Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №336/11980/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.06.2026 Справа № 336/11980/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/11980/25 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження № 22-ц/807/1094/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 23.04.2018 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії № 501021163. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а останній зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов Договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту, останній своїх зобов`язань належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 137 147,97 гривень.

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, яку останній залишив без реагування.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором 501021163 у розмірі 137 147,97 грн., з яких 87 669,50 грн. - прострочене тіло кредиту; 49 478,47 грн - відсотки за користування кредитом, та судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 2 422,40 грн залишено за позивачем.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» Альховська І.Б. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова КЦС ВС від 30.11.2022 № 334/3056/15).

Вказує, що Акціонерним товариством «Альфа Банк» та відповідачем досягнуто домовленості у письмовій формі щодо ліміту відновлювальної кредитної лінії у розмірі 200 000,00 грн та процентної ставки 26 % річних, що підтверджується Офертою на укладання Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії від 23.04.2018.

З розрахунку та виписки, що долучені до матеріалів справи, вбачається, що на дату укладення договору відповідачу була доступна сума 27 176,22 грн, яка була ним знята з рахунку. Після цього відповідач витрачав інші суми кредитних коштів, розмір яких відображено у розрахунку та виписці. Так, останню суму в розмірі 3 613,52 грн відповідачем було внесено 22.02.2022, після цієї дати відповідач перестав повністю повертати банку використані ним кошти. Відтак, станом на 22.02.2022 року у відповідача вже була наявна заборгованість в розмірі 37 566,61 грн.

Після 22.02.2022 року відповідач фактично не здійснював нових операцій зі зняття готівки чи оплати товарів. Однак, оскільки раніше використані кошти не були повернуті Банку, останній (згідно з умовами Договору та ст. 1054, 1056-1 ЦКУ) продовжував нараховувати відсотки та оскільки відповідач не здійснював планові платежі, сума основного боргу (тіло кредиту) перейшла до категорії простроченої, що відображено у наданому суду розрахунку.

Таким чином, зростання загальної суми боргу після 22.02.2022 є не результатом нових витрат клієнта, а прямим наслідком тривалого ухилення відповідача від повернення вже отриманих ним раніше коштів.

Відтак, вважає посилання суду першої інстанції, що згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 , 23.04.2018 на його рахунок було перераховано лише 27 176,22 грн. за кредитним договором №501021163, та ця сума була погашена ним в повному обсязі, є необґрунтованим та безпідставним.

Разом із тим, є помилковим посилання у рішенні суду першої інстанції, що згідно умов кредитного договору відповідач отримав «Кредит готівкою», сума кредиту - 30 361,25 грн, процентна ставка - 17,99%, тип ставки - фіксована, строк кредиту 36 міс., дата повернення кредиту - 23.04.2021. Так, справді, відповідач отримав кредит готівкою у розмірі 30 361,25 грн, проте предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості по картковому кредиту, а не споживчому кредиту (кредит готівкою).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості у відповідача ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» за кредитним договором № 501021163 від 23.04.2018 у розмірі 137 147,97 грн., а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2018 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання кредиту № 501021163 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) на укладення угоди. Сторони узгодили мету кредиту - для власних потреб, суму кредиту 30 361,25 грн, процентну ставку - 17,99% річних, тип процентної ставки - фіксований, строк кредиту - 36 місяців.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а останній зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

АТ «Альфа Банк» взяті на себе зобов`язання за угодою про надання кредиту виконав своєчасно і в повному обсязі, встановивши відновлювальну кредитну лінію та надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку.

З наданої позивачем виписки вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, здійснювала періодичні часткові погашення заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором станом на 15.10.2025 року становить 137 147,97 грн та складається із: заборгованості по простроченому тілу кредиту в сумі 87 669,50 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 49 478,47 грн.

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача 10.07.2025 року позивачем направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, яку останній залишив без реагування.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) 23.04.2018 року було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501021163.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем підписано анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

В оферті від 23.04.2018 року, яка була акцептована банком того ж дня, сторонами погоджено умови кредитування, в тому числі і відсоткову ставку за користування кредитною лінією у розмірі 17,99%.

У підписаній відповідачем оферті, акцептованій банком, викладені усі суттєві умови, притаманні кредитному договору, зокрема сума кредиту та розмір процентів за користування кредитними коштами, що виключає необхідність звертатися до інших документів банку (Публічної пропозиції тощо) для з`ясування змісту спірних правовідносин.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача не заперечувала укладення ОСОБА_1 договору з банком.

З наданої позивачем виписки з карткового рахунку слідує, що банк виконав свої зобов`язання, відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок, видав кредитну картку та надав кредитні кошти. Також з виписки слідує, що банком неодноразово збільшувався кредитний ліміт в межах максимальної суми, визначеної в оферті від 23.04.2018 року. Відповідач користувався кредитними коштами, в тому числі з урахуванням підвищених банком кредитних лімітів. При цьому, з письмовою заявою про незгоду із розмірами кредитного ліміту до банку не звертався, а відтак погодився з ними.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням вимог п.п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (зі змінами), надана позивачем виписка з особового рахунку відповідача та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами у справі, оскільки виписка містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, усі операції за кредитом із зазначенням суми, дати проведення операції та чіткою вказівкою призначення проведеної операції, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого основного боргу, процентів та овердрафту.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявленого банком розміру заборгованості за кредитом, суми фактичного погашення відповідачем перед банком заборгованості за кредитом враховані у розрахунку банку.

З довідки про випущені картки вбачається, що відповідачу було видано 4 картки, випущені в межах Оферти на укладання угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії № 501021163. Кредитна картка за номером НОМЕР_1, яку отримав відповідач, мала термін дії до 31.08.2025.

Крім того, у Виписці по рахунку за період з 23.04.2018 по 15.10.2025 зазначено номери платіжних карток, за допомогою яких відповідач здійснював банківські операції, а відтак і користувався кредитними коштами, наданими банком.

Таким чином, позивачем доведено факт надання кредитних коштів, користування ними відповідачем.

Відповідач допустив неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, банк посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 15.10.2025 року наявна заборгованість у розмірі 137 147,97 грн, яка складається з: заборгованості по простроченому тілу кредиту - 87 669,50 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 49 478,47 грн.

Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, судова колегія зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідачу було видано 4 картки, випущені в межах Оферти на укладання угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії № 501021163. Остання кредитна картка за номером НОМЕР_1 , яку отримав відповідач, мала термін дії до 31.08.2025.

А тому кінцевий строк кредитування становить до 31.08.2025, що відповідає строку дії картки.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 31.08.2025року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, обґрунтованими є заявлені банком позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та нарахованих до 31.08.2025 року відсотків.

Як вбачається з наданого банком розрахунку та виписки по рахунку ОСОБА_1 , Банком були нараховані відсотки за період з 01.09.2025 по 15.10.2025 (після закінчення строку кредитування) в загальному розмірі 1 962,92 грн.

Крім того, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що банком неправомірно нараховано позичальнику комісію за розрахунково-касове обслуговування на загальну суму 53 032,10 грн., яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості.

Отже, стягненню з ОСОБА_1 підлягає заборгованість у сумі 82 152,95 грн. (137 147,97 грн - 1 962,92 грн проценти після закінчення строку кредитування - 53 032,10 грн комісія за розрахунково-касове обслуговування).

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції, на підставі пунктів 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ «Сенс Банк» та стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості у розмірі 82 152,95 грн, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З позовної заяви вбачається, що АТ «Сенс Банк» просило стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 137 147,97 грн. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 82 152,95 грн., тобто позовні вимоги задоволено на 59,90%.

При зверненні до суду з позовом банком сплачено 2 422,40 грн судового збору (а.с. 1). У зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 451,02 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3 633,60 грн. (а.с. 187). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 176,53 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

А всього з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 627,55 грн (1 451,02 грн + 2 176,53 грн).

Доказів наявності у відповідача законодавчо передбачених пільг щодо сплати судового збору матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

Позов Акціонерного Товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на корить Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором № 501021163 від 23.04.2018 року у розмірі 82 152 (вісімдесят дві тисячі сто п`ятдесят дві) грн 95 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на корить Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ 23494714) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 3 627 (три тисячі шістсот двадцять сім) грн 55 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко