Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №913/51/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Харків Справа № 913/51/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м.Київ на рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/51/25

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м.Київ

до відповідача Міловського ліцею Міловської селищної ради Луганської області, смт.Мілове, Старобільський район, Луганська область

про стягнення 176077 грн 30 коп.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ (далі- Позивач) звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Міловського ліцею Міловської селищної ради Луганської області (далі- Відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11-1038/21-БО-Т від 09.11.2021 в розмірі 176077 грн 30коп., з яких: 112294 грн 21 коп. – заборгованість за основним зобов`язанням, 23761 грн 46 коп. – пеня, 8377 грн 80 коп. – 3% річних, 31643 грн 83 коп. – інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 17.11.2025 у справі №913/51/25 позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість за договором постачання природного газу №11-1038/21-БО-Т від 09.11.2021 в розмірі 170137 грн 71 коп., з яких: 108751 грн 64 коп. – заборгованість за основним зобов`язанням, 22662 грн 82 коп. – пеня, 8051 грн 67 коп. – 3% річних, 30661грн 60 коп. – інфляційні втрати, витрати зі сплати судового збору в сумі 2340 грн 69 коп.

В інший частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду частково, Позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, за змістом якої просив означене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5 949,57 грн, в тому числі: основного боргу у сумі 3 542,57 грн, пені у сумі 1 098,64 грн, трьох процентів річних у сумі 326,13 грн, інфляційних втрат у сумі 982,23 грн. та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначив, що судом першої інстанції не встановлено усі обставини справи, не вірно застосоване положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022, отже апелянт вважає, що положення статей 13 та 13-1 вказаного Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №913/51/25 від 24.04.2026р відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу, а також заявлення клопотань з доказами надсилання іншим учасникам справи у строк до 04.05.2026 включно.

Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у визначений судом строк.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду –підлягає залишенню без змін виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені та сторонами не заперечуються наступні обставини:

-укладення 09.11.2021 між сторонами Договору №11-1038/21-БО-Т на постачання природного газу, за умовами якого Позивач зобов`язався поставити Відповідачеві природний газ, а останній - прийняти його та оплатити (далі-Договір);

- споживання Відповідачем природного газу у період з листопада 2021 року по лютий 2022 року : в листопаді в обсязі 2021 5,01600 тис.куб.метрів на загальну суму 83034 грн 84 коп. З ПДВ, в грудні 2021 в обсязі 7,79600 тис.куб.метрів на загальну суму 129054 грн 95 коп. з ПДВ, в січні 2022 в обсязі 8,95951 тис.куб.метрів на загальну суму 148315 грн 68 коп. з ПДВ та в лютому 2022 року в обсязі 6,00900 тис.куб.метрів на загальну суму 99472 грн 97 коп. з ПДВ, які Позивач підтверджував роздруківками з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача, оскільки акти приймання- передачі природного газу не підписані Відповідачем;

-часткової оплати Відповідачем боргу в січні 2022 в розмірі 135494 грн 44 коп., що підтверджується банківською випискою по його поточному рахунку;

-окупації Міловської селищної територіальної громади з 24.02.2022, на території якої зареєстрований Відповідач.

Звертаючись з даним позовом, Позивач зазначав, що Відповідач, в порушення умов вказаного Договору не розрахувався за поставлений природний газу у період січня –лютого 2022 року, у зв`язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у сумі 112294 грн 21 коп., на яку Позивачем нараховано додаткові вимоги на підставі ст. 625 ЦК України у вигляді 3% в сумі 8377 грн 80 коп., інфляційних нарахувань в сумі 31643 грн 83 коп. та пені - 23761 грн 46 коп.

Відповідач в суді першої інстанції не скористався правом подання відзиву на позов.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав доведеним факт поставки Позивачем Відповідачеві природного газу в сумі 108751 грн 64 коп. за поставлений природний газ за період з 01.01.2022 по 24.02.2022 і саме з розрахунку на цю суму суд стягнув пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 3 542,57 грн. за поставлений після 24.02.2022 природний газ через окупацію території Міловської селищної територіальної громади Луганської області, неможливість постачання природного газу на зазначену територію на підставі положень статей 13 та 13- 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність іобґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є незгода Позивача з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 3542,57 грн, пені у сумі 1 098,64 грн, трьох процентів річних у сумі 326,13 грн, інфляційних втрат у сумі 982,23 грн., обґрунтовуючи таку незгоду неможливістю застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до спірних правовідносин.

Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги безпідставними з огляду на наступне.

Місцезнаходженням Відповідача – Міловського ліцею Міловської селищної ради Луганської області, за яким він споживав природний газ, є: вул.Шкільна, буд. 1, смт.Мілове, Старобільський район, Луганська область.

За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207- VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає

особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.

Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Законом №2138-IX від 15.03.2022 в редакції Законів №2764-IX від 16.11.2022, №3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону №1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Чинна редакція Закону №1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону №1207-VII, а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 №2138-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.

Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Об`єднана палата Верховного Суду у справі №908/1162/23 проаналізувала розвиток та зміну в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону №1207-VII.

Так діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 №2138-ІХ редакція Закону №1207-VII містила таке:

- статті 13 та 13-1 Закону №1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону №1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Закон України від 15.03.2022 №2138-ІХ) станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю першу Закону №1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

«І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море

України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями».

Як зазначено Верховним Судом у справі №908/1162/23, з наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).

Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» (набрав чинності 07.05.2022) до Закону №1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

«Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими російською федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України»;

- Закон був доповнений статтею 1-1 «Визначення термінів», пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття «тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації»;

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: «сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях».

Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті 3, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За змістом висновку Об`єднаної палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23- з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.

Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані російською федерацією, до якого включена Міловська селищна територіальна громада, територія якої є тимчасово окупованою з 24.02.2022 й до теперішнього часу.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Отже за вищенаведеним висновком Верховного Суду, враховуючи положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий

режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території з урахування ч. 1 статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України, факт тимчасової окупації місцезнаходження відповідача є загальновідомим фактом та не потребує окремого доказування в даному судовому провадженні.

Крім того, судова колегія враховує, що у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж Відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території, покази по об`єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об`єктивно.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 3 542,57 грн, за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022

Враховуючи відсутність підстав до стягнення суми основного боргу, судом першої інстанції правомірно відмовлено у нарахуванні пені у сумі 1 098,64 грн, трьох процентів річних у сумі 326,13 грн, інфляційних втрат у сумі 982,23 грн.

За наведених підстав судова колегія вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що його не спростовують.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Позивача – підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/51/25 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відносяться на заявника апеляційної скарги. Про стягнення інших судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, тому вони не підлягають розподілу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м.Київ на рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/51/25– залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/51/25 – залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков