Вирок від 18 червня 2026 р. у справі №336/5473/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/5473/26

Номер провадження: 1-кп/336/1252/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) № 62026080100001100, за обвинуваченням

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новопавлівка, Близнюківського району Харківської області, громадянина України, який перебував на посаді стрільця відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 НГУ, солдату, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 , обвинувачується у тому, що він, проходячи військову службу за мобілізацією на посаді стрільця 1 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 НГУ, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону У країни «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Пут військовий обов`язок і військову службу службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту Збройних Сил України, 06.12.2025, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з?явився на службу з лікувального закладу до місця несення служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташованої в АДРЕСА_3 , свої службові обов?язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

Дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 408 КК України – дезертирство, тобто нез?явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Частини статті Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Стаття 408 КК України.

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -

карається позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

4. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

карається позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Будучи допитаним у судовому засіданні ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, та надав покази, які повністю узгоджуються із зазначеними у обвинувальному акті, а саме: вказав місце, час і спосіб, мотиви вчинення кримінального правопорушення. Вказав, що в листопаді 2025 року прибув до лікувального закладу і місті Мирноград. На початку грудня залишив лікувальний заклад та не повернувся до військової частини в Шевченківський район м. Запоріжжя, а поїхав в м. Лозову, де раніше проживали його батьки. Пояснив, що йому було добре відомо, що він зобов`язаний був повернутися до місця несення служба, однак він цього не зробив, оскільки перебував в пригніченому стані. Про своє місце знаходження не повідомляв командирів, оскільки не запам`ятав їх номери телефонів. На даний час бажає продовжити військову службу. Щиро розкаявся.

Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Окрім повного визнання вини обвинуваченим, його винуватість підтверджується дослідженими доказами, які оцінені судом з точки зору їх достовірності, належності та допустимості.

Так, згідно довідки №87 від 05.12.2025 року виданою військовослужбовцю НГУ в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно перебував в Медичному реабілітаційному центрі МВС України «Мирноград» на медичному реабілітаційному лікуванні в період 28.11.2025 по 05.12.2025 року. Пацієнт виписаний 05.12.2025 за порушення режиму, покинув заклад всупереч медичним рекомендаціям.

Згідно медичної виписки №251650 ОСОБА_4 перебував в Медичному реабілітаційному центрі МВС України «Мирноград» в період 28.11.2025 по 05.12.2025 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження. Заперечень не заявлено.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Отже, за згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та дослідженням письмових доказів

Вина обвинуваченого повністю підтверджується його показаннями, в яких він не оспорював вчинення злочину за викладених у обвинувальному акті обставин, письмовими доказами.

Щодо кримінально-правової кваліфікації дій, то суд виходить з такого.

Незважаючи на не оспорювання обвинуваченим своєї винуватості, обов`язок відносно правильної кримінально-правової кваліфікації його дій покладається на суд.

Об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини/не з`явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з`явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез`явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, пояснення самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.

Про мету ухилення ОСОБА_4 від проходження військової служби свідчить те, що він 05.12.2025 залишив медичний заклад та не повернувся до місця несення служби, допоки йому не було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слідчим суддею за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв`язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.4 ст.408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Мотиви призначення покарання.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.

У судових дебатах прокурор просив призначити покарання ОСОБА_4 за ч.4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Обвинувачений та його захисник просили призначити мінімальне покарання, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, враховуючи пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих обставин. Також захисник ОСОБА_5 просила звільнити від кримінальної відповідальності, посилаючись на те, що ОСОБА_4 бажає продовжити службу та йому надано згоду вч НОМЕР_2 на продовження ним служби.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (щиро розкаявся, вину визнав у повному обсязі), особу обвинуваченого.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому.

Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 КК України, суд виходить з наступного:

- санкція частини 4 статті 408 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років;

- суд враховує конкретні обставини (що вказані у формулюванні обвинувачення), за яких ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості, в силу положень частини 5 статті 12 КК України, є тяжким злочином та кваліфікуються за частиною 4 статті 408 КК України;

- за місцем служби, ОСОБА_4 характеризується позитивно.

Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити найменш суворий вид покарання, що передбачений частиною 4 статті 408 КК України, тобто позбавлення волі, і на найменший строк: 5 років. Позаяк саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування ст.ст. 69,75 КК України суд не вбачає, оскільки у зв`язку з набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування статей 69 і 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 408 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Окрім того, відсутні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки 23.09.2025 року ОСОБА_4 вже було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України для продовження військової служби.

Строк покарання ОСОБА_4 необхідно обчислювати з дня обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме з 29.04.2026 згідно ухвали слідчого судді від 29.04.2026, зарахувавши попереднє ув`язнення у строк покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний стосовно ОСОБА_4 підлягає продовженню.

Підстав для зміни запобіжного заходу до набрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, та звільнення обвинуваченого з-під варти, згідно з положеннями ч. 3 ст. 377 КПК України, судом не встановлено.

Керуючись статтями 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з 29.04.2026 року, тобто з дня обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зарахувавши в строк покарання попереднє ув`язнення день за день або за правилами, передбаченими в частині першій ст.72 КК України

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередньо обраний - тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1