Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №305/1958/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 305/1958/25 пров. № А/857/42391/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року про повернення заяви без розгляду у справі №305/1958/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації,-

суддя в 1-й інстанції – Іванчулинець В. В.,

час ухвалення судового рішення – 07 жовтня 2025 року,

місце ухвалення судового рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту судового рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви, просив:

« 1. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати мені відстрочку від призову під час мобілізації, передбачену законодавством, на підставі моїх релігійних переконань, які не дозволяють проходження військової служби, а також з урахуванням статусу багатодітного батька трьох неповнолітніх дітей.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у ненаданні мені відстрочки від мобілізації за наявності передбачених законом підстав.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 забезпечити мені можливість проходження альтернативної (невійськової) служби, відповідно до чинного законодавства, без застосування дискреційного підходу, створення формальних перепон або використання підзаконних обмежень.

4. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо мобілізації мене у разі відмови у наданні відстрочки, оскільки така мобілізація суперечить вимогам чинного законодавства та порушує моє право на свободу совісті та виконання батьківських обов`язків.

5. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 утриматися від будь-яких мобілізаційних заходів щодо мене до моменту вирішення справи по суті та врегулювання мого права на відстрочку у межах правового поля.

6. Прошу суд зазначити в мотивувальній частині рішення, що:

- надання мені відстрочки від мобілізації звільняє мене від обмежень на виїзд за межі України;

- судове рішення, ухвалене у справі, є обов`язковим до виконання усіма органами державної влади на всій території України;

- відсутність законодавчого механізму реалізації права на альтернативну службу не може бути підставою для мобілізації або переслідування, а навпаки — є підставою для надання відстрочки».

Крім того, ОСОБА_1 подав заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій просив: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим військовим комісаріатам, органам поліції, ДПСУ чи іншим органам: викликати позивача за повістками; здійснювати його затримання або доправлення до органів ТЦК та СП; здійснювати мобілізаційні або примусові дії щодо нього - до остаточного рішення суду у справі.

15 липня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №305/1958/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації відмовлено.

29 вересня 2025 року позивач повторно звернувся з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, в якому просив вжити заходів забезпечення адміністративного позову у справі № 305/1958/25, встановивши тимчасові обмеження, що діють до моменту остаточного вирішення спору по суті у всіх судових інстанціях, включаючи касаційну інстанцію, та/або набрання законної сили судовим рішенням; заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також територіальним органам Національної поліції України та Державної прикордонної служби України в Рахівському районі Закарпатської області вчиняти щодо нього, ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ), будь-які дії, спрямовані на:

а) виклик за повістками чи вручення повісток з метою призову на військову службу;

б) затримання, доправлення, примусове супроводження до ТЦК та СП;

в) звернення до будь-яких третіх осіб (у тому числі до органів Нацполіції та ДПСУ) з вимогами чи дорученнями щодо вчинення зазначених дій;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 передавати мої персональні дані (місце проживання, контакти) будь-яким іншим органам чи третім особам, крім суду, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

01 жовтня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №305/1958/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації повернуто без розгляду.

06 жовтня 2025 року позивач повторно звернувся з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, в якому просив:

- вжити заходів забезпечення адміністративного позову у справі № 305/1958/25, встановивши тимчасові обмеження, що діють до моменту остаточного вирішення спору по суті у всіх судових інстанціях, включаючи касаційну інстанцію, та/або набрання законної сили судовим рішенням;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також територіальним органам Національної поліції України та Державної прикордонної служби України в Рахівському районі Закарпатської області вчиняти щодо нього, ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ), будь-які дії, спрямовані на:

а) виклик за повістками чи вручення повісток з метою призову на військову службу;

б) затримання, доправлення, примусове супроводження до ТЦК та СП;

в) звернення до будь-яких третіх осіб (у тому числі до органів Нацполіції та ДПСУ) з вимогами чи дорученнями щодо вчинення зазначених дій;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 передавати його персональні дані (місце проживання, контакти) будь-яким іншим органам чи третім особам, крім суду, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Клопотання обґрунтоване тим, що позивачу стало відомо, що 08 травня 2025 року відповідач після відправлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 документів про надання відстрочки офіційно звернувся до поліції з вимогою його примусового доставлення, що фіксується в системі «Резерв+».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі №305/1958/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації повернуто без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що у матеріалах справи наявний Офіційний лист АТ КБ "ПриватБанк" від 17 липня 2025 року, який підтверджує, що на підставі постанови ДВС від 11 листопада 2024 року на всі рахунки позивача накладено арешт, а тому суд першої інстанції зобов`язаний був прийняти цей факт як безумовну підставу для звільнення від сплати судового збору, оскільки він фізично не має доступу до своїх коштів. Крім того, зазначає, що ним надано Довідку з Державного реєстру ФОПП (ДПСУ) від 12 вересня 2025 року, яка охоплює період IV квартал 2024 року по III квартал 2025 року і офіційно підтверджує нульовий розмір (0 грн) нарахованого та виплаченого доходу. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заяви без розгляду та просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін з таких підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, оскільки позивач не оплатив подану заяву у відповідному розмірі, крім того подані довідки форми ОК-5 та форми ОК-7 за 2015 – 2022 звітні роки не є достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, а тому наявні підстави для повернення такої заяви заявнику без розгляду.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

За змістом ч.1 ст.45 КАС України також передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Частина 1 ст.152 КАС України передбачає, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду; 2 повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно з ч.7 ст.154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.152 КАС України, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації.

Крім того, позивач повторно подав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та до заяви про забезпечення позову позивач додав клопотання про звільнення від сплати судового збору, покликаючись на ч.1 ст.133 КАС України та ст.8 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку зі складним матеріальним становищем та зазначаючи, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей та має статус багатодітного батька.

Так, питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір».

Зі змісту його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до ст.1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

За змістом цієї норми існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Наведений у статті 5 зазначеного Закону перелік є вичерпним. Разом з тим, вказаний перелік не підлягає застосуванню до позивача.

З системного аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» можна дійти висновку про те, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо варто зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Отже, положення частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

Частина 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Такий правовий висновок вже сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом із тим ЄСПЛ вважає, що, встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з практикою Верховного Суду (зокрема, постановами від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, від 30 листопада 2020 року у справі № 160/6933/19) положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду із вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочення чи розстрочення в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.

З наведеного вбачається, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів, які слугують підставою, на його думку, для зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

Обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно. Застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Згідно із позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору за подання клопотання про забезпечення позову позивачем подано Довідку форми ОК-5 та форми ОК-7 за 2015 – 2022 звітні роки.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою у 2025 році, а тому мав би подати до суду докази, які б могли підтвердити те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за повний 2024 рік, а тому надані позивачем Відомості з Довідок форми ОК-5 та форми ОК-7 за 2015 – 2022 звітні роки не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення позивача від сплати судового збору.

Колегія суддів погоджується з такою позицією судді першої інстанції та зазначає, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору. При цьому, обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, тому не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно, а застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Варто також зауважити, що звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, є правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення заяви без розгляду.

Щодо доводів апелянта про те, що ним надано Довідку з Державного реєстру ФОПП (ДПСУ) від 12 вересня 2025 року, яка охоплює період IV квартал 2024 року по III квартал 2025 року і офіційно підтверджує нульовий розмір (0 грн) нарахованого та виплаченого доходу, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки, як зазначено вище, до матеріалів справи в суд першої інстанції долучено довідки про майновий стан за період 2015 - 2022 роки, і суд правильно не взяв такі до уваги, решта доводів апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав про повернення заяви без розгляду, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.122, 123, 242, 243, 246, 294, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року про повернення заяви без розгляду у справі №305/1958/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року.