Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №580/10477/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10477/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уманської окружної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави до Іваньківської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Іваньківської сільської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Іваньківської сільської ради щодо не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, загальною площею 0,5 га, закладу дошкільної освіти Веселка Іваньківської сільської ради за адресою: вул. Заводська, 4, с. Іваньки, Уманського району Черкаської області;

- зобов`язати Іваньківську сільську раду вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, загальною площею 0,5 га, закладу дошкільної освіти Веселка Іваньківської сільської ради за адресою: вул. Заводська, 4, с. Іваньки, Уманського району Черкаської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на земельну ділянку закладу дошкільної освіти «Веселка», яка знаходиться у користуванні вказаного закладу освіти, відсутні правоустановлюючі документи, що створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою і ризики для нормального функціонування закладу та здійснення покладених на нього функцій, що може призвести до негативних наслідків.

Під час судового розгляду від позивача надійшла заява, у якій прокурор просить закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідач повністю усунув порушення, що стали підставою позову, при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів держави неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року заяву заступника керівника Уманської окружної прокуратури про закриття провадження у справі задоволено. Провадження в адміністративній справі за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави до Іваньківської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - закрито. У задоволенні заяви керівника Уманської окружної прокуратури про повернення судового збору - відмовлено. Розподіл судових витрат не здійснювати.

В апеляційній скарзі, з урахуванням заяви про уточнень апеляційної скарги, Уманська окружна прокуратура, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу в частині відмови у задоволенні заяви про повернення судового збору, доповнити резолютивну частину ухвали абзацом: «Повернути з Державного бюджету на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, Черкаська область, 18015, МФО 820172, р/р UA38201720343160001000003751 в ДКСУ у м. Київ) судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн, сплачений за подання позовної заяви. В іншій частині - ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 у справі № 580/10477/25 - залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відтак, на думку апелянта, у разі закриття провадження в адміністративній справі сплачений позивачем - суб`єктом владних повноважень судовий збір підлягає поверненню йому на підставі відповідного клопотання. Отже, висновки суду першої інстанції щодо відмови у поверненні сплаченої суми судового збору суперечать нормам процесуального права.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням від 20.10.2025 № 66-1/VIII Іваньківська сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності площею 0,6679 га для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель житлової та громадської забудови в селі Іваньки, вул. Заводська, б. 4-б, Уманського району Черкаської області, кадастровий номер 7123182501:01:003:0545 та вирішила зареєструвати право комунальної власності на вказану земельну ділянку, що слугувало підставою для звернення прокурора з позовом у цій справі (реєстрація підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав №61994008 від 22.10.2025), тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Втім, враховуючи, що передбачене статтею 238 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, однак якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, тому судові витрати не підлягають розподілу.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 8 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Згідно частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За правилами статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналіз змісту статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.

Суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 КАС України).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що мета розподілу судових витрат нерозривно пов`язана із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №580/10477/25.

У подальшому, рішенням від 20.10.2025 № 66-1/VIII Іваньківська сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки комунальної власності площею 0,6679 га для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель житлової та громадської забудови в селі Іваньки, вул. Заводська, б. 4-Б, Уманського району Черкаської області, кадастровий номер 7123182501:01:003:0545 та вирішила зареєструвати право комунальної власності на вказану земельну ділянку, що слугувало підставою для звернення прокурора з позовом у цій справі (реєстрація підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 61994008 від 22.10.2025).

Вказані обставини свідчать про те, що порушення, які слугували підставами звернення до суду були виправлені відповідачем самостійно, тому суд першої інстанції на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України з огляду на подання позивачем відповідної заяви, закрив провадження у справі.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У той же час, положення статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» щодо повернення сплаченої суми судового збору за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі в адміністративному судочинстві застосовуються лише за клопотанням сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Слід звернути на підхід, запроваджений в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.

У даному випадку, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відтак, суб`єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №666/754/16-а та від 16 січня 2020 року у справі №360/4447/18.

Тобто, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.

На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15.

На думку колегії суддів, підхід про розподіл судових витрат у разі відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів у позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, ніж добровільно виконати вимоги позивача - суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 240/17530/23.

Як наслідок, суб`єкту владних повноважень не можуть компенсуватись судові витрати щодо сплати судового збору.

Зважаючи на те, що у справі прокурор як суб`єкт владних повноважень не поніс жодних судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, тому у цьому випадку підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Уманської окружної прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Ю.К. Черпак

І.В. Штульман