Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №607/4909/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.06.2026 Справа №607/4909/26 Провадження №2-а/607/198/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участі секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвоката Лемешко О. В.,

(в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №R340511 від 07 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Лемешко О. В., подав через систему «Електронний суд» адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № R340511 від 07 лютого 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 лютого 2026 року ОСОБА_1 виявив, що в нього з`явився обов`язок щодо сплати штрафу нібито за порушення правил ведення військового обліку. Постановою від 07 лютого 2026 року №R340511, винесеною ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що передбачено ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Постанова була винесена без участі ОСОБА_1 і йому не вручалася та не направлялася. Про її зміст позивач дізнався лише 24 лютого 2026 року. ОСОБА_1 вважає, що постанова № R340511 незаконна і необґрунтована, оскільки винесена із порушенням встановленого порядку накладення адміністративного стягнення, абсолютно безпідставна та складена за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів вини позивача. Підстав для винесення цієї постанови не було, адже правила військового обліку ОСОБА_1 не порушувалися, а саме: дані оновлені вчасно, ВЛК пройдено вчасно.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 121 КАС України, позивач просить суд, вважати поважною причину пропуску звернення до суду з адміністративним позовом про скасування постанови № R340511 від 07 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та поновити йому цей строк; скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № R340511 від 07 лютого 2026 року у справі про адміністративне правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; стягнути судові витрати.

Ухвалою судді від 10 березня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № R340511 від 07 лютого 2026 року залишено без руху.

23 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лемешко О. В. на виконання ухвали суду від 10 березня 2026 року надійшов адміністративний позов в новій редакції, однак доводи та обґрунтування позову не змінилися. Уточнено, що станом на 02 лютого 2026 року персональні та військово-облікові дані позивача були оновлені у строки та порядку, визначеному чинним законодавством. ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому у відповідача були відсутні підстави для його виклику для уточнення таких даних.

Ухвалою судді від 25 березня 2026 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № R340511 від 07 лютого 2026 року.

06 квітня 2026 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області зареєстровано відзив на адміністративний позов, надісланий поштовим відправленням ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому представник відповідача просить відмовити у задоволені позову. Зазначає про те, що 07 лютого 2026 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за порушення правил військового обліку, що полягало у не завершенні проходження військово-лікарської комісії. Крім цього, 07 лютого 2026 року ОСОБА_1 особисто подав заяву, про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Таким чином, факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується не лише відомостями відповідних державних реєстрів, але й власною заявою позивача, поданою ним в електронному вигляді та підписаною кваліфікованим електронним підписом. Доводи позивача щодо відсутності належних та допустимих доказів вчинення правопорушення є безпідставними, оскільки факт порушення підтверджується як даними державних інформаційних систем, так і власною заявою позивача. Постанова була винесена уповноваженою особою у межах наданих повноважень, з дотриманням вимог чинного законодавства та на підставі належних доказів, а відтак підстави для її скасування відсутні. Визнання вини та добровільна згода позивача унеможливлює подальше оскарження постанови, оскільки особа реалізувала своє право на самостійне визнання факту правопорушення і цим підтвердила законність притягнення до адміністративної відповідальності. Відтак представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити, а розгляд справи проводити у його відсутності.

09 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гонта М. С. через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення в яких звертає увагу на окрему самостійну правову підставу для задоволення позову, яка підтверджується доказами, наданими самим відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_2 обґрунтовує правомірність винесення постанови № R340511 від 07 лютого 2026 року тим, що позивач нібито не завершив проходження військово-лікарської комісії. Разом з тим до відзиву відповідачем долучено направлення на медичний огляд № 3645162 від 26 травня 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 був направлений для визначення придатності до військової служби. У зазначеному направленні міститься посилання на пункт 2.8.6 Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, відповідно до якого медичний огляд має бути завершений не пізніше ніж через 14 днів з дня направлення особи на медичний огляд. Отже, останнім днем проходження військово-лікарської комісії могло бути 09 червня 2025 року. Відповідач не зазначає жодних обставин, які б свідчили про приховування позивачем відповідної інформації або неможливість встановлення факту проходження чи не проходження ВЛК протягом тривалого часу. Натомість постанову про притягнення до адміністративної відповідальності винесено лише 07 лютого 2026 року, тобто через 8 місяців після спливу строку, наданого для проходження ВЛК, а відтак є самостійні підстави для закриття провадження у справі, передбачені п. 7 ст. 247 КУпАП.

15 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гонта М. С. через систему «Електронний суд» подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лемешко О. В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві. Постанову № R340511 від 07 лютого 2026 року його довіритель не отримував, а відтак не мав можливості її оскаржити своєчасно, тому просить про поновлення процесуальних строків звернення до суду. Підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності не було, про що є відповідні обґрунтування у змісті позову, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час проведення судового засідання, однак у змісті відзиву просив розгляд справи проводити у його відсутності.

Отож, судом встановлено наступне.

Відповідно до постанови ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № R340511 від 07 лютого 2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн з можливістю його сплати протягом десяти днів у розмірі 8 500,00 грн.

Зі змісту постанови № R340511 від 07 лютого 2026 року, вбачається, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_3 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, накладено на громадянина (громадянку) ОСОБА_3 штраф у сумі 17 000,00 грн. У разі сплати протягом 10 днів з дня набрання постановою законної сили постановою не менше, ніж 50 відсотків розміру штрафу, постанова вважатиметься виконаною.

Також судом встановлено, що 07 лютого 2026 року ОСОБА_1 складав заяву про визнання вини у порушенні правил військового обліку - не проходження ВЛК, та розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі, винесення постанови за результатами такого розгляду.

Голові ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 адресоване направлення № 3645162 від 26 травня 2025 року, стосовно ОСОБА_1 , який направляється для визначення придатності до військової служби на базі закладу охорони здоров`я КНП «Міська лікарня № 5 ММР», однак даних про те, що позивач був обізнаний про це направлення та про причини виникнення такого обов`язку, матеріали справи не містять.

Водночас, як вбачається з витягу із мобільного застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Адреса проживання: АДРЕСА_1 , також вказаний телефон та електронна пошта, дані уточнено 20 лютого 2026 року. ОСОБА_1 заброньований строком до 25 липня 2026 року, зазначено номер в реєстрі Оберіг. Позивач проходив ВЛК 06 листопада 2024 року та визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

В матеріалах справи наявний військовий білет ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , виданий 24 червня 1993 року, відомості щодо непридатності чи обмеженої придатності позивача до військової служби у ньому відсутні.

Відтак не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив постанову до суду та просить її скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови, то суд виходить з наступного.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини другої вказаної статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Строки на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності також визначені ст. 289 КУпАП.

Відповідно до указаної статті скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Правова норма закріплена у частині другій статті 286 КАС України, передбачає, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Водночас із встановлених судом обставин вбачається, що позивач оскаржувану постанову в день її прийняття не отримував.

Отож, причини пропуску позивачем встановленого законом процесуального строку є поважними, а тому суд доходить до переконання, що ОСОБА_1 слід поновити строк на оскарження постанови № R340511 від 07 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, суд взяв до уваги позицію Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 (пункт 52), де зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення і скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-УІІІ (далі – Закон № 389-УІІІ).

У розумінні ст. 1 Закону № 389-УІІІ, воєнним станом вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно із Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували станом на дату винесення оскаржуваної позивачем постанови, та продовжують існувати на час розгляду справи № 607/4909/26).

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому розгляд справи про адміністративне правопорушення має здійснюватися з дотриманням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначених статтею 268 КУпАП.

Відповідно до ст. 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.

У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до абз. 16 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки становить, у тому числі, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

30 грудня 2022 року постановою Кабінетом Міністрів України № 1487 було затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Крім того, Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»» від 12.02.2025 року №4235-IX встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю, зобов`язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Отже, обов`язок пройти повторний медичний огляд у таких осіб виникає безпосередньо із закону та не ставиться у залежність від вручення окремої повістки чи іншого додаткового повідомлення.

В той же час, судом не встановлено, що у ОСОБА_1 виник обов`язок щодо повторного проходження ВЛК, визначений вказаним Законом, адже він стосується осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю).

Відповідачем не доведено те, що позивач, до набрання чинності Законом № 3621-ІХ, був визнаний обмежено придатними до військової служби. Направлення № 3645162 від 26 травня 2025 року, яке судом описано вище, не є доказом існування такого обов`язку у позивача.

Згідно витягу із мобільного застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони, згідно постанови ВЛК від 06 листопада 2024 року.

Отож, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що свідчить про необгрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

У відповідності до положень ст. 252 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення має бути спрямоване на повне, всебічне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення на підставі належних і допустимих доказів.

Разом із тим оскаржувана постанова № R340511 від 07 лютого 2026 року не дає можливості встановити конкретні фактичні обставини, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки не містить відомостей про необхідність проходження ОСОБА_1 ВЛК та обґрунтовані підстави його направлення для проходження такого ВЛК. Фактично оскаржувана постанова обмежується загальними твердженнями про визнання позивачем вини.

Водночас лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 204/8036/16-а. Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23.10.2018 (справа №743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а). Аналогічно, сама по собі заява про визнання адміністративного правопорушення, без жодних інших доказів існування обставин адміністративного правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.01.1978 у справі «Ireland v. The United Kingdom», №5310/71, §161), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Вказана позиція узгоджується і з практикою національних судів щодо оцінки заяв особи про визнання вини та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності. Суди виходять із того, що така заява не має наперед установленої доказової сили та не може автоматично свідчити про доведеність вини особи, якщо матеріали справи не містять інших належних, допустимих і достатніх доказів, які підтверджують подію правопорушення, винуватість особи та наявність у її діях складу адміністративного правопорушення.

Саме по собі формування постанови на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, чи подання заяви про розгляд справи без участі особи та визнання ним вини, не може вважатися беззаперечним доказом винуватості позивача. Така заява не скасовує обов`язку відповідача довести наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зокрема існування в нього обов`язку пройти ВЛК, врахувавши те, що ОСОБА_1 визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони, згідно постанови ВЛК від 06 листопада 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Нормами ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отож, підсумувавши встановлені обставини в сукупності із зібраними доказами, суд доходить до висновку про те, що постанову № R340511 від 07 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).

В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

На підставі ст.ст. 7, 9, 210-1, 245, 247, 251, 258, 268, 279, 280, 288, 289 КУпАП, та керуючись ст.ст. 5, 9, 19, 20, 70, 72–77, 122, 242, 244–246, 257, 271, 286 КАС України, ст.ст. 62, 63 Конституції України, суд,

У Х В А Л И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду для оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення № R340511 від 07 лютого 2026 року.

Позов задовольнити.

Постанову № R340511 від 07 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн – скасувати, а провадження у справі закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду складено 18 червня 2026 року.

Головуючий суддя О. Герчаківська