Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №620/4537/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/4537/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

22.04.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог у частині, прийнятих судом: просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати за період з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням), а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, грошової допомоги на оздоровлення, яка виплачувались у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані дні відпусток, яка виплачувалася у 2026 році), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) станом на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX) станом на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) станом на 01.01.2025, Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695-IX) станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок та виплату за період з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням), а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, грошової допомоги на оздоровлення, яка виплачувались у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані дні відпусток, яка виплачувалася у 2026 році), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX станом на 01.01.2023, Законом № 3460-IX станом на 01.01.2024, Законом № 4059-IX станом на 01.01.2025, Законом № 4695-IX станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, з встановленням базового місяця - березня 2018 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати йому індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березня 2018 року, відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ), Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078), та виплатити з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги на оздоровлення у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані відпустки, без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2025-2026 роки, компенсацію за невикористані відпустки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» за 2023-2026 роки;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах», за 2023-2026 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн відповідно до грошового атестату від 26.02.2026 № 47;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь компенсацію за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн відповідно до грошового атестату від 26.02.2026 № 47;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування йому компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178) без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2026, з урахуванням проведених виплат;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру належного місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому підйомну допомогу у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування йому до пільгової вислуги років періодів, безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із розрахунку один місяць служби за три місяці;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати йому пільгову вислугу років, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни у наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач у відповідні періоди з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026, обчислюючи та виплачуючи їй грошове забезпечення діяв протиправно, оскільки у зв`язку із підвищенням у 2023 - 2026 роках посадового окладу та окладу за військовим званням через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом про бюджет станом на 01 січня відповідного календарного року, його грошове забезпечення (основне та додаткове) у ці періоди, мали бути визначені відповідачами шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами станом на 01.01.2023, станом 01.01.2024, станом на 01.01.2025 та станом на 01.01.2026, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704. Також позивач зазначає, що відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026 з встановленням базового місяця - березня 2018 року, проте не робив цього; окрім того індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого мало бути обрахована грошова допомога на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористані відпустки; на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2023-2026 роки;

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 23.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалами судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 27.05.2026 прийнято до розгляду змінені в частині позовні вимоги та їх уточнення.

У відзиві на позовну заяву представник відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, з встановленням базового місяця - березня 2018 року; здійснити перерахунок та доплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2025-2026 роки, компенсацію за невикористані відпустки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідач вказує на те, що Законом №2710-ІХ зупинено у 2023 році дію Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ), тож у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі і військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону №2710-ІХ; наведена норма Закону №2710-ІХ у 2023 році була чинною, неконституційною не визнана, а тому мала застосовуватись відповідачем. Відповідно до статті 39 Закону № 3460-IX, установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року. Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн відповідно до грошового атестату від 26.02.2026№ 47, відповідачем зазначено, що відповідно до картки особового рахунку позивача за 2026 рік, останньому нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн, тому позовні вимоги в даній частині є безпідставними, необґрунтованими та не повинні підлягати задоволенню, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пільгову вислугу років, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни у наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57 відповідач зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження направлення позивачем або органом військового управління де проходив військову службу позивач, на адресу відповідача документів на підтвердження безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах, а відповідач дані документи - жодним чином не отримував. Спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах», за 2023-2026 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідач зазначає, що згідно записів, які міститься в довідці про проходження військової служби позивача (докази надаються), останній не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку згідно постанови № 702, тому позивач не має права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ відповідно до постанови №702. Спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру належного місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують що позивач має статус учасника бойових дій, що прямо передбачено Законом № 2011-ХІІ. Спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження направлення позивачем або органом військового управління де проходив військову службу позивач, на адресу відповідача рапорту про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби, а відповідач дані документи - жодним чином не отримував, тому право позивача ще не було порушено військовою частиною НОМЕР_1 і звернення його до суду з цією вимогою є передчасним, а тому не повинне підлягати задоволенню.

У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача зазначає, зокрема про те, що встановлення статтею 39 Закону № 3460-IX правила, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, статтею 34 Закону № 4059-IX, норми, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а також статті 41 Закону № 4695-IX про те, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, не впливає на визначення базового місяця для проведення індексації військовослужбовцям, оскільки після прийняття Урядом постанови № 704, якою було затверджені схеми окладів військовослужбовців, які до теперішнього часу не змінювалися, та з прийняттям якої саме й було обумовлено визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, тому базовим місяцем для визначення індексації залишився березень 2018 року; також зі змісту відзиву однозначно підтверджується, що відповідач не враховував індексацію при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2025-2026 роки, компенсації за невикористані відпустки; виплата грошової допомоги для оздоровлення була проведена у 2025 та 2026 роках про що свідчать відмітки в особистих картках; щодо компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023 2025 роки у сумі 11 028,10 грн, відповідач зазначив, що відповідно до картки особового рахунку позивача за 2026 рік, останньому нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн, однак, такі дані не відповідають дійсності, позивач ці кошти не отримував, відповідач не надав платіжної інструкції чи іншого документу з банківської установи, що свідчить про перерахування коштів, бо картка особового рахунку не підтверджує сама по собі факт такого перерахування, вона лише вказує на право отримати такі кошти, їх нарахування, однак не виплату; щодо перерахунку пільгової вислуги років, то позивач надав до суду всі належні та допустимі докази, зокрема довідку форми 6, довідку про участь у бойових діях, іншими документами позивач не володіє і не зобов`язаний володіти; розрахунок пільгової вислуги років проводиться відповідачем в не залежить від факту звернення позивача з будь якими рапортами; такий розрахунок має проводитися автоматично, без участі військовослужбовця за матеріалами особової справи; щодо відпустки за частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ відповідач вказав, що згідно записів, які міститься в довідці про проходження військової служби позивача (докази надаються), останній не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку згідно із постановою № 702, разом з тим, позивач не вказував на те, що він проходив службу на посадах , виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, навпаки спір виник у зв`язку з відсутністю компенсації за відпустки у зв`язку з проходженням служби в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я; це окремий вид відпустки згідно з частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ; відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с-ще. Десна та с-ще. Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області знаходяться у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106; враховуючи, що місцем дислокації військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач ніс військову службу, є с-ще. Десна та с-ще. Гончарівське, які згідно з додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 занесено до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, належать до місцевості з особливими природними, географічними, кліматичними, екологічними умовами і, відповідно, у позивача наявна максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки 3 календарних дні, що не спростовано відповідачем, а питання про компенсацію відпустки у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, взагалі не виникало; щодо відпустки як УБД, відповідач вказав, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують що позивач має статус учасника бойових дій, що прямо передбачено Законом № 2011-ХІІ, натомість до матеріалів справи було долучено посвідчення УБД серії НОМЕР_3 від 02.12.2024, а тому позивач мав тримати компенсацію за вказану відпустку у розмірі 12 календарних днів, неотримання вказаної відпустки відповідачем не заперечується; щодо підйомної допомоги, то 17.04.2026 до в/ч НОМЕР_1 через Міністерство оборони України було направлено заяву (рапорт) позивача на виплату підйомної допомоги; отже, виконується головна умова для виплати підйомної допомоги, а саме подання рапорта; позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача, тобто не вчинення жодних дій щодо рапорта, а не дії, тобто відмову, як про це зазначає відповідач, тому звернення до суду не може вважатися передчасним.

У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі заявлених вимог з мотивів того, що: доцільно дотримуватись позиції про те, що постанова №481 підлягає обов`язковому застосуванню, та починаючи з 20.05.2023 посадові оклади та оклади за військовим званням військовослужбовців розраховуються із сталої величини 1762, 00 грн; спростовуючи аргументи представника позивача щодо врахування індексації грошового забезпечення при виплаті одноразових додаткових видів грошового забезпечення, відповідач зазначає, що грошова допомога на оздоровлення має разовий характер, суд дійшов висновку про відмову грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані відпустки, тощо мають разовий та непостійний характер, вони не підлягають індексації; спростовуючи аргументи представника позивача щодо невиплати відповідачем компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023 - 2025 роки у сумі 11 028,10 грн на картковий рахунок позивача відповідач зазначає, що відповідно до відомості розподілу витрат від 06.03.2026, відповідачем здійснено нарахування грошового забезпечення за лютий 2026 року на картковий рахунок позивача в загальній сумі - 49 180, 46 грн і, окрім щомісячного грошового забезпечення за лютий 2026 року у сумі 24 111, 74 грн, в яку входила сума компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023 - 2025 роки у сумі 11 028,10 грн, також було виплачено суму грошової допомоги на оздоровлення - 25 449, 26, з урахуванням військового збору (24 111, 74 + 25 449, 26- 1,5 % = 49 180, 46); спростовуючи аргументи представника позивача щодо зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пільгову вислугу років, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни у наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57, відповідач зазначає, що позивач не надав військовій частині НОМЕР_1 всі належні підтверджуючі документи в частині зарахувати до пільгової вислуги років позивачу період безпосередньої участі у участь заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту з безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України: з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025; позивач до командування військової частини НОМЕР_1 з приводу зарахування до пільгової вислуги років позивачу період безпосередньої участі у участь заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту з безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України - жодним чином не звертався, що свідчить про те, що відповідач не відмовляв позивачу у зарахуванні до пільгової вислуги років позивачу вищенаведені періоди, то право Позивача ще не було порушено військовою частиною НОМЕР_1 і звернення його до суду з цією вимогою є передчасним, а тому не повинне підлягати задоволенню; спростовуючи необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати Позивачу грошової компенсації за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах», за 2023-2026 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідач зазначає, що АДРЕСА_1 не входить в зони радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, не належить до місцевості з особливими природними, географічними, кліматичними, екологічними умовами і, відповідно, у позивача відсутнє право на отримання щорічної додаткової відпустки 3 календарних дні; спростовуючи необґрунтованість аргументів представника позивача щодо нарахування та виплати позивачу підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає, що позивач не надав військовій частині НОМЕР_1 всі належні підтверджуючі документи в частині рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової службу, отже, з цього випливає, що так як відповідач не відмовляв позивачу у нарахуванні та виплаті позивачу підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення, то право позивача ще не було порушено військовою частиною НОМЕР_1 і звернення його до суду з цією вимогою є передчасним, а тому не повинне підлягати задоволенню.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ; згідно із витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 26.02.2026 № 57 (по стройовій частині) позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Позивач має статус учасника бойових дій та на нього поширюються гарантії, визначені, зокрема, Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), що підтверджується також посвідченням УБД серії НОМЕР_3 від 02.12.2024, яке міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, що зокрема, впродовж періоду з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 відповідач, виплачуючи позивачу грошове забезпечення і передбачені законодавством інші виплати, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, обрав розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762, 00 грн.

Також судом встановлено, що грошова допомога на оздоровлення за 2025, 2026 роки, компенсація за невикористані відпустки, відповідачем виплачена позивачу без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; за період з 04.12.2024 по 26.02.2026 відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, з урахуванням базового місяця - березня 2018 року; не виплачено компенсацію за додаткову відпустку передбачену постановою № 702, а саме за переліком місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку; невиплачена компенсація за відпустку як УБД за 2024 рік; при обрахунку вислуги років позивача відповідачем не враховано пільгову вислугу років за періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025, із розрахунку один місяць служби за три місяці.

Також судом встановлено, що відповідно до картки особового рахунку позивача за 2026 рік, останньому нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн, що підтверджується відомістю розподілу витрат від 06.03.2026, відповідно до якої відповідачем здійснено нарахування грошового забезпечення за лютий 2026 року на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк» в загальній сумі - 49 180, 46 грн.

Відповідач наголошує на тому, що відповідно до вищезазначеної відомості, окрім щомісячного грошового забезпечення за лютий 2026 року у сумі 24 111, 74 грн, в яку входила сума компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023 - 2025 роки у сумі 11 028,10 грн, також було виплачено суму грошової допомоги на оздоровлення - 25 449, 26, з урахуванням військового збору (24 111, 74 + 25 449, 26- 1,5 % = 49 180, 46).

Також судом встановлено, що відповідно до облікових даних (відомості розподілу витрат) ОСОБА_1 26.03.2025 була виплачена на банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» підйомну допомогу у розмірі 24 911, 47 грн.

Окрім того, судом встановлено, що відповідачем було складено довідку № 3 про вартість речового майна, що належить до видачі пропорційно часу сержанту ОСОБА_1 всього на суму 5854, 94 грн, яку надіслано представнику позивача листом від 02.06.2026 № 18725/06(від 02.06.2026 № Сл-171а/3) на його адвокатський запит від 28.05.2026 № 7.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2026 № 87 вирішено виплатити позивачу компенсацію вартості речового майна у сумі 5854, 94 грн на підставі вказаної довідки.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення в належному розмірі, а також індексації грошового забезпечення, підйомної допомоги, компенсацій за невикористані відпуски, речове майно, та бездіяльність щодо зарахування йому до пільгової вислуги років періодів, безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із розрахунку один місяць служби за три місяці, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзац п`ятий статті 17 Конституції України встановлює, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частина перша статті 43 Закону №2232-XII встановлює, що фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Отже нарахування грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Вимогами статті 92 Конституції України визначено, що Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України.

Виключно законом про Державний бюджет України відповідно до статті 95 Конституції України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Згідно зі статтею 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до статті 23 Закону №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою №704.

Пунктом 4 постанови №704 в редакції до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови №103 вирішено внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Пунктом 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою №103, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103.

Таким чином, з 29.01.2020 пункт 4 постанови №704 відновив свою дію в редакції, яка діяла до внесення змін постановою №103 та діє в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Водночас Верховна Рада України ухвалила Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), що відповідно до пункту 1 вказаного розділу набрав чинності з 1 січня 2017 року.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже положення пункту 4 постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню, тобто: з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704; співвідношення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та мінімальної заробітної плати на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, з огляду на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не впливає.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 дійшов висновку про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою №103, щодо внесення змін до постанови №704, що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції постанови №103.

Внаслідок вказаних обставин з 29.01.2020 відновлена дія обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Пункт 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлював, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

Тож, суд зазначає, що положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Водночас, зокрема, Закон № 2710-IX, Закон № 3460-IX, Закон № 4059-IX та Закон № 4695-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2023-2026 роки для визначення грошового забезпечення військовослужбовців не містять.

Про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказував Верховний Суд у в своїх постановах від 11.02.2021 у справах №240/11952/19, №200/3757/20-а та №200/3774/20-а, у який він зазначав, що з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із законами № 294-IX, від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 12.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та № 2710-IX у осіб з числа військовослужбовців та деяких інших осіб, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (в подальшому - Постанова № 481), якою скасовано пп. 1 п. 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»; внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», викладено абзац 1 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частинні третьої статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови № 704 є протиправним й такими, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Таким чином пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції.

До того ж, суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону № 2017-III).

Згідно з приписами статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Натомість пункт 4 постанови № 704 в редакції пункту 2 постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття постанови № 704 як такої.

Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

Приписи пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

При цьому, суд враховує, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону № 3460-IX та становив 3028 гривень.

Водночас, станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону № 4059-IX залишився незмінним і становив 3028 гривень, що у свою чергу не зумовило підвищення у 2025 році посадового окладу та окладу за військовим званням через незростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом про бюджет станом на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому, у 2026 році, статтею 7 Закону № 4695-IX визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року у розмірі 3 328,00 грн, що свідчить про його зростання у порівнянні з розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у 2024-2025 роках відповідними законами про бюджет України на відповідні роки в розмірі 3028 гривень, тому з 01.01.2026 через зростання прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно із Законом № 4695-IX мають бути перераховані розміри грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, із розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців як похідне від цього зростання із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2026.

Разом з цим, судом встановлено, що у 2025 році відповідач, виплачуючи позивачу грошове забезпечення і передбачені йому законодавством інші виплати, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (віи?ськовим) званням, як складових грошового забезпечення віи?ськовослужбовців, що проходять віи?ськову службу, обрав саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначении? законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762, 00 грн, що є протиправним, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення (основного та додаткового) період за 2023 - 2026 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року за весь заявлений нею період.

Щодо вимог позивача в частині, що стосується грошової допомоги для оздоровлення, премії, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Відповідно до пункту 2 розділу XXІІІ Порядку № 260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Відповідно до пункту 6 розділу XXІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу XXIV Порядку № 260).

У свою чергу преміювання здійснюється згідно із положеннями розділу XVI Порядку № 260, за правилами пунктів 1 та 2 якого командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Відповідно до розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно із пунктом 5 вищезгаданого розділу Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI цього Порядку іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно із пунктом 5 вищезгаданого розділу Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Отже, виплата вказаних видів грошового забезпечення в тому числі надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премій, грошова допомога на оздоровлення, яка виплачувались у 2025-2026 роках, компенсація за невикористані дні відпусток, яка виплачувалася у 2026 році, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, тому вони мають бути перераховані позивачу, тому в окреслені частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині, що стосується нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, з встановленням базового місяця- березня 2018 року, суд зазначає таке.

Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон №1282-ХІІ.

Так, статтею 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до положень статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затверджений Порядок № 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та введення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова № 1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, якою були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери і не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 № 1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

У редакції постанови від 09.12.2015 №1013 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:

«З 01.12.2015 замість «базового» місяця введено поняття «місяць, у якому відбулося підвищення» - у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймалося за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку №1078.

Вищенаведене зумовлює висновок суду про те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Внаслідок внесених постановою №1013 змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.

Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Суд зауважує, що посадові оклади військовослужбовців визначається постановою Кабінету Міністрів України.

Схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені з 01.03.2018 постановою № 704, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Отже, з набранням чинності постановою №704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Таким чином, оскільки підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) військовослужбовців відбулось на підставі постанови №704, яка набрала чинності 01.03.2018, то нарахування й виплата поточної індексації з 01.03.2018 військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та деяким іншим осіб мала здійснюватися з урахуванням місяця підвищення доходів - березень 2018 року.

Водночас, статтею 39 Закону № 3460-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.

В свою чергу статтею 34 Закону № 4059-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.

Разом з цим, Порядок №1078 пов`язує обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації зі зміною окладів (тарифних ставок), тому базовий місяць індексації грошового забезпечення (заробітної плати) змінюється виключно у разі підвищення посадових окладів (тарифних ставок).

Так, відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Верховний Суд постанові від 29.11.2023 у справі №260/2724/21 зазначив, що з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Тобто, спеціальним законодавчим актом, який регулює порядок індексації грошових доходів, зміну базового місяця для подальшої індексації обумовлено саме підвищенням тарифних ставок (окладів). Збільшення інших складових заробітної плати (грошового забезпечення) без зміни тарифної ставки (окладу) не тягне зміни розрахунку суми індексації.

Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Тому, встановлення статтею 39 Закону № 3460-IX правила, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, а також встановлених статтею 34 Закону № 4059-IX, норми, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, не впливає на визначення базового місяця для проведення індексації військовослужбовцям, оскільки після прийняття Урядом постанови № 704, якою було затверджені схеми окладів військовослужбовців, які до теперішнього часу не змінювалися, та з прийняттям якої саме й було обумовлено визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, відтак базовим місяцем для визначення індексації залишився березень 2018 року.

Отже відповідач був зобов`язаний нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, про який позивач просить, з встановленням базового місяця - березня 2018 року, проте як свідчать матеріали справи, не здійснив цього, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані відпустки, без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер.

У свою чергу правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Суд виходить з того, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо необхідності врахування індексації, як складової грошового забезпечення військовослужбовців, при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, яка має однакову правову природу з одноразовою грошовою допомогою при звільненні поліцейських, зокрема у постанові від 19.03.2020 по справі № 820/5286/17.

Також у постанові від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17 Верховний Суд зазначив, що індексація грошового забезпечення має враховуватися у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених із військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому разі неврахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані відпустки

В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку вказаних виплат призвело б до знецінення як грошового забезпечення, так і самої допомоги на оздоровлення та компенсації.

Відтак, оскільки у спірному випадку виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала щомісячний характер, та враховуючи її особливу правову природу, у відповідача були відсутні правові підстави для її невключення до обрахунку спірних виплат.

В свою чергу, індексація не була включена до складу грошового забезпечення, з якого позивачу розраховувалась вказані виплати, що не заперечується відповідачем.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскільки індексація грошового забезпечення повинна бути включена до складу місячного грошового забезпечення, з якого розраховується грошова допомога на оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпусток, то її не включення відповідачем у спірному випадку є неправомірним та свідчить про протиправність його бездіяльності та обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині.

Щодо компенсації за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою № 702, а також Порядку № 702 за 2023-2026 роки, суд зазначає таке.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них визначає стаття 10-1 Закону № 2011-ХІІ, відповідно до пункту 4 якої військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, як було зазначено вище, відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 від 07.06.2018, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 5 Переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ постановою № 702 військові частини (підрозділи органів Держприкордонслужби), що дислоковані в населених пунктах, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки, календарних днів становить 3 дні.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с-ще. Десна знаходяться у додатках до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106.

Враховуючи, що місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач ніс військову службу, є с-ще. Десна, яке згідно з додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 занесено до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, належать до місцевості з особливими природними, географічними, кліматичними, екологічними умовами і, відповідно, у позивача наявна максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки 3 календарних дні.

Враховуючи аналіз вказаних норм нормативно-правових актів України, на момент перебування позивача на військовій службі у нього було право на щорічні додаткові оплачувані відпустки, передбачені статтю 19 Закону № 504/96-ВР, статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ, Переліку № 702.

Як наслідок, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2023-2026 роки.

Фактичний час несення служби у 2023 році склав 93 календарні дні, у 2024 році 365 днів, у 2025 році - 365 днів, у 2026 році - 58 днів. Тому Позивач набув право на 1 день за 2023 рік, 3 дні за 2024 рік, 3 дні за 2025 рік та 1 день за 2026 рік, а всього 8 календарних днів.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Частиною четвертою статті 18 Закону № 3551-XII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI цього Порядку № 260 іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Позивач має статус учасника бойових дій, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, підлягають задоволенню судом.

Щодо підйомної допомоги, суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 3 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, абзацом п`ятим пункту 2 якого розмір підйомної допомоги обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов`язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім`ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.

Тобто, право на підйомну допомогу мають військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, кадрову службу або призов офіцерського складу, у разі переїзду в інший населений пункт через зміну місця служби.

Відповідач не заперечує право позивача на підйомну допомогу, натомість зазначає, що він як під час проходження військової служби, так і після виключення зі списків особового складу частини - з жодними заявами (зверненнями, рапортами, тощо) до командування військової частини НОМЕР_1 з даного приводу - жодним чином не звертався, тому право позичап не порушено.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до облікових даних (відомості розподілу витрат) ОСОБА_1 26.03.2025 була виплачена на банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» підйомну допомогу у розмірі 24 911, 47 грн.

Також судом встановлено, що відповідно до картки особового рахунку позивача за 2026 рік, останньому нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн, що підтверджується відомістю розподілу витрат від 06.03.2026, відповідно до якої відповідачем здійснено нарахування грошового забезпечення за лютий 2026 року на картковий рахунок позивача в АТ КБ «ПриватБанк» в загальній сумі - 49 180, 46 грн.

Відповідач наголошує на тому, що відповідно до вищезазначеної відомості, окрім щомісячного грошового забезпечення за лютий 2026 року у сумі 24 111, 74 грн, в яку входила сума компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023 - 2025 роки у сумі 11 028,10 грн, також було виплачено суму грошової допомоги на оздоровлення - 25 449, 26, з урахуванням військового збору (24 111, 74 + 25 449, 26- 1,5 % = 49 180, 46).

Окрім того, судом встановлено, що відповідачем було складено довідку № 3 про вартість речового майна, що належить до видачі пропорційно часу сержанту ОСОБА_1 всього на суму 5854, 94 грн, яку надіслано представнику позивача листом від 02.06.2026 № 18725/06(від 02.06.2026 № Сл-171а/3) на його адвокатський запит від 28.05.2026 № 7.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2026 № 87 вирішено виплатити позивачу компенсацію вартості речового майна у сумі 5854, 94 грн на підставі вказаної довідки.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином така перевірка порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8782/16-ц роз`яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відсутність предмету спору, порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом не встановлено порушеного права позивача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн відповідно до грошового атестату від 26.02.2026 № 47, оскільки відповідно до картки особового рахунку позивача за 2026 рік, позивачу нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної відпустки за 2023-2025 роки у сумі 11 028,10 грн в березні 2026 року.

Окрім того, не встановлено порушеного права позивача щодо нарахування та невиплати позивачу підйомної допомоги у зв`язку з переїздом на нове місце служби (проживання), відповідно до облікових даних (відомості розподілу витрат) ОСОБА_1 26.03.2025 була виплачена на банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» підйомну допомогу у розмірі 24 911, 47 грн.

Мотивів щодо розмірів вказаних вище виплат в позові та інших заявах по суті спору, наданих суду, позивач не наводить, тому беручи до уваги встановлені у справі обставини та норми, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в окресленій частині не підлягають задоволенню через відсутність предмету спору, позаяк судовому захисту підлягають лише реально порушені права.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем було видано довідку № 3 про вартість речового майна, що належить до видачі, водночас за твердженням позивача така довідка суперечить додатку до Порядку № 178, оскільки містить посилання на застосування пропорції часу до розміру грошової компенсації вартості не отриманого речового майна.

Суд враховує те, що абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби Безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі- грошова компенсація).

Пунктом 3 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: - звільнення з військової служби; - загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).

Згідно із пунктом 5 Порядку № 178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Розрахунок компенсації проведений відповідачем всупереч пункту 5 Порядку № 178, згідно з яким довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Надана відповідачем довідка суперечить додатку до Порядку № 178, а сама назва містить посилання на застосування пропорції часу.

У пункті 54 постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, суд сформував правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зазначивши, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 809/1488/16. Верховний Суд в постанові від 28.01.2021 у справі №520/1190/2020 сформував такий висновок: «[…] застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку № 178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. […] Верховний Суд уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що при нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна необхідно обов`язково враховувати такі складові як момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна, оскільки приписами Порядку № 178 не передбачено такого механізму розрахування суми грошової компенсації, натомість закріплено обов`язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно виходячи із закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.

У спірних правовідносинах необхідно враховувати пункт 5 Порядку №178 з прив`язкою до пункту 3 цього Порядку, який визначає, що військовослужбовці мають право на виплату грошової компенсації з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення.

Тобто, відповідач занизив розмір грошової компенсації позивачу за неотримане речове майно, оскільки дії відповідача щодо нарахування грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу позивача є протиправним, оскільки суперечить вимогам Закону № 2011-ХІІ та актуальній судовій практиці Верховного Суду, тому в окресленій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зарахування позивачеві до пільгової вислуги років періодів, безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, з 08.05.2025 по 21.09.2025 із розрахунку один місяць служби за три місяці, суд зазначає.

Так, статтею 17-1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) зазначається, що Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (далі - постанова № 393).

Щодо військовослужбовців Збройних Сил України, то дане питання обчислення вислуги років регулюється Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 (далі - Положення № 530).

Вищезазначені підзаконні нормативно-правові акти передбачають право на пільгове обчислення вислуги років без будь-якого обмеження щодо військовослужбовців строкової служби та рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, а також визначено час проходження служби, який підлягає пільговому обчисленню: 1) безпосередня участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, 2)перебування безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 3)під час дії воєнного стану.

Так, відповідно до пункту 2.3 Положення №530, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): 1) один місяць служби за три місяці: - участь у бойових діях у воєнний час; - час безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних військовослужбовцями у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії.

Відповідно до пункту 2.9. Положення №530 обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком та іншими документами з особової справи військовослужбовця. Відповідно до норм чинного законодавства, документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у воєнних (бойових) діях або заходах, є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2 розділу І Порядку виплати винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 № 115 бойові дії - оборонні або наступальні тактичні дії підрозділів, узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр для відбиття ударів противника, його знешкодження та виконання інших завдань з використанням різних видів зброї (озброєння) для знешкодження, подавлення, виснаження і руйнування у визначеному районі впродовж певного часу; бойовий наказ (розпорядження) рішення начальника підрозділу (групи тощо) про виконання підрозділом (групою тощо) бойових завдань (заходів, у тому числі оперативно-бойових), яке доводиться усно (в тому числі технічними засобами зв`язку) з подальшим занесенням у відповідні документи, письмово або графічно на карті, з можливістю уточнення під час їх виконання.

Отже, бойовий наказ (розпорядження) фактично є правовою підставою участі військовослужбовця у бойових діях або у забезпеченні здійснення відповідних заходів і не доводить факту такої участі, тобто, не є достатнім свідченням того, що військовослужбовець протягом всього періоду відрядження на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими (крім бойового наказу (розпорядження)) доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.

В матеріалах справи міститься довідка про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових дій), відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, видану відповідачем 27.10.2025 за № 1192 на ім`я позивача, у якій зазначено що останній дійсно в період з 08.05.2025 по 21.09.2025 брав безпосередню участь у бойових діях (137 днів).

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57 позивачу станом на 26.02.2026 зараховано 02 роки 11 місяців 29 днів - до календарної вислуги, 00 років 08 місяців 24 дні - пільгова вислуга; загальна - 03 роки 08 місяців 23 дні.

Судом зроблено умовний розрахунок вислуги років позивача у пільговому обчисленні за період служби з 08.05.2025 по 21.09.2025, який підтверджується виданою відповідачем довідкою від 27.10.2025 за № 1192 на ім`я позивача, за умови пільгового зарахування 1 до 3 становить 1 рік, 1 місяць та 21 день (загалом 411 днів вислуги), що не відповідає пільговій вислузі позивача, зазначеній в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57, що зумовлює необхідність внесення відповідних коректив у цей наказ, тому в окресленій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас період безпосередньої участі позивача в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024 не підтверджено належними, допустимими, достовірними доказами , які також відсутні в розпорядженні відповідача, тому у суду відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пільгову вислугу років, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 13.04.2024 по 31.05.2024, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни у наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням), а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, грошової допомоги на оздоровлення, яка виплачувались у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані дні відпусток, яка виплачувалася у 2026 році), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 27.02.2023 по 30.05.2023 та з 04.12.2024 по 26.02.2026 грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням), а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, грошової допомоги на оздоровлення, яка виплачувались у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані дні відпусток, яка виплачувалася у 2026 році), визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026, з встановленням базового місяця- березня 2018 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2024 по 26.02.2026 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березня 2018 року, відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та виплатити з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2025-2026 роках, компенсації за невикористані відпустки, без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025-2026 роки, компенсацію за невикористані відпустки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» за 2023-2026 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах», за 2023-2026 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо видачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та невиплати грошової компенсації вартості не отриманого речового майна.

Зобов`язати військову частина НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за формою відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 та виплатити на її підставі грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру належного місячного грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до пільгової вислуги років періодів, безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із розрахунку один місяць служби за три місяці.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 пільгову вислугу років, врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 08.05.2025 по 21.09.2025, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни у наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2026 № 57.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_6 ).

Суддя Марія ДУБІНА