Вирок від 18 червня 2026 р. у справі №946/8808/25 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/8808/25

Провадження № 1-кп/946/245/26

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________________________________________________________________________________

ВИРОК

Іменем України

19 червня 2026 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілої – адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у місті Ізмаїлі Одеської області в залі суду у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № 62023150020000031 від 13.01.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вікторівка Ширяївського району Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні одну малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

В С Т А Н О В И В:

Потерпіла ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Суд, заслухавши думки учасників судового провадження про можливість за відсутності потерпілої з`ясувати всі обставини судового розгляду, відповідно до ст. 325 КПК України, дійшов висновку про проведення судового розгляду без її участі.

I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_4 03.10.2022 приблизно о 12 год. 20 хв., обіймаючи посаду інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП, та перебуваючи у складі екіпажу велопатруля «Океан 8104» з інспектором взводу № 1 роти №4 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП Особою 1, знаходячись за адресою: м. Ізмаїл, просп. Незалежності, буд. 37, де останній виявив транспортний засіб марки «Toyota Rav4», з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , який порушив Правила дорожнього руху України, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Під час розгляду справи про адміністративне порушення та спілкування з водієм Особа 1 поводив себе зухвало та не етично. Так, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_7 почувши зухвале та не етичне спілкування по відношенню до ОСОБА_8 з боку Особи 1 зробила зауваження останньому. Особа 1 та ОСОБА_4 після почутих зауважень відносно свого спілкування, діючи всупереч вимогам ст. 3, 19, 21, 27, 28, 29, 68 Конституції України, ст. 1, 3, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2, 3, 6, 7, 18, 23 Закону України «Про Національну поліцію» та грубо порушуючи норми, передбачені ст. 29, 30, 31, 36, 37, 42, 43, 44 вказаного Закону, нехтуючи покладеними на них службовими обов`язками працівника правоохоронного органу, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, без наявних на те законних підстав, при відсутності будь-якої загрози як своєму життю і здоров`ю, оточуючим, так і публічній безпеці та громадському порядку, умисно та з особистих мотивів, різко підійшли зі спини до ОСОБА_7 , яка жодних протиправних дій та правопорушень не вчиняла, діючи умисно, виходячи за рамки наданих їм повноважень, безпричинно застосували відносно останньої фізичну силу та спеціальні прийоми боротьби. Особа 1, заламавши ліву та праву руку останньої за спину, почав застосовувати відносно останньої спеціальні засоби «кайданки» та з метою уникнення опору зі сторони ОСОБА_7 в момент застосування спеціальних засобів «кайданок» ОСОБА_4 утримував останню за руки, які були заведенні за спину, завдаючи потерпілій особливого фізичного болю і моральних страждань. В результаті вказаних умисних дій поліцейських потерпіла через сильний фізичний біль, що супроводжувалось дуже голосними криками потерпілої, мимоволі спорожнилась. Особа 1 та ОСОБА_4 , не звертаючи на це увагу та на те, що ОСОБА_7 від їх протиправних дій стало зле, продовжували її утримувати у такому положенні.

В подальшому по приїзду карети швидкої Особа 1 та ОСОБА_4 надав змогу лікарям оглянути ОСОБА_7 та надати медичну допомогу, після чого Особа 1 з потерпілої зняв кайданки.

В результаті вищевказаних незаконних умисних дій з боку Особи 1 та ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді синця на передній поверхні правої руки в ділянці правої ліктьової ямки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 365 КК України – перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів, та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

II. Стаття (частина статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

«Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, -

…

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»

III. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Обставини вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), відповідно до засад кримінального провадження, передбачених ст. 22, 26 КПК України, таких як диспозитивність, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, судом були створені необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі сторонам кримінального провадження була забезпечена реалізація права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також реалізація інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 вину у висунутому обвинуваченні не визнав, та пояснив, що точної дати події він не пам`ятає. Восени 2022 року, перебуваючи у відрядженні у м. Ізмаїлі Одеської області, під час спільного патрулювання з Особою 1, було виявлено правопорушника ОСОБА_8 , який припаркував автомобіль із порушенням Правил дорожнього руху. Особа 1 звернувся до ОСОБА_8 з проханням перепаркувати транспортний засіб, проте останній відмовився, у зв`язку із чим між ними розпочався словесний конфлікт. Надалі Особа 1 перейшов до розгляду справи про адміністративне правопорушення. У цей час до них підійшла жінка, потерпіла ОСОБА_7 , і втрутилася у розмову. Що саме привернуло її увагу та спонукало до втручання – йому невідомо. Зазначив, що Особа 1 неодноразово попереджав ОСОБА_7 не перешкоджати розгляду справи, залишити місце події, однак вона на зауваження не реагувала, внаслідок чого між ними також виник конфлікт. Потім Особа 1 прийняв рішення про застосування до неї спеціальних засобів – кайданок. Причини прийняття Особою 1 такого рішення йому невідомі. При цьому він зазначив, що, на його думку, Особа 1 діяв у межах закону, оскільки було перешкоджання розгляду справи. Кайданки були надягнуті їй на руки ззаду. Під час застосування кайданок особисто він притримував жінку за руку, яку саме – ліву чи праву – не пам`ятає. Будь-яких інших дій фізичного впливу відносно потерпілої він не вчиняв. Оскільки у них не було службового автомобіля, він зателефонував старшому автопатруля з проханням під`їхати до них для подальшого доставлення потерпілої ОСОБА_7 до районного відділу поліції для складання відповідних матеріалів. Він не пам`ятає, щоб жінка повідомляла про проблеми зі здоров`ям або скаржилася на біль під час застосування кайданок. Однак після того, як їх надягнули на потерпілу, їй стало зле. Причини погіршення її самопочуття йому невідомі. Зазначив, що вона повідомила їм, що їй погано, після чого він запитав у жінки, чи потрібно викликати швидку допомогу, на що вона відповіла ствердно. Він викликав швидку медичну допомогу. Згодом також прибув старший екіпажу. Особа 1 зняв з ОСОБА_7 кайданки, після чого її оглянули лікарі, та госпіталізували до лікарні. Обвинувачений підтвердив, що помітив, що у потерпілої, під час її перебування у кайданках, відбулося мимовільне сечовипускання, тому він просив свого напарника послабити тримання рук потерпілої та очікувати на приїзд швидкої допомоги. Загалом з моменту застосування спеціальних засобів до приїзду швидкої допомоги, ОСОБА_7 перебувала у кайданках приблизно 15 хвилин. На питання про те, чи піднімали їй руки ззаду догори та чи повідомляла потерпіла про те, що у неї металеві шурупи у плечі та зап`ясті, відповіді надати не зміг, мотивуючи тим, що не пам`ятає цього. Він також не пам`ятає, хто саме з працівників поліції зняв кайданки з потерпілої, та чи були на ній кайданки, коли вона перебувала у машині службового екіпажу, який приїхав за викликом на місце події. Зазначив, що йому також було невідомо, що вона є пенсіонеркою за віком. Будь-які адміністративні матеріали, у тому числі протокол про затримання, відносно неї не складалися, адже вона була госпіталізована до лікарні, де їм повідомили, що за станом здоров`я до неї не можна. Він разом з Особою 1 повідомили керівництво патрульної поліції м. Ізмаїл про подію, що сталася, і їм сказали скласти відповідний рапорт. Після цього вони склали рапорти, у яких вказали про всі свої дії, про нескладання протоколу за ст. 185 КУпАП, і про нескладання протоколу про застосування спеціальних засобів – кайданок. Після закінчення службового відрядження вони повернулися до м. Одеси. Чому надалі відносно ОСОБА_7 не було складено протоколи – йому невідомо. Обвинувачений ОСОБА_4 також пояснив, що працівник поліції може застосовувати кайданки до особи у разі, якщо особа не реагує на законні вимоги працівників поліції не перешкоджати виконанню службових обов`язків, проте існує заборона на застосування спеціальних засобів, у тому числі і кайданок до осіб похилого віку та осіб з вираженими ознаками інвалідності. Також вказав, що особисто він жодних таких ознак щодо потерпілої не вбачав. Крім того, вона неодноразово виражалася на їх адресу нецензурною лайкою, та була попереджена Особою 1 про те, що її буде затримано, після чого застосував кайданки.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, повністю підтверджується сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів.

Так, потерпіла ОСОБА_7 під час судового розгляду пояснила, що 03.10.2022 вона перебувала на просп. Незалежності у м. Ізмаїлі та рухалася у бік аптеки. Побачила двох співробітників поліції у форменому одязі, які були з велосипедами. Один із них – Особа 1 дуже гучно та у неприємній манері спілкувався зі свідком ОСОБА_8 . Було помітно, що він мав незадовільне самопочуття, тому вона вирішила зупинитися. Особа 1 тиснув на нього своєю розмовою. Свідок присів на сходинки магазину та тримався за серце. У найбільш напружений момент розмови з Особою 1 він зателефонував за номером «102» і повідомив, що стосовно нього вчиняються неправомірні дії. Вона почала робити зауваження Особі 1 стосовно його тону розмови, після чого останній спрямував свою увагу на неї. ОСОБА_4 стояв осторонь, праворуч від неї, і нічого не говорив їй, словесно не ображав її. Проте Особа 1 поводився некоректно, спілкувався на підвищених тонах. Вона також допустила вживання нецензурної лексики. На вимоги Особи 1 покинути місце події і не втручатися у хід з`ясування обставин з іншим правопорушником (свідком), вона відмовилася йти, та вказувала на неприпустимість такої поведінки з його боку. Потім Особа 1, не попереджаючи попередньо про застосування спеціальних засобів, штовхнув її у спину, нахилив головою донизу і застосував до неї спеціальні засоби – кайданки. На думку потерпілої, її поведінка не давала законних підстав для застосування до неї кайданок. ОСОБА_4 не втручався у дії Особи 1. Проте коли вона чинила опір застосуванню кайданок, Особа 1 попросив ОСОБА_4 допомогти її притримати, адже йому не вдавалося звести їй руки. ОСОБА_4 підійшов ззаду, однак у той момент її самопочуття вже погіршилося, і вона не знає, чи надав він допомогу Особі 1. Зазначила, що протягом усього часу вона постійно повідомляла співробітників поліції про наявність у неї інвалідності та що їй зле. Особа 1 нахиляв її голову нижче, при цьому руки підіймав вище. Згодом від болю вона почала втрачати свідомість та мимоволі спорожнилась. Вона не чула, щоб ОСОБА_4 звертався до Особи 1 з вимогами припинити вказані дії. Він займав пасивну позицію, не вчиняючи жодних активних дій, спрямованих на це. Вже коли приїхав другий екіпаж поліції, який попередньо викликав для неї свідок ОСОБА_8 , Особа 1 опустив її руки та сильно притиснув її грудьми до поруччя. Потім хтось зі співробітників другого екіпажу поліцейських, під час супроводження її до службового автомобіля, зняв з неї кайданки. Хто саме це зробив, їй не відомо, проте вона чула, як хтось взяв у Особи 1 ключі від кайданок. На місце події приїхала швидка медична допомога, її доставили до автомобіля, після чого госпіталізували до медичного закладу для надання допомоги. Потерпіла також зазначила, що заподіяна їй шкода обвинуваченими не відшкодована. ОСОБА_4 попросив у неї вибачення та висловив жаль з приводу вчиненого.

Свідок ОСОБА_8 під час судового розгляду пояснив, що приблизно три року тому його зупинили поліцейські по просп. Незалежності у м. Ізмаїлі Одеської області. Особа 1 попросив його надати документи, проте він відмовився, внаслідок чого між ними виник словесний конфлікт. Повз них проходила потерпіла ОСОБА_7 , яка зробила зауваження поліцейському Особі 1 стосовно тону його спілкування. Після цього виник конфлікт між потерпілою та співробітником поліції Особою 1. Він не пам`ятає, чи вживала ОСОБА_7 у той момент стосовно обвинувачених нецензурну лайку, ненормативну лексику або інші образливі висловлювання. Також він не зміг пригадати, чи попереджав її Особа 1 щодо обмеження місця розгляду справи про адміністративне правопорушення. Згодом Особа 1 без допомоги ОСОБА_4 надягнув на потерпілу ОСОБА_7 кайданки та заломив їй руки за спину. ОСОБА_4 не брав участь у конфлікті, фізичної сили до потерпілої не застосовував. Потерпіла казала, що вона інвалід, що у неї проблеми зі здоров`ям, і що їй дуже боляче. Коли вона почала втрачати свідомість від болю та мимоволі спорожнилась, він звернувся до ОСОБА_4 з проханням звернути на це увагу та припинити відносно неї зазначені дії, проте останній на вказане звернення не відреагував. На прохання ОСОБА_7 відпустити її, Особа 1 підіймав її руки за спиною ще вище. У такому положенні потерпіла перебувала приблизно 15-20 хвилин. Протягом усього часу події обвинувачений ОСОБА_4 перебував поруч, на відстані приблизно 2-3 метри від Особи 1 та потерпілої, спостерігав за подіями, проте на прохання припинити дії відносно ОСОБА_7 не реагував. На місце події за його (свідка) викликом прибув ще один екіпаж патрульної поліції. Потім також прибула бригада швидкої медичної допомоги. Особу, яка здійснила виклик медичних працівників, а також особу, яка зняла з потерпілої кайданки, він не пам`ятає. Свідок також зазначив, що складання відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення було розпочато вже після того, як потерпілу госпіталізували до лікарні. Накладений штраф він сплатив, постанову про адміністративне правопорушення не оскаржував, хоча і вважає себе невинуватим.

Як вбачається з витягу з ЄРДР, відомості про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 365 КК України були внесені до ЄРДР 13.01.2023 за №62023150020000031 на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень.

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 06.12.2019 №953 о/с, капрала поліції ОСОБА_4 призначено на посаду інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП.

Відповідно до розстановки сил та засобів велопатруля ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП, задіяних для забезпечення публічної безпеки і порядку на території м. Ізмаїл 03.10.2022, затвердженої начальником ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 , працівники ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП, а саме: інспектор взводу № 2 роти № 3 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_4 спільно з інспектором взводу №1 роти № 4 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП Особою 1 (ст. екіпажу), були залучені до несення служби з 09:00 по 19:00 03.10.2022 по просп. Незалежності в м. Ізмаїлі.

Як вбачається з пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 05.12.2018 Пенсійним фондом України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує довічну пенсію по інвалідності 2 групи (загальне захворювання).

Згідно з даними висновку за результатами службового розслідування від 10.03.2023 щодо причин та обставин порушення службової дисципліни, що виразилось у неналежному виконанні службових обов`язків 03.10.2022 під час затримання ОСОБА_7 , за вчинення дисциплінарного проступку до інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення у виді зауваження.

Відповідно до листа начальника відділу з організації несення служби в місті Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (далі – ВОНС в м.Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП) від 29.12.2022 №5132/41/13/16/01-22, згідно з обліковими даними підсистеми «Адмінпрактика» інформаційного порталу Національної поліції України, фактів притягнення до адміністративної відповідальності та складання адміністративних матеріалів співробітниками ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП, роти з обслуговування м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП та працівниками УПП в Одеській області ДПП, які знаходилися у відрядженні в м. Ізмаїл, відносно громадянки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 03.10.2022 не зареєстровано.

Дані добровільно наданих ДПП УПП в Одеській області відеозаписів з портативних реєстраторів велопатруля «Океан 8 104» та автоекіпажу «Океан 8 110» за період часу з 11:30 03.10.2022 по 13:00 03.10.2022, а також відеозаписів з мобільного телефону свідка ОСОБА_8 , безпосередньо переглянутих судом, у сукупності з даними протоколів огляду зазначених відеозаписів від 14.01.2023 та від 27.01.2023, також підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 365 КК України. Зокрема, на них зафіксовано, як 03.10.2022 Особа 1, перебуваючи за адресою: м. Ізмаїл, пр.Незалежності, біля будинку № 37, почав здійснювати заходи фізичного впливу на потерпілу ОСОБА_7 , незважаючи на її попередження про те, що у неї зламана рука. При цьому, з відеозаписів вбачається, як ОСОБА_4 допомагає Особі 1. На звернення потерпілої ОСОБА_7 за допомогою до ОСОБА_4 останній не реагує. Крім того, коли свідок ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_4 з проханням зупинити дії Особа 1, останній каже, що Особа 1 робить все правильно.

За даними висновків судово-медичних експертиз №27 від 28.02.2023 та №337 від 30.03.2023, у ОСОБА_7 було виявлено таке тілесне ушкодження: синець на передній поверхні правої руки в ділянці правої ліктьової ямки. Наявне ушкодження утворилось від контакту тупого предмету, конструктивні особливості якого в ушкодженні не відобразилися, за механізмом удару. Морфологічні особливості ушкодження свідчать про те, що воно могло утворитися за 10-18 діб до судово-медичного обстеження (20.10.2022), тобто могло бути спричинене 03.10.2022. Наявне ушкодження у ОСОБА_7 відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.05.2023, з довідкою до нього, потерпіла ОСОБА_7 заявила, що на фотознімку № 2 впізнає особу, яка тримала її руки в момент, коли інший співробітник поліції Особа 1 надягав кайданки. Згідно з довідкою до вказаного протоколу, на фотографії № 2 зображений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 , згідно з протоколом від 26.01.2023, у присутності понятих, він розповів про обставини, які мали місце 03.10.2022 приблизно о 12:20 у м. Ізмаїлі по просп. Незалежності, біля будинку № 37, під час яких ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження. Так, ОСОБА_8 зазначив, що у той день він зупинився на своєму автомобілі по просп. Незалежності в м. Ізмаїлі. Вийшов з автомобіля та пішов до магазину «Батарейка», що розташований неподалік. У цей час до нього підійшов один із поліцейських (загалом їх було двоє), і звернувся до нього з вимогою переставити автомобіль, на що свідок попросив їх представитися, пред`явивши документи. Після цього розпочався конфлікт, під час якого працівник поліції спілкувався з ним на «ти» у грубій формі. Надалі він відійшов на кілька кроків та присів на сходи магазину, взяв мобільний телефон і зателефонував до чергової частини патрульної поліції м. Ізмаїла з проханням надіслати за вказаною вище адресою екіпаж моніторингу патрульної поліції, посилаючись на виникнення конфліктної ситуації. При цьому працівник патрульної поліції Особа 1 у грубій зневажливій формі продовжував вимагати пред`явлення документів. У цей час повз проходила жінка, яка зробила зауваження працівнику поліції, запитавши: «Навіщо Ви хамите людині?». Після цього Особа 1 припинив з ним спілкування, та переключив увагу на жінку. Між ними також почалася словесна суперечка, під час якої Особа 1 виявляв грубість у спілкуванні. Згодом він раптово грубо заломив жінці руки за спину, одягнув кайданки, та постійно підіймав її руки вгору. Вона просила відпустити її та послабити кайданки, проте працівник поліції продовжував постійно підіймати її руки вгору, завдаючи жінці фізичного болю. Перебуваючи у нахиленому стані головою донизу, жінка повідомила працівників поліції про свою інвалідність та наявність спиць у руці. При цьому, другий поліцейський, котрого він попросив припинити вказані дії відносно жінки, стояв поруч і не реагував. Жінці стало зле, він помітив у неї виділення піни з рота та ознаки мимовільного сечовипускання, про що повідомив працівника поліції. Лише після цього Особа 1 звернувся до неї із запитанням: «Погано? Може, викликати швидку?» і дав своєму напарнику вказівку викликати швидку медичну допомогу. Поряд із цим він продовжував утримувати її у такому самому положенні (нахиленою головою донизу із заломленими руками). Жінка стояла так протягом 15-20 хвилин. Екіпаж патрульної поліції, який прибув за його викликом, наказав звільнити ОСОБА_7 від кайданків. Після цього працівники поліції зняли з неї кайданки, та відвели її до автомобіля швидкої допомоги, та її повезли до лікарні. ОСОБА_8 пояснив, що надалі Особа 1 повернувся до розмови з ним і вимагав пред`явлення документів, проте він не надав йому посвідчення водія. Після того, як працівник патрульної поліції послався на військовий стан, він пред`явив йому паспорт громадянина України, і розпочався розгляд справи. Йому було роз`яснено його права, після чого він скористався одним із них і заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність ознайомлення з матеріалами справи та отримання правової допомоги. Не дійшовши згоди щодо нової дати та часу розгляду справи, Особа 1 склав відносно нього постанову, копію якої йому вручив. Відеозапис слідчого експерименту був переглянутий в ході розгляду справи.

Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАР №5972578, 03.10.2022 о 12:59 інспектором ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП лейтенантом поліції Особа 1, на ОСОБА_8 був накладений штраф за вчинення ним 03.10.2022 о 12:20 адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Що стосується протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_7 , то суд не покладає його в основу вироку, позаяк він не містить відомостей про хід і результати слідчої дії, а відеозапис, який є додатком до нього, у судовому засіданні не відтворювався за клопотанням сторони обвинувачення з технічних причин, про що не заперечували інші учасники судового розгляду.

Cуд, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що всі зазначені вище докази є належними, допустимими та достовірними, і в сукупності є достатніми та взаємопов`язаними для постановлення обвинувального вироку.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведеною поза розумним сумнівом.

Позицію обвинуваченого ОСОБА_4 , який не визнав вину та стверджував про свою "пасивну" роль, невизначеність щодо обізнаності про стан здоров`я потерпілої чи законність дій його напарника Особи 1, суд розцінює виключно як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності. Його твердження повністю спростовуються дослідженими судом відеозаписами з портативних реєстраторів та мобільного телефону свідка, де чітко зафіксовано, що ОСОБА_4 не просто спостерігав, а надавав Особі 1 безпосередню фізичну допомогу в подоланні опору ОСОБА_7 та утриманні її заломлених за спину рук у момент одягання кайданок. Також, на думку суду, слова обвинуваченого про "правильність дій Особи 1", вимовлені під час конфлікту свідку ОСОБА_8 , прямо вказують на повне усвідомлення та схвалення ним протиправного насильства.

Суд бере за основу послідовні та детальні показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 , які повністю узгоджуються між собою, а також із матеріалами слідчого експерименту. Статус потерпілої як особи з інвалідністю 2 групи підтверджений документально. Той факт, що потерпіла неодноразово вголос заявляла про інвалідність, переломи та нестерпний біль, а також настання в неї реакцій мимовільного спорожнення через больовий шок, повністю виключає кримінально-правову легітимність дій екіпажу патруля. Законом України "Про Національну поліцію" встановлено імперативну заборону на застосування спеціальних засобів до осіб з вираженими ознаками інвалідності та похилого віку, окрім випадків збройного нападу. Жодних правопорушень чи загроз життю поліцейських з боку літньої жінки не виходило.

Висновки судово-медичних експертиз №27 та №337 об`єктивно підтверджують наявність у ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень (синця правої ліктьової ямки), механізм та час утворення яких (03.10.2022) повністю збігаються з обставинами заломлення їй рук працівниками поліції. Таким чином, доводи захисту про відсутність у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення є безпідставними.

На надані захисником ОСОБА_5 04.02.2026 письмові зауваження про те, що інформація, відображена слідчою у протоколі огляду електронних носіїв інформації – дисків з відеозаписами з портативних реєстраторів велопатруля «Океан 9 104» та автоекіпажу «Океан 8 110» (протокол огляду від 14.01.2023), є неповною, вибірковою, та не відображає об`єктивно усіх обставин, які зафіксовані на цих відеозаписах, суд зазначає таке.

До вказаного протоколу долучено відеозаписи, на яких зафіксовані обставини події, та які, відповідно до вимог ст. 23 КПК України, були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду.

Судом було допитано обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілу ОСОБА_7 , та свідка ОСОБА_8 , які надали детальні показання щодо обставин вчиненого злочину, що узгоджуються зі змістом вказаних відеозаписів.

Отже, вказана обставина не впливає на правильність висновку суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

На підтвердження відсутності у діях ОСОБА_4 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення захисник ОСОБА_5 послався на те, що: у заяві про вчинення кримінального правопорушення від 04.10.2022, у протоколі першого допиту потерпілої від 26.01.2023, а також у протоколах допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 26.01.2023 відсутні відомості про вчинення ОСОБА_4 протиправних дій; у протоколі допиту свідка ОСОБА_8 щодо дій ОСОБА_4 зазначено таке: «... після цього другий співробітник поліції викликав швидку допомогу. Хочу зазначити, що другий співробітник лише стояв та дивився на все, я неодноразово просив його зупинити все, але він не реагував на мої слова...»; у висновку службового розслідування до ОСОБА_4 хоча й застосоване стягнення у вигляді усного зауваження, проте конкретних фактів здійснення ним будь-яких протиправних дій (при аналізі відеозаписів з портативних відеорегістраторів), не наведено взагалі; у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, на якій підставі та за чиєї ініціативи проведено додатковий допит потерпілої від 10.05.2023, при цьому, протокол допиту потерпілої, так само як і протокол додаткового допиту потерпілої, не містять будь-яких закликів про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності.

Захисник також звернув увагу на те, що протокол пред`явлення особи ( ОСОБА_4 ) для впізнання за фотознімками за участі потерпілої ОСОБА_7 від 10.05.2023 будь-яких фактів протиправної поведінки ОСОБА_4 не підтверджує. ОСОБА_4 був присутнім під час подій, що стали підставою для початку кримінального провадження, адже він разом з Особою 1 перебував на службовому чергуванні, що ним, у свою чергу, не заперечується.

На переконання сторони захисту, хоча зміст наявних у матеріалах кримінального провадження відеозаписів і підтверджує епізодичну, короткострокову участь (загалом до 10 сек.) ОСОБА_4 у сприянні Особі 1 у застосуванні спеціальних засобів (можливість застосування яких, до речі, передбачена чинним законодавством), проте не містить усіх необхідних кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення (злочину), склад якого та відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 365 КК України.

Захисник ОСОБА_5 також зазначив, що дії потерпілої до моменту застосування до неї спеціальних засобів та здійснення її затримання (прийняття рішення про затримання) Особою 1, об`єктивно свідчить про те, що громадянка ОСОБА_7 реально перешкоджала здійсненню розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності свідка – громадянина ОСОБА_8 (який, у підсумку, все ж таки притягнений до адміністративної відповідальності, а прийняту постанову не оскаржив). При цьому, ОСОБА_7 голосно розмовляла по телефону, навмисно намагаючись перекричати Особу 1; провокуючими заявами щодо інтимних відносин між Особою 1 та його дружиною, вона відволікала його від здійснення розгляду справи про адміністративне правопорушення та, фактично, здійснювала на нього психологічний вплив; відкрито його образила із застосуванням нецензурної лайки (попри багаточисельні усні попередження Особи 1 про вчинення нею протиправних дій), тобто фактично у діях ОСОБА_7 містились ознаки адміністративних правопорушень за ст. 173, 185 КУпАП. Тому, на переконання сторони захисту, у Особи 1 виникли юридично обґрунтовані підстави для затримання ОСОБА_7 (ст. 173, 185, 262 КУпАП, ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію») та застосування до неї спеціальних засобів (ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію»).

Крім того, рішення про застосування спеціальних засобів відносно громадянки ОСОБА_7 та про її затримання прийнято одноособово Особою 1. Згідно з Розстановкою сил та засобів велопатруля ВОРІС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області ДПП, задіяних для забезпечення публічної безпеки і порядку на території м. Ізмаїл 03.10.2022, старшим екіпажу був саме Особа 1.

Також на думку захисника, формалізація зазначених процесуальних дій Особою 1 (складення протоколів у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_7 ; складення протоколу затримання ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ст. 261 КУпАП) не здійснена у зв`язку з тим, що потерпіла почала погано себе почувати, була шпиталізована (у супроводі Особи 1), а у медичному закладі йому повідомили про залишення потерпілої на стаціонарному лікуванні. Після цього Особа 1 був фактично відсторонений від виконання обов`язків та разом із ОСОБА_4 були відряджені з м. Ізмаїл, а тому питання щодо складення відповідних процесуальних документів мало вирішуватися керівництвом ВОНС в м. Ізмаїл УПП в Одеській області УПП.

З урахуванням вказаного, захисник ОСОБА_5 вважає, що дії Особи 1 хоча і здійснені із застосуванням фізичної сили та спеціальних засобів (кайданків), проте здійснені у межах наданих Законом України «Про Національну поліцію» повноважень, без явного виходу за них. При цьому, факт не здійснення Особою 1 документальної фіксації фактів вчинення ОСОБА_7 адміністративних правопорушень та адміністративного затримання (що, вірогідно, могло мати наслідком погіршення самопочуття потерпілої, її ушпиталення та відсторонення Особи 1 від виконання службових обов`язків), не може розцінюватись як кваліфікуюча ознака складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст.365 КК України.

Сторона захисту стверджує про те, що: оскільки Особою 1 рішення про застосування кайданків прийнято одноособово і, очевидно, було б реалізовано і без короткострокової участі ОСОБА_4 (притримання рук для можливості одягання спеціальних засобів); дії ОСОБА_4 , вочевидь, не виходять за межі його повноважень; короткострокова участь обвинуваченого ОСОБА_4 у сприянні надання кайданків не знаходиться у причинному зв`язку між його діями та наслідками; приймаючи рішення про сприяння у застосуванні спеціальних засобів (кайданків) шляхом короткострокового притримання рук потерпілої ОСОБА_7 , ОСОБА_4 виходив з того, що прийняте Особою 1 рішення про застосування спеціальних заходів, у контексті протиправної поведінки потерпілої (непокора законним вимогам поліцейського, пряма образа нецензурною лайкою) відповідає обставинам та обстановці, що склалися, та не виходить за межі наданих йому повноважень на момент застосування; склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 365 КК України, не містить такої кваліфікуючої ознаки, як скоєння злочину групою осіб, та є достатні та обґрунтовані підстави стверджувати, що у діях обвинуваченого ОСОБА_12 відсутні подія та склад (зокрема, об`єктивна сторона) інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Зазначені доводи захисника щодо відсутності у діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються належними та допустимими доказами у сукупності, про які зазначено вище, а також з урахуванням такого.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 30 травня 2023 року у справі № 761/13685/14-к, провадження № 51-3062км22; постанова від 29 січня 2026 року у справі № 753/7920/18, провадження № 51-2123км25), заява про вчинення злочину не є доказом у кримінальному провадженні, а виступає підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до ЄРДР за фактами, викладеними в такій заяві, та здійснення їх перевірки.

Отже, та обставина, що у заяві про вчинення кримінального правопорушення від 04.10.2022 відсутні відомості про вчинення ОСОБА_4 протиправних дій, не свідчить про відсутність у діях обвинуваченого складу злочину за ч. 2 ст. 365 КК України.

Суд також вважає неспроможними посилання захисника на відомості, що містяться у протоколах допиту свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від 26.01.2023, протоколі допиту потерпілої ОСОБА_7 від 26.01.2023, та протоколі допиту свідка ОСОБА_8 , адже вони надавалися на стадії досудового розслідування. Крім того, показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 отримано судом безпосередньо в судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 23 КПК України.

За приписами ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Між тим, під час розгляду справи, як захисником, так і самим обвинуваченим не було заявлено клопотання про дослідження вказаних протоколів.

З цих же підстав суд відкидає також посилання захисника на протокол додаткового допиту потерпілої від 10.05.2023.

Щодо доводів захисника про висновок службового розслідування, суд зазначає таке. Службове розслідування за своєю правовою природою є формою дисциплінарного провадження, завданням якого є встановлення наявності чи відсутності порушень службової дисципліни під час виконання службових обов`язків. Ступінь дисциплінарної відповідальності та повнота викладу обставин у висновку службового розслідування відображають виключно оцінку дій працівника поліції його безпосереднім керівництвом у межах дисциплінарного статуту.

Водночас, згідно з кримінальним процесуальним законодавством України, суд не пов`язаний висновками відомчої перевірки чи службового розслідування при кваліфікації дій особи на предмет наявності в них складу кримінального правопорушення. Наявність чи відсутність у діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, встановлюється судом самостійно на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження сукупності всіх зібраних у кримінальному провадженні доказів за правилами ст. 94 КПК України. Сама по собі відсутність детального похвилинного аналізу дій ОСОБА_4 у внутрішньому документі поліції не нівелює та не спростовує фактів, зафіксованих безпосередньо дослідженими судом відеозаписами з портативних реєстраторів, які чітко відображають умисне фізичне утримання обвинуваченим потерпілої ОСОБА_7 під час її протиправного затримання. Відтак, висновок службового розслідування не може слугувати підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності доведеного складу злочину

Суд також відхиляє аргументи сторони захисту про те, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_7 від 10.05.2023 не доводить винуватості ОСОБА_4 , оскільки лише констатує його присутність на місці події.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 228 КПК України, метою пред`явлення особи для впізнання є саме ідентифікація особи (встановлення її тотожності) серед інших подібних осіб, а не фіксація об`єктивної сторони чи окремих деталей вчинюваного злочину. Ця слідча дія спрямована на підтвердження того, що саме конкретна особа була учасником досліджуваної події.

Потерпіла ОСОБА_7 впевнено впізнала ОСОБА_4 як працівника поліції, який безпосередньо утримував її за руки під час застосування кайданків Особою 1. Таким чином, зазначений протокол у сукупності з іншими доказами виконує свою процесуальну роль — він виключає будь-які сумніви щодо суб`єкта кримінального правопорушення та підтверджує особисту й безпосередню участь ОСОБА_4 у подіях 03.10.2022. Твердження про те, що впізнання не описує характер протиправних дій, ґрунтується на неправильному тлумаченні захисником суті та призначення цієї процесуальної дії, оскільки конкретні дії обвинуваченого підтверджуються іншими дослідженими судом джерелами доказів — показаннями самої потерпілої, свідка та безпосередньо відеозаписами

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон України), Національна поліція України (поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 7 Закону України, під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

За приписами п. 1-3 ч. 1 ст. 18 Закону України, поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України, поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів ; 3) застосування вогнепальної зброї.

Згідно зі ст. 44 Закону України, поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.

Згідно зі ст. 45 Закону України, поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом. Зокрема, кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються :

-до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти;

-під час затримання особи;

-під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого;

-якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі і оточуючим;

-проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі.

За змістом положень ст. 29 Закону України, поліцейський захід має бути, зокрема, необхідним і пропорційним. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам (ч. 4 ст. 29 Закону України). Згідно з ч. 5 ст. 29 Закону України, застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №301/2178/13-к (провадження № 13-57кс18) дійшла висновку про те, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, вичерпується самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять принаймні одну з ознак, визначених у ч. 2 ст. 365 КК України, супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Суд відхиляє доводи захисника про те, що Особа 1 як старший екіпажу одноособово приймав рішення про затримання та застосування кайданків, а обвинувачений ОСОБА_4 лише сприяв колезі у правомірних, як він вважає, діях, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 КК України, наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Тобто наказ або розпорядження є законними лише тоді, коли вони віддані у межах повноважень та за змістом не суперечать закону.

На переконання суду, оскільки потерпіла ОСОБА_7 не чинила збройного опору, не загрожувала життю працівників поліції та очевидно не становила суспільної небезпеки, яка б вимагала жорсткого фізичного затримання, застосування до неї сили було явно непропорційним та незаконним. Обвинувачений ОСОБА_4 , як працівник поліції, не міг цього не усвідомлювати. Його інтелектуальний момент умислу охоплював очевидну незаконність дій колеги, проте він добровільно долучився до них.

Суд критично оцінює доводи захисника з приводу того, що короткострокова участь обвинуваченого ОСОБА_4 у застосуванні Особою 1 до потерпілої кайданків є однією зі складових, що виключають його відповідальність за ч. 2 ст. 365 КК України, позаяк ОСОБА_4 фізично блокував супротив потерпілої, позбавив її можливості захищатися або ухилитися від дій Особи 1. Утримання особи проти її волі під час очевидно незаконного застосування спецзасобів іншим поліцейським є кваліфікуючою ознакою «насильства» у розумінні ч. 2 ст. 365 КК України. Показання свідка ОСОБА_8 про те, що обвинувачений ОСОБА_4 на прохання припинити дії відносно ОСОБА_7 не реагував, у контексті затримання потерпілої свідчать не про невинуватість, а про свідоме ігнорування службових обов`язків та мовчазну згоду з протиправними діями колеги.

Оцінюючи обставини подій, зафіксованих на відеозаписах, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_4 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та моральних страждань. Суд урахував, що обвинувачений ОСОБА_4 бачив, що затримання проводиться щодо особи, яка не чинить загрози та усвідомлював відсутність правових підстав для її жорсткого фізичного утримання. Також обвинувачений передбачав, що допомога Особі 1 призведе до порушення прав потерпілої ОСОБА_7 , та свідомо допускав ці наслідки. Фізичне обмеження свободи рухів потерпілої (навіть на короткий проміжок часу) дозволило Особі 1 безперешкодно застосувати спеціальні засоби (кайданки). Тобто роль обвинуваченого ОСОБА_4 виступала обов`язковою умовою для успішного завершення об`єктивної сторони злочину за ч. 2 ст. 365 КК України.

Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, і погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 365 КК України – перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів, та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Суд звертає увагу на те, що вирок стосовно однієї особи не є доказом винуватості іншої особи, матеріали щодо якої виділені. Обставини, встановлені таким вироком, не мають преюдиціального значення для іншого провадження. Сторона обвинувачення не звільняється від обов`язку доказувати обставини у провадженні щодо Особи 1, стосовно якої матеріали виділені в окреме провадження.

IV. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Стороною обвинувачення не зазначено в обвинувальному акті про наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , та які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91, ч. 1 ст. 92 КПК України підлягають доказуванню саме прокурором. У силу положень ст. 337 КПК України суд позбавлений можливості додатково встановлювати та враховувати обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , та які в обвинувальному акті не зазначені, а також які прокурором не доказувалися під час судового розгляду, оскільки це погіршить становище обвинуваченого.

V. Мотиви призначення покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, керуючись ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, зокрема те, що ОСОБА_4 раніше не судимий, є учасником бойових дій, інвалідом ІІ групи, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проходження служби та за місцем проживання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Згідно з медичними довідками, ОСОБА_4 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого. Так, з досудової доповіді, складеної відносно ОСОБА_4 вбачається, що ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як середні. На думку органу пробації, виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк, і не становить високої небезпеки для суспільства.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини, причини та наслідки вчинення кримінального правопорушення, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , дані досудової доповіді, суд, виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 365 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах. Суд також вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням з визначенням йому іспитового строку в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК України, з покладанням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. На думку суду, виправленню ОСОБА_4 сприятиме також додатково покладений обов`язок, передбачений п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_4 положень ст. 54 КК України, суд, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, характер кримінального правопорушення, дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 54 КК України щодо позбавлення його спеціального звання працівника поліції.

Суд виходить з того, що позбавлення спеціального звання є додатковим покаранням, яке має на меті посилення карального впливу на особу, що дискредитувала себе перед державою. Водночас, зважаючи на те, що ОСОБА_4 є учасником бойових дій, інвалідом ІІ групи, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проходження служби, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а також враховуючи призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, яке безпосередньо та ефективно обмежує його можливість продовжувати правоохоронну діяльність, суд вважає, що його виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень можливе без застосування ст. 54 КК України. Таке рішення повною мірою відповідає принципу гуманізму, індивідуалізації покарання та є достатнім для досягнення меті карального впливу без надмірного та неспівмірного обтяження становища обвинуваченого.

Суд переконаний у тому, що визначена міра покарання є необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і таке покарання призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять в нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

VI. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_4 7705,35 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди, та 200 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

У свою чергу, захисник ОСОБА_4 зазначив про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_7 , мотивуючи тим, що: надані цивільним позивачем до суду докази лікування її хронічних захворювань не підтверджують факт спричинення останнім будь-якої матеріальної шкоди цивільному позивачу, тобто не містять інформацію щодо предмета доказування, а відтак є неналежними доказами у розумінні ст.77 ЦПК України; розмір безпідставно та необгрунтовано оціненої цивільним позивачем нібито спричиненої їй моральної шкоди (200 000 грн) саме діями ОСОБА_4 не доведений належним чином відповідними доказами, та не відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості, не враховує характер та ступінь спричинених тілесних ушкоджень, а також фактичну відсутність у діях ОСОБА_4 об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину. Крім того, у порушення вимог ч. 3 ст. 175 ЦПК України, цивільний позивач у позові: не зазначила щодо наявності у неї або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не надала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; не надала підтвердження про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Суд відхиляє довід захисту про те, що докази лікування хронічних захворювань є неналежними, бо не доводять факт заподіяння шкоди саме діями ОСОБА_4 , оскільки наявність у потерпілої хронічних захворювань на момент вчинення кримінального правопорушення не звільняє винну особу від обов`язку відшкодувати витрати на лікування, якщо погіршення стану здоров`я було спровоковано злочинними діями.

У судовому засіданні встановлено, що неправомірне застосування фізичної сили та спеціальних засобів (кайданок) працівниками поліції призвело до заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, сильного фізичного болю та значного психоемоційного стресу. Відповідно до медичних документів, саме цей травмуючий фактор зумовив раптове загострення наявних у ОСОБА_7 соматичних патологій (що підтверджується також госпіталізацією потерпілої бригадою швидкої медичної допомоги безпосередньо з місця події).

Оскільки витрати на придбання лікарських засобів та медичні маніпуляції були необхідні для стабілізації стану потерпілої після перенесеного протиправного насильства, між діями обвинуваченого та понесеними матеріальними витратами вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. Таким чином, надані письмові докази є належними та допустимими в розумінні ст. 84, 85 КПК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на її користь заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди у розмірі 7705,35 грн підлягає задоволенню, адже діями обвинуваченого їй завдано матеріальної шкоди, що підтверджується встановленими у суді обставинами кримінального провадження.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 в частині стягнення з обвинуваченого на її користь моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 200 000 грн, підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_7 , суд враховує характер вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним злочином у сфері службової діяльності, та конкретні обставини справи.

Обґрунтовуючи суму відшкодування, суд бере до уваги характер, глибину та тривалість душевних страждань потерпілої. ОСОБА_7 зазнала значного психоемоційного стресу, зумовленого неправомірним застосуванням до неї заходів фізичного примусу та кайданків особою, яка мала статус працівника поліції та повинна була захищати її права, а не порушувати їх. Очевидним для суду є те, що така подія порушила звичний ритм життя потерпілої, вимагала від неї додаткових зусиль для відновлення психологічного благополуччя та підірвала її довіру до правоохоронних органів у цілому.

Разом з тим, визначаючи розмір компенсації, суд зобов`язаний керуватися принципами співмірності, розумності і справедливості, недопустимості перетворення моральної шкоди на засіб збагачення, а також враховувати майновий стан обвинуваченого.

Досліджуючи особу ОСОБА_4 , суд бере до уваги, що він раніше не судимий, є учасником бойових дій, інвалідом ІІ групи, має на утриманні малолітню дитину, що безпосередньо впливає на його фінансові можливості та матеріальний стан його сім`ї.

Враховуючи баланс між інтересами потерпілої щодо належної сатисфакції та реальними можливостями обвинуваченого, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 200 000 грн є дещо завищеною та неспівмірною із матеріальним станом особи, яка заподіяла шкоду. Натомість стягнення з обвинуваченого 70 000 грн є достатнім, справедливим, співмірним із глибиною перенесених потерпілою страждань та повністю відповідає критеріям розумності, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Суд зазначає, що твердження захисника про відсутність у діях ОСОБА_4 об`єктивної сторони інкримінованого злочину повністю спростовується зібраними у справі та дослідженими судом доказами, на підставі яких суд дійшов беззаперечного висновку про винуватість обвинуваченого у перевищенні службових повноважень.

Факт заподіяння моральної шкоди за таких обставин є очевидним і не потребує додаткового поглибленого доказування. Потерпіла, яка є особою з інвалідністю II групи та пенсіонеркою, зазнала приниження гідності, психологічного травмування та фізичного болю від протиправних дій особи, яка була зобов`язана захищати її законні інтереси.

Разом з тим, суд частково погоджується з доводами захисту щодо критеріїв розумності та співмірності, у зв`язку з чим, враховуючи особу обвинуваченого, його статус учасника бойових дій, інвалідність та наявність малолітньої дитини, зменшує розмір стягнення з 200 000 грн до 70 000 грн, що повністю відповідає принципам справедливості та виваженості

З урахуванням зазначеного, суд, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу моральних страждань потерпілої, а також матеріального стану обвинуваченого, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 70 000 грн.

Посилання захисника на недотримання позивачем положень ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) суд вважає безпідставними з огляду на специфіку розгляду цивільного позову в межах кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом (тобто КПК України). Норми ЦПК України застосовуються лише у випадках, якщо вони не суперечать засадам кримінального процесуального права.

Звільнення потерпілої від сплати судового збору за позовами про відшкодування шкоди, завданої злочином, та обов`язок суду вирішити питання процесуальних витрат у вироку (ст. 124 КПК України) роблять відсутність попереднього орієнтовного розрахунку в тексті самого позову формальною неточністю, яка не може бути перешкодою для захисту порушених прав потерпілої.

Незазначення потерпілою в позовній заяві, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав не є, на думку суду, самостійною підставою для відмови у задоволенні позову по суті. Сліпе слідування формалізму у цьому випадку суперечило б завданням кримінального провадження (ст. 2 КПК України).

Також представник потерпілої ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 29.04.2026 та 08.05.2026 подав доповнення до позовної заяви, згідно з якими просив додатково стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 в солідарному порядку понесені потерпілою витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41267 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

У постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Потерпіла ОСОБА_7 понесла витрати на професійну правничу допомогу в сумі 41267 грн, що підтверджується такими доказами: ордером на надання правничої допомоги, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також витягом з договору про правовудопомогу по кримінальному провадженню.

Враховуючи обставини справи, беручи до уваги фінансовий стан обвинуваченого, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, вважає, що вказана сума є розумним та справедливим розміром понесених потерпілою витрат на правову допомогу.

Таким чином, з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_7 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 41267 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні не затримувався та під вартою не тримався. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2023 відносно нього був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладанням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком до 16.07.2023.

Арешт на майно не накладався, речові докази відсутні.

Керуючись ст. 369-371, 373-375, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 (три) роки.

2. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

3. На підставі ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

4. Роз`яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

5. Згідно з ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, іспитовий строк ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту проголошення вироку, а саме – з 22.06.2026.

6. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

7. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якості відшкодування моральної шкоди 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також матеріальну шкоду у розмірі 7 705 (сім тисяч сімсот п`ять) гривень 35 копійок.

8. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,на користь потерпілої ОСОБА_7 документально підтверджені процесуальні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 267 (сорок одна тисяча двісті шістдесят сім) гривень 00 копійок.

9. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

10. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.

11. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, а обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду

Одеської області ОСОБА_1