Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №520/32933/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 р. Справа № 520/32933/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В.) у справі №520/32933/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 30.11.2018 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 30.11.2018 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 30.11.2018 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 р., з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 18.09.2025 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2019-2025 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та із застосуванням з 18 червня 2025 року розміру 1762 грн для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 18.09.2025 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2019-2025 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24) за періоди: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021-із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 31.12.2023-із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024; з 01.01.2025 по 18.09.2025 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 29.01.2020 по 18.09.2025 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020-2023 роки відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24) за періоди: з 29.01.2020 по 31.12.2020 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 31.12.2023 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023; з 01.01.2024 по 31.12.2024 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024; з 01.01.2025 по 18.09.2025 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 задоволено заяву позивача.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) грн.

Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з додатковим рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача.

В обґрунтування вимог скарги посилається відсутність в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг), а також документу з якого б можливо встановити вартість послуг, яку узгодили сторони.

Також вказує, що дана справа є справою незначної складності, а її розгляд здійснений в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Крім того, зазначає, що рішенням суду першої інстанції від 25.03.2026 у даній справі лише частково задоволено позовні вимоги, а тому заявлені витрати на професійну правову допомогу є неспівмірними із складністю справи.

Також посилається в обґрунтування своїх вимог на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.02.2021 у справі №520/9115/19.

Крім того, вказує про те, що судом першої інстанції при винесенні додаткового рішення не взято до уваги подані відповідачем заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі, чим обмежено право відповідача на повний і об`єктивний розгляд справи.

Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог такої заяви.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною 3 ст.132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, ч. 7 ст.139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.

Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 24.06.2021 у справі №520/12026/19 та від 03.12.2021 у справі №817/861/18, від 23.06.2022 у справі №640/9792/20.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.10, 7.14 додаткової постанови від 20.05.2026 у справі №911/969/24 (провадження №12-38гс25) вкотре нагадала, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Наведені вище висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.06.2026 року у справі №420/26201/25.

Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом в постанові від 23.01.2025 у справі №120/17480/23.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача здійснювалося адвокатом Берзінь С.Л. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 20.11.2025 (далі по тексту - Договір від 20.11.2025).

Згідно п.1 Договору від 20.11.2025 адвокат Берзінь С.Л. зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види професійної правової допомоги (адвокатські послуги) клієнту (позивачу) та виконувати пов`язані з цим доручення клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання такої допомоги (послуги) та фактичні витрати, пов`язані з її (їх) наданням та необхідні для виконання цього договору, а також виплатити гонорар у випадку досягнення адвокатом Берзінь С.Л. результату, визначеного п.п.4.4-4.5 цього Договору.

Відповідно до п.4.4 Договору від 20.11.2025 у випадку досягнення адвокатом Берзінь С.Л. результату у вигляді судового рішення, яким стягнуто з військової частини, в якій проходив службу клієнт, або її зобов`язано нарахувати та виплатити клієнту недоотриману частину його грошового забезпечення розмір гонорару встановлюється у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми стягнення/зобов`язання, але не менше як 8 000,00 (вісім тисяч) грн.

Пунктом 4.5 Договору від 20.11.2025 визначено, що виплата гонорару залежить від досягнення адвокатом Берзінь С.Л. того результату, який визначений як бажаний клієнтом у цьому Договорі або в окремій угоді до цього Договору.

На підтвердження понесених витрат, позивачем до суду першої інстанції надано акт наданих послуг від 20.11.2025 до Договору від 20.11.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру №б/н від 20.11.2025 про сплату адвокату Березінь С.Л. грошових коштів у сумі 8000,00 грн.

Таким чином, розмір понесених позивачем вказаних витрат підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг), а також документу з якого б можливо встановити вартість послуг, яку узгодили сторони, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за умовами Договору від 20.11.2025 сторони погодили фіксований розмір гонорару за представництво інтересів позивача в суді. Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.03.2023 по справі №640/16295/21 зазначав, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Як вже зазначалося вище, положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні цього питання колегією суддів враховується, що відповідач станом на дату винесення оскаржуваного рішення суду не скористався своїми правами, передбаченими ст.134 КАС України, не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не навів відповідних спростувань.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрати на професійну правничу допомогу, не міг самостійно зменшувати розмір заявленої до відшкодування суми, що спростовує доводи апелянта про те, що заявлена сума таких витрат є неспівмірною із складністю справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції заперечень на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки до суду вони подані після винесення додаткового рішення (14.04.2026). Крім того, вказані заперечення не містять вимог щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. є обґрунтованою.

Посилання апелянта на те, що дана справа є справою незначної складності, а її розгляд здійснений в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; а також частково задоволені позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків суду.

Колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі №240/32993/23.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.02.2021 у справі №520/9115/19, оскільки обставини у даній справі та у справі, що переглядалася судом касаційної інстанції є відмінними.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі №520/32933/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова