Вирок від 17 червня 2026 р. у справі №694/1911/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/455/26 Справа № 694/1911/25 Категорія: ч. 1 ст. 162 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2026 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кобиляки Звенигородського району Черкаської області, громадянина України, із середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Звенигородського районного суду Черкаській області від 12.08.2024 року за ч. 4 ст.185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до п`яти років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком три роки,

засуджено за ч.1 ст. 162 КК до покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 серпня 2024 року у виді 5 років позбавлення волі, та з урахуванням ч. 1 ст. 72 КК остаточне покарання ОСОБА_7 визначено у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його затримання після набрання вироком законної сили.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

ВСТАНОВИЛА

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду ОСОБА_7 , визнано винуватим та засуджено за те, що він маючи протиправний умисел на незаконне проникнення до житла особи, прийшов до домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало покійній ОСОБА_9 та перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_10 , реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла особи, здійснене всупереч волі законного володільця, розуміючи протиправний характер своїх дій, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, яка гарантує кожному недоторканість житла та іншого володіння особи, зайшов на територію огородженого домоволодіння, після чого підійшов до житлового будинку, розбив скло у віконній шибці та проник всередину будинку, де його помітила потерпіла ОСОБА_10 , чим порушив недоторканість житла потерпілої.

Своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 162 КК України – незаконне проникнення до житла.

Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_8 не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, просить вирок щодо нього скасувати в частині призначеного покарання, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; на підставі ч.ч.1,4 ст.71 КК за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.08.2024 у виді 5 років позбавлення волі, та з урахуванням ч.1 ст.72 КК, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що за результатами оскаржуваного вироку виникли правовідносини, коли засуджений вчинив кримінальне правопорушення після постановлення попереднього вироку, за яким стосовно нього було застосовано положення ст.75 КК. Оскільки покарання призначені наведеними вироками різних видів (обмеження волі та позбавлення волі), суд зобов`язаний був перевести менш суворий вид покарання у більш суворий відповідно до правил ч.1 ст.72 КК. Згідно з п.1 «б» ч.1 ст.72 КК : «одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі». Стверджує, що остаточне покарання за сукупністю вироків мало становити 5 років 6 місяців позбавлення волі, але суд призначив лише 5 років 3 місяців позбавлення волі, хоча зазначив у вироку, що до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.08.2024 у виді 5 років позбавлення волі, чим порушив правила переведення покарань, передбачені ч.1 ст.72 КК.

Позиції учасників судового провадження.

Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:

- прокурор, яка підтримала апеляційну скаргу, пославшись на доводи, що в ній викладені;

- обвинувачений, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.

Окрім того, згідно з положеннями ч.1 ст.421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій апеляційний суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Апеляційний суд вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК.

У той же час доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає обґрунтованими.

За ч. 1, 2, 4 ст. 71 КК, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно п.п. б п.1 ч. 1 ст. 72 КК, при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають: два дні обмеження волі.

Згідно з матеріалів кримінального провадження обвинувачений 12.08.2024 Звенигородським районним судом Черкаської області засуджений за ч.4 ст.185 КК до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК його звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Нове кримінальне правопорушення за оскаржуваним вироком ОСОБА_7 вчинив 11.06.2025, а тому, покарання останньому має бути призначене за правилами, передбаченими ст.ст. 71, 72 КК.

Однак, суд першої інстанції у резолютивній частині вироку, призначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків неправильно перевів менш суворий вид покарання (обмеження волі) у більш суворий (позбавлення волі) і остаточне покарання за сукупності вироків призначив лише 5 років 3 місяців позбавлення волі, замість 5 років 6 місяців позбавлення волі, хоча і зазначив у оскаржуваному вироку, що до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 12.08.2024 у виді 5 років позбавлення волі, чим порушив правила переведення покарань, передбачені ч.1 ст.72 КК.

За таких обставин, вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК.

Вирішуючи питання призначення покарання ОСОБА_7 , колегія суддів враховує, що апелянтом не оскаржується вирок в частині призначеного покарання за ч.1 ст.162 КК.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів, вважає необхідним призначити покарання в межах за ч.1 ст.162 КК, що визначено судом першої інстанції з застосуванням положень ст. 71 та 72 КК за сукупністю вироків повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, і остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, що при зазначеному вище є в повній мірі справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, п. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2026 року скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч.ч.1, 4 ст.71 КК за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 серпня 2024 року, та з урахуванням ч.1 ст.72 КК, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.

Головуючий ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_3