Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №380/4025/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4025/25 пров. № А/857/33233/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №380/4025/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього грошового забезпечення, -

суддя в 1-й інстанції – Гулик А. Г.,

час ухвалення рішення – 09 липня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача – Управління Служби безпеки України у Львівській області, в якому просив стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 201761,38 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09 листопада 2023 по 08 травня 2024. Стягнуто з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09 листопада 2023 по 08 травня 2024 у розмірі 442416 (чотириста сорок дві тисячі чотириста шістнадцять) грн 52 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. При цьому, зазначає, що 31 січня 2025 року відповідач на виконання рішення суду виплатив позивачу за період з 01 лютого 2020 року по 08 листопада 2023 року грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум в загальній сумі 1 016 287,40 грн. Отже, зважаючи на предмет позовних вимог у даній справі, правові підстави для проведення нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок у позивача відсутні. Крім того, покликається на те, що судом першої інстанції неправильно визначено суму середнього заробітку, врахувавши донараховані суми згідно з рішенням, а також ту обставину, що на користь позивача згідно з рішенням суду стягнено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за виплату іншого виду виплати, тому просить врахувати принцип розумності, справедливості та пропорційності і зменшити її до 1% – 1700 грн. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області.

Наказом Служби безпеки України № 1326-ОС/дск від 19 жовтня 2023 року підполковник юстиції ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за підпунктом “в” пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпунктом “б” (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом Управління Служби безпеки України у Львівській області № 1326-ОС/дск від 01 листопада 2023 року ОСОБА_1 виключений із списків особового складу з 08 листопада 2023 року.

При цьому, під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01 лютого 2020 по 08 листопада 2023 року нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

З метою захисту порушеного права на належне грошове забезпечення 15 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №380/943/24 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області задоволено повністю, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати за період з 01 лютого 2020 по 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 08.11.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 08 листопада 2023 року грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/943/24 апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/943/24 - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Служби безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/943/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області.

Управлінням Служби безпеки України у Львівській області 26 жовтня 2024 року здійснено виплату грошових коштів у загальній сумі 208 054,11 грн.

У подальшому, у відповідь на адвокатський запит, листом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області №62/21/Л-899/14 від 11 листопада 2024 року повідомлено, що ухваленим судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №380/943/24 суд чітко визначає механізм розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням. При цьому, на думку Відповідача, суд не встановлює обов`язку здійснити перерахунок додаткових видів грошового забезпечення (надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, преміювання) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року. Крім того, Управлінням Служби безпеки України у Львівській області 29 жовтня 2024 року надано Інформацію щодо перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №380/943/24 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/943/24.

Не погодившись із частковим перерахуванням грошового забезпечення (без урахування його додаткових видів) Позивач 29 листопада 2024 року звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №380/943/24 та із заявою про визнання протиправними дій відповідача, вчинених на виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі №380/943/24 встановлено судовий контроль та зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області подати до суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №380/943/24 у десятиденний строк з дня набрання законної сили ухвалою в частині зобов`язання Управління Служби безпеки України у Львівській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 08 листопада 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

Окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2024року у справі №380/943/24 визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиконання рішення суду та зобов`язано Управління протягом тридцяти днів після надходження окремої ухвали вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при невиконанні Рішення суду. Про виконання даної окремої ухвали повідомити суд не пізніше одного місяця з дня її отримання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №380/943/24 апеляційні скарги Управління Служби безпеки України у Львівській області залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року та окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2024 року залишено без змін.

За наслідком перерахунку належного ОСОБА_1 грошового забезпечення (з урахуванням його додаткових видів) та повного виконання рішення суду у справі №380/943/24 Управлінням Служби безпеки України у Львівській області 31 січня 2025 року здійснено виплату грошових коштів в загальній сумі 1016287,40 грн. Крім того, Управлінням Служби безпеки України у Львівській області складено та долучено до матеріалів адміністративної справи № 380/943/24 розрахунок донарахувань грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 з січня по грудень 2023 року на виконання окремої ухвали суду від 03 грудня 2024 року у справі №380/943/24.

Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116,117 КЗпП України, враховуючи при визначенні середньоденної суми перерахований прожитковий мінімум, у зв`язку з чим позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 листопада 2023 по 08 травня 2024 року терміном 182 календарних дні є правомірними, а тому позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за вказаний період затримки розрахунку в розмірі 442416,52 грн. При цьому, суд відхилив твердження представника позивача, відповідно до яких, у позові розрахунок суми середнього заробітку здійснюється в межах визначеного законом шестимісячного періоду, а також із виключенням періодів, щодо яких вимоги заявлялись в інших справах, а саме: з 09 листопада 2024 по 30 січня 2025 (останній день, що передує дню розрахунку), оскільки такі не відповідають положенням Кодексу законів про працю України, так як останні містять вимоги про застосування шестимісячного періоду з моменту звільнення без можливості виключення із такого жодних періодів, зокрема заявлених в інших справах.

Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю таких службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами КЗпП України, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування згідно з положеннями ст.9 КАС України до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі №320/6659/18.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений зі служби 08 листопада 2023 року, однак повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було.

Матеріалами справи стверджується, що на виконання рішень суду відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме: нарахував та виплатив грошове забезпечення перераховане з врахуванням відповідного прожиткового мінімуму на основні та додаткові види виплат у розмірі 1016287,40 грн – 31 січня 2025 року, що підтверджується виписками по надходженням по картці/рахунку, наявними в матеріалах справи (а.с.11), тобто з порушенням строку, визначеного у статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь- якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто після 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо), але не більш як за шість місяців.

Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 08 листопада 2023 року - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьмома місяцями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду розглянувши справу №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивача звільнено з військової служби 08 листопада 2023 року, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 31 січня 2025 року, тому враховуючи положення ст.117 КЗпП України чинні на час виникнення спірних правовідносин, на думку колегії суддів, період, за який необхідно виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є період з 09 листопада 2023 року по день фактичного розрахунку – 30 січня 2025 року, але не більш як за шість місяців, тобто за 182 календарних дні.

Також, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих (календарних) днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи інформації (а.с.17) щодо щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер за 2 останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення ОСОБА_1 з 01 вересня 2023 по 31 жовтня 2023 року, розмір грошового забезпечення становив: за вересень 2023 року – 42675,60 грн, за жовтень 2023 року – 61040,70 грн, загальна сума – 103716,30 грн, отже, середньоденне грошове забезпечення становить 1700,27 грн. (103716,30 грн/61 к.д.).

Враховуючи наведені вище правові норми щодо розрахунку середньоденного грошового забезпечення та довідку відповідача, яку долучив до матеріалів справи при подачі позову позивач (а.с.17) і розміри, які зазначені у ній, визнав відповідач, колегія суддів вважає підставними доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру середньоденного грошового забезпечення (1700,27 грн) і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції в частині визначення такого (2430,86 грн) з врахуванням здійсненого перерахунку за рішенням суду.

Як встановлено вище, період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, є період з 09 листопада 2023 року по 30 січня 2025 року, однак відповідно до вимог Закону обмежений часовими рамками - не більше як шість місяців, який становить 182 календарних днів, що охоплюється поняттям компенсаційного характеру.

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у спірних правовідносинах становитиме 309449,14 грн (1700,27 грн х 182 к.д.).

При цьому, враховуючи правову позицію викладену 08 жовтня 2025 року Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №489/6074/23 для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі колегія суддів враховує: загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; сума коштів, яка виплачена позивачу при звільненні (2385936,67 грн); сума коштів, яка виплачена позивачу 31 січня 2025 року (1016287,40 грн.); розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який нарахований за несвоєчасний розрахунок при звільнені за інший вид виплат, на який покликається відповідач (356143,62 грн), а тому розраховує у спірних правовідносинах розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) з визначенням частки (0,3) та врахуванням співмірності і принципу розумності, справедливості, пропорційності в сумі 103149,71 грн (309449,14 грн х 0,3).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними вище мотивами, відповідними правовими нормами та фактичними обставинами справи.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, однак, здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року, а тому сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, підлягає стягненню в розмірі 103149,71 грн.

Доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення є частково підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції в цій частині з наведених вище мотивів, разом з тим, доводи скаржника в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними вище мотивами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позову про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні неправильно визначив розмір, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №380/4025/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:

“Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09 листопада 2023 по 30 січня 2025 року, але не більш як за шість місяців у розмірі 103149 (сто три тисячі сто сорок дев`ять) грн 71 коп.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №380/4025/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 18.06.26