Окрема думка від 07 червня 2026 р. у справі №638/8603/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/8603/24 Номер провадження 11-кп/814/1380/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

ОКРЕМА ДУМКА

08 червня 2026 року м. Полтава

28 квітня 2026 року Шевченківським районним судом м. Харків у кримінальному провадженні №22023220000000179 від 27 січня 2023 року задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів, а саме до 26 червня 2026 року, обвинуваченому ОСОБА_3 .

08 червня 2026 року Полтавським апеляційним судом апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Харків від 28 квітня 2026 року щодо ОСОБА_3 змінено; разом із продовженням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено ОСОБА_3 заставу в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 гривень; у разі внесення застави постановлено покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні, на строк до 26 червня 2026 року; в іншій частині ухвалу суду залишено без зміни.

Погоджуючись із наведеним вище рішенням щодо необхідності продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважаю помилковим висновок більшості колегії суддів про необхідність визначення ОСОБА_3 розміру застави з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, а розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України унормовано, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

На мою думку, при визначенні розміру застави ОСОБА_3 більшістю колегії суддів не було враховано те, що обставини, які стали підставою для застосування та продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави наразі не змінились, а раніше встановлені ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, а саме те, що ОСОБА_3 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, учинити інше кримінальне правопорушення.

Разом з цим, в ухвалі апеляційного суду від 08 червня 2026 року більшістю колегії суддів не наведено мотивів щодо зміни раніше встановлених саме фактичних обставин справи чи зменшення заявлених ризиків, виходячи з цих обставин.

Запобіжні заходи в кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого й тримання під вартою без визначення розміру застави є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м`якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли масові загрози життю і здоров`ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених ст.177 КПК України, з урахуванням сукупності інших обставин справи, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов`язків, запобігти її спробам переховуватися від суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його та створюватиме у зв`язку із цим загрози низці публічних інтересів, забезпечити потреби посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

Так, про наявність актуальних ризиків, які не зменшилися і дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_3 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, встановленого порядку перетинання державного кордону України за попередньою змовою групою осіб та з корисливих мотивів в умовах воєнного стану, за вчинення яких у разі визнання ОСОБА_3 винуватим йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років із конфіскацією майна.

Також слід погодитись із висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на свідків, який не зменшився та навпаки більше активізувався, з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини шляхом впливу на зміст показань свідків, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.

При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні.

Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.

Окрім того, високий ступінь підготовки обвинувачених як співучасників до вчинення інкримінованих злочинних дій та їх тривалість, дає підстави стверджувати про наявність актуального ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, який не зменшився.

В ухвалі суду апеляційної інстанції не дано оцінки конкретним обставинам інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, а саме те, що він обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період із корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб; ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України - організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння його вчиненню наданням засобів та вказівок з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.

Тобто ОСОБА_3 інкриміновано ряд злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану, та зміст їх фактичних обставин також у сукупності з іншими обставинами провадження підвищує актуальність установлених ризиків, за яких недопустиме звільнення з-під варти.

Тому, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_3 умисних тяжких злочинів проти основ національної безпеки, заснованого на законі порядку перетинання державного кордону України з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, що мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в сукупності, то невизначення під час дії воєнного стану судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави ОСОБА_3 , як наслідок, було правильним. Лише такий запобіжний захід як тримання під вартою без визначення розміру застави здатен запобігти наведеним вище ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_3 .

Отже, на мою думку, апеляційну скаргу слід було залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Суддя ОСОБА_5