Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №340/759/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2026 року м. Дніпросправа № 340/759/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року

у адміністративній справі №340/759/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії -

в с т а н о в и в:

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року повернуто поданий 13.02.2026 року до суду представником ОСОБА_1 адвокатом Колісніченко І.В. адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частино НОМЕР_1 , в якому заявлялися вимоги про: визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №1495 від 16.12.2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 ; визнаннч протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), яким зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ; та про зобов`язання уповноваженої службової/посадової особи військової частини НОМЕР_1 видати наказ, яким виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням суду законної сили.

Зазначена ухвала суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку позивачем в особі його представника з підстав не врахування норм матеріального права, неправильного застосування нормативно-правових актів до відносин, що склалися, а також без врахування судової практики, викладеної в постановах Верховного Суду, тому просить скасувати постановлену Кіровоградським окружним адміністративним судом 27 лютого 2026 року в адміністративній справі № 340/759/26 ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, та постановити нову ухвалу, якою поновити ОСОБА_1 строк звернення до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою та відкрити провадження у справі № 340/759/26, а також стягнути на користь позивача солідарно за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 328,00 грн.

На обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог, посилаючись на зміст ст.122 КАС України та на загальноприйняте розуміння поважності причин для поновлення строку на подання адміністративного позову, які мають з`ясовуватися судом при вирішенні питання про поновлення строку в межах кожної конкретної справи, з оцінкою в сукупності обставин, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і пов`язаності таких дій з підготовкою звернення до суду – позивач в особі його представника акцентує увагу апеляційного суду на те, що Кіровоградський окружний адміністративний суд у даному випадку хоча і зазначив що звернення до суду було відкладено з підстав очікування відповідей від ТЦКСП та інших державних органів, разом з тим не надав належної оцінки тому, що пропущений строк є незначним, трохи менше, ніж на місяць (позивач був мобілізований 16.12.2025, а позов подано від 13.02.2026), і з боку позивача не було бездіяльності, оскільки він через свого адвоката збирав інформацію щодо своєї мобілізації, відповідача-2 по справі та про те, що він (позивач) не є громадянином України, хоча при цьому суд першої інстанції, обмежившись лише посиланням на те, що очікування позивача не є об`єктивною та непереборною перешкодою для реалізації права на судовий захист без урахування того, що відповідно до ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Оскільки у даній справі доказами є документи та інформація, якою володіють органи публічної влади, а для їх отримання адвокатом Колесніченко І.В. направлялися адвокатські запити «Щодо надання інформації та документів» від 13.01.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальнику Голованівського районного відділу поліції, до Грузького старостинського округу № 3 с. Клинове Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, командиру військової частини НОМЕР_2 , до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління. Державної міграційної служби, Голованівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 06.02.2026, і до військовій частині НОМЕР_1 електронною поштою 10.02.2026.

При цьому, в апеляційній скарзі наголошується, що з оскаржуваними у цій справі наказами позивач не ознайомлювався, їх копії йому не вручалися, і відповідно про обставини направлення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 без укладення контракту для проходження військової служби та без належного проходження ним ВЛК стало відомо лише з отриманого 26.01.2026 року у відповідь на запит адвоката листа від 25.01.2026 № 8/486 з якого і стало відомо як реквізити Відповідача-1 та стало можливим визначити у цій справі Відповідача-2, а про видання командиром військової частини НОМЕР_1 наказу (по стройовій частині) про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , копію якого не надали навіть на запит адвоката, стало відомо вже після подання позивачем позовної заяви 18.02.2026 року.

Підсумовуючи вищенаведене, позивач в особі його представника наголошує, що до отримання відповідей на адвокатські запити позивач взагалі не мав жодних доказів щодо порушення своїх прав та інтересів, у позивача не було також належно оформлених доказів про те, що він не є громадянином України і про те, що його (позивача) дійсно було призвано на військову службу під час мобілізації і до списків особового складу якої саме військової частини його було призвана, без чого позивач не мав можливості подати позов до суду.

Окремо в апеляційній скарзі звертається увагу на сформовані Верховним Судом правові позиції з приводу застосування положень статей 122 та 123 КАС України і застереження проти надмірного формалізму у випадку пропуску процесуального строку, пов`язаного саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, зокрема (постанови від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24, від 11 липня 2019 року у справі 182/634/17, від 07 лютого 2023 року у спразі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у спразі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2023 року у страві №340/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21) змістом яких підтверджується безпідставне неврахування судом першої інстанції у даному випадку як самого факту введення та дії воєнного стану в Україні так і того, що він (позивач) будучи призваним на військову службу під час мобілізації проходить курс базової загальновійськової підготовки і перебуває у стані, коли фізично та психологічно неможливо займатися приватними справами, а маючи обмеження доступу до правової допомоги не міг у місячний строк ініціювати судовий спір. Вважає, що внаслідок винесення судом першої інстанції ухвали про повернення позову невиправдано обмежено його доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, І29 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що виходячи з практики Європейського суду з прав людини є порушенням права на ефективний доступ до суд.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено за матеріалами справи, ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 залишено без руху та встановлено спосіб і строк усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали подати до суду шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду виходячи з того, що ініційований позивачем спір у цій справі стосується призову на військову службу під час мобілізації, яка є публічною службою у розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України, і на такі спори поширюється місячний строк звернення до суду, установлений ч.5 ст.122 КАС України.

18.02.2026 року позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду (усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали Кіровоградської окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року), в якій на обґрунтування поважності причин через які позивач не міг звернутися до суду в місячний строк з дня винесення відповідачами оскаржуваних у цій справі наказів зазначає, що для звернення до суду з позовною заявою необхідно правильно визначити сторони по справі, проте він не володів інформацією, до якої саме військової частини він був зарахований на військову службу, згідно офіційних документів. Також у нього була відсутня інформація про реквізити оскаржуваних наказів Відповідачів, оскільки з ними його не ознайомлювали. Також звертає увагу суду на те, що адвокатом Колеснічерко І.В. направлялися адвокатські запити «Щодо падання інформації та документів» від 13 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника Голованівського районного відділу поліції, до Грузького старостинського округу с. Клинове Голованівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, командира військової частини НОМЕР_2 , та до Державної міграційної служби Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної Голованівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі оскільки в сформованих ТЦК та СП матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні документи, які посвідчують особу, в тому числі паспорт громадянина України, а без наявності отриманої за запитами адвоката інформації у суду було б право відмовити в задоволені клопотання щодо витребування доказів.

При цьому, спираючись на положення ст.55 Конституції України та на ст.5 та ч.3 ст.9 КАС України, суд першої інстанції наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Описуючи загальновстановлене розуміння понять «строку звернення до адміністративного суду», «порушення прав, свобод чи інтересів особи», «дня, коли особа дізналася про порушення свого права», суд першої інстанції наголосив, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду, акцентуючи увагу, що саме триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Оскільки право на звернення до суду з позовом виникає, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами, судом також підкреслювалося, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності, а незнання особи про порушення прав через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За наведених обставин, суд першої інстанції підсумував, о позивачеві було відомо про сам факт його призову на військову службу, направлення до військової частини та фактичне зарахування до особового складу, що свідчить про обізнаність із суттю спірних правовідносин та суб`єктами, які приймали відповідні рішення, а виходячи з того що для реалізації права на судовий захист достатнім є знання про наявність рішення, дії чи бездіяльності, які, на переконання особи, порушують її права, а не отримання всіх документів, що їх оформлюють, і КАС України не зобов`язує позивача додавати до позовної заяви копії оскаржуваних наказів, якщо їх отримання є ускладненим або неможливим, оскільки у таких випадках позивач має право звернутися до суду із клопотанням про витребування таких рішень – суд критично оцінив доводи позивача про те, що звернення до суду було відкладено з підстав очікування відповідей від ТЦКСП та інших державних органів, оскільки таке очікування не є об`єктивною та непереборною перешкодою для реалізації права на судовий захист.

Підкреслюючи, що КАС України не ставить можливість звернення до адміністративного суду у залежність від завершення досудового листування, отримання відповідей на звернення чи з`ясування позиції суб`єктів владних повноважень, а звернення до державних органів зі скаргами та запитами є альтернативним способом захисту прав, який не зупиняє та не перериває перебіг строку звернення до суду, суд першої інстанції хоча і послався на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24 з приводу застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, цитуючи наведені в цій постанові як підстави для поновлення строку звернення до суду (проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори, так і зауваження касаційного суду на фактор часу та на повагу до особливого статусу військовослужбовців, і обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя – суд першої інстанції водночас дійшов висновку, що з огляду на предмет спору та фактичні обставини у цій справі відсутні підстави для застосування наведеного правового висновку Верховного Суду, оскільки матеріали позову не підтверджують наявності обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість позивача або його представника своєчасно звернутися до адміністративного суду.

Такі висновки мотивовані судом першої інстанції тим, що позивач не надав доказів того, що він приймав участь у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань або заходах, пов`язаних із безпосереднім ризиком для життя та здоров`я, а лише вказував про своє перебування наразі на військових навчаннях, а отже, проходження позивачем військової служби за мобілізацією у конкретних умовах цієї справи саме по собі не створювало непереборних перешкод для звернення до суду в межах установленого законом строку з цим позовом про скасування оскаржуваних наказів.

Відповідно, посилаючись на положення ст.12 КАС України та п.9 ч.4 ст.169 КАС України суд першої інстанції визнав, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з позовом, а у заяві про поновлення цього строку він не навів поважних підстав для його поновлення, тому позовну заяву слід повернути.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що є «надмірно формальними» та такими, що не відповідають вимогам щодо вмотивованості судового рішення, оскільки суд переписавши норми закону, у той же час проігнорував фактичні обставини справи і тлумачення Верховним Судом у справі № 120/359/24 позиції щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у випадку пропуску процесуального строку, пов`язаного саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, в якій касаційною інстанцією чітко зазначено, що «…проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Так, вказуючи на відсутність підстав для застосування наведеного у справі № 120/359/24 правового висновку Верховного Суду, оскільки: матеріали позову не підтверджують наявності обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість позивача або його представника своєчасно звернутися до адміністративного суду; позивач не надав доказів того, що він приймав участь у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань або заходах, пов`язаних із безпосереднім ризиком для життя та здоров`я, а вказує, що наразі перебуває на військових навчаннях, що на перекоання суду першої інстанції проходження позивачем військової служби за мобілізацією у конкретних умовах цієї справи саме по собі не створювало непереборних перешкод для звернення до суду в межах установленого законом строку з цим позовом про скасування оскаржуваних наказів – суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які дійсно впливають на результат вирішення питання про надання доступу позивачу до суду за захистом своїх прав, що є порушенням основоположного принципу ст.6 Європейської конвенції з прав людини, якою саме держава повинна забезпечити особі можливість реалізувати своє право на судовий захист у розумний строк, який згідно практики ЄСПЛ визначається залежно від обставин справи, поведінки сторін і поведінки органів влади.

Зокрема, звертає на себе увагу, шо практикою ЄСПЛ, яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», має застосовуватися українськими судами як джерело права під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків, вже чітко сформовано фундаментальні правові позиції з питань строків звернення до національних судів та межі розсуду національних судів щодо поновлення процесуальних строків, відповідно яких суди вирішуючи питання, чи поновлювати строк, зобов`язані спиратись на критерії «поважності» та на правила поновлення строку таких як: баланс інтересів; відсутність провини заявника, за якою причина пропуску має бути пов`язана з дійсно істотними обставинами, які не залежали від волі особи; обґрунтованість підстав і поважність причин пропуску, які унеможливлювали своєчасне вчинення процесуальної дії, за наявності яких по суті встановлюється питання готовності заявника вирішити питання захисту порушених прав в судовому порядку без використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді його справи, але з добросовісним користуванням належних процесуальних прав та неухильного виконання процесуальних обов`язків з максимальним використанням всіх засобів внутрішнього законодавства для процедури слухання.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, саме тому колегія суддів звертає увагу як на згадані в апеляційній скарзі позивача рішення ЄСПЛ у справах «Dimitrova v. Bulgaria» (2007), «Кінік v. Poland» (2009), «Berinzzi v. Italy» (2913), «Мушта проти Укряїни», так і на рішеннях у справах «Мельник проти України» (заява № 72286/01) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13), а також у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) в якій ЄСПЛ виснував, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду, і рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві, відповідно, для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права (рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).

З урахуванням змісту наведених рішень ЄСПЛ, надаючи оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам позивача про наявність обставин, які свідчать про поважність причин пропуску ним строку для звернення до суду із позовом та незаконність ухвали про залишення позову без розгляду, виходячи з загальновстановленого розуміння обставин, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, та які пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи клопотання про поновлення строку у цій справі суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам в їх сукупності, які саме і слугували перешкодою для своєчасного звернення позивача до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою протягом цього строку; діями, які вчинялися позивачем і його представником та їх пов`язаність з готуванням до звернення до суду, у звязку з чим колегія суддів перш за усе зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, тлумачення застосування якої в частині ефективного механізму гарантованого кожному такого судового захисту прав і свобод наведено Конституційним Судом України у Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 та у Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 і у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022.

Не спростовуючи установлений ч.5 ст.122 КАС України строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, колегія суддів враховуючи вказані правила щодо визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду задля вирішення питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, насамперед бере до уваги, що:

- позивачу, як мобілізованій особі не вручалися оскаржуваній ним у цій справі накази, про дату та номер начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації (№1495 від 16.12.2025 року "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 ) – позивач дізнався лише за результатом отриманих на запити адвоката відповідей; а про дату та номер наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), яким зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 – позивач залишається необізнаним до теперішнього часу, оскільки військова частина на запити адвоката відповіді та і не надала;

- звертаючись до суду з позвом у цій справі 13.02.2026 року позивачем по суті пропущено скороченний на законодавчому рівні (місячний) строк оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань мобілізаційної підготовки №1495 від 16.12.2025 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 , навіть виходячи з дати винесення вказаного наказу – всього менше ніж на місяць, і це було обумовлено обставинами його перебування в умовах повної відсутності до правової допомоги і неможливості самостійно технічно звернутися до суду, що вже свідчить про поважність причин пропуску ним строку для звернення до суду із позовом, які виходячи з загальновстановленого розуміння обставин, які вважаються об`єктивними та не залежними від волевиявлення особи, що звертається з адміністративним позовом, та свідчать про наявність обставин, за наявності яких позивачу слід поновити строк звернення до суду у цій справі;

- описані позивачем у позову та надані ним до позову докази є беззаперечним підтвердженням того, що у позивача обєктивно існували перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду в місячний строк від дати винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань мобілізаційної підготовки наказу №1495 від 16.12.2025 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а стосовно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), яким зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 навіть суд не має можливості визначитися наданий час чи пропущено було позивачем місячний строк звернення до суду, оскільки дата цього наказу не відома до наступного часу.

- позивачем і його представником з часу винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань мобілізаційної підготовки наказу №1495 від 16.12.2025 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» і до моменту подання до суду адміністративного позову вчинялися активні дії пов`язані з готуванням до звернення до суду.

Отже, наведені вище обставини на переконання колегії свідчать про беззаперечність наявності у даному спірному випадку підстав для поновлення судом ОСОБА_1 пропущеного ним місячного строку звернення до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частино НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, що в свою чергу є підставою для скасування ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року з повернення матеріалів адміністративної справи для продовження їх розгляду по суті.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, без належної оцінки всіх обставин справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 150, 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №340/759/26 — скасувати.

Матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов