Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №380/13126/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/13126/24 пров. № А/857/26742/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року (головуючий суддя – Кравців О.Р.) постановлену у порядку письмового провадження в м. Львів у справі № 380/13126/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 380/13126/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про стягнення коштів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 (залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 15.12.2025) позов задоволено повністю: стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 187353 (сто вісімдесят сім тисяч триста п`ятдесят три) грн 32 коп.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1480 (одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 35 коп.

Позивач подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив зобов`язати Державну службу України з питань праці подати до Львівського окружного адміністративного суду протягом 10 днів з дати отримання ухвали суду: «завірену копію кошторису Держпраці на 2026 рік із зазначенням обсягу затверджених асигнувань за КЕКВ 2800; інформацію про вжиті заходи щодо внесення змін до кошторису з метою відкриття асигнувань за КЕКВ 2800 у розмірі, необхідному для повного виконання рішення суду у справі №380/13126/24; документальне підтвердження вжитих заходів щодо повного виконання рішення суду із зазначенням конкретного строку перерахування залишку боргу». В обґрунтування заяви вказав, що 09.04.2026 відповідач перерахував на картковий рахунок позивача лише 11550 грн із «присуджених» 187353 грн, що становить 6,16% від загальної суми заборгованості. Після цього єдиного перерахування виконання судового рішення повністю припинено: тобто упродовж більше 20 днів жодних подальших виплат не здійснювалося, строків відновлення виплати у законний спосіб не визначено. Вказане на думку позивача свідчить про ухилення відповідача від виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на даному етапі заявником не доведено обставин, які б свідчили про недобросовісність дій саме відповідача під час добровільного виконання рішення суду, його умисне невиконання або ухилення від його виконання. Позивачем не доведено, а судом не встановлено і того факту, що відповідач, маючи можливість здійснити відповідну виплату коштів позивачу, створює перешкоди для виконання рішення суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року про відмову у задоволені заяви про встановлення судового контролю скасувати та її вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції під час розгляду питання встановлення судового контролю застосував хибний стандарт доказування; не реалізував свої процесуальні повноваження; проігнорував стандарт ЄСПЛ щодо своєчасного виконання судових рішень. Також вказав на те, що часткова виплата без правової підстави є доказом, а не виправданням; бездіяльність боржника є інструментом штучного переведення виконання рішення на програму виплат за рахунок коштів Державного бюджету України; суд першої інстанції не дав жодної оцінки ключовому аргументу позивача щодо неможливості блокування рахунків Боржника в умовах військового стану.

Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану заяву про встановлення судового контролю по виконанню судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Головне управління Казначейства у Київській області листом від 27.04.2026 повідомило позивача про те, що керуючись пунктом 8 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі-Порядок) Головним управлінням Казначейства здійснено попередній розгляд заяви (вх. №06-6855 від 27.03.2026), виконавчий лист зареєстровано у журналі від 27.03.2026 №360 та здійснюються заходи по безспірному списанню коштів, передбачені Порядком. На виконання пункту 29 Порядку Головним управлінням Казначейства на адресу боржника направлено запит від 30.03.2026 №7-06-06/2031 щодо визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунку, з якого буде проводитись безспірне списання коштів для виконання виконавчого листа. Боржник визначив рахунок та код класифікації видатків бюджету, з якого буде проводитись безспірне списання коштів за наявності кошторисних призначень.

На запит Головного управління Казначейства у Київській області, після попереднього розгляду виконавчого листа, у відповідь відповідач визначив рахунок та код класифікації видатків бюджету, з якого буде проводитись безспірне списання коштів за наявності кошторисних призначень і частина коштів вже стягнута з рахунку відповідача та перерахована на картковий рахунок позивача.

Надалі, Головним управлінням Казначейства виконавчий лист частково оплачено, а саме: кошти у сумі 11550,00 грн перераховані на користь позивача 08.04.2026, згідно з платіжною інструкцією від 08.04.2026 №136 (#699790407), а також оплачено військовий збір 5% у сумі 750,00 грн, згідно з платіжною інструкцією від 08.04.2026 №217 та ПДФО 18% у сумі 2700,00 грн, згідно з платіжною інструкцією від 08.04.2026 №216. Станом на 27.04.2026 залишок невиплачених коштів по виконавчому листу складає 172353,32 гривень. Також повідомлено позивача про те, що Головним управлінням Казначейства здійснюються всі необхідні заходи щодо виконання виконавчого листа за рахунок коштів боржника.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що з вище наведеного відсутні підстави стверджувати, що відповідач відмовляє позивачу у виконанні рішення суду, та ним не вживаються всі необхідні дії щодо належного його виконання.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується в частині висновків суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив, що вичерпав загальний порядок виконання судового рішення, який визначений Законом України «Про виконавче провадження», оскільки доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату суду не надано та зазначає, що за вище окреслених обставин судовим рішенням стягнено спірні суми, виконання стягнення яких внормовано Порядком, а не Законом України «Про виконавче провадження», отже такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що в силу приписів п.33 Порядку, у разі коли судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства такі документи та відомості, а у разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначених цим Порядком.

Так, згідно п. 47 Порядку, безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Оскільки виконавчий документ за судовим рішенням у справі №380/13126/24 зареєстрований Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області 27.03.2026 за №360 у журналі реєстрації та за таким виконавчим документом здійснюються заходи по безспірному списанню коштів, передбачені Порядком, а тому встановлення судового контролю за поданою 30.04.2026 до суду в порядку ст.382 КАС України заявою, на переконання суду апеляційної інстанції є передчасним, оскільки двомісячний строк з дня надходження документа для виконання органом Казначейства судового рішення про безспірне списання коштів з рахунків боржника на день подання такої заяви ще не сплив.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд доходить переконання про передчасність поданої стягувачем заяви про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин, з врахуванням статті 317 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції дійшов частково помилкових висновків щодо підстав відмови, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині відмови.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 380/13126/24 змінити в частині мотивів відмови.

В решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 380/13126/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний