Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №377/1044/25 — Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/1044/25

Провадження №2/377/49/26

10 червня 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Присяжного В.В.,

позивача ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),

представника позивача – адвоката Піндура М.М.,

відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 , про визнання договору найму (оренди) житлового приміщення недійсним,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Піндур М.М., через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом про визнання договору найму (оренди) житлового приміщення недійсним, посилаючись на те, що відповідно до договору-купівлі продажу житлового будинку від 25.05.2012, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області, зареєстрованого в реєстрі за №1133, їй та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності у рівних частках по належить житловий будинок АДРЕСА_1 , який був придбаний ними під час шлюбу, що був зареєстрований 16 березня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, актовий запис №31 та розірваний рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2023 року. 12 березня 2025 року між ОСОБА_2 (орендодавець), в інтересах якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір найму (оренди) вказаного житлового будинку без її згоди. Відповідно до акту прийому-передачі житлового приміщення від 12 березня 2025 року ОСОБА_3 прийняв у тимчасове користування житлове приміщення за вказаною адресою. Вона не надавала згоди на вселення, проживання та користування житловим приміщенням ОСОБА_3 та членам його сім`ї, які зазначені в п. 2.8. договору найму, позбавлена права користуватися належною їй власністю та не має ключів від нових вхідних замків до житлового приміщення, зверталась до чергової частини Відділення поліції №2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області за фактом незаконної здачі в оренду житлового приміщення та перешкод у користуванні житловим приміщенням, проте їй було рекомендовано звернутись до суду. Оскільки договір оренди був укладений без її згоди, він є недійсним. Відсутність згоди співвласника житлового приміщення на вселення ОСОБА_3 не породжує у нього права користування таким приміщенням. Досудове врегулювання спору здійснювалося шляхом неодноразового спілкування з відповідачами щодо незаконності укладеного договору найму та припинення дій, які суперечать законодавству, але питання не вирішено.

Враховуючи викладене та посилаючись на положення статті 3, частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статі 316, частини першої статті 317, статті 319, частини першої статті 321, частини першої статті 356, частин першої, другої статті 358, статті 386, статті 391, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник –адвокат Піндур М.М., просила визнати недійсним договір найму (оренди) житлової квартири від 12 березня 2025 року, укладений між ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 ; стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати ( том 1 а.с. 3-8).

Ухвалою судді від 07 листопада 2025 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання ( том 1 а.с. 51-53).

03 грудня 2025 року цивільну справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючої у справі судді Бабич Н.С. у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні (справа № 377/531/24, провадження № 1-кп/377/8/25), призначено підготовче засідання на 23 грудня 2025 року ( том 1 а.с.69).

23 грудня 2025 року за клопотанням представника позивача підготовче засідання було відкладено на 06 січня 2026 року на підставі пункту 1 частини другої статті 198, пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України ( том 1 а.с.84-85).

06 січня 2026 року до суду від відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від 04 січня 2026 року про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (том 1 а.с. 95-100).

06 січня 2026 року цивільну справу знято з розгляду у зв`язку з відсутністю у приміщенні суду електропостачання та мережі «Інтернет», призначено підготовче засідання на 20 січня 2026 року ( том 1 а.с.101-102).

20 січня 2026 року представник позивача-адвокат Піндур М.М. через систему «Електронний суд» подав заяву про відсутність підстав для закриття провадження у справі, просив відмовити в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі ( том 1 а.с. 113-117).

20 січня 2026 року цивільну справу знято з розгляду у зв`язку з відсутністю в приміщенні суду електропостачання та мережі «Інтернет», призначено підготовче засідання на 03 лютого 2026 року ( том 1 а.с. 118-119).

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 лютого 2026 року ( том 1 а.с. 142-145).

13 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_2 подав додаткові письмові пояснення у справі, в яких зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, просив відмовити у задоволенні позову. Посилався на те, що позивач не довела факту порушення свого права та наявності будь-яких негативних наслідків для себе у зв`язку з укладенням та виконанням договору оренди. Тривала пасивність позивача, усунення від управління спільним майном та відсутність заперечень щодо використання будинку свідчать про фактичне погодження з діями відповідача, тому відсутні передбачені статтями 15, 16 ЦК України підстави для судового захисту. Звертав увагу на те, що позивач протягом тривалого часу була обізнана про використання спірного будинку шляхом передачі його в оренду. До укладення оспорюваного договору діяв аналогічний договір оренди, про який позивач також знала, але не заперечувала та не вимагала його розірвання. Більш того, у цивільній справі №377/500/25, яка розглядається у Славутицькому міському суді Київської області, позивач вимагає стягнення половини доходу від попереднього договору оренди, не ставлячи питання про недійсність такого договору, а він подав зустрічний позов, в якому доводить чисельними доказами, що договір укладено в інтересах утримання майна та за узгодженням з позивачем. Крім того, спільно з позивачем вони володіють ще й квартирою у місті Славутич, яка успішно здається в оренду, але там є зрозуміла позиція позивача, погодження з витратами, а також те, що спільне майно в якій, на відміну від майна в будинку, не розкрадається дочкою позивача, оскільки таке майно відсутнє. Оспорюваний договір оренди розірвано за взаємною згодою сторін 11.06.2025, що підтверджується відповідною угодою. Хоча розірвання договору не позбавляє позивача права на звернення до суду, однак у поєднанні з поведінкою позивача підтверджується відсутність зрозумілої позиції щодо утримання спільного майна. Поведінка позивача є суперечливою та недобросовісною, спрямована виключно на отримання майнової вигоди, а не на захист порушеного права ( том 1 а.с. 158-163).

17 лютого 2026 року цивільну справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючої у справі судді Бабич Н.С. в період з 16.02.2026 по 20.02.2026 у щорічній відпустці та у період з 23.02.2026 по 03.03.2026 на лікарняному, призначено судове засідання на 30 березня 2026 року ( том 1 а.с. 164).

30 березня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 20 квітня 2026 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України ( том 2 а.с.4-12).

20 квітня 2026 року судове засідання відкладено на 06 травня 2026 року на підставі пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України за клопотанням представника позивача (том 2 а.с.37-39).

06 травня 2026 року судове засідання відкладено на 20 травня 2026 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України за клопотанням представника позивача ( том 2 а.с.50-51).

20 травня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 10 червня 2026 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України за клопотанням представника позивача (том 2 а.с.77-82).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснила, що житловий будинок, співвласником якого вона є, систематично без її згоди здається відповідачем ОСОБА_2 в оренду. Умови договору оренди постійно змінюються, оплата прихована, замки у будинку змінені, що свідчить про те, що вона позбавлена права доступу до свого будинку. У будинку зареєстрована також її дочка від першого шлюбу ОСОБА_6 , але ні вона, ні її дочка не можуть користуватися вказаним житлом. Хоча спірний договір оренди розірваний, у будинку продовжують проживати чужі люди, тому вона просить задовольнити позовні вимоги та врахувати системний характер дій відповідача ОСОБА_2 . Вона не надавала згоду на укладення договору найму (оренди) житлової квартири від 12 березня 2025 року та на вселення ОСОБА_3 з його сім`єю. З квітня 2022 року вона проживає у Королівстві Норвегія, ОСОБА_2 писав їй у месенджері, що планує здавати в оренду котедж, вона зазначила, що проти цього. За отриманням письмової згоди на здачу будинку в оренду ОСОБА_3 . ОСОБА_2 до неї не звертався, але писав їй, що будинок здавався, здається і буде здаватися за договором оренди ще до 2027 року. Вона заперечувала щодо здачі будинку в оренду. Порядок користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2 не визначений. Таким чином, останній самостійно розпорядився спільним будинком, здав його в оренду ОСОБА_3 за спірним договором найму (оренди) без її згоди, чим порушується її право користування ним, яке підлягає судовому захисту.

Представник позивача адвокат Піндур М.М. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилався на ті ж обставини, що викладені у позовній заяві. Вказав на відсутність згоди позивача на укладення спірного договору, у зв`язку з чим також порушуються немайнові інтереси позивача ОСОБА_1 , оскільки вона не може брати участь у користуванні житловим будинком, у якому змінені замки. Зазначив, що письмовим доказом того, що ОСОБА_1 не була згодна з укладенням договору найму (оренди) є довідка про її звернення у квітні 2025 року до правоохоронних органів, яка знаходиться в матеріалах справи. Посилання відповідача ОСОБА_2 на мовчазну згоду з боку позивача на укладення спірного договору не можуть бути взяті до уваги, оскільки між сторонами не укладався відповідний договір, де вона була б передбачена.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на доводи, викладені в його додаткових письмових поясненнях. Суду пояснив, що позивач фактично не заперечувала щодо здачі майна в оренду, надавши йому мовчазну згоду, а ще раніше, вона йому казала, що він може робити що хоче. Мовчазну згоду він розуміє так, що коли він повідомляє про наявність боргів та проблем із майном, вона не вирішує їх, говорить, щоб він робив, що хоче. Окрім того, позивач не зверталась ні до нього, ні до людей, які проживають у будинку, а звертається до суду. Він був вимушений здати спільний будинок в оренду з метою його утримання, оскільки виникли борги за комунальні послуги, він ніс затрати на водовідведення, ремонт техніки, насосу, опалення. Будинок потребує постійного вкладення, взимку 2025 року він утримував будинок самостійно. Спірний договір оренди вже розірвано та укладено інший договір на інших умовах. Після спірного договору було укладено ще два, один з яких діє дотепер. Нові договори він укладав без згоди позивача, в інтересах спільного майна, так як позивач діє всупереч його інтересам. Між ним та позивачем не визначено порядку користування спільним будинком. У спільній власності з позивачем є ще квартира, за якою немає боргів та яку вони здають в оренду разом, де укладено договір і стороною в якому також є позивач. Спірний договір оренди будинку він уклав без участі позивача, так як вона не бере участі в його утриманні, хоча з цього приводу він звертався до неї, але вона не реагує на його звернення. У будинку, зданому в оренду, проживає ОСОБА_3 із своєю сім`єю, а стороною договору є тільки він. За спірним договором оренди він отримував оплату, в якій сумі не пам`ятає. Комунальні послуги весь час сплачує він, але під час дії договору оренди орендарі йому частково їх погашають. Позивачу та її дочці нічого не перешкоджає користуватися будинком, так як у іншій справі є докази того, що після зміни замків було передано один ключ дочці позивача. На даний час оскільки будинок зданий в оренду і там проживає ОСОБА_3 з сім`єю, право користування будинком обмежено як у позивача, так і в нього.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 у призначене судове засідання та інші судові засідання, які відбулись у цій справі, не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України ( том 2 а.с. 85-86, 92-93).

З урахуванням положень частини першої статті 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 .

Суд, вислухав вступне слово позивача, представника позивача та відповідача, дослідив матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 16 березня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 31, який заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2023 року у справі № 377/854/23, провадження № 2/377/363/23, що набрало законної сили 19 січня 2024 року, був розірваний (том 1 а.с. 9-11).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованою з додатку «Реєстр нерухомості» від 19 березня 2025 року, 5-ти кімнатний будинок, загальною площею 166,3 кв.м, житловою площею 63,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на підставі договору купівлі-продажу №1133 від 25.05.2012, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О., на праві приватної спільної часткової власності у рівних частках по кожному ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( том 1 а.с. 15).

До позовної заяви також долучено копію договору купівлі-продажу №1133 від 25 травня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області Наваліхіною О.О., з якого вбачається, що вказаний договір був укладений з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (том 1 а.с. 12-14).

Згідно з пунктом 10 частини 1 постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020 у Київській області утворено Вишгородський район (з адміністративним центром у місті Вишгород) у складі територій Вишгородської міської, Димерської селищної, Іванківської селищної, Петрівської сільської, Пірнівської сільської, Поліської селищної, Славутицької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, територія Славутицької міської територіальної громади віднесена до Вишгородського району Київської області.

За договором найму (оренди) житлової квартири від 12 березня 2025 року ОСОБА_2 ( орендодавець), від імені якого на підставі довіреності підписує договір та представляє його інтереси ОСОБА_4 , передає, а ОСОБА_3 ( орендар) приймає в тимчасове користування житловий будинок з метою проживання в ній за адресою: АДРЕСА_1 ( п.1.1.), право власності на який підтверджується договором купівлі – продажу від 25 травня 2012 року (п.1.2.). Цей договір вступає в силу 12 березня 2025 року і діє до 31 грудня 2025 року включно, з можливою пролонгацією за взаємною згодою сторін, шляхом складення письмового додатку до договору ( п.2.1.) ( том 1 а.с.16-17).

У пункті 1.4 договору зазначено, що орендодавець стверджує, що співвласники об`єкту найму не заперечують щодо передачі його в оренду і згодні на умови і термін оренди, зазначений в договорі. Всі претензії від співвласників і зареєстрованих осіб щодо умов цього договору Орендодавець зобов`язується вирішувати самостійно і за свій рахунок.

Згідно з пунктом 3.1. договору прийом – передача об`єкту найму і майна, яке здається разом з ним за договором, здійснюється на підставі підписаних сторонами двох екземплярів актів прийому – передачі, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору умови оплати та порядок розрахунків оформлюється у письмовій формі у вигляді додатку, що підписується обома сторонами та який є невід`ємною частиною договору.

12 березня 2025 року ОСОБА_2 ( орендодавець), від імені якого на підставі довіреності представляє його інтереси та підписує договір ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 ( орендар) склали та підписали акт прийому – передачі житлового приміщення, згідно з яким відповідно до договору найму (оренди) житлового приміщення орендодавець передав у тимчасове користування, а орендар отримав з метою тимчасового проживання об`єкт нерухомості (житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 18-19).

Як вбачається з довіреності від 17 січня 2023 року, посвідченої приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Малашенко О.І., зареєстрованої в реєстрі за № 53, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси в усіх установах, організаціях і підприємствах, незалежно від форми власності та підпорядкування без винятку, в тому числі, але не виключено, в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади, органах нотаріату, бюро технічної інвентаризації, житлово-експлуатаційних організаціях, комунальних установах, центрах надання адміністративних послуг, банківських установах, органах Держгеокадастру та земельних ресурсів, перед фізичними особами, тощо, з питань, зокрема: управління, надання в оренду, та/або продажу, за ціною та на умовах на її розсуд, належного йому на праві власності нерухомого майна: частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам, строком на п`ять років та дійсна до 17 січня 2028 року (том 1 а.с. 20).

У квітні 2025 року ОСОБА_1 зверталась до Відділення поліції №2 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області із заявою, в якій повідомляла про факт незаконної здачі в оренду нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про розгляд її заяви складено довідку від 23 квітня 2025 року, в якій зазначено про наявність цивільно –правових відносин, що вирішуються в судовому порядку ( том 1 а.с.21).

До позовної заяви також долучено копію довіреності від 02 липня 2024 року, з апостилем та перекладом українською мовою, справжність підпису перекладача на якій засвідчено нотаріально, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси (том 1 а.с. 24-27).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Частиною першою статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю ( частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Отже, у разі відсутності згоди у визначенні порядку користування квартирою між співвласниками, особа має право звернутися з позовом до інших співвласників про визначення порядку користування квартирою, або ж вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Порядок користування майном, що перебуває у спільній сумісній чи частковій власності, також регулюється договором, укладеним співвласниками такого майна.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з частиною першою статтею 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) ( частини перша, друга статті 759 ЦК України).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму ( частина перша статті 760 ЦК України).

Згідно із статтею 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором ( стаття 764 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Частиною першою статті 811 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому ( частини перша, друга статті 812 ЦК України).

Відповідно до статті 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 394/301/19 (провадження № 61-19185св19) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, встановлені у справі обставини та надані на їх підтвердження докази свідчать, що на час вчинення оспорюваного правочину право власності на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках по зареєстровано за ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_2 ( відповідачем). Договір найму (оренди) житлової квартири від 12 березня 2025 року між ОСОБА_2 (відповідачем), від імені якого на підставі довіреності підписала договір ОСОБА_4 ( третя особа), та ОСОБА_3 ( другим відповідачем) був укладений без домовленості з позивачем та без згоди останньої на укладення такого договору. Між власниками вказаного житлового приміщення не визначено порядок користування будинком, частка в якому належить позивачу, а тому за відсутності згоди позивача інший співвласник, в тому числі через свого представника, не мав права здавати у найм спірне житлове приміщення, в тому числі розпоряджатися часткою, яка йому не належить, оскільки не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору.

Отже, оскільки співвласник житлового приміщення не мав права здавати у найм спірне житлове приміщення, тобто розпоряджатися часткою, яка йому не належить, то недійсність договору найму (оренди) житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 12 березня 2025 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , існувала в момент його укладення, а тому позов необхідно задовільнити та визнати недійсним договір найму (оренди) житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 12 березня 2025 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 .

Факт розірвання вказаного договору найму (оренди) на підставі угоди від 11 червня 2025 року, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( том 1 а.с. 98-100, 131-133), на яку посилався відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень щодо позову, не позбавляє позивача на звернення з позовом про визнання спірного договору оренди недійсним, оскільки такий договір визнається судом недійсним з моменту вчинення.

Надані відповідачем копії письмового повідомлення позивачу від 25.09.2024 про перебування житлового будинку АДРЕСА_1 у користуванні та продовження договору до 09.09.2027 та листа – попередження ВП Черніговського РЕМ (том 1 а.с. 161-162; том 2 а.с. 31-33) не спростовують доводів позивача про укладення договору оренди (найму) житлового приміщення від 12 березня 2025 року без її згоди та висновків суду про наявність підстав для визнання зазначеного договору недійсним.

Даючи оцінку іншим доводам учасників справи, викладеним ними у поданих до суду заявах по суті справи та наданих у судовому засіданні поясненнях, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ( заява №4909/04, п.58), від 28 жовтня 2010 року у справі «Трофимчук проти України» ( заява № 4241/03, п.54), від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» ( заява № 63566/00, п.23).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини другої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача ( пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України).

У позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу позивача: від 10 000,00 грн до 15 000,00 грн. Доказів понесення таких витрат до позовної заяви та під час розгляду справи позивач та її представник не надали та відповідну заяву про те, що докази на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи ( витрат на правову допомогу) до закінчення судових дебатів не зробили. Натомість у судовому засіданні представник позивача просив не стягувати з відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, сторона позивача не вимагає відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, тому суд, з урахуванням положень частини третьої статті 13 ЦПК України, не присуджує стягнення таких витрат з відповідачів.

Втім з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог за правилами частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати на оплату судового збору в сумі 968,96 грн у рівних частках по 484,48 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258 -259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір найму (оренди) житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 12 березня 2025 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 484 гривні 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 484 гривні 48 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складено 20 червня 2026 року.

Суддя Н. С. Бабич