Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №752/31470/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р.

м. Київ

справа № 752/31470/25

провадження № 2/755/6911/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 501382906 від 31.10.2021 року у розмірі 467 181,45 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та відповідачем по справі ОСОБА_1 було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501382906 від 31.10.2021 року на суму 250 000,00 грн., зі сплатою 40,00% річних, строком на 54 місяці.

Позивач виконав свої зобов`язання, проте, відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка станом на 04.11.2025 року становить 467 181,45 грн., з яких: 224 692,99 грн. - заборгованість по простроченому тілу кредиту; 242 488,46 грн. - відсотки за користування кредитом, 0,00 грн. - заборгованість по комісії, що є предметом позовних вимог.

25 травня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22 червня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва письмову заяву представника відповідача Калініченко О.В. про зміну порядку розгляду справи, - залишено без задоволення.

Представник відповідача Калініченко О.В. не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що віднесення кредитних договорів до договорів приєднання за тією ознакою, що позичальник позбавлений можливості запропонувати свої умови договору, можливе у разі укладення такого договору між банком (іншою фінансовою установою) та фізичною особою, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому предметом такого договору є споживче кредитування.

Судом встановлено, що між Акціонерним товариством «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено/акцептовано угоду про надання споживчого кредиту № 501382906 від 31.10.2021 року на суму 250 000,00 грн., зі сплатою 40,00% річних, строком на 54 місяці, що також підтверджено випискою по рахунку відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у справі № 752/16415/22 позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним - задоволено. Визнано недійсним кредитний договір №501382906 від 31 жовтня 2021 року, укладений від імені ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк».

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2924 року у справі № 752/16415/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвоката Панченка Дмитра Вікторовича, на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Так, Київським апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачка не заперечувала факт укладення договору №501382906 від 31 жовтня 2021 року, однак, стверджувала, що у будь-який спосіб не підписувала вказаний кредитний договір та ніяких кредитних коштів за ним не отримувала.

Факт укладення договору також підтверджується випискою АТ «Альфа Банк», сформованою 01 листопада 2021 року щодо операцій по належному ОСОБА_1 рахунку, а також листом АТ «Альфа Банк» від 04 листопада 2021 року №95793-23.1-б/б.

За таких обставин суд доходить висновку, що підстави вважати договір неукладеним у даному випадку відсутні.

Суд звертає увагу, що в таких правовідносинах саме на позикодавця покладається обов`язок забезпечення фіксування укладення договорів та проходження ідентифікації позичальників при отриманні позики, а тому, саме відповідач мав надати суду достатні докази, які б підтверджували проходження ідентифікації ОСОБА_1 при укладенні договору та отримання нею позики.

Однак, АТ «Сенс Банк» не надав жодних пояснень на спростування обставин, зазначених у позовній заяві. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази волевиявлення позивачки на укладення спірного правочину та отримання нею коштів на підставі такого договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов`язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України,підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. (ч. 1 ст. 216 ЦК України)

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 501382906 від 31 жовтня 2021 року, - оскільки постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у справі № 752/16415/22 визнано недійсним кредитний договір №501382906 від 31 жовтня 2021 року, укладений від імені ОСОБА_1 з АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є позивач АТ «Сенс Банк», та судом встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала вказаний кредитний договір та ніяких кредитних коштів за ним не отримувала, - що, відповідно, виключає обов`язок відповідача ОСОБА_1 на відшкодування позивачу АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 501382906 від 31 жовтня 2021 року, який є недійсним та не створює для сторін правових наслідків.

Відповідно до частини другої ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 203, 215, 216, 525, 526, 530, 536, 549, 598, 599, 610, 611, 624, 625, 629, 1049, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 22 червня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган