Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №758/3783/20 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/3783/20

Категорія 67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача-відповідача ОСОБА_1 ,

відповідача-позивача ОСОБА_2 , її представника Степаненко Н.М. ,

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вони з відповідачкою перебували у шлюбі до 25.02.2010. Від шлюбу у них є двоє дітей: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно договору від 15.06.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М.В., між сторонами вирішене питання про сплату аліментів на дітей, визначення місця проживання дітей, здійснення права на особисте виховання дітей та участь в їх утриманні. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24.10.2011, яке набрало законної сили, був вирішений спір щодо розподілу спільної сумісної власності подружжя та визнано за кожною із сторін право власності на 1/2 частину садового будинку СТ «Більшовик» АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою. Рішенням суду також розподілено майно, що знаходиться в будинку. Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив про наявність у нього необхідності у розподілі в натурі будинку із надвірними будівлями та земельної ділянки, а тому він, посилаючись на положення ч.1, ч. 2 ст. 367 ЦК України та ч. 4 ст. 88 ЗК України, просив призначити по справі судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, за результатами якої розподілити житловий будинок та земельну ділянку між сторонами відповідно до їхній часток у праві спільної власності та припинити право спільної часткової власності сторін на це майно.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020 справу було передано у провадження судді Корнілової Ж.О.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020 справу передано у провадження судді Васильченка О.В.

Ухвалою суду від 05.11.2020 позовну заяву було залишено без руху.

27.11.2020 позивачем надано до суду позовну заяву у новій редакції та квитанцію про сплату судового збору.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2021 справу передано у провадження судді Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 15.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

01.07.2021 представник позивача подала до суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної та судової земельно-технічної експертизи.

25.11.2021 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача.

Ухвалою суду від 09.12.2021 задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору дочку сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.12.2021 до суду надійшла відповідь позивача на заперечення відповідача.

Ухвалою суду від 04.07.2023 у справі призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 23.11.2023 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 18.01.2024 у справі призначено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, із залученням для проведення експертизи сертифікованого фахівця для виконання топографо-геодезичних робіт, на час проведення якої провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 10.09.2024 провадження у справі поновлено.

18.11.2024 до суду надійшли письмові заперечення представника відповідача щодо висновку експерта.

19.12.2024 представником позивача подано до суду уточнену позовну заяву, у якій змінено предмет позову із урахуванням висновку експерта.

Ухвалою суду від 17.03.2025 вказану заяву прийнято до розгляду та встановлено сторонам процесуальні строки для подання відповідних заяв по суті справи.

28.03.2025 представником відповідача подано до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 05.05.2025 зустрічний позов прийнято до розгляду та об`єднано його в одне провадження із первісним позовом.

09.05.2025 до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи.

Ухвалою суду від 17.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

26.05.2025 представником відповідача-позивача подано до суду заяву та докази щодо понесених ОСОБА_2 судових витрат та клопотання про зменшення розміру судових витрат та заперечення щодо їх стягнення.

У судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги за первісним позовом, водночас зазначила, що сторона відповідача не заперечує щодо задоволення вимог зустрічного позову, однак просить врахувати, що на першому поверсі спірного будинку знаходяться речі позивача-відповідача ОСОБА_5 , щодо яких у тому числі було ухвалено рішення суду.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 та її представник Степаненко Н.М. підтримали вимоги зустрічного позову, у задоволенні первісного позову просили відмовити.

Їхню позицію також підтримала третя особа ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, сторони є співвласниками домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , адреса СТ: АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожен.

Вказана обставина підтверджується рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24.10.2011 у справі № 2-2375/11, відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного земельного кадастру, а також сторонами не оспорюється.

Спір між сторонами виник з приводу виділу в натурі належних сторонам часток у вказаному нерухомому майні.

При вирішенні даного спору суд, із урахуванням вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховує наступні висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 19.02.2024 у справі №127/12718/19 (провадження №61-5012св23).

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18)).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Положеннями статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з частиною третьою статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За результатом системного аналізу усіх зазначених норм матеріального права, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з визначеними частками право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру їх часток у будинковолодінні.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі №6-1726цс16.

У подальшому саме такої позиції дотримувався законодавець при внесенні наступних змін до ЦК України та ЗК України.

Так, за змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження №12-143гс18) зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17 (провадження №14-47цс20) вказала, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Частиною першою статті 88 ЗК України встановлено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли будинок було поділено в натурі. Суд може не визнати вказану угоду, коли вона явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач, слід виходити з розміру його частки у вартості будинку на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Поняття спільної часткової власності визначено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю повинні застосовуватись до права користування земельною ділянкою.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі №6-841цс16, від 01.11.2017 у справі №6-2454цс16, від 04.09.2020 у справі №619/2275/17.

У постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №2114/2-3819/11 (провадження №61-1070св19) наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

Як встановлено судом, розмір часток обох співвласників щодо спірного нерухомого майна (як щодо житлового будинку, так і щодо земельної ділянки) є рівним - по 1/2 у кожного.

З метою вирішення даного спору, під час проведення підготовчого провадження у справі судом було призначено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, із залученням для проведення експертизи сертифікованого фахівця для виконання топографо-геодезичних робіт, за результатами якої складено висновок експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024.

Згідно із вказаним висновком експерта дослідженням було встановлено, що:

1. Планування садового будинку СТ «Більшовик» АДРЕСА_1 улаштовані таким чином, що існує можливість виділити кожному із співвласників частину приміщень садового будинку, які будуть відповідати часткам співвласників, у зв`язку з чим експертом запропоновано один варіант виділу будинку, який відображено у Додатку 2 до висновку.

2. В запропонованому варіанті поділу садового будинку частина приміщень, що пропонується окремо кожному із співвласників, горизонтальною проекцією накладається на одну і ту ж частину земельної ділянки. Відповідно в межах садового будинку земельну ділянку необхідно залишити у спільному користуванні співвласників. А це значить, що поділ (виділ) в натурі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:477:0010, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою СТ «Більшовик» № АДРЕСА_1 , площею 0,0591 га, неможливий. Виходячи із зазначеного, експертом запропоновано вказану земельну ділянку залишити у спільній власності співвласників, із можливістю встановлення відповідного порядку користування нею, який відображено у Додатку 3 до висновку.

Таким чином, у висновку експерта запропоновано лише один варіант виділу в натурі спірного будинку, із зазначенням та описом конкретних частин приміщень, які виділяються в будинку, для І-го та ІІ-го співвласника відповідно.

Щодо земельної ділянки встановлено неможливість її виділу в натурі та запропоновано відповідний порядок користування нею, окремо для І-го та ІІ-го співвласника.

Після ознайомлення із висновком експерта позивач за первісним позовом ОСОБА_5 просить виділити йому в натурі частину будинку та залишити у користуванні частину земельної ділянки у варіанті, який визначений експертом для І-го співвласника (що позначено у додатках до висновку жовтим кольором).

Аналогічні позовні вимоги заявлено й позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 .

Таким чином, обидві сторони претендують на одне і те ж майно, що відповідає варіанту виділу, визначеному експертом у висновку як для І-го співвласника.

Вивчивши запропоновані у висновку експерта варіанти поділу будинку, із урахуванням доводів сторін, наданих в ході судового розгляду, суд вважає вірним здійснити наступний розподіл в натурі садового будинку, загальною площею 235,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , адреса СТ: АДРЕСА_1 :

- виділити в натурі ОСОБА_2 1/2 частину вказаного будинку, що включає наступні приміщення загальною площею 117,65 кв.м:

1) приміщення 1-го поверху загальною площею 79,0 кв.м, а саме: коридор 1-1 площею 6,8 кв.м, сходи 1-2 площею 11,9 кв.м, кухню 1-3 площею 14,8 кв.м, кімнату 1-4 площею 37,3 кв. м, санвузол 1-5 площею 8,2 кв.м;

2) частину приміщень 2-го поверху загальною площею 38,65 кв.м, а саме: 1-6 частину сходів площею 4,95 кв.м, 1-7 кімнату площею 15,3 кв.м, 1-8 кімнату площею 18,4 кв.м,

що відповідає жовтому фарбуванню у Додатку 2 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024,

за умови улаштування ОСОБА_2 в приміщенні 1-6 сходи площею 4,95 кв.м перегородки, яка буде розділяти приміщення на дві окремі частини, з можливістю окремих проходів на другий поверх будинку;

- виділити в натурі ОСОБА_5 1/2 частину вказаного будинку, що включає наступні приміщення загальною площею 117,45 кв.м:

2) частину приміщень 2-го поверху загальною площею 40,35 кв.м, а саме: 1-6 частину сходів площею 6,95 кв.м, 1-9 кімнату площею 18,4 кв.м, 1-10 санвузол площею 3,9 кв.м., 1-11 кімнату 11,1 кв.м;

2) приміщення мансарди загальною площею 77,1 кв.м, а саме: 1-12 сходи площею 12,5 кв.м, 1-13 кімнату площею 14,6 кв.м, 1-14 підсобне приміщення площею 35,1 кв.м, 1-15 кімнату площею 14,9 кв.м,

що відповідає синьому фарбуванню у Додатку 2 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024,

за умови добудови ОСОБА_5 входу до виділеної йому частини будинку через приміщення 1-11 кімната площею 11,1 кв.м.

Також суд вважає вірним визначити наступний порядок користування між сторонами земельною ділянкою площею 0,0591 га, кадастровий номер 8000000000:91:477:0010, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , адреса СТ: АДРЕСА_1 :

- надати у відокремлене користування ОСОБА_2 1/2 частину вказаної вище земельної ділянки з геометричними розмірами по периметру, від точки 5 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 5-6 20,44 м, 6-7 5,86 м, 7-10 9,90 м, 10-9 10,09 м, 9-11 1,53 м, 11-12 10,98 м, 12-5 17,30 м, що становитиме 245,5 кв.м, та відповідає жовтому штрихуванню у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024;

- надати у відокремлене користування ОСОБА_5 1/2 частину вказаної вище земельної ділянки з геометричними розмірами по периметру, від точки 1 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 1-2 24,48 м, 2-3 5,86 м, 3-4 19,11 м, 4-12 6,67 м, 12-11 10,98 м, 11-9 1,53 м, 9-8 9,90 м, 8-7 10,10 м, 7-6 5,86 м, 6-1 3,70 м, що становитиме 245,5 кв.м, та відповідає синьому штрихуванню у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024;

- залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 частину вказаної вище земельної ділянки під садовим будинком площею 100,0 кв.м з геометричними розмірами по периметру, від точки 7 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 7-8 10,10 м, 8-9 9,90 м, 9-10 10,09 м, 10-7 9,90 м, що відповідає незафарбованій частині у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024.

На думку суду, зазначений вище розподіл будинку та порядок користування земельною ділянкою є оптимальним для вирішення цього спору, оскільки відповідає інтересам кожного із співвласників, принципу балансу інтересів сторін та часткам кожного співвласника у нерухомому майні, із забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном, а також є найбільш наближеним до того фактичного порядку користування, що склався між сторонами, в тому числі, враховує розташування існуючих господарських будівель і споруд сторін, можливість нормального користування будинковолодінням і здійсненням за ним догляду, проходу і проїзду з вулиці на подвір`я тощо.

При такому розподілі судом також враховується, що ОСОБА_5 фактично у будинку не проживає з 2010 року, тоді як ОСОБА_2 разом з двома дітьми проживає у цьому будинку та здійснює його утримання.

При цьому, виходячи зі змісту заявлених обома сторонами позовних вимог, суд вважає вірним задовольнити первісний позов частково, а зустрічний позов - повністю, оскільки судом по суті задоволено позовні вимоги обох сторін (про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою), а запропонований у висновку експерта варіант (варіант для І-го співвласника) визначено судом для позивача за зустрічним позовом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає наступне.

Заяви про стягнення судових витрат подані представниками сторін в межах строку та в порядку, визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Як вбачається із наявних в матеріалах справи квитанцій, позивачем ОСОБА_5 при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у загальному розмірі 9716,22 грн (840,80 + 8 919,80), ОСОБА_2 при зверненні до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 сплачено судовий збір у розмірі 8 875, 42 грн.

На підставі положень ст. 141 ЦПК України, ураховуючи, що фактично вимоги обох сторін задоволено, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає вірним витрати по сплаті судового збору покласти на сторони, які їх фактично понесли.

Вирішуючи заяву представника позивача за зустрічним позовом Степаненко Н.М. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів відповідача-позивача ОСОБА_2 здійснювалось у суді адвокатом Степаненко Н.М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 003063, видане Радою адвокатів Запорізької області 20.09.2023) на підставі договору про надання професійної правничої правової допомоги № 23/10-1 від 23.10.2024.

Відповідно до пункту 4.3 договору сторони погодили, зокрема, такі розміри гонорару:

- 6 000 грн - складання позовної заяви / зустрічної позовної заяви до суду;

- 3 000 грн - участь адвоката в кожному призначеному судовому засіданні незалежно від його фактичного проведення.

26.05.2026 між адвокатом Степаненко Н.М. та ОСОБА_2 було складено акт про надання правової професійної правничої допомоги за договором № 23/10-1 від 23.10.2024, згідно з яким адвокатом фактично надано правничу допомогу на загальну суму 27 000 грн, а саме:

1) підготовка та подання зустрічної позовної заяви у справі - 6 000 грн;

2) участь адвоката у семи судових засіданнях по справі - 21 000 грн (з розрахунку 3 000 грн за кожне судове засідання).

Факт оплати правничої допомоги у загальній сумі 27 000 грн підтверджується платіжними інструкціями: від 23.10.2024 - на суму 3 000 грн; від 17.03.2025 - на суму 3 500 грн (при цьому до суми витрат, що заявляються до стягнення, враховується 3 000 грн. відповідно до умов договору); від 05.05.2025 - на суму 3 000 грн; від 17.09.2025 - на суму 3 000 грн; від 30.11.2025 - на суму 3 000 грн; від 26.02.2026 - на суму 3 000 грн; від 24.05.2026 - на суму 3 000 грн; від 25.05.2026 - на суму 6 000 грн.

Зазначені витрати є реальними, документально підтвердженими, безпосередньо пов`язаними з розглядом цієї справи, відповідають умовам договору, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, кількості судових засідань та характеру наданої правничої допомоги.

Незначне перевищення фактично заявленої суми витрат порівняно з попереднім орієнтовним розрахунком зумовлене фактичною участю адвоката у семи судових засіданнях, тоді як попередній розрахунок виходив із орієнтовної участі у п`яти судових засіданнях. Тобто такі витрати були обумовлені фактичним перебігом судового розгляду та не могли бути остаточно визначені на момент подання зустрічної позовної заяви.

З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаних адвокатом робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатами роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, участі адвоката у судових засіданнях, суд приходить до висновку про те, заявлені представником Степаненко Н.М. витрати на професійну правничу допомогу є доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі - у розмірі 27 000,00 грн.

Що стосується вимоги представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення витрат за проведення земельно-технічної експертизи, то суд зазначає наступне.

За клопотанням представника позивача-відповідача у даній справі було проведено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу.

Як вбачається із матеріалів справи, за її проведення позивачем-відповідачем ОСОБА_5 було сплачено 40 148,00 грн.

З огляду на наведені вище положення статі 141 ЦПК України, ураховуючи, що вимоги ОСОБА_5 судом фактично задоволено, наявні підстави для стягнення на його користь вказаних судових витрат.

Разом із цим, при визначенні розміру таких витрат суд враховує майновий стан та стан здоров`я відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , які підтверджуються сукупністю письмових доказів, наданих останньою до суду.

Також судом враховується, що саме із відповідачкою-позивачкою ОСОБА_2 проживають двоє дітей сторін.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Ураховуючи наведене, керуючись положеннями ч. 1, ч. 3 ст. 136 ЦПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір належних до сплати витрат за проведення судової експертизи у даній справі, та стягнути такі витрати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 у розмірі 20 074,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 136-141, 258, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Первісний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про розподіл та виділення в натурі частини житлового будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою задовольнити повністю.

Здійснити розподіл в натурі садового будинку, загальною площею 235,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , адреса СТ: АДРЕСА_1 .

Виділити в натурі ОСОБА_2 1/2 частину вказаного будинку, що включає наступні приміщення загальною площею 117,65 кв.м:

1) приміщення 1-го поверху загальною площею 79,0 кв.м, а саме: коридор 1-1 площею 6,8 кв.м, сходи 1-2 площею 11,9 кв.м, кухню 1-3 площею 14,8 кв.м, кімнату 1-4 площею 37,3 кв. м, санвузол 1-5 площею 8,2 кв.м;

2) частину приміщень 2-го поверху загальною площею 38,65 кв.м, а саме: 1-6 частину сходів площею 4,95 кв.м, 1-7 кімнату площею 15,3 кв.м, 1-8 кімнату площею 18,4 кв.м,

що відповідає жовтому фарбуванню у Додатку 2 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024,

за умови улаштування ОСОБА_2 в приміщенні 1-6 сходи площею 4,95 кв.м перегородки, яка буде розділяти приміщення на дві окремі частини, з можливістю окремих проходів на другий поверх будинку.

Виділити в натурі ОСОБА_5 1/2 частину вказаного будинку, що включає наступні приміщення загальною площею 117,45 кв.м:

2) частину приміщень 2-го поверху загальною площею 40,35 кв.м, а саме: 1-6 частину сходів площею 6,95 кв.м, 1-9 кімнату площею 18,4 кв.м, 1-10 санвузол площею 3,9 кв.м., 1-11 кімнату 11,1 кв.м;

2) приміщення мансарди загальною площею 77,1 кв.м, а саме: 1-12 сходи площею 12,5 кв.м, 1-13 кімнату площею 14,6 кв.м, 1-14 підсобне приміщення площею 35,1 кв.м, 1-15 кімнату площею 14,9 кв.м,

що відповідає синьому фарбуванню у Додатку 2 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024,

за умови добудови ОСОБА_5 входу до виділеної йому частини будинку через приміщення 1-11 кімната площею 11,1 кв.м.

Визначити наступний порядок користування між сторонами земельною ділянкою площею 0,0591 га, кадастровий номер 8000000000:91:477:0010, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , адреса СТ: АДРЕСА_1 :

- надати у відокремлене користування ОСОБА_2 1/2 частину вказаної вище земельної ділянки з геометричними розмірами по периметру, від точки 5 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 5-6 20,44 м, 6-7 5,86 м, 7-10 9,90 м, 10-9 10,09 м, 9-11 1,53 м, 11-12 10,98 м, 12-5 17,30 м, що становитиме 245,5 кв.м, та відповідає жовтому штрихуванню у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024;

- надати у відокремлене користування ОСОБА_5 1/2 частину вказаної вище земельної ділянки з геометричними розмірами по периметру, від точки 1 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 1-2 24,48 м, 2-3 5,86 м, 3-4 19,11 м, 4-12 6,67 м, 12-11 10,98 м, 11-9 1,53 м, 9-8 9,90 м, 8-7 10,10 м, 7-6 5,86 м, 6-1 3,70 м, що становитиме 245,5 кв.м, та відповідає синьому штрихуванню у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024.

Залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 частину вказаної вище земельної ділянки під садовим будинком площею 100,0 кв.м з геометричними розмірами по периметру, від точки 7 (за годинниковою стрілкою), в межах поворотних точок: 7-8 10,10 м, 8-9 9,90 м, 9-10 10,09 м, 10-7 9,90 м, що відповідає незафарбованій частині у Додатку 3 до висновку експерта № СЕ-1227-1-1349.23 від 23.07.2024.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 27 000 (двадцять сім тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 20 074 (двадцять тисяч сімдесят чотири) гривні 00 копійок витрат за проведення земельно-технічної експертизи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач-відповідач - ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач-позивач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

- третя особа - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 11.06.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк