Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №500/594/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/594/26

15 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту Позивача, що оформлено листом №16 від 02.01.2026 року.

Як на причину відмови зазначено про те, що наявні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

З огляду на те, що позивач вважає за необхідне зазначити, що умову звільнення військовослужбовців з військової служби, яка викладена в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII - «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», слід тлумачити не лише як їх фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, з юридичних, функціональних, соціально-економічних чи будь-яких інших об`єктивно існуючих причин.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю Позивача ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, можна дійти висновку, що фактична відмова у звільненні з військової служби Позивача - ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII , що взаємопов`язана із абзацом 13 п.3) ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ є протиправною.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 23.02.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Ухвалою суду від 15.04.2026 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 станом на момент звернення в суд із цією позовною заявою проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за званням солдата.

ОСОБА_3 змінив прізвище, що підтверджується згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені по батькові серії НОМЕР_2 .

Варто виділити, що Позивач - ОСОБА_1 до моменту вступу до лав Збройних Сил України проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

За згаданою адресою, разом із Позивачем проживає (проживала) його мати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується згідно довідки №01 від 05.01.2026 року.

Слід зауважити, що ОСОБА_2 являється інвалідом І групи підгрупи «Б», що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ за №731140.

Причиною інвалідності зазначено «загальне захворювання» та визначено, що встановлений строк інвалідності становить «довічно».

Цією ж довідкою встановлено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.

Варто також звернути увагу на заяву від 02.01.2026 року, якою ОСОБА_4 для свого утримання (догляду) обирає сина (Позивача) - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Таким чином, у даних спірних правовідносинах, норми підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 та абзац 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ фактично є взаємопов`язаними.

Так, згідно з абзацом 13 п.3) ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи чи , за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

За таких обставин вбачається, що Позивач - ОСОБА_1 приходиться своїй матері - ОСОБА_2 членом сім`ї першого ступеня споріднення.

В той же час, слід зауважити, що інші особи, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , першого чи другого ступеня споріднення - відсутні.

Зокрема: серед членів сім`ї ОСОБА_2 першого ступеня споріднення, який спроможній та виявляє бажання здійснювати постійний догляд є лише син ОСОБА_1 (Позивач).

Батько Позивача - ОСОБА_5 , який приходився чоловіком для ОСОБА_2 , не здатен надавати послуги із догляду, оскільки, сам потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що підтверджується «Висновком ЛКК №1149/1 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Сестра Позивача - ОСОБА_6 , яка приходиться для ОСОБА_2 донькою, також не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю.

Перш за все слід наголосити, що ОСОБА_6 є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико соціальною експертною комісією серії 12 ААВ за №207729.

Причиною інвалідності зазначено «загальне захворювання» та визначено, що встановлений строк інвалідності становить «довічно».

Цією є довідкою вказано, що для ОСОБА_6 протипоказана робота з емоційним перевантаженням.

Окрім того, довідкою №2408 від 08.10.2025 року підтверджується те, що ОСОБА_6 є інвалідом ІІІ групи та що звернулася до лікаря психіатра з приводу діагнозу: Інші органічна розлади особистості внаслідок дисфункції головного мозку, з помірним когнітивним зниженням.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини щодо наявності у ОСОБА_6 інвалідності III групи, що істотно обмежує її здатність виконувати фізично складні та тривалі доглядові функції і фактично унеможливлює забезпечення нею постійного та належного догляду за матір`ю, слід дійти однозначного висновку про її неспроможність здійснювати такий догляд.

Більше того, встановлений діагноз - «інші органічні розлади особистості внаслідок дисфункції головного мозку, з помірним когнітивним зниженням» за своїм медичним змістом передбачає стійкі порушення когнітивних функцій, зниження концентрації уваги, пам`яті, здатності до тривалого навантаження, прийняття самостійних рішень та адекватного реагування у стресових і фізично складних ситуаціях. Такий стан об`єктивно унеможливлює активну, систематичну та безперервну участь у здійсненні догляду за матір`ю, який потребує постійної присутності, фізичної витривалості, психоемоційної стабільності та відповідальності.

У зв`язку з чим саме на Позивача покладається реальна можливість та фактична необхідність забезпечення постійного догляду за матір`ю.

Інших членів сім`ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_6 - не має.

Із членів сім`ї другого ступеня споріднення, наявні: дочка Позивача ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), дочка Позивача - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та син Позивача - ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), які приходиться ОСОБА_2 внуками.

У такий спосіб, варто наголосити, що ОСОБА_9 не здатен здійснювати догляд за своєю бабою, оскільки, являється малолітньою особою (повних лише 13 років).

Щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , слід зауважити наступне.

Відповідно до положень статті 266 СК України, обов`язок утримання баби може бути покладений на повнолітніх внуків лише у разі відсутності у неї чоловіка, повнолітніх дочки чи сина або за наявності поважних причин, що унеможливлюють надання такими особами належного утримання, за умови, що повнолітні внуки мають реальну можливість надавати матеріальну допомогу, однак у спірних правовідносинах у ОСОБА_2 наявні як чоловік ( ОСОБА_5 ), так і повнолітні діти - Позивач ( ОСОБА_1 ) та його сестра ( ОСОБА_6 ), у зв`язку з чим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є суб`єктами відповідного обов`язку.

Вказані особи навчаються в закладах вищої освіти та проживають за іншими адресами.

З огляду на викладені обставини, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 об`єктивно позбавлені реальної фізичної можливості здійснювати постійний догляд за бабою.

В такий спосіб, єдиним членом сім`ї першого та/або другого ступеня спорідненості, який може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , є лише Позивач - ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначені обставини, позивач вважає, що звернення щодо звільнення Позивача із військової служби, відповідало межам визначених чинним законодавством. Як вбачається із акта обстеження сімейно-майнового стану від 05.11.2025 року, у ньому зазначено, що необхідність здійснення постійного догляду підтверджено. Однак, командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту Позивача, що оформлено листом №16 від 02.01.2026 року. Як на причину відмови зазначено про те, що наявні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

З огляду на що, позивач вважає, що умову звільнення військовослужбовців з військової служби, яка викладена в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII - «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», слід тлумачити не лише як їх фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, з юридичних, функціональних, соціально-економічних чи будь-яких інших об`єктивно існуючих причин.

Не погодившись із протиправними діями відповідача, представник позивача звернулася до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В той же час, варто зауважити, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII ).

Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» підготовку і мобілізацію», «Про мобілізаційну , та інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 , затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Тобто, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Відповідно до абз.4 п.241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.

Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.

Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану:г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Таким чином, у даних спірних правовідносинах, норми підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 та абзац 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ фактично є взаємопов`язаними.

Так, згідно з абзацом 13 п.3) ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи чи , за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи даному випадку матері Позивача, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, знаходження закордоном тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ .

Як видно з матеріалів справи, Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, Позивачу фактично відмовлено у такому звільненні.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та знову ж таки беручи до уваги необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю Позивача ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, суд дійшов висновку, що фактична відмова у звільненні з військової служби Позивача на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII , що взаємопов`язана із абзацом 13 п.3) ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ є протиправною.

Суд зауважив, що в контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби, знаходження закордоном, наявність інвалідності тощо).

Враховуючи вищевикладені обставини щодо ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю III групи, що істотно обмежує її здатність виконувати фізично складні та тривалі доглядові функції і фактично унеможливлює забезпечення нею постійного та належного догляду за матір`ю, суд дійшов висновку про її неспроможність здійснювати такий догляд.

А також щодо внучок Соломії та Єлизавети, у зв`язку з чим саме на Позивача покладається реальна можливість та фактична необхідність забезпечення постійного догляду за матір`ю. Поряд з цим, відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема спільне проживання.

З огляду на це слід виділити, що хоча формально існує інший член сім`ї першого та другого ступеня споріднення для матері Позивача, а саме: дочки Позивача або сестра Позивача, однак, їхня неможливість здійснювати догляд за своєю бабою (матір`ю), є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Таким чином, суд вважає, що лише юридична наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Звільнення військовослужбовця для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю І групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.

Отже, відмова у звільненні Позивача - ОСОБА_1 , за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України ); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України ); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII ).

Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини. Іншими словами, застосовуючи положення статті 26 Закону №2232-XII варто проаналізувати критерії, за яких військовослужбовець має право на звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи. чи Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону №2232 XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - в даному випадку матір`ю Позивача, особою з інвалідністю І групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини, зокрема в зв`язку з особливостями наявності інвалідності, навчання або проживання за іншою адресою, не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові по справі №380/16966/24 від 27.02.2025 року.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, можна дійти висновків, що суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин (Відповідачем) було вчинено протиправні дії, та як наслідок, його поведінка призвела до порушення прав та законних інтересів Позивача - ОСОБА_1 .

Відтак, враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства не визначено, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 16 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1064.96 грн. згідно квитанції від 09.02.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.