодороги по вул. Б.Хмельницького у м. Сміла Черкаського району Черкаської області, а саме на автомобіль марки «ВАЗ 2101» номерний знак НОМЕР_1 .

Із змісту ухвали встановлено, що цей захід забезпечення кримінального провадження застосовано з метою збереження речових доказів. Мета вказаного заходу досягнута, арешт з метою забезпечення цивільного позову не накладався і таке клопотання до суду не надходило, тому є всі підстави для скасування арешту на майно.

Вирішуючи питання про заявлений потерпілою ОСОБА_9 цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За приписами ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Потерпіла ОСОБА_9 заявила цивільний позов до ОСОБА_4 , в якому з урахуванням збвльшення та зменшення позовних вимог просила в якості відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок ДТП, яка сталася з вини обвинуваченого ОСОБА_4 , стягнути з останнього суму коштів в розмірі 149 064,08 грн та 38 000 грн. (з урахуванням пояснень представника потерпілої в судовому засіданні) в якості відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що унаслідок ДТП, яка трапилася з вини ОСОБА_4 потерпілій було завдано не лише матеріальних збитків, а й моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які потерпіла зазнала, унаслідок отриманих тілесних ушкоджень, у вигляді перелому правої ключиці та правої плечової кістки. Лікування наслідків вказаних тілесних ушкоджень проводяться і поданий час. На даний час її права рука і досі не відносилась та не виконує в повній мірі свої функції, як це було до дорожньо-транспортної пригоди. Такі протиправні дії відповідача призвели до погіршення самопочуття потерпілої і після пережитого страху, адже остання була пішоходом під час дорожньо-транспортної пригоди, сумлінно виконувала Правила дорожнього руху та переходила проїздну частину вулиці по пішохідному переходу, в установленому для цього місці. Це викликало психо-емоційну травму у потерпілої ОСОБА_9 , погіршення її здоров`я, що призвело до суттєвих життєвих змін, у неї погіршився сон, виник страх переходити проїздні частини вулиць, що унеможливило подальше активне соціальне життя. Під час досудового розслідування ОСОБА_9 неодноразово лікувалася, унаслідок травм отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, проходила реабілітацію, а також зверталась за психологічною допомогою. Наслідком дорожньо-транспортної пригоди є також погіршення соціального здоров`я позивача, так як фізичні обмеження не дозволяють їй вести активний спосіб життя та займатися улюбленими справами, що посилює моральні страждання.

Дослідження змісту висновку психологічної експертизи №СЕ-19/124-25/13902-ПС від 15.10.2025 свідчить, що у такому висновку належним чином викладена детальна аргументація та обґрунтування змісту психологічних страждань, яких зазнала потерпіла і які свідчать про наявність моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в грошовому еквіваленті. При цьому у висновках враховані індивідуально-психологічні особливості особистостей потерпілої, її емоційні сфери та основні сфери її діяльності, що сформувалися протягом життя, а також наявність психологічно деструктивного впливу, яким обумовлюються негативні зміни у структурі діяльності та особистості потерпілої.

Надаючи оцінку обґрунтованості заявленого потерпілою розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Моральна шкода - це зумовлені моральними стражданнями втрати немайнового характеру. Страждання викликають певні зміни у житті особи: неможливість реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків у колективі, втрата роботи, втрата довіри близьких людей, тощо. Тому, встановлюючи факт такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01.03.2021 в справі № 180/1735/16-ц зазначила, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Отже саме суду на підставі наданих доказів надано право визначити розмір моральної шкоди, який при цьому повинен керуватися наступними принципами: умовна рівність втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованість відповідності вимогам розумності та об`єктивного відображення дійсності, справедливості неупередженого ставлення до усіх учасників процесу.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

Суд звертає увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди, що присуджується, має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв`язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Визначаючи розмір конкретної суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд ураховує характер та обсяг страждань, яких зазнала потерпіла у зв`язку із ушкодженням здоров`я при настанні дорожньо-транспортної пригоди, зокрема: кількість та ступень тяжкості тілесних ушкоджень, їх локація; період, впродовж якого потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні; часткова втрату працездатності, що унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, тривалість лікування; обставини життєдіяльності потерпілої до моменту ДТП; зміст змін усталеного способу життя та негативних змін у структурі особистості потерпілої тощо.

З урахуванням зазначеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи додатково до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, підстави правової відповідальності цивільного відповідача, зважаючи на судову практику з визначення розміру відшкодування моральної шкоди у подібних випадках, суд доходить висновку про те, що розмір суми відшкодування моральної шкоди, який необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілої складає 50 000 грн.

Що стосується вимог цивільного позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Статтею 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого усі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Представник потерпілої в якості відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу просив стягнути на користь потерпілої з ОСОБА_4 38 000 грн (з урахуванням пояснень, наданих в останньому судовому засіданні).

Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

В той же час положення кримінального процесуального закону не регламентують порядку та способу вирішення питання щодо розміру та обґрунтованості витрат цивільного позивача на правову допомогу. За таких обставин до таких процесуальних відносин слід застосовувати положення цивільного процесуального законодавства. Подібний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду від 19.08.2024 по справі №521/3869/22.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В якості доказів розміру витрат потерпілої ОСОБА_9 на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги № 004/25-к від 16.01.2025; додаток №1 до договору, яким є Додаткова угода до договору про надання правничої допомоги № 004/25-к від 16.01.2025; акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 004/25-к від 16.01.2025; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; платіжні інструкції на загальну суму 36 000 грн.

Таким чином розмір витрат відповідача на оплату правової допомоги підтверджений на суму 36000 грн.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постановах від 19.02.2022 №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз змісту виконаних робіт представника потерпілої ОСОБА_9 , свідчить, що його участь у даному кримінальному провадженні обумовлена необхідністю заявлення та підтримки позовних вимог потерпілої про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Процесуальна складність відповідних правовідносин обумовлюється специфікою доказування розміру еквівалентного виразу відповідної моральної шкоди у грошових одиницях. В той же час доказування інших обставин делікту, який є підставою для відшкодування такої шкоди, відноситься до завдань публічного обвинувачення (обставини події ДТП; винуватець ДТП та його вина у спричиненні шкоди; причинно-наслідковий зв`язок між діями винуватця та наслідками у вигляді шкоди потерпілим; обсяг тілесних ушкоджень, завданих потерпілим тощо). Натомість, фактично, єдиним доказом, який додано до цивільного позову потерпілої на підтвердження розміру моральної шкоди, є висновок психологічної експертизи, яка була призначена судом за клопотанням представника потерпілої, а витрати за її проведення є витратами кримінального провадження і підлягають розподілу в загальному порядку.

При цьому суд бере до уваги процесуальну поведінку потерпілої ОСОБА_9 , яка первісно у своїй позовній заяві зазначала, що достатньою компенсацією її моральної шкоди є сума коштів в розмірі 50 000 грн, а згодом збільшила розмір своїх вимог до майже 150 000 грн.

Також суд бере до уваги, що за результатами розгляду цивільного позову, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог потерпілої ОСОБА_9 в межах суми 50 000 грн., що складає 33,54% від ціни позову.

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником потерпілої робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат потерпілої на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, передумови виникнення спору між сторонами, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.

Стосовно витрат з оплати психологічної експертизи, то відповідні витрати відносяться до загальних процесуальних витрат кримінального провадження і на підставі ч.2 ст.124, ч.1 ст.126 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь держави в повному обсязі, що складає 18719,40 грн., згідно відповідної довідки судового експерта.

Процесуальні витрати за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу та дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди до стягнення з ОСОБА_4 не підлягають, оскільки сплачені останнім в повному обсязі під час досудового розслідування.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-370, 373, 374 КПК України,

ухвалив:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та із застосуванням ч.1 ст.69 КК України призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 2250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 38250 (тридцять вісім тисяч двісті п`ятдесят) грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) процесуальні витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта: висновок № СЕ-19/124-25/13902 – ПС від 15.10.2025 в розмірі 18719 (вісімнадцять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн 40 коп.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19.08.2024, на автомобіль марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вилучений в ході огляду місця події від 12.08.2024, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , належить ОСОБА_13 .

Речові докази по справі:

-автомобіль «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4 – повернути власнику ОСОБА_13 ;

- оптичний диск DVD-R серійний номер 111102-S1 із відеофайлом обставин ДТП, який знаходиться при матеріалах справи, залишити там же;

- копію медичної карти потерпілої ОСОБА_9 залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий: ОСОБА_1