Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №758/8764/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8764/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Левицької Я.К.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,

представника позивача Оберучевої О.А.,

представника відповідача Тимчука О.В.(в режимі ВКЗ),

розглянувши в залі судового засідання в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2025 року ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Оберучевої О.А. звернулась до Подільського районного суду міста Києва із позовною заявою, в якій просить стягнути зі ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 800 євро щомісяця, з моменту звернення до суду з цим позовом до досягнення дитиною повноліття та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог сторона позивача посилається на те, що 18.04.2015 року між сторонами було укладено шлюб, від якого у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05.06.2018 року Придніпровським районним судом м. Черкаси винесено рішення про розірвання шлюбу. Фактично сторони не проживають разом з 01.06.2017 року. Дитина проживає разом з матір`ю. Відповідач з невідомих причин перестав спілкуватись з сином, не бачив його з 2019 року, що свідчить про те, що він самоусунувся від виконання та спілкування зі спільною дитиною. Відповідач матеріальну допомогу не надає, живе окремим життям та своїми інтересами, тобто ухиляється від виконання обов`язку утримувати свою дитину. Відповідач є працездатною особою, працює та має дохід, за даними позивачки не має інших дітей та на утриманні відповідача не перебувають непрацездатні особи. Дитина проживає та повністю знаходиться на утриманні позивачки, яка займається вихованням дитини разом з новим чоловіком та постійно приділяє увагу щоденним потребам сина, намагаючись задовольнити бажання дитини задля забезпечення фізичного та психологічного розвитку дитину. Позивачка зараз не працює, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Стороною позивача здійснено розрахунок витрат на утримання сина, що щомісячно складає 46 877 грн. При цьому, у дані витрати не включено витрати на проїзд, екскурсії, витрати на комунальні послуги, періодичні огляди лікарів, лікування нескладних захворювань, придбання велосипеду, ноутбуку та телефону. Позивачка вважає за доцільне просити стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 800 євро, що становить 37 301,84 грн по офіційному курсу НБУ на дату подачі позову, що є менше1/4 орієнтовного доходу відповідача.

В обґрунтування позовної вимоги про позбавлення батьківських прав сторона позивача посилається на те, що відповідач не був готовий стати батьком, не мав стабільної роботи, іноді пиячив, не приділяв достатньої уваги сину, особисті стосунки між сторонами через це були зіпсовані. Після розлучення відповідач спочатку, коли позивачка разом з сином жила у своїх батьків, приходив до сина, однак епізодично, у зв`язку з чим дитина втрачала зв`язок з батьком та пам`ять про нього. Остання така зустріч відбулась у 2019 році, після чого відповідач виїхав за кордон. З того часу відповідач спілкуватись з сином перестав, іноді телефонував позивачці, декілька разів передав щось на свята, а потім зовсім зник. Відповідач самостійно прийняв рішення емігрувати у Німеччину, не попередивши позивачку з дитиною, та ніяк не узгодив питання утримання, забезпечення та догляду за своїм сином. Позивач жодним чином не перешкоджала спілкуванню відповідача та його сина. Наразі у родині дитини є матір, її чоловік ОСОБА_6 , батьки матері (бабуся і дідусь), мама ОСОБА_6 та двоє молодших братів. Чоловік позивачки повністю займається вихованням та матеріальним забезпечення ОСОБА_4 з 2018 року. Дитина дуже хоче, щоб вони були однією родиною з одним прізвищем. Дитина не знає жодних родичів свого рідного батька, оскільки такі не виявляють цікавості до нього та бажання спілкуватись. Також позивачка неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати дозвіл на реєстрацію місця проживання їхньої спільної дитини, але дозволу та відповіді не отримала. Також відповідач не надає дозвіл на виїзд дитини за кордон, не вирішує жодних юридичних питань. Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина, що можна розцінювати як ухилення від батьківських обов`язків по вихованню дитини батьком, свідомого нехтування ним своїх обов`язків. Враховуючи викладене, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, сторона позивача вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.09.2025 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення доказів та витребувано у відповідача довідку про дохід, отриманий у 2024 році та за період січень-червень 2025 року, довідку з місця роботи встановленого зразка роботодавцем, а також копію трудового контракту, укладеного ОСОБА_2 з роботодавцем Christian Albrecht Universitat zu Kiel ( Крістіан Альбрехт Університет Кіля ), яку не виконано відповідачем.

27.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, у якому зазначено, що відповідач регулярно надавав матеріальну допомогу добровільно до того моменту, коли позивач ОСОБА_1 приблизно з 2018 року створила штучні перепони в спілкуванні сина з батьком. Під виглядом різних причин вона повідомляла відповідачу ОСОБА_2 , що його син ОСОБА_4 начебто зайнятий школою, позакласними завданнями, гуртками, зокрема тренуваннями, тобто робила всі можливі дії, щоб батько і син не спілкувалися. В той же час зі створенням штучних перешкод батьку у спілкуванні з їхньою спільною дитиною, позивач ОСОБА_1 влаштовує своє особисте життя, створюючи негативний образ батька в очах дитини і родичів. Її мета була обмежити спілкування батька з сином до мінімуму або взагалі зробити його неможливим, щоб відповідач не зміг прийти, допомагати грошима, щоб обірвати всі контакти з колишнім чоловіком. Таким чином спровокувавши умови, щоб він не міг фізично надати матеріальну допомогу, навіть якби і хотів. Щоб в майбутньому використати це як привід, що, начебто, відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, що не відповідає дійсності. В кінці грудня 2020 року відповідач потрапив в автомобільну катастрофу, потребував тривалої реабілітації, як фізичної, так і психологічної. 03.01.2024 року, маючи обмежені фізичні можливості, скрутне фінансове становище, він знайшов можливості заробітку, переїхав до Естонської Республіки та підписав договір з естонською компанією про надання маркетингових послуг з вивчення ринку автомобільної техніки. Проте, за станом здоров`я не зміг провести жодного маркетингового дослідження, що підтверджується договором від 03.01.2024 року та довідкою від 14.10.2025 року. Твердження представника позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 працює в Німеччині, не відповідають дійсності оскільки за станом здоров`я відповідач може виконувати обмежені види інтелектуальних робіт та працювати не більше двох годин на день. Крім того, як стверджує відповідач, він проживає та працює на даний час в Естонській Республіці, але змушений деякий час перебувати в Німеччині, оскільки йому необхідна тривала багатокомплексна реабілітація, яка пов`язана з медичними маніпуляціями та іншими заходами, направленими на відновлення здоров`я. А тому, з урахуванням наведених обставин, відповідач визнає позов частково, вважає, що достатньою та необхідною сумою для забезпечення дитини, з урахуванням його стану здоров`я, має бути сума, що дорівнює 1/4 усіх його доходів, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також сторона відповідача зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. В провадженні Подільського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 758/15304/24 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Із матеріалів справи вбачається переписка в месенджері між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , з якої видно аморальну та в юридичному розумінні нікчемну вимогу, щоб відповідач ОСОБА_2 відмовився від свого сина ОСОБА_4 . Відповідач в категоричній і однозначній формі відхилив таку аморальну та з юридичного боку нікчемну вимогу позивача. Це свідчить про те, що позивач штучно спочатку морально намагалася надавити на відповідача, щоб той сам відмовився від свого сина, що не передбачено законодавством України та законодавством будь-якої іншої цивілізованої держави, законодавство якої побудовано на засадах верховенства права. Відповідач припускає, що мета такої поведінки позивача ОСОБА_1 не лише домогтися позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , але й усиновлення ОСОБА_4 теперішнім чоловіком позивача ОСОБА_1 , що дало б йому змогу легально виїхати за межі України, оскільки у теперішнього чоловіка позивача, напевно, вже є двоє неповнолітніх дітей. Крім того, на думку відповідача ОСОБА_2 , з метою ще більшого створення в очах ОСОБА_4 негативного образу батька відповідача, на черговий день народження дитини позивач виставила в так звану лінійку подарунки, подаровані різними родичами і друзями та відповідачем, щоб начебто показати дитині, що подарунок батька є звичайний, недороговартісний, з метою знецінення подарунку батька дитині. Мета одна - налаштувати дитину проти батька. Відповідач вважає, що вимога про позбавлення батьківських прав є надуманою та не ґрунтується на жодних доказах, які б об`єктивно підтверджували або спростовували твердження, викладені в позовній заяві, відтак просить відмовити у задоволенні такої позовної вимоги у повному обсязі.

30.10.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, у якій зазначено, що відповідач не надав жодних доказів того, що до 2018 року він надавав регулярну допомогу позивачці в утриманні сина, не вказує у чому вона полягала. Відповідач не надає жодних доказів того, що він як батько робив для дитини з 2018 року, він просто забув про свій обов`язок приймати участь у вихованні сина. Відповідач не проявляв ініціативи щодо регулярного спілкування із сином, не пропонував конкретних днів, часу або способів зустрічей, не звертався офіційно (до органу опіки, шкільного психолога, суду) з метою врегулювати порядок спілкування. Отже твердження про «штучні перешкоди» є безпідставним, оскільки батько не намагався реалізувати свої права належним чином. Також відповідач не надає доказів, які б підтверджували обставини потрапляння у ДТП, проходження тривалого лікування, встановлення групи інвалідності. При цьому, навіть за наявності певних проблем зі здоров`ям, закон не звільняє батьків від участі у вихованні та утриманні дитини. Представник позивача зауважає, що при розгляду іншої цивільної справи № 758/15304/24, яка перебувала у провадженні Подільського районного суду міста Києва, відповідач надав до суду відомості про те, що проживає та здійснює трудову діяльність у Німеччині, де отримує стабільний дохід. Крім того, відповідно до інформації, оприлюдненої самим відповідачем в соціальних мережах, він працює науковцем, здобуває докторську ступінь та проживає на території Федеративної Республіки Німеччини, активно подорожує світом. Відповідач умисно не виконав ухвалу суду про забезпечення доказів та приховує дохід, що свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку. Запропонований відповідачем розмір аліментів є необґрунтований реальними потребами дитини і може не забезпечити її нормальний розвиток та життя.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.01.2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити частково позовну вимогу про стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1 756 грн, що відповідає 50 % розміру прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, та відмовити у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Згідно положень ст. 165 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що 18.04.2015 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 18.04.2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 04.11.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.06.2018 року по справі № 711/1453/18 шлюб між сторонами було розірвано.

Як стверджує позивачка та не заперечує відповідач з 01.06.2017 року сторони не проживають разом, дитина проживає разом з матір`ю.

10.09.2019 року укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 10.09.2019 року.

Як стверджує сторона позивача з 2019 року батько дитини ОСОБА_2 жодним чином не бере участі у вихованні та утриманні спільної дитини. Він не піклується про її стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує здобуття дитиною відповідної освіти, не готує її до самостійного життя, взагалі не бере ніякої участі в утриманні сина.

Згідно з психолого-педагогічної характеристики вихованця Дошкільного навчального закладу № 16 ОСОБА_4 , 2015 року народження, останній відвідував заклад у період з 2018 по 2022 рік. Дитина виховується у родині, де основними виховними фігурами є мати - ОСОБА_1 та вітчим - ОСОБА_6 . Вони відповідально ставились до освітнього процесу дитини, регулярно відвідували батьківські збори, святкові заходи та консультації з вихователями. Вітчим постійно брав участь у житті садочка на рівні з мамою, активно долучався до підготовки дитини, підтримував її у розвитку, спілкувався з педагогами. Така турбота мала позитивний вплив на психологічний стан та розвиток дитини. Біологічний батько за час перебування ОСОБА_4 у закладі жодного разу не з`являвся, не контактував з вихователями та не виявляв зацікавленості в освітньому або емоційному житті сина.

З Довідки директора Початкової Школи «Поділля» Подільського району м. Києва № 52 від 29.05.2025 року та психолого-педагогічної характеристики здобувача освіти вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.09.2022 року дійсно навчається в ПШ «Поділля» в 3-Б класі. Виховується у повній родині, є дитиною від першого шлюбу мами. Родина будує стосунки на засадах взаємоповаги, довіри та ненасильницької комунікації. Пріоритет надається якісному сімейному дозвіллю: дитина разом з родиною відвідує гуртки, виставки, музеї, творчі заходи, спортивні заходи. ОСОБА_4 має позитивне емоційне тло, охоче ділиться враженнями про членів родини. Позитивно сприймає другого чоловіка мами- ОСОБА_6 , якого називає татом і з яким має стабільний контакт. Натомість про біологічного батька, ОСОБА_2 , не згадує. Зі слів класного керівника, біологічний батьком за весь період навчання, а саме з 01.09.2022 року в школі не з`являвся, не цікавився успіхами дитини, не спілкувався з вчителями. Класний керівник жодного разу не бачила батька та не мала з ним жодного контакту. На батьківські збори він жодного разу не приходив.

З характеристики зі слів лікаря-педіатра ТОВ «Приватна клініка» Денисенко Анни Юріївни вбачається, що ОСОБА_4 перебуває під наглядом лікаря-педіатра з народження. На всі планові та додаткові прийоми дитину супроводжує мати - ОСОБА_1 . Також участь у процесі піклування про здоров`я дитини бере вітчим - ОСОБА_6 . Біологічний батько з 2016 року жодного разу не супроводжував дитину на прийоми, з питань здоров`я сина не звертався, участі у медичному супроводі не бере.

Відповідно до довідки керівника танцювальної студії «StarWay» ОСОБА_4 займається в танцювальній студії з 2023 року. Вихованням дитини займаються мати - ОСОБА_15 та відчим - ОСОБА_6 , які регулярно відвідують виступи та турніри, активно підтримують ОСОБА_4 у всіх починаннях і цікавляться його досягненнями. Біологічний батько у процесі занять не бере участі: не з`являвся у студії жодного разу за весь період, не виявляє зацікавленості у досягненнях сина та участі в заходах студії.

Як вбачається з Висновку за результатами психологічної консультації психолога ОСОБА_16 № 18/05/2025 від 09.05.2025 року, яка має диплом доктора філософії за спеціальністю «Психологія», особливості ставлення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до біологічного батька ОСОБА_2 , не можливо встановити, через відсутність спілкування між ними. Поруч із цим, у дитини наявна людина, яку він сприймає як батька і до якої наявна безпечна прив`язаність та особиста значущість.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.10.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 13.11.2025 року № 106-12117 Подільська районна в місті Києві Державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спеціалістами обстежено умови проживання малолітнього ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та складено відповідний акт від 30.09.2025. Встановлено, що ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , вітчимом ОСОБА_6 та малолітніми братами: ОСОБА_17 та ОСОБА_18 за вказаною вище адресою. Службою надіслано лист ОСОБА_2 від 07.10.2025 № 106/58-2779 щодо надання письмових пояснень та висловлення своєї думки з питання позбавлення батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак відповідь від батька не надійшла. На засідання Комісії від 15.10.2025 № 21 були запрошені батьки дитини, однак ОСОБА_2 не з`явився. Про місце, час та дату був повідомлений шляхом надсилання запрошення на електронну адресу представника - Тимчука О.В .

При цьому, суд критично оцінює доводи сторони відповідача про те, що третьою особою не було належним чином повідомлено відповідача про засідання комісії органу опіки та піклування, оскільки представником третьої особи надано докази направлення листа-запрошення на засідання комісії за адресою місця реєстрації проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , та на адресу електронної пошти представника відповідача адвоката Тимчука О.В.

Крім цього, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 показали, що дитину ОСОБА_4 утримує і виховує матір ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_6 , без участі батька дитини - ОСОБА_2 .

Суд також враховує те, що стороною відповідача не представлено жодних доказів, які б підтверджували факт участі ОСОБА_2 у виховуванні дитини ОСОБА_4 , піклування про його стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення умов для розвитку природних здібностей, готування до самостійного життя та праці.

Також стороною відповідача не надано суду доказів того, що позивачем створюються перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.

Більше того, судом встановлено, що у листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30.10.2025 року по справі № 758/15304/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.04.2026 року, в задоволенні позову відмовлено з підстав не доведення позивачем чинення йому перешкод зі сторони відповідача у спілкуванні з сином.

При цьому, суд враховує положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, суд враховує те, що позивач не створює перешкод у спілкуванні батька з сином, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з вимогами ст. 150 СК України, встановлено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, до яких, серед інших, належить і обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, І судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Водночас практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

З урахуванням викладеного, після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач не піклується про стан здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує здобуття сином відповідної освіти, не готує його до самостійного життя, взагалі не бере ніякої участі в його утриманні, а наявність факту заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав відносно дитини не може бути єдиною та безумовною підставою, яка свідчить про інтерес батька до дитини.

Відповідно до ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.

З урахуванням наведеного та інтересів неповнолітньої дитини, суд визнає, що позовна вимога в частині позбавлення батьківських прав обґрунтована та підлягає задоволенню, оскільки факт ухилення батька від виконання покладених на нього законом батьківських обов`язків щодо виховання дитини, доведено вищевказаними доказами.

В силу вимог ч. 2 ст. 166 СК України особа позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Крім того, ч. 3 ст. 166 СК України визначено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, суд виходить з наступного.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, сторона позивача вказує на те, що ОСОБА_2 зобов`язаний брати участь в утриманні сина ОСОБА_4 , забезпечуючи рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального розвитку. Однак, протягом останніх років, тобто більшу частину життя сина, батько відсутній в його житті. Син ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 та знаходиться на повному утриманні позивачки.

Стороною позивача представлено суду розрахунок витрат на утримання дитини за квітень та травень 2025 року, а також докази понесення таких витрат, які не спростовані відповідачем. Середня місячна сума витрат позивача за категоріями на потреби дитини складає 46 877 грн.

Відповідач не заперечує те, що він зобов`язаний брати участь в утриманні сина, однак не погоджується з розміром аліментів, які просить стягнути з нього позивач, оскільки він має обмежені фізичні можливості внаслідок отриманих в ДТП травм, працює та проживає в Естонській Республіці, але змушений деякий час перебувати у Німеччині, оскільки йому необхідна тривала багатокомплексна реабілітація.

Як стверджує сторона позивача відповідач має стабільний, офіційний та високооплачуване місце роботи у Федеративній Республіці Німеччина. Як підтверджується дослідженими у справі доказами та матеріалами з відкритих джерел, відповідач з листопада 2020 року працює на посаді наукового співробітника в Інституті до- та протоісторичної археології Кільського університету імені Крістіана Альбрехта в місті Кіль, земля Шлезвіг-Гольштейн. Крім того, він є аспірантом кластеру превосходства «Roots» цього ж університету. Офіційне місцезнаходження його робочого кабінету: Німеччина, м. Кіль, Ольсгаузенштрассе, 80а, котедж 018/Йоганна-Месторфштрассе, 2-6, котедж 139. Його робочі контакти є активними. Зазначене підтверджується Офіційним довідником персоналу на сайті Кільського університету, Професійними та науковими профілями відповідача на міжнародних платформах ResearchGate та LinkedIn, публікаціями у німецьких наукових звітах та археологічних проєктах. Наявність такої посади в державному університеті Німеччини беззаперечно свідчить про те, що відповідач отримує стабільний, високий дохід в іноземній валюті (євро).

Відповідачем не надано суду інформацію про дохід, отриманий у 2024 році та за період січень-червень 2025 року, довідку з місця роботи встановленого зразка роботодавцем, а також копію трудового контракту, укладеного ОСОБА_2 з роботодавцем Christian Albrecht Universitat zu Kiel ( Крістіан Альбрехт Університет Кіля ). При цьому, сторона відповідача заперечує факт постійного проживання у Німеччині та роботи в Крістіан Альбрехт Університет Кіля.

Водночас відповідачем не надано суду доказів джерела походження коштів за період з 2024 року та січень-червень 2025 року, за рахунок яких він здійснює своє життєзабезпечення за кордоном, а також доказів щодо існування об`єктивних перешкод для офіційного працевлаштування, оскільки є особою працездатного віку.

Представлені стороною відповідача індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не стосуються запитуваного судом періоду надання інформації, водночас підтверджують той факт, що відповідач не отримує дохід на території України, починаючи з лютого 2020 року.

Довідка уповноваженого OU Consalting Croup від 14.10.2025 року № 3 та Договір про надання маркетингових послуг щодо вивчення ринку автомобільної техніки в Естонській Республіці від 03.01.2024 року, укладений між OU Consalting Croup та ОСОБА_2 , не є належним доказом підтвердження обставин заперечення відповідачем того, що він не отримує дохід, оскільки не виконання роботи за умовами одного контракту не свідчить про те, що відповідач не міг виконувати іншу роботу, на іншого роботодавця.

Також, суд враховує те, що у рішенні Подільського районного суду міста Києва від 30.10.2025 року по справі № 758/15304/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16.04.2026 року, визначено, що ОСОБА_2 просив надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4 за кордон у Федеративну Республіку Німеччина з проживанням у батька за адреса: АДРЕСА_4 .

Зазначене свідчить про суперечливу позицію відповідача щодо свого фактичного місця проживання та роботи.

Оцінюючи доводи сторони відповідача про те, що за станом здоров`я відповідач не може нести витрати на утримання дитини у розмірі, запропонованому позивачкою, суд бере до уваги те, що стороною відповідача не представлено суду доказів, які б підтверджували зазначені обставини, зокрема визнання відповідача непрацездатним, встановлення групи інвалідності, медичних документів, які б підтверджували необхідність постійного лікування та понесення значних витрат на таке лікування, тощо.

Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Тлумачення положень СК України свідчить про те, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Статтею 182 Сімейного Кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Вирішуючи питання розміру аліментів, суд відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Також суд враховує те, що відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені вище положення законодавства, встановивши, що відповідач є особою працездатного віку, має об`єктивну можливість сплачувати аліменти, не має на утриманні інших дітей, непрацездатної дружини, батьків, а також враховуючи доведення позивачкою витрат на утримання дитини, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у твердій грошовій сумі.

Щодо заявлених позивачкою вимог про стягнення аліментів в іноземній валюті у розмірі 800 євро, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої ст.5 Закону України від 21червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою ст. 5 Закону № 2473, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України».

Суд ураховує, що можливість стягнення аліментів в іноземній валюті передбачена у випадку, якщо між сторонами укладено договір про сплату аліментів, в тому числі і тому випадку коли батько або мати виїжджає за кордон (постанова Верховного Суду у справі № 522/4045/13 від 18.09.2019).

Оскільки відповідач проживає у країні Європейського Союзу та очевидно отримує дохід в іноземній валюті, який забезпечує його життєдіяльність за кордоном, то відповідно стягнення аліментів з перерахунком до курсу НБУ не суперечить чинному законодавству України.

Разом з тим, позивач просить суд визначити розмір аліментів на утримання дитини в сумі 800 євро, що станом на 19.06.2026 року відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валюти євро (51,45 грн/1 євро) еквівалентно 41 160 грн. При цьому, згідно розрахунку середньомісячні витрати позивача на потреби дитини складають 46 877 грн.

Таким чином, стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в сумі 800 євро суперечить принципу рівності обов`язків батьків, закріпленому у ст. 141 та ст. 180 Сімейного кодексу України, тому суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають аліменти на утримання дитини в сумі 455 євро, що станом на 19.06.2026 року відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валюти євро (51,45 грн/1 євро) еквівалентно 23 409,75 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Постановляючи рішення суд враховує, що в даному судовому провадженні позивачем не ставилось питання про стягнення додаткових витрат на дітей, визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню саме на утримання дітей, а тому за позивачкою залишається право на звернення до суду у встановленому законом порядку щодо участі відповідача у додаткових витратах згідно ст.185 СК України.

На підставі ч. 1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. А відтак, у кожній зі сторін є право на звернення до суду в разі настання таких обставин. Крім того, у позивача, в разі необхідності, залишається право на звернення до суду про зміну способу стягнення аліментів (зміна частки на тверду грошову суму).

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд бере до уваги те, що частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

Крім того, оскільки за вимогу про стягнення аліментів позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», наявні підстави для стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договіру про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Отже домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналізуючи зазначене в сукупності, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням відсутності зі сторони позивача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та часткового задоволення позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат у розмірі 40 000 грн.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258, 265, 273, 280 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 455 (чотириста п`ятдесят п`ять) євро, що станом на 19 червня 2026 року відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валюти євро (51,45 грн/1 євро) еквівалентно 23 409 (двадцять три тисячі чотириста дев`ять) грн 75 коп, щомісячно, починаючи з 13 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та витрати на на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 14.

Суддя Я.К. Левицька