Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №620/4947/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: праці, зайнятості населення, у тому числі

Дата: 18 червня 2026 р.

Справа: №620/4947/26

Суддя: Марія ДУБІНА

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/4947/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області Стось Дмитра Сергійовича про визнання протиправним та скасування пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

28.04.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 01.05.2026), у якому просить:

визнати протиправним і скасувати пункт 1.3.1. наказу керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області від 01.04.2026 №20 «Про розподіл обов`язків між працівниками Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області» в частині визначення робочого місця та територіальної юрисдикції прокурора окружної прокуратури Хоменка В.М. у місті Бобровиця Ніжинського району;

зобов`язати керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області видати наказ, яким робоче місце та територіальну юрисдикцію прокурора окружної прокуратури Хоменка В.М. визначити в місті Ніжині Чернігівської області.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач в порушення положень Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII), статті 32 Кодексу законів України про працю (далі – КЗпП України) прийняв наказ, яким його було переведено в іншу місцевість в одному й тому ж органі прокуратури без його згоди та без наявності на це правових підстав.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 06.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог вказує на те, що з метою належного функціонування, службової необхідності та забезпечення виконання функцій, які покладені на органи прокуратури Конституцією України та Законом № 1697-VII, у межах наданих повноважень, керівником Ніжинської окружної прокуратури видано наказ від 01.04.2026 № 20, в якому робоче місце прокурора Хоменка В.М. визначено м. Бобровиця Ніжинського району; згідно із оспорюваними положеннями наказу позивач залишився на тій самій посаді, у тому самому кадровому штаті окружної прокуратури, коло його службових повноважень, процесуальний статус та рівень заробітної плати не зазнали жодних змін; робоче місце визначено у межах тієї самої адміністративно територіальної одиниці (району), яка перебуває під юрисдикцією окружної прокуратури. Також відповідач вказує на помилкове твердження позивача про те, що зміна місця виконання обов`язків з м. Ніжина до м. Бобровиця є «переведенням у розумінні статті 32 КЗпП України», оскільки ним невірного тлумачиться поняття «переведення в іншу місцевість» та «переміщення» та не ґрунтується на нормах законодавства; м. Ніжин та м. Бобровиця входять до єдиної зони територіального обслуговування (юрисдикції) окружної прокуратури, визначення фактичного пункту перебування працівника в межах цієї зони є адміністративним рішенням керівника щодо організації процесу, а не зміною істотних умов праці. Зміна пункту дислокації в межах одного району (або підвідомчої території) не може автоматично вважатися переведенням, враховуючи, що в наказі від 12.03.2021 №118к, яким ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, не зафіксовано «місто Ніжин» як єдине незмінне місце виконання службових обов`язків.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує на непоширення на спірні правовідносини положень Закону № 113-ІХ; на те, що не зважаючи на те, що його місце роботи не було визначене наказом № 118к, однак, конклюдентні дії роботодавця вказують на те, що його робочим місцем був саме кабінет №33 приміщення Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, розташованого саме в місті Ніжині, а не в іншому населеному пункті.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Позивач працює в органах прокуратури України з 05.04.2005.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» Ніжинський район (з адміністративним центром у місті Ніжин) у складі територій: Батуринської міської, Бахмацької міської, Бобровицької міської, Борзнянської міської, Вертіївської сільської, Височанської сільської, Дмитрівської селищної, Комарівської сільської, Крутівської сільської, Лосинівської селищної, Макіївської сільської, Мринської сільської, Ніжинської міської, Новобасанської сільської, Носівської міської, Плисківської сільської, Талалаївської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» та Переліком і територіальною юрисдикцією окружних прокуратур, затвердженого цим же наказом, визначено, що юрисдикція Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області (з місцем розташування у місті Ніжині) розповсюджується на всю територію Ніжинського району Чернігівської області.

В структурі Ніжинської окружної прокуратури Бобровицький, Носівський, Борзнянський, Бахмацький та будь-який інший відділ не створювався.

Наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 12.03.2021 №118к прокурора Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області з 15.03.2021. Оклад згідно з штатним розписом.

З метою забезпечення належної організації роботи Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, підвищення її ефективності, посилення відповідальності працівників за виконання службових обов`язків, відповідно до вимог пунктів 7.2., 9.2наказу Генерального прокурора від 07.08.2020 № 365 «Про загальні засади організації роботи в органах прокуратури України», частини другої статті 13, частини другої статті 17 Закону № 1697-VII, керівником Ніжинської окружної прокуратури було прийнято наказ від 01.04.2026 № 20 «Про розподіл обов`язків між працівниками Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області», оспорюваним пунктом 1.3.1 визначено робоче місце та територіальну юрисдикцію, зокрема ОСОБА_1 – м. Бобровиця Ніжинського району.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним пункт 1.3.1. наказу керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області від 01.04.2026 №20 «Про розподіл обов`язків між працівниками Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області» в частині визначення робочого місця та територіальної юрисдикції прокурора окружної прокуратури Хоменка В.М. у місті Бобровиця Ніжинського району, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).

Закон № 1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Так, Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

За правилами статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становить єдина централізована система.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» Ніжинський район (з адміністративним центром у місті Ніжин) у складі територій: Батуринської міської, Бахмацької міської, Бобровицької міської, Борзнянської міської, Вертіївської сільської, Височанської сільської, Дмитрівської селищної, Комарівської сільської, Крутівської сільської, Лосинівської селищної, Макіївської сільської, Мринської сільської, Ніжинської міської, Новобасанської сільської, Носівської міської, Плисківської сільської, Талалаївської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» та «Переліком і територіальною юрисдикцією окружних прокуратур», затвердженого цим же наказом, визначено, що юрисдикція Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області (з місцем розташування у місті Ніжині) розповсюджується на всю територію Ніжинського району Чернігівської області.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону № 1697-VII прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов`язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.

Повноваження керівника окружної прокуратури визначені в статті 13 Закону № 1697-VII, відповідно до пункту 2 частини першої якої організовує діяльність окружної прокуратури.

Згідно із частиною другої статті 13 Закону № 1697-VII керівник окружної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

Згідно четвертої статті 17 Закону № 1697-VII накази адміністративного характеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в письмовій формі в межах повноважень, визначених законом, є обов`язковими до виконання відповідним прокурором.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що прокурори підпорядковуються керівникам у частині виконання письмових наказів адміністративного характеру. Розподіл обов`язків, закріплення за прокурорами конкретних напрямів або кабінетів (робочих місць) є виключною компетенцією керівника прокуратури, спрямованою на забезпечення безперебійного функціонування органу, а його письмові накази адміністративного характеру є обов`язковими до виконання його першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної окружної прокуратури.

Суд враховує той факт, що з метою належного функціонування, службової необхідності та забезпечення виконання функцій, які покладені на органи прокуратури Конституцією України та Законом № 1697-VII, у межах наданих повноважень, керівником Ніжинської окружної прокуратури видано наказ від 01.04.2026 № 20 «Про розподіл обов`язків між працівниками Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області», який за своєю суттю є наказом адміністративного характеру, в якому робоче місце прокурора Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області Хоменка В.М. визначено м. Бобровиця Ніжинського району (пункт 1.3.1).

Тобто, вищевказаним положенням наказу відповідача Хоменко В.М. як прокурор Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області залишився на тій самій посаді, у тому самому кадровому штаті окружної прокуратури, коло його службових повноважень, процесуальний статус та рівень заробітної плати не зазнали жодних змін, а робоче місце визначено у межах тієї самої адміністративно територіальної одиниці (району), яка перебуває під юрисдикцією окружної прокуратури.

При цьому, суд вказує на невірне розуміння своїх службових обов`язків та помилкове тлумачення позивачем свого робочого місця як виключно «конкретного кабінету» №33 в приміщенні Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, розташованого саме в місті Ніжині, а не в іншому населеному пункті, на який розповсюджується юрисдикція Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, оскільки поняття «робоче місце» є значно ширшим за чотири стіни окремого приміщення.

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору. Такий висновок, зроблений Верховним Судом, зокрема у постанові від 12.04.2023 у справі № 711/5593/21.

У свою чергу, надаючи оцінку твердженням позивача про те, що зміна місця виконання обов`язків з м. Ніжина до м. Бобровиця є переведенням у розумінні статті 32 КЗпП України, суд вважає за необхідне вказати на таке.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Порядок переведення прокурора на посаду до іншого органу прокуратури врегульовано положеннями статті 38 Закону № 1697-VII, натомість спеціальний Закон № 1697-VII не регулює питання переведення прокурора на роботу в іншу місцевість у одному й тому ж органі прокуратури.

Так, положенням статті 32 КЗпП України врегульовано питання переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці, частиною першою якої визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Тобто, переміщенням вважається зміна робочого місця, структурного підрозділу в тій же місцевості, а також доручення роботи на іншому механізмі чи агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. При цьому обов`язкова згода працівника на переміщення в межах того ж підприємства на інше робоче місце не вимагається якщо не змінюється спеціальність, кваліфікація чи посада; робота продовжується в межах тієї ж юридичної особи.

Оскільки, як зазначено вище, посадові обов`язки, назва посади та обсяг повноважень позивача залишилися незмінними, визначення робочого місця позивача у м. Бобровиця Ніжинського району є переміщенням, а не переведенням в розумінні положень статті 32 КЗпП України, оскільки позивач обіймає посаду прокурора в Ніжинській окружній прокуратурі, юрисдикція якої поширюється на Ніжинський район Чернігівської області (з адміністративним центром у місті Ніжин) у складі територій якого є, у тому числі, Бобровицька міська територіальна громада, то визначеним «місцем роботи» є вся територія юрисдикції органу, а не конкретне робоче місце у м. Ніжин з огляду на те, що м. Ніжин та м. Бобровиця входять до єдиної зони територіального обслуговування (юрисдикції) Ніжинської окружної прокуратури, визначення фактичного пункту перебування працівника в межах цієї зони є адміністративним рішенням керівника щодо організації процесу, а не зміною істотних умов праці.

Суд враховує той факт, що переміщення робочого місця ОСОБА_1 відбулося у межах територіальної юрисдикції Ніжинської окружної прокуратури, тобто виключно у межах Ніжинського району, робота не протипоказана позивача за станом здоров`я та розмір заробітної плати не зменшився; також не відбулось переміщення ОСОБА_1 у інший структурний підрозділ, а тому вимога щодо обов`язкової згоди позивача на переміщення у цьому випадку не є обов`язковою.

До того, ж суд погоджується із доводами відповідача про те, що зміст постанови Верховного Суду у справі № 160/9533/19 та цієї справи за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, не є релевантними до обставин цієї справи.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Тож, посилання ОСОБА_1 на подібність справ № 160/9533/19 та цієї справи є помилковими та не може застосовуватися, оскільки спірні трудові правовідносини виникли в них за різного матеріально-правового регулювання.

Також суд визнає необґрунтованим твердження позивача про те, що визначення оспорюваним пунктом наказу відповідача його робочого місця та територіальної юрисдикції прокурора окружної прокуратури Хоменка В.М. у місті Бобровиця Ніжинського район було заходом покарання через відсутність правових та фактичних доказів, оскільки лише суб`єктивна думка ОСОБА_1 щодо погіршення умов праці (наприклад, довший шлях до роботи) не доводять наміру відповідача покарати позивача.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що оспорюваний позивачем пункт 1.3.1. наказу керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області від 01.04.2026 №20 «Про розподіл обов`язків між працівниками Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області» в частині визначення робочого місця та територіальної юрисдикції прокурора окружної прокуратури Хоменка В.М. у місті Бобровиця Ніжинського району є таким, що відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статі 2 КАС України, тому не підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

Судом також враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші аргументи сторін, з урахуванням викладеного, не є суттєвими, а тому суд не надає правової оцінки таким.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено обґрунтованість і законність оскаржуваного пункту наказу, тож позовні вимоги ОСОБА_1 суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області Стось Дмитра Сергійовича про визнання протиправним та скасування пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Марія ДУБІНА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua