Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №607/1826/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.06.2026 Справа №607/1826/25 Провадження №2/607/294/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участі секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвоката Парубія І. М.

представників відповідачів, адвокатів Пушкар С. В.,

Сагайдака В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування вказаного позову позивачем зазначено, що 12 березня 2011 року ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 , за згоди його дружини ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу останній не повернув борг в повному обсязі.

На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_2 була надана розписка, з якої випливає, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року.

При цьому, у випадку неповернення грошових коштів в строк зазначений у даній розписці, зобов`язався виплатити ОСОБА_1 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Також 11 листопада 2011 року ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 , за згоди його дружини ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу він не повернув борг в повному обсязі.

На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_2 була надана розписка з якої випливає, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року.

Також у випадку неповернення грошових коштів в строк зазначений у даній розписці зобов`язався виплатити ОСОБА_1 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

12 травня 2012 року ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 , за згоди його дружини ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу останній не повернув борг в повному обсязі.

На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_2 була надана розписка, з якої випливає, що ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням, повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року.

У випадку неповернення грошових коштів в строк, зазначений у даній розписці, зобов`язався виплатити ОСОБА_1 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Покликаючись на ст. ст. 202, 207, 526, 549, 550, 612, 624, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 обґрунтував свої позовні вимоги. Вважає, що наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про існування зобов`язання.

Станом на 24 січня 2025 року у ОСОБА_2 існує заборгованість в сумі 61 582 (шістдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят два) доларів США 88 центів, що по курсу НБУ на день подання позову становить 2 584 947 (два мільйони п`ятсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок сім) гривень 55 копійок (61 582,88 х 41,9751), в тому числі: 47 000,00 доларів США - неповернута сума позики (15000 USD + 12000 USD + 20000 USD);11 666,30 доларів США - неустойка згідно розписки за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47 000,00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 12 (розмір неустойки) / 365 х 755 (кількість днів прострочення); 2 916,58 доларів США - відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47 000,00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 3 (розмір річних)/365 х 755 (кількість днів прострочення).

Також відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності - незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини і (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому і числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

А отже, оскільки після отримання позики, грошові кошти ОСОБА_2 за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року, стали спільною сумісною власністю його дружини ОСОБА_3 , то вона є солідарним боржником за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Відтак позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року у в розмірі 61 582 (шістдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят два) доларів США 88 центів, що по курсу НБУ на день подання позову становить 2 584 947 (два мільйони п`ятсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок сім) гривень 55 копійок, в тому числі: суму позики в розмірі 47 000,00 (сорок сім тисяч) доларів США 00 центів; неустойку, згідно умов розписки за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 11 666 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят шість) доларів США 30 центів; трьох процентів річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 2 916 (дві тисячі дев`ятсот шістнадцять) доларів США 58 центів.

06 березня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Хлєбніковим С. В. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву; строк на звернення із цією заявою по суті судом продовжувався, ухвала занесена до протоколу судового засідання 27 лютого 2025 року.

У відзиві адвокат Хлєбніков С. В. зазначає про те, що 12 березня 2011 року ОСОБА_2 було отримано від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів від ОСОБА_1 та укладання між ними договору позики, ОСОБА_2 була написана розписка. Дані грошові кошти були отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї (для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 ). Згідно умов договору позики, ОСОБА_2 зобов`язався повернути дану позику в строк до 31 грудня 2022 року, а у випадку не повернення грошових коштів в строк, ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання, щодо сплати неустойки в розмірі 12% річних за весь період прострочення, про що власноручно зазначив у розписці.

В подальшому, 11 листопада 2011 року ОСОБА_2 було знову отримано від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів від ОСОБА_1 та укладання між ними договору позики, ОСОБА_2 була написана розписка. Дані грошові кошти були також отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а саме: для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Також згідно умов договору позики, ОСОБА_2 зобов`язався повернути дану позику в строк до 31 грудня 2022 року, а у випадку не повернення грошових коштів в строк, ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання щодо сплати неустойки в розмірі 12% річних за весь період прострочення, про що власноручно зазначив у розписці.

12 травня 2012 року ОСОБА_2 було знову отримано від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів від ОСОБА_1 та укладання між ними договору позики, ОСОБА_2 була написана розписка. Дані грошові кошти були також отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а саме: для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Також згідно умов договору позики, ОСОБА_2 зобов`язався повернути дану позику в строк до 31 грудня 2022 року, а у випадку не повернення грошових коштів в строк, ОСОБА_2 прийняв на себезобов`язання, щодо сплати неустойки в розмірі 12% річних за весь період прострочення, про що власноручно зазначив у розписці.

Тобто ОСОБА_2 за період з 12 березня 2011 року по 12 травня 2012 року отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в загальній сумі 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США, з зобов`язанням повернути дану позику в строк до 31 грудня 2022 року, а у випадку не повернення грошових коштів в строк, сплатити неустойку в розмірі 12% річних за весь період прострочення.

Однак, станом на 31 грудня 2022 року, в зв`язку з важким матеріальним становищем, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 позику в сумі 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США, запропонував ОСОБА_1 здійснювати нарахування та сплату неустойки в розмірі передбаченому у розписці та пообіцяв повернути позику пізніше, але позивач відмовився від його пропозиції.

А отже, в зв`язку з вищенаведеним, ОСОБА_2 не відмовляється повернути ОСОБА_1 отримані ним у позику грошові кошти в сумі 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США.

ОСОБА_2 не повернувши ОСОБА_1 позику 31 грудня 2022 року, порушив своє зобов`язання в період дії воєнного стану в Україні, а отже у даному випадку підлягають до застосування норми законодавства України, зазначені у пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

А отже, ОСОБА_2 звільняється від оплати штрафу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності, за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення боргу в сумі 47 000 (сорок сім тисяч) доларів США, відповідно до договорів позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Відповідно до вищенаведеного, стягнення неустойки за період 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 11 666 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят шість) доларів США 30 центів, є безпідставним, та не відповідає законодавству України. Також стягнення трьох процентів річних, відповідно до ст. 625 ЦК України за період 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 2 916 (дві тисячі дев`ятсот шістнадцять) доларів США 58 центів, є також безпідставним, та суперечить законодавству України.

Згідно розписок, що були надані ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , грошові кошти були отримані в шлюбі з ОСОБА_3 та в інтересах сім`ї, а саме: для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

Водночас оскільки після отримання позики грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року, стали спільною сумісною власністю з його дружиною ОСОБА_3 , то відповідно у ОСОБА_2 існує зобов`язання з повернення тільки 1/2 даної заборгованості.

10 березня 2025 року судом зареєстровано відзив на позовну заяву адвоката Хлєбнікова С. В., який за змістом відповідає описаній вище заяві по суті.

05 травня 2025 року суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, закрив підготовче провадження з розгляду справи № 607/1826/25 та призначив судове засідання з розгляду по суті.

27 серпня 2025 року суд вирішив клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - адвокатки Пушкар С. В., врахувавши перебування ОСОБА_3 за межами України та її необізнаність про розгляд справи, повернувся до стадії підготовчого судового засідання для приєднання відзиву цього відповідача та інших заяв і клопотань сторін, пов`язаних із поданням вказаної заяви по суті, щоб забезпечити кожному із учасників право на «доступ до суду».

За змістом відзиву, складеного в системі «Електронний суд» адвокаткою Пушкар С. В. 14 липня 2025 року (зареєстровано судом 15 липня 2025 року), ОСОБА_3 уже тривалий час проживає за кордом в Республіці Польща, де працевлаштована, а тому їй не було нічого відомо про дану справу, жодних документів вона не отримувала, і про те, що 05 червня 2025 року відносно неї у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області буде розглядається цивільна справа про стягнення боргу дізналась випадково, коли 28 травня 2025 року у поштовій скриньці знайшла повідомлення про те, що на її адресу надійшов рекомендований лист. В цей же день вона підійшла до відділення Укрпошти за вказаною у повідомленні адресою і довідалась, що на її адресу надходила повістка, але вже повернулась до суду. Після чого, ОСОБА_3 почала переглядати застосунок «ДІЯ» і побачила у повідомленні інформацію про призначення судового засідання у даній справі на 05 червня 2025 року. Оскільки ОСОБА_3 мала терміново виїзджати з України на роботу і не мала можливості бути присутньою на судовому засіданні, 29 травня 2025 року вона подала до суду клопотання про відкладення справи та просила суд надати їй час на пошуки адвоката, який буде представяти її інтереси у даній справі.

16 червня 2025 року між відповідачкою та адвокатом Пушкар С. В. укладено Договір про надання правничої допомоги № 16/06. 27 червня 2025 року адвокат Пушкар С. В., на виконання умов Договору про надання правничої допомоги, ознайомилась із матеріалами даної справи та отримала копію ухвали про відкриття провадження. На подання відзиву у справі ухвалою про відкриття провадження відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали. Таким чином, строк на подання відповідачкою відзиву закінчується 12 липня 2025 року. Разом з цим, 12 липня 2025 року є останнім днем строку на подання відзиву на позов припадає на суботу, що є вихідним днем, а тому відповідно до ч. 5 ст.251 ЦК Укрїни днем закінчення строку на подання відзиву є перший за ним робочий день - понеділок 14 липня 2025 року

Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 09 червня 2001 року. 23 січня 2024 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відкрито провадження у справі № 607/1541/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна. Вказана справа ще не розглянута судом. Разом з цим, ОСОБА_3 заперечує той факт, що вона надавала згоду ОСОБА_2 на укладення договорів позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 заявляє про те, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_2 , тим більше у зазначений у розписках період, ніхто із подружжя ніколи не позичав грошових коштів у ОСОБА_1 . Відповідачка також заявляє, що вперше дізналася про те, що нібито ОСОБА_2 позичав у позивача грошові кошти, що вказані у розписках, копії яких містяться у матеріалах даної справи, лише після ознайомлення її представником - адвокатом Пушкар С. В. із матеріалами даної справи.

Про позику грошових коштів у позивача ОСОБА_2 ніколи не повідомляв дружину - ОСОБА_3 та жодного разу не згадував, що у нього укладений договір (додаткові договори), розписки про отримання ним грошових коштів у позику.

Позивач є чоловіком ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_2 . ОСОБА_1 з його дружиною (сестрою ОСОБА_2 ) були частими гостями у домі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому якби договори позики і справді укладались між позивачем і ОСОБА_2 і були реальними, то за 14 років з моменту їх складання, ОСОБА_3 мала б про них дізнатися. Більше того, ОСОБА_2 впродовж останніх 10 років їздить на заробітки в Англію, де отримує достойну оплату, і якби він реально брав кошти у борг від позивача, який є чоловіком його рідної сестри, вже б давно повернув борг.

ОСОБА_3 заявляє, що під час шлюбу з ОСОБА_2 , останній ніколи не позичав коштів у позивача, у тому числі і на оплату дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . А копії розписок, що містяться у матеріалах справи, складені ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_1 , після отримання ним позову про розірвання шлюбу та поділ майна, та не підтверджують дійсну передачу коштів у борг.

Відповідна заява про ймовірне вчинення позивачем та ОСОБА_2 кримінального правопорушення за статтями 191 та 358 КК України вже підготовлена та найближчим часом буде передана в правоохоронні органи для відкриття кримінального провадження за даним фактом.

У даний час розглядається справа про поділ майна подружжя за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , а тому з метою тиску на ОСОБА_3 , ОСОБА_2 використовує всі можливі засоби та вчиняє дії для зменшення розміру частки відповідачки в спільному майні подружжя через нібито його боргові зобов`язання із третіми особами (родичами), які нібито виникли внаслідок передачі коштів. Це вже друга спроба ОСОБА_2 морального та матеріального впливу на ОСОБА_3 створити їй боргові зобов`язання, щоб вона відмовилася від своєї частки у спільному майні під час його поділу.

На підтвердження виникнення у ОСОБА_2 боргу за розписками, позивач надав до суду копії трьох розписок, як письмові докази, за якими нібито ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у позику на 10 років. ОСОБА_3 вважає, що вказані розписки не є належними доказами у справі, оскільки вони подані до суду з порушенням вимог частини 4 та абзацу 2 частини 5 ст. 95 ЦПК України

На думку ОСОБА_3 те, що вказані розписки є не реальними, а складені лише після подання нею позову про розірвання шлюбу та поділу майна з метою тиску на неї та створення штучного боргу, підтверджує і строк, на який надано позику - на строк до 31 грудня 2022 року.

Тобто у розписках вказаний такий строк повернення, щоби не пропустити строк позовної давності. ОСОБА_3 вважає заяви позивача про те, що вона є солідарним боржником у даній справі безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів про те, що їй було відомо про позику ОСОБА_2 коштів, як і не надано доказів надання нею згоди на отримання ОСОБА_2 від позивача грошових коштів у борг, нібито в інтересах сім`ї.

ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву не заявляє про те, що отримав кошти у позику за згоди дружини - ОСОБА_3 , як і не заявляє, що кошти, у розмірі 47 000,00 (сорок сім тисяч доларів США), які він від нібито позичив у позивача, використав в інтересах сім`ї, тобто цими коштами здійснив оплату дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву підтвердив лише той факт, що отримав від позивача кошти у борг перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3 . Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази використання ОСОБА_2 нібито отриманих від позивача коштів в інтересах сім`ї.

Перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

ОСОБА_3 вважає, що у матеріалах даної справи, що розглядається відсутні будь-які відомості та докази на підтвердження того, що вона була обізнана про укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору позики, що вона не заперечувала проти цієї позики, а також, що отримані від позивача кошти ОСОБА_2 використав в інтересах сім`ї, тобто цими коштами останній здійснив оплату дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . А відтак у ОСОБА_3 (як дружини) не виникає обов`язку щодо повернення взятих її чоловіком ОСОБА_2 у борг коштів; ОСОБА_3 просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

26 серпня 2025 року позивачем ОСОБА_5 подано до суду відповідь на відзив ОСОБА_3 в якій він, окрім викладеного у позові, зазначив про те, що на підтвердження укладання договору позики від 12 березня 2011 року та його умов, ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку про отримані гроші. Також на підтвердження укладання договору позики від 11 листопада 2011 року, ОСОБА_2 видав позивачу розписку про отримані гроші. На підтвердження укладання договору позики від 12 травня 2012 року та його умов, ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку про отримані гроші.

Оскільки після укладення позики, грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року, стали спільною сумісною власністю його дружини ОСОБА_3 , то відповідно остання, є солідарним боржником за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то права та обов`язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. Тобто за зобов`язаннями, що виникають з правочинів вчинених в інтересах сім`ї, подружжя має відповідати солідарно усім своїм майном.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане інтересах сім 'ї.

Як вбачається з тексту розписок, кошти, позичені позивачем ОСОБА_2 , були використані для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Дана квартира є спільною власністю подружжя. А отже, оскільки оплата дольової участі у будівництві трикімнатної кварти: АДРЕСА_1 , була здійснена саме в інтересах сім`ї, відповідно і позика була отримана в інтересах сім`ї.

Доказом придбання відповідачами цієї квартири є те, що ОСОБА_3 проживає у даній квартирі.

Також те, що трикімнатна квартира по АДРЕСА_1 , була придбана саме за кошти, що були отримані в позику від позивача, може підтвердити і дочка відповідачів - ОСОБА_6 , яка також проживає адресою: АДРЕСА_2 .

А отже, в зв`язку з тим, що кошти позики були використані в інтересах подружжя, це створює спільні (солідарні) обов`язки подружжя.

Позивач підтверджує, що його дружина - ОСОБА_4 є рідною сестрою ОСОБА_2 .Саме тому ОСОБА_1 і надав ОСОБА_3 грошові кошти в позику без забезпечення, задовольнявшись тільки розписками про отримання коштів.

При цьому, наявність родинних стосунків між позивачем і відповідачами не є підставою звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання за отриманими позиками.

Дійсно, позивач кілька разів був дома у відповідачів, і саме ОСОБА_3 була ініціатором, зі слів ОСОБА_2 , отримання даної позики для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , оскільки під час будівництва даного будинку виникли проблеми в його фінансуванні, а в їх сім`ї відсутні необхідні кошти.

Кінцева дата повернення позики - 31 грудня 2022 року, запропонована відповідачами, оскільки, на їхню думку, саме стільки часу необхідно для того, щоб адаптуватись за кордоном і заробити необхідні кошти.

Твердження ОСОБА_3 про те, що оскільки між відповідачами є судовий процес про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, даний позов є тиском - з метою відмови від спільного майна є голослівним та маніпулятивним. Стягнення заборгованості за спільними боргами не впливає на поділ спільного майна подружжя. Отримання позики підтверджено належними доказами. Наявність оригіналів розписок у позивача (кредитора) свідчить про існування зобов`язання, а тому позивач ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

27 серпня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Хлєбніков С. В. подав до суду пояснення по справі в яких зазначив про те, що отримана у ОСОБА_1 позика була надана відповідачам для внесення своєї частки на оплату дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Саме ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_2 звернутися за позикою необхідних коштів до ОСОБА_1 , який є чоловіком рідної сестри ОСОБА_2 . Дата повернення коштів була узгоджена з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки відповідачі планували їхати за кордон та відпрацювати цю позику. Усі грошові кошти згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року, 12 травня 2012 року, були отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї - для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири за вищевказаною адресою.

Той факт, що позика була отримана зі згоди ОСОБА_3 та використана в інтересах сім`ї, може підтвердити спільна дочка відповідачів ОСОБА_6

27 серпня 2025 року суд задовольнив клопотання відповідача ОСОБА_2 про допит свідка ОСОБА_6 , ухвала занесена до протоколу судового засідання.

01 вересня 2025 року (зареєстровано судом 02 вересня 2025 року) адвокатка Пушкар С. В. через систему «Електронний суд» подала заперечення (на відповідь на відзив), де покликається на те, що основним обгрунтуванням позовних вимог про стягнення боргу солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач зазначає, що оскільки грошові кошти за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року, були отримані ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_3 , стали їх спільною сумісною власністю та використані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , то відповідно, у ОСОБА_3 існує солідарне зобов`язання з повернення даної заборгованості.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що ОСОБА_3 була обізнана про укладення між її чоловіком та позивачем договорів позики. Більше того, ОСОБА_1 стверджує, що саме ОСОБА_3 була ініціатором укладення цих договорів позики, оскільки відповідачі мали фінансові труднощі та потребували кошти на оплату дольової участі за квартиру.

ОСОБА_3 вважає безпідставними твердження позивача про фінансові труднощі у сім`ї та потребу у позиці коштів, а також про її обізнаність про укладення між ОСОБА_2 та позивачем договорів позики, як і те, що саме нею запропоновано позичити кошти у ОСОБА_1 . Такі твердження позивача є безпідставними та не доведеними. ОСОБА_3 наполягає на тому, що вперше дізналася про те, що нібито ОСОБА_2 позичав у позивача грошові кошти, що вказані у розписках, копії яких містяться у матеріалах даної справи, лише після ознайомлення її представником - адвокатом Пушкар С. В. із матеріалами даної справи.

Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 є солідарним боржником у даній справі є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів про те, що ОСОБА_3 було відомо про позику ОСОБА_2 коштів, як і не надано доказів використання цих коштів останнім в інтересах сім`ї.

ОСОБА_3 вважає, що позивач та ОСОБА_2 , як учасники цивільного обороту, які є квазі родичами (зять та швагро), між якими складалися розписки на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на оплату дольової участі квартири складалися саме з метою, зокрема, покладення на ОСОБА_3 майже колишню дружину ОСОБА_2 (який є рідним братом дружини позивача) солідарного обов`язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно ОСОБА_3 , як дружини ОСОБА_2 (рідного брата дружини позивача). Такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Узгоджені позивачем та ОСОБА_2 дії вказують на те, що останній всіляко сприяє у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , підтверджуючи всі обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Крім цього, подання позивачем позову про стягнення боргу, аж після двох років після спливу строку повернення боргу (31 грудня 2022 року) та після подання ОСОБА_3 до суду позовної заяви про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та поділ майна подружжя, що на думку ОСОБА_3 додатково підтверджує, що дії позивача та ОСОБА_2 вчиняються з неправомірною метою та є недобросовісними.

17 вересня 2025 року суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження з розгляду справи № 607/1826/25 в частині, яка стосувалася подання заяв по суті відповідачкою ОСОБА_3 , призначив справу до розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Парубій І. М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідачів заявлену суму боргу солідарно. Пояснював, що надані його довірителем розписки підтверджують надану позику, її мету, а тому це спільний солідарний обов`язок подружжя, розрахунок боргу наведений у позові.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник - адвокатка Пушкар С. В. позовні вимоги заявлені до ОСОБА_3 не визнавали, просили відмовити у їх задоволенні з підстав, які виклали і відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. ОСОБА_3 не було відомо про позику ОСОБА_2 коштів у ОСОБА_1 , про написані її чоловіком розписки, згоди на отримання коштів, які зазначені у розписках, вона не надавала. ОСОБА_1 є чоловіком рідної сестри ОСОБА_2 , а тому в такий спосіб вони створюють штучний борг для того, щоб ОСОБА_3 відмовилася від частини майна, яке є предметом поділу між подружжям. ОСОБА_3 заперечує, що отримані за розписками кошти були використані для оплати дольової участі, вона не є солідарним боржником у спірних правовідносинах.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сагайдак В. В. в судовому засіданні підтримав доводи попереднього представника - адвоката Хлєбнікова С. В., які він виклав у відзиві та поясненнях. Його довіритель ОСОБА_2 наполягає, що отримані ним в позику кошти від ОСОБА_1 були використані на оплату дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також похресницею ОСОБА_1 . Свідок пригадує, що коли вона навчалася у початковій школі між її батьками та хресним Володею обговорювалося питання позики грошей. Батьки обидва хотіли позичити кошти у хресного Володі, вони це спільно обговорювали і в присутності дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_8 . Написання розписки і передачі грошей ОСОБА_7 не бачила. На той час їх сім`я проживала на Братів ОСОБА_12 , у батьків ОСОБА_3 , але вони мали намір переїхати, для цього і були потрібні гроші. Свідок пригадує, що розмови про позику були за столом, хресний ОСОБА_10 приходив у гості з ОСОБА_8 , тоді вони були у дружніх стосунках. Близько 10 років тому вони сім`єю переїхали на АДРЕСА_3 , там ще навіть ремонт не до кінця був зроблений. Свідок спілкується з батьком, він їй допомагає з утриманням житла, з братом також є зв`язок, позавчора переписувалися, з мамою ОСОБА_7 перебуває у «нейтральних» стосунках.

Проаналізувавши доводи учасників справи, які узгоджуються із поданими ними та описаними вище судом заявами по суті, а також поясненнями, заслухавши покази свідка, суд встановив наступні обставини.

Згідно розписки, оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с. 233, т. 1), 12 березня 2011 року ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від суми боргу за весь період прострочення.

За змістом розписки, оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с. 234, т. 1), 11 листопада 2011 року ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від суми боргу за весь період прострочення.

Відповідно до розписки, оригінал якої долучено до матеріалів справи (а.с. 235, т. 1), 12 травня 2012 року ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від суми боргу за весь період прострочення.

16 січня 2026 року, справа № 607/807/26, слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області постановлено ухвалу, якою зобов`язано уповноважених службових осіб Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 08 січня 2026 року та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у строк, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України.

У заяві від 08 січня 2026 року про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 , відповідно до ст. 214 Кримінально процесуального кодексу України, повідомляє про ймовірне вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 384 Кримінального кодексу України та відповідно до ст. 28 КК України, вчинених групою осіб за попередньою змовою громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За встановлених обставин до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Верховний Суд у справі 750/2316/19 від 14 липня 2021 року зазначив, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Частиною першою ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отож, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19).

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 05 березня 2025 року № 127/2523/23)

Судом встановлено, що договір позики відбувся, позивач ОСОБА_1 передавав тричі у розпорядження ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 47 000,00 доларів США, а саме: 12 березня 2011 року - 15 000,00 доларів США, 11 листопада 2011 року - 12 000,00 доларів США, 12 травня 2012 року - 20 000,00 доларів США, про що свідчать приєднані до матеріалів справи розписки від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року, 12 травня 2012 року, що ОСОБА_2 визнає. Наявність оригіналів боргових розписок у позивача (кредитора), свідчить також про те, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 не виконане, що також відповідає змісту ст. 545 ЦК України.

Водночас позивач, посилаючись на те, що борг за указаним договором позики є спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заявив вимогу про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики з відповідачів, як подружжя, в порядку ч. 4 ст. 65 СК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12).

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Водночас перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року у справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року у справі № 359/950/16-ц, від 10 липня 2024 року у справі № 523/7796/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У спірних правовідносинах суд не встановив солідарного обов`язку ОСОБА_3 за зобов`язаннями, що виникли з розписок на загальну суму 47 000,00 доларів США, які описано вище.

В жодній із розписок, які надано позивачем, не відображено згоди ОСОБА_3 на отримання позики від ОСОБА_1 , як і відсутні окремі документи чи інші докази волевиявлення ОСОБА_3 на складення цих розписок та її обізнаності про ці правочини. Покази ОСОБА_7 не підтверджують таких обставин, адже складення розписок і передачі коштів свідок не бачила. Обговорення отримання коштів у позику у присутності малолітньої дитини та інших родичів, з огляду на розмір отриманих у позику грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 не скасовує встановленого законом обов`язку отримати від ОСОБА_3 згоду на укладення такого правочину. Перебування відповідачів у шлюбі не створює для ОСОБА_3 «автоматичного» обов`язку солідарно відповідати разом із ОСОБА_2 за зобов`язаннями, які останній набув у шлюбі з ОСОБА_3 .

Так, у вісіх описаних вище розписках зазначено про те, що ОСОБА_2 отримував від ОСОБА_1 кошти у позику з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Водночас доказів того, що ці кошти були витрачені в інтересах сім`ї, за вказаним у розписках цільовим призначенням матеріали справи не містять. Відсутні договори дольової участі, які б обумовлювали ціну об`єкта будівництва, черговість сплати пайових платежів, платіжні документи, які б обґрунтували сплату дольової участі, її розмір, відомості про їх платника, докази про набуття одним із подружжя ОСОБА_11 , чи ними спільного квартири по АДРЕСА_1 , що можливо б засвідчило те, що укладення договорів позики відбулося в інтересах сім`ї, і позичені ОСОБА_2 грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Отож, встановивши, що ОСОБА_3 не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року і згоди на укладення цих позик не надавала, а також відсутність доказів, які б засвідчували те, що ОСОБА_2 використав позичені у ОСОБА_1 кошти в інтересах сім`ї - з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , суд виснує про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_3 солідарного обов`язку перед позивачем з погашення боргу за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року 04 липня 2016 року, та відмовляє позивачу у задоволенні позових вимог до ОСОБА_3 .

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), на що суд звертав увагу вище, свідчить про те, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 не виконане, що також відповідає змісту ст. 545 ЦК України.

Зміст розписки свідчить про укладення між сторонами саме договору позики.

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Згідно з частиною першою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої ст. 1046 ЦК України, а також частини першої ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Отож, дослідивши надані сторонами до матеріалів справи розписки, суд доходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_2 у порушення умов договору позики не виконано взятих на себе зобов`язань із повернення коштів у строк, на умовах та в порядку, передбаченому розписками від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

За встановлених обставин, суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за наведеними вище розписками є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 47 000,00 доларів США заборгованості за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Щодо стягненн з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 666,30 доларів США - неустойка згідно розписки за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47 000,00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 12 (розмір неустойки) / 365 х 755 (кількість днів прострочення); 2 916,58 доларів США - відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47000,00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 3 (розмір річних)/365 х 755 (кількість днів прострочення), то суд в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовляє.

17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема, було внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На зазначене звернув увагу Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23, від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22, від 01 квітня 2026 року у справі №761/18405/23.

З огляду на вказане та те, що з 24 лютого 2022 року і по даний час в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд вважає, що підстав застосовувати до ОСОБА_2 відповідальність в порядку, визначеному ст. 625 ЦК України, та стягувати неустойку, яка визначена в умовах розписки, немає, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволення не підлягають.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судовий збір в розмірі 11 554,83 грн (1 972 829,70* 15 140,00 : 2 584 947,55), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 212, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 47 000 (сорок сім тисяч),00 доларів США заборгованості за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 11 554 (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири),83 грн судового збору.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідачі: ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення суду складено 22 червня 2026 року.

Головуючий суддя О. Я. Герчаківська