Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №500/380/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 рокуСправа № 500/380/26 пров. № А/857/18923/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року (головуючий суддя Грицюк Роман Петрович, м. Тернопіль) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні виплати пенсії, перерахованої з 01.01.2026, без обмеження її розміру максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести виплату пенсії, перерахованої з 01.01.2026, без обмеження її розміру максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено повністю адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 максимальним розміром; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром із урахуванням раніше виплачених сум.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ), Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), рішеннями Конституційного Суду України та практикою Верховного Суду щодо вирішення спорів про обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ. Суд першої інстанції виснував, що право позивача на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, тому у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, тому дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача з 01.01.2026 максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) є протиправними та такими, що призвели до зниження розміру належного йому пенсійного забезпечення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що оскільки розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір пенсії, визначений частиною 7 статті 43 Закону №2262, тому підстави для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні. Стверджує, що такі дії є законними та відповідають чинному законодавству.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте з дотриманням норм законодавства, на підставі повно встановлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги, на його переконання, є безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції:

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ).

29.12.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провело перерахунок пенсії позивача, відобразивши розпорядженні про перерахунок пенсії, зокрема, таке:

«Підсумок пенсії (з надбавками): 44730,80 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії: 25950 грн. Підсумок пенсії 25950 грн.». З 01.01.2026 – 25950 грн., а також вказало підставу перерахунку: «ПЕРЕРАХ З 01.01.2026 ЗУ ПРО БЮДЖЕТ УКРАЇНИ 2026», «період перерахунку – з 01.01.2026».

Норми права, які регулюють спірні правовідносини та мотиви суду апеляційної інстанції щодо їх застосування/незастосування до спірних правовідносин:

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що відповідач протиправно обмежив розмір нарахованої пенсії «максимальним» розміром на підставі частини сьомої статті 43 Закону № 2262, оскільки це суперечить усталеним висновкам Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262.

Аргументи апелянта зводяться до того, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром після проведення її перерахунку на виконання Закону України "Про держбюджет на 2026 рік", оскільки розмір нарахованої пенсії перевищив встановлену законом граничну величину пенсійної виплати. На думку апелянта, за таких обставин відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії без застосування відповідного обмеження.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та усталену практику Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього закону. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд наголошував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262, є протиправним. Такий підхід залишається усталеним та однозначним, про що свідчить правовий висновок касаційного суду, викладений у постанові КАС ВС від 29.11.2024 у справі № 380/24058/23 (№ в ЄДРСР 123410441), такого змісту:

«71. Так, відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» чинній з 1 січня по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

72. Водночас як зазначалося вище, Рішенням КСУ №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

73. Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення КСУ №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

74. Проте відповідно до Закону № 1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

75. Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення КСУ №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

76. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

77. Отже, внесені Законом № 1774-VІІІ до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

78. Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі 522/22798/17, від 17 травня 2021 року у справі 343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі 120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі 569/2950/17, від 14 грудня 2023 року у справі № 640/15298/20 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 560/2041/22, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.

79. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.».

Відповідно до частини п?'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, колегія суддів дійшла висновку, що вони є релевантними та повинні враховуватися при вирішенні цього спору, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача «максимальним розміром» після проведення її перерахунку з 01.01.2026.

Суд констатує, що аргументи апелянта за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду щодо обрання та застосування релевантних норм права, тому суд їх відхиляє. Водночас апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та Конституційного Суду України щодо неконституційності та протиправності будь-якого обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність обмеження з 01.01.2026 розміру пенсії позивача «максимальним», зменшивши суму до виплати з 44730,80 грн. до 25950 грн. Ці дії відповідача є протиправними та призводить до порушення законних інтересів особи, за захистом яких вона звернулася до суду.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 500/380/26 – без змін.

Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 19.06.26