Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №621/963/26 — Зміївський районний суд Харківської області

621/963/26

2/621/1373/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

22 червня 2026 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області:

головуючий - суддя Овдієнко В. В.

секретар судового засідання - Кришталь А. А.,

позивач 1 - ОСОБА_1 ,

позивач 2 - ОСОБА_2 ,

позивач 3 - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянувши за відсутності учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

у с т а н о в и в:

25.03.2026 від позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшла позовна заява до ОСОБА_4 з наступними вимогами: визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовної заяви позивачі зазначили, що вони є законними володільцями та наймачами, користувачами житла, а саме квартири АДРЕСА_2 . Вказане право виникло на підставі ордеру, виданого 16.11.1994 виконавчим комітетом Комсомольської ради народних депутатів. Згідно вказаного ордеру відповідач також набув вказане право.

У зазначеній вище квартирі зареєстровані позивачі та відповідач. Позивач 1 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем у період з 04.07.1981 по 23.06.2006. Позивач 2 ОСОБА_2 є дочкою відповідача. Позивач 3 ОСОБА_3 є сином відповідача. Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_4 виїхав за межі території України до рф.

На цей час з відповідачем ніхто не підтримує зв`язку.

Водночас, позивачі несуть витрати на утримання майна, у тому числі щодо оплат комунальних послуг, що є надмірним тягарем для них.

Крім того, позивачі мають намір вчинити дії по приватизації квартири, однак реєстрація відповідача є перешкодою у вчиненні такої дії.

Зазначені обставини, стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 27.03.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду на 30.04.2026.

30.04.2026 допитано свідка ОСОБА_5 , та у зв`язку з першою неявкою відповідача судовий розгляд відкладено на 22.06.2026.

22.06.2026 належним чином повідомлені учасники справи не з`явилися у судове засідання не з`явилися повторно.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до позовної заяви долучили заяви, в яких просили проводити судовий розгляд за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач ОСОБА_4 не повідомив про причини повторної неявки в судове засідання, будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подавав.

Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, який повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якого не надійшов відзив чи заява про судовий розгляд за їх відсутності, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 2 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого позивачі не заперечували і, що відповідає передбаченим статтею 2 ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, в тому числі і щодо розумності строків розгляду справи судом.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18).

У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Зважаючи на те, що всі належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з`явилися, і це не перешкоджає розгляду справи по суті, судовий розгляд справи проведено за відсутності учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, а також докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі доказів, досліджених під час судового розгляду, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Спірним є право користування відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_1 , користувачами якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Даними копій паспорта громадянина України НОМЕР_1 , свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 , підтверджується, що позивач 1 ОСОБА_1 зареєстрована з 29.12.1994 за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 з 04.07.1981 по 23.06.2006 (а. с. 6-8, 10).

Даними копії паспорта громадянина України НОМЕР_3 , підтверджується, що позивач 2 ОСОБА_2 зареєстрована з 14.04.2000 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, 12).

Даними копії паспорта громадянина України НОМЕР_4 , підтверджується, що позивач 3 ОСОБА_3 зареєстрований з 16.03.2004 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16, 17).

Даними копії паспорта громадянина України НОМЕР_4 , довідки відділу Центр надання адміністративних послуг Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області № 01-21/593 від 26.03.2026, підтверджується, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований з 29.12.1994 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 20, 21, 37).

З копії ордеру на житлове приміщення № 38919, виданого 16.11.1994 на підставі рішення виконавчого комітету Комсомольської ради народних депутатів від 25.10.1994, вбачається, що ОСОБА_4 виданий ордер на квартиру АДРЕСА_3 , до складу сім`ї включено: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (а. с. 23).

Даними копії свідоцтва про одруження НОМЕР_5 , підтверджується, що позивач 2 25.11.2000 уклала шлюб з ОСОБА_7 , та змінила прізвище на " ОСОБА_8 " (а. с. 15).

З копій довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 293 від 24.02.2026, виданої Відділом Центр надання адміністративних послуг Слобожанської міської ради, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані 4 осіб (а. с. 24).

З копії наказу директора КП "Комунальник" № 33 від 24.07.2015 вбачається, що за позивачем 1 ОСОБА_1 вирішено переоформити особовий рахунок № НОМЕР_6 , у будинку АДРЕСА_4 (а. с. 25).

З копій заяв-приєднання № 7297 від 26.11.2024, вбачається, що позивач 1 ОСОБА_1 приєдналася до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, до індивідуального договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 26-28).

Свідок ОСОБА_5 під час судового розгляду показала, що ОСОБА_4 дійсно не проживає понад 20 років за місцем реєстрації.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач зареєстрований у квартирі, що перебуває у користуванні позивачів та з 2006 року залишив зареєстроване місце проживання, та не бере участі в утриманні вказаного нерухомого майна.

Частинами 1-4 статті 7 Закону України "Про основні засади житлової політики" передбачено, що особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування.

Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом.

Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України.

Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.

Відповідальність за порушення договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про іпотеку", "Про житлово-комунальні послуги", іншими законодавчими актами України.

Використання житла не за призначенням забороняється. Особи зобов`язані використовувати житло відповідно до призначення, додержуватися правил користування житловими приміщеннями, забезпечувати ефективне управління житлом та належне його утримання, ощадливо використовувати енергетичні та інші ресурси, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною 1 статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Підпунктом 2 пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

За змістом вказаних норм, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас вимогу про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надані докази того, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в житловому приміщенні, понад рік у спірному житловому приміщенні не проживає без поважних причин, відсутні будь-які відомості щодо існування домовленості між власником житла та відповідачем щодо збереження за ними права користування цим житловим приміщенням.

Відповідачем не надано доказів на спростування доводів позовної заяви.

За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, питання щодо розподілу судових витрат суд не вирішував.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, частиною 2 статті 247, 259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, має право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1 - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 .

Позивач 2 - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .

Позивач 3 - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_9 .

Відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_10 .

Повне рішення складене 22.06.2026.

Головуючий: В. В. Овдієнко