Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №819/403/16 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Київ

справа № 819/403/16

адміністративне провадження № К/9901/44389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник Головне управління ДПС у Тернопільській області)

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2016 року (Суддя: Подлісна І.М.),

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (Судді: Кузьмич С. М., Гулид Р.М., Довга О.І.),

у справі № 819/403/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром»

до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» (далі - позивач, ТОВ «Тернопільхлібпром») звернулося до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Тернопільська ОДПІ) з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільської області від 22.03.2016 року № 4873-23, якою позивачеві визначено до сплати суму податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 1 145 717, 37 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на протиправність прийняття оскаржуваної податкової вимоги, внаслідок відсутності у товариства податкового боргу з наведеного податку, оскільки ним своєчасно і у повному обсязі сплачується податок на доходи фізичних осіб, що також підтверджується довідкою Тернопільської ОДПІ про відсутність заборгованості за сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) станом на 02.03.2016 року, а також податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, утриманого з них ПДФО (за формою № 1 ДФ за: 2-4 квартали 2013 року, 1-4 квартали 2014 і 2015 року). До того ж позивач посилався і на те, що відповідач, відмовляючи позивачеві в наданні відповіді на листи про відсутність заборгованості (щодо податків і зборів) посилався на те, що у останнього наявний податковий борг за постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-а, не вказавши у якій сумі та за яким податком і збором. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов (т. 1 а.с. 3-4, т. 1 а.с. 48, 49-50).

Дана справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позов задоволено з посиланням на те, що позивачем самостійно не здійснювалось декларування грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн, отже вказана сума не є узгодженим грошовим зобов`язанням, а відтак не є податковим боргом в розумінні вимог податкового законодавства, що спростовує доводи контролюючого органу на те, що стягнення податку слід проводити, шляхом надіслання податкової вимоги (т. 1 а.с. 84-85).

За наслідками апеляційного перегляду, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасовано вищенаведене рішення суду першої інстанцій та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказаного висновку суд апеляційної інстанції дійшов проаналізувавши розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром», згідно яким сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн була нарахована позивачем самостійно під час виплати заробітної плати через касу Товариства у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року, що свідчить про узгодженість вказаної суми боргу, яка не сплачена до бюджету (з урахуванням переплати в розмірі 7 146,93 грн - заборгованість з ПДФО становить 1 145 717, 37 грн) (т. 1 а.с. 125-127).

Однак за результатами касаційного перегляду, ухвалю Вищого адміністративного суду України від 04.10.2017 року скасовано вищенаведену постанову суду апеляційної інстанції та направлено справу новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з неповним дослідженням судом апеляційної інстанції обставин даної справи.

Мотивуючи вказаний висновок, суд посилався на те, що наявний у матеріалах даної справи розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром» (т. 1 а.с. 121) не є достатнім доказом того, що Товариство здійснювало нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн; не підтверджено будь - якими доказами і те, що ТОВ «Тернопільхлібпром» у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року проводилась виплата заробітної плати через касу Товариства з одночасним нарахуванням, але не сплатою (не перерахуванням) до бюджету 1 152 864,30 грн податку на доходи фізичних осіб; також, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи податковим розрахункам сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податків, поданих позивачем до контролюючого органу, а також інтегрованій картки платника податку (т. 1 а.с. 201-205).

За результатами нового розгляду справи, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2016 року залишено без змін.

Мотивуючи вказаний висновок, суд апеляційної інстанції, за результатами оцінки наявних у справі доказів (враховуючи додатково витребувані судом докази на виконання вимог ВАС України) дійшов висновку про документальне підтвердження позивачем, що у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року ним проводилась виплата заробітної плати через касу товариства з одночасним нарахуванням ПДФО; і позивачем самостійно не здійснювалось декларування грошових зобов`язань у визначеному відповідачем розмірі, а сума боргу в розмірі 1 152 864, 30 грн з ПДФО не є узгодженим грошовим зобов`язанням, відтак не може рахуватись податковим боргом в розумінні вимог ПК України. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно копії інтегрованої картки, станом на 31.12.2015 у позивача наявна недоїмка (податкового боргу) в розмірі 4 576, 55 грн, яка погашена 12.01.2016 і починаючи з 12.01.2016 у позивача значиться переплата у сумі 7 146,93 грн.

Судом апеляційної інстанції також враховано і те, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-a визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 00021211705 від 06.04.2015 року, яке прийнято на підставі акта перевірки від 26.03.2015 року № 2224/19-18-17-05/30836947, яким було зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 168.1. 168.1.2. 168.1.5. 168.1.6 статті 168 Податкового кодексу України внаслідок несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 152 864, 30 грн (т. 5 а.с. 133-138).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом апеляційної інстанції під час нового розгляду обставин даної справи, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилався на не врахування судом апеляційної інстанції, що податкова вимога прийнята відповідачем на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-a (яка набрала законної сили), якою хоча і скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року 00021211705, але вказаним рішенням встановлено, що зобов`язання позивача є узгодженими в силу ст. 54.2 ст. 54 ПК України, а стягнення такого податку слід проводити шляхом надіслання податкової вимоги. При цьому скаржником в доводах касаційної скарги зауважено, що факт неперерахування ПДФО в загальній сумі 1 152 864, 30 грн зафіксований актом перевірки від 26.03.2015 року № 2224/19-18-17-05/30836947, на підставі якого власне і приймалось податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року № 00021211705, яке було предметом оскарження позивачем в межах вищенаведеної справи № 819/1022/15-а (т. 27 а.с. 1-12).

В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу позивач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що на виконання вимог ВАС України судом апеляційної інстанції досліджена первинна документація (відомості про виплату заробітної плати, касові документи, розрахунки за формою 1 ДФ) і загалом за результатами апеляційного перегляду зроблені правильні висновки про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Тоді, як вільне тлумачення відповідачем рішення суду апеляційної інстанції у справі № 819/1022/15-a є неправомірним, адже в цій справі судом не досліджувались жодні докази нарахування та сплати ПДФО, а лише визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 00021211705 виключно з формальних підстав із значенням того, що стягнення узгодженого грошового зобов`язання здійснюється виключно шляхом надіслання податкової вимоги. У відзиві позивач зазначає, що контролюючий орган безпідставно просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, намагаючись визначити позивачеві до сплати непідтверджені суми ПДФО (т. 27 а.с. 65-67).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у даній справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної відповідачем перевірки TOB «Тернопільхлібпром» з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, складено акт перевірки від 26.03.2015 року №2224 19-18-17-05/30836947 з висновками про порушення позивачем п.п. 168.1. 168.1.2. 168.1.5. 168.1.6 ст. 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 152 864,30 грн (за період з 01.04.2012 по 31.12.2013 року), що слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.04.2015 року №00021211705 (т. 1 а.с. 217-226, 220).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищенаведене податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року № 00021211705 було предметом судового розгляду в межах справи № 819/1022/15-a і остаточно визнано протиправним та скасовано за наслідками апеляційного перегляду постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року (т. 1 а.с. 51-53).

22.03.2016 року відповідачем складено податкову вимогу № 4873-23, якою позивачеві визначено до сплати 1 145 717, 37 грн податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, незгода з прийняттям якої власне і стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що скеровуючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ВАС України зазначив, що визначальним для вирішення даного спору є встановлення факту нарахування та виплати позивачем заробітної плати працівникам, нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з такої заробітної плати (доходу), відображення таких нарахувань та виплат (утримань) у первинних документах та у відповідних податкових розрахунках, що подаються до контролюючого органу, що в свою чергу слід перевірити суду апеляційної інстанції.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи під час розгляду справи в судді апеляційної інстанції, колегія суддів зобов`язала позивача і відповідача надати докази, щодо встановлення факту нарахування та виплати позивачем заробітної плати працівникам, нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з такої заробітної плати (доходу), відображення таких нарахувань та виплат (утримань) у первинних документах товариства та у відповідних податкових розрахунках, що подаються до контролюючого органу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем 18.12.2017 року додано суду апеляційної інстанції платіжні доручення, виписки, звіти по рахунках за періоди з 01.04.2012 по 31.12.2014 та з 01.01.2015 по 31.12.2015 (т. 1 а.с. 243, т. 2, т. 3, т. 4); 12.01.2018 року позивачем надіслано до суду засвідченні копії касових документів, а саме: Реєстр касових документів по заробітній платі, виданій через касу ТОВ «Тернопільхлібпром» (II кв. 2012- IV кв. 2016): том 1.1 - копії касових документів за період за II квартал 2012 року на 233 аркушах (т. 6); том 1.2 - копії касових документів за період за II квартал 2012 року на 259 аркушах; том 2.1 - копії касових документів за період за III квартал 2012 року на 287 аркушах; том 2.2 - копії касових документів за період за III квартал 2012 року на 302 аркушах; том 3 - копії касових документів за період за IV квартал 2012 року на 146 аркушах; том 4 - копії касових документів за період за І квартал 2013 року на 141 аркушах; том 5 - копії касових документів за період за II квартал 2013 року на 267 аркушах; том 6 - копії касових документів за період за III квартал 2013 року на 295 аркушах; том 7 - копії касових документів за період за IV квартал 2013 року на 243 аркушах; том 8 - копії касових документів за період за І квартал 2014 року на 136 аркушах; том 9 - копії касових документів за період за II квартал 2014 року на 274 аркушах; том 10 - копії касових документів за період за III квартал 2014 року на 170 аркушах; том 11 - копії касових документів за період за IV квартал 2014 року на 176 аркушах; том 12 - копії касових документів за період за І квартал 2015 року на 247 аркушах; том 13 - копії касових документів за період за II квартал 2015 року на 266 аркушах; том 14 - копії касових документів за період за III квартал 2015 року на 318 аркушах; том 15 - копії касових документів за період за IV квартал 2015 року на 392 аркушах; том 16 - копії касових документів за період за І квартал 2016 року на 328 аркушах; том 17 -копії касових документів за період за II квартал 2016 року на 376 аркушах; том 18 - копії касових документів за період за III квартал 2016 року на 319 аркушах; том 19 - копії касових документів за період за IV квартал 2016 року на 329 аркушах (томи справи 6-26).

Дослідивши вищенаведені докази в сукупності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про неправомірність прийняття відповідачем податкової вимоги від 22.03.2016 року № 4873-23, оскільки наявними у справі документами підтверджено те, що ТОВ «Тернопільхлібпром» у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року проводилась виплата заробітної плати через касу товариства з одночасним нарахуванням ПДФО. За висновком суду апеляційної інстанції, позивач самостійно не здійснював декларування грошових зобов`язань у вказаному (контролюючим органом) розмірі, а тому сума боргу в розмірі 1 152 864, 30 грн з податку на доходи фізичних осіб не є узгодженим грошовим зобов`язанням, а відтак не може рахуватись податковим боргом в розумінні вимог ПК України. Також, суд апеляційної інстанції встановив і те, що згідно копії інтегрованої картки, станом на 31.12.2015 року у позивача наявна недоїмка (податкового боргу) в розмірі 4 576 грн 55 коп, яка погашена 12.01.2016 і починаючи з 12.01.2016 за позивачем рахувалась переплата у сумі 7 146 грн 93 коп (т. 1 а.с. 66).

Колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність таких висновків суду апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи в контексті оцінки доказів у справі, наданих на виконання вимог ухвали ВАС України.

Однак, фактично, доводи касаційної скарги містять посилання на неврахування судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи того факту, що податкова вимога прийнята на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-a, якою хоча і скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року 00021211705, але цим рішенням встановлено, що зобов`язання позивача є узгодженими в силу ст. 54.2 ст. 54 ПК України, а стягнення такого податку слід проводити шляхом надіслання податкової вимоги.

Надаючи оцінку таким доводам скаржника колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Так, у відповідності до вимог підпункту 14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі -ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно п. 54.2 ст. 54 ПК України - грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

У відповідності до п. 59.1. ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з судових рішень у справі № 819/1022/15-a, мотивуючи позовну заяву, позивач посилався на те, що в березні 2014 року відповідачем вже проводилась позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.20121 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14.03.2014 року та прийнято податкове повідомлення-рішення, зокрема від 07.04.2014 року № 0001661702, яким позивачеві визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходу платника податків у вигляді зарплати у розмірі 1 595 027,34 грн (тобто за доводами позивача в тому самому розмірі і за той самий період що і в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 00021211705 від 6 квітня 2015 року). Вказане податкове повідомлення-рішення від 07.04.2014 року № 0001661702 визнано протиправним та скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року в межах справи № 876/6376/14.

За наслідками розгляду справи № 819/1022/15-a, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 року відмовлено в задоволенні позову з посиланням на те, що при проведенні перевірки і винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та нарахуванні пені, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України; позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки відповідача про порушення товариством вимог п.п. 168.1, 168.1.2, 168.1.5., 168.1.6 ст. 168 Податкового кодексу України. Тоді, як постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року у справі № 876/6376/14, визнано протиправними та скасовано ряд податкових повідомлень-рішень, серед яких і №0001661702 від 07.04.2014 року (про донарахування ПДФО в сумі 1 152 864,30 грн) виключно із процедурних підстав в порядку реалізації п. 86.9 ст.86 Податкового кодексу України).

Однак за наслідками апеляційного перегляду справи № 819/1022/15-a, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року скасовано вищенаведену постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 року та прийнято нову постанову, якої позов ТОВ «Тернопільхлібпром» задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 06.04.2015 року № 00021211705. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 51-53).

Мотивуючий вказаний висновок, суд апеляційної інстанції керувався тим, що податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 00021211705 прийняте з порушенням вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України, оскільки у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Тоді, як підпунктом 168.1.6. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном «граничний термін сплати до бюджету податку» розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом. Враховуючи те, що зобов`язання ТзОВ «Тернопільхлібпром» зі сплати податку на доходи фізичних осіб є узгодженим, стягнення такого податку слід проводити шляхом надіслання податкової вимоги.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що фактично, контролюючим органом двічі за результатами проведених перевірок фіксувалось порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині несвоєчасної сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 595 027,34 грн за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, проте прийняті податкові повідомлення-рішення за результатами цих перевірок визнані протиправними та скасовані судовими рішеннями, які набрали законної сили з посиланням на процедурні порушення їх прийняття (справи 876/6376/14 та № 819/1022/15-a).

При цьому як вірно вказує скаржник, з мотивувальної частини постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року № 819/1022/15-a дійсно вбачається, що суд апеляційної інстанції, визнавши протиправним та скасувавши вищенаведене податкове повідомлення - рішення від 06.04.2015 року № 00021211705 дійшов висновку, що стягнення узгодженого грошового зобов`язання з ПДФО слід проводити шляхом надіслання податкової вимоги.

Однак, як вбачається з позовної заяви Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області (про стягнення податкового боргу), наявної в матеріалах даної справи, а також з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним для ознайомлення, Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області вже реалізувала в жовтні 2016 року своє право на звернення до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» з позовом про стягнення податкового богу з позивача в загальній сумі 3730513,60 грн, до якої входить несплачена сума податку на доходи фізичних осіб, попередньо визначена податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2015 року № 00021211705, яка, враховуючи переплату складає 1 072 933,50 грн (з ідентичним обґрунтуванням, як і у вищенаведених доводах касаційної скарги підстав для стягнення боргу).

Проте ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року закрито провадження у вищенаведеній справі № 819/1241/16 на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, внаслідок відмови контролюючого органу від адміністративного позову, яку прийнято судом (т. 1 а.с. 140-142).

Отже з огляду на вимоги частини 4 статті 78 КАС України, а також враховуючи, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду на виконання вимог ухвали ВАС України, а також суду першої інстанції і фактично містять посилання на переоцінку обставин та доказів у справі, що у відповідності до вимог статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Так, згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник Головне управління ДПС у Тернопільській області), залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 819/403/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк