Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №954/3391/25 — Нововоронцовський районний суд Херсонської області

Справа № 954/3391/25

Номер провадження 2/954/1376/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокус-ще Нововоронцовка

Нововоронцовський районний суд Херсонської області в складі: головуючого судді Гончаренка О.В., за участю секретаря судового засідання Посохіної О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в селищі Нововоронцовка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що у ньогоне має документу про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . У зв`язку з відсутністю документу про право власності він не може зареєструвати своє право власності та подати заяву про компенсацію за пошкодженні/знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити. Також повідомив суду, що почав проживати у житловому будинку АДРЕСА_1 десь з 2001 року. Наскільки пам`ятає будинок належав ОСОБА_2 . Він з нею домовився про продаж будинку, але вона померла і вони не встигли оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна. Після смерті ОСОБА_2 вони домовилися про оформлення договору купівлі-продажу вказаного будинку із її донькою, проте не встигли це зробити, оскільки через деякий час вона також померла. Крім того, вчасно оформити договір купівлі-продажу вони також не змогли, оскільки не було достатньо коштів на оформлення, була невелика заробітна плата, витрачали кошти на навчання дітей. Взагалі у сільській раді почали переоформлювати будинок десь у 2006 році, тому у по господарській книзі до 2006 року власником будинку рахується ОСОБА_2 .

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, відзив на позов не подав.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , будинок має загальну площу 55,9 кв.м, в тому числі житлову 26,9 кв.м., рік будівництва 1970.

Для підтвердження права власності на вказаний будинок позивач подав до суду: технічний паспорт на житловий будинок, складений 21.02.2022 року; витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.05.2025 року про реєстрацію кримінального провадження номер 12025231130000322, виписку з погосподарської книги від 18.09.2025 року із додатками, довідку БТІ від 22.10.2025 № 1125.

Згідно даних з погосподарської книги за 1996-2000рр., особовий рахунок № НОМЕР_1 , власником будинку по АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно даних з погосподарської книги за 2006-2010рр., особовий рахунок № НОМЕР_2 , власником будинку по АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_2 .

Також у по господарських книгах з 2001 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований і позивач як голова сім`ї.

Однак у копіях погосподарських книг, долучених до позовної заяви, ОСОБА_1 зазначений не власником чи головою домогосподарства (тобто «голова двору»), як зазначається у відповідних погосподарських книгах, якщо особа та її сім`я є власниками житлового будинку, а як «голова сім`ї», тобто фактично має статус наймача житла.

Позивач стверджує, що набув право власності на будинок у 2001 році на підставі усного договору купівлі-продажу будинку із ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Правовідносини щодо набуття права власності на вказаний житловий будинок або набуття відповідного речового права відносно такого об`єкту нерухомого майна, виникли під час дії Цивільного Кодексу УРСР (1963 року), який підлягає до застосування разом з іншими нормативно-правовими актами, що діяли у відповідний період часу.

Так, з 1992 року в України почав діяти Закон України «Про власність», який визначив поняття приватної власності та способи його набуття, також почала діяти нова редакція ЦК УРСР.

Відповідно до статті 86 ЦК УРСР право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

У ст. 227 ЦК УРСР зазначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

У ч. ч. 5, 6 ст. 3, ст. 14 Закону УРСР «Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, нотаріальні дії, передбачені Законом СРСР «Про державний нотаріат» та цим Законом, вчиняють виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого Комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення нотаріальних дій. У населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії: посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном.

Відповідно п. 29 Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих службові особи виконавчих комітетів посвідчують угоди, для яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму. Відповідно до діючого законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, такі угоди - договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування) жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників незалежно від суми договору (статті 227, 242, 244 Цивільного кодексу УРСР).

Також згідно із п. 2 Тимчасового положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, чинним на 2001 рік, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії, а також інші документи, що визначені цим Положенням. У додатку № 1 зазначений Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема, договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, посвідчені державними та приватними нотаріусами. 2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами. 3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами. 4. Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами. 5. Свідоцтва про придбання об`єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами. 6. Свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді. 8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України. 9. Договори відчуження нерухомого майна між юридичними особами, які не підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. 10. Рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна. 11. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель. 12. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію. 13. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору. 14. Мирова угода, затверджена ухвалою суду. 15. Накази органів Фонду державного майна з додатком - переліком об`єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об`єктів акціонерним товариствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку. 16. Дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, органами приватизації, державними архівами. 17. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, а житлові та нежитлові об`єкти суб`єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Суду не надано будь-яких документів, які б підтверджували укладення договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 і позивачем. Також не надано і будь-якого іншого належного і допустимого документу чи його копії, або документів, які можуть підтверджувати факт можливого набуття позивачем права власності на вказаний будинок або відчуження його на користь позивача.

Щодо записів у погосподарських книгах з 1993 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01 липня 2004 року), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. За ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56; Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 і зареєстрованим у Міністерства юстиції України від 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року.

Таким чином, за змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови РадиМіністрів УРСРвід 11березня 1985року №105 у 1985 - 1988 роках, сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Разом з тим, вказана Інструкція не передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь, розташованих у сільській місцевості.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Листом ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.03.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» встановлюється, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Слід відзначити, що погосподарська книга є документом первинного обліку (з 1935 року), що містить дані про власника/голову домогосподарства, характеристику будинку, адресу та земельні ділянки. Виписка з неї може використовуватися як доказ права власності на будинок, побудований до 1992 року.

Відповідно до п. 18 чинної на 1993 рік (часу вселення позивача у будинок) Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР у разі будівництва будинку на колгоспній землі, розташованій у смузі міста або селища міського типу, виконком місцевої Ради депутатів трудящих, на підставі витягу з рішення загальних зборів колгоспників або довідки правління колгоспу про надання земельної ділянки для будівництва, дозволу виконкому на будівництво та акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію будинку, разом з затвердженням цього акту вирішує питання про оформлення права власності і видачу свідоцтва про це. В свідоцтві на право власності, яке видано колгоспному двору, вказується, що будинок належить колгоспному двору і зазначається голова цього двору.

Позивач вселився у спірний будинок у 2001 році (тобто вже після 1992 року) та ОСОБА_1 зазначений у погосподарській книзі не власником чи головою домогосподарства (тобто «голова двору»), а як «голова сім`ї», тобто як наймач житла. Тому суд не може визнати виписки з погосподарських книг документом, який підтверджує право власності позивача на спірний житловий будинок.

Також не зрозуміло який саме оригінал документу щодо права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 був втрачений позивачем як про це зазначено у позовній заяві і який він просить відновити.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з нормами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд вважає, що стороною позивача не надано жодних належних і допустимих доказів, які були б підставою для задоволення позову і свідчили б про набуття ним права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на законних підставах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО.В. Гончаренко