Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №300/1985/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2026 р. справа № 300/1985/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 111504,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з наказом №3 від 06.01.2022 позивача виключено зі списків особового складу, знято із усіх видів забезпечення. Надалі, Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 в справі №300/6731/23 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.01.2022. 29.03.2026 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі №300/6731/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.01.2022. Проте військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.01.2022 по 29.03.2026. Позивач стверджує, що оскільки військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено недоплачену частину грошового забезпечення, то в нього наявне право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців. Крім того, вважає що до спірних правовідносин критерії/способи зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні застосуванню не підлягають, адже редакція статті 117 КЗпП України з 19.07.2022 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше як з шість місяців. Водночас, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, стосувався приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ, яка не передбачала обмеження виплати стягнення середнього заробітку будь яким строком.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 17.04.2026. Представник відповідача зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-IX 19 липня 2022 року і після цього. До 19.07.2022 не обмежено період стягнення, в той же час необхідно дотримуватись принципу співмірності/пропорційності. З 19.07.2022 виплату обмежено шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно працівнику сплатив. Також звернено увагу, на окрему думку судді Смоковича М.І. від 09.12.2024 у справі №440/6856/22, який не згоден з позицією про неможливість з 19.07.2022 застосувати принцип пропорційності, сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. згідно з яою суддя зазначив: «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві вважаю, що Судова палата мала підтримати висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які виходили з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, зменшивши розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року».

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3 ОСОБА_1 з 06.01.2022 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с. 8).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі №300/6731/23 зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію різницю грошового забезпечення в сумі 4004,54 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 06.01.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.

29.03.2026, відповідачем, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/6731/23 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 75240,49 грн (а.с.9).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі, також Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також Закон №2232-XII) (в редакції на час звільнення позивача) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положенням статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (надалі також - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року.

Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки суд керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування може бути зменшено судом незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23).

Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 18.12.2025 у справі № 460/20762/23.

Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду суд дійшов таких висновків:

- оскільки позивача з 06.01.2022 звільнено з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з ним. Отже, спірні правовідносини виникли 07.01.2022, на наступний день після звільнення позивача;

- спірні правовідносини за період з 07.01.2022 по 18.07.2022 (включно) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, яка передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові;

- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 29.03.2026 врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 в справі №489/6074/23, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.08.2025 у справі №580/890/24 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивача фактично звільнено з військової служби 06.01.2022.

Остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі №300/6731/23 проведений відповідачем 29.03.2026.

Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує зі статті 117 КЗпП України.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт "л" пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п. 2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995 середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як зазначалося судом, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, у випадку з позивачем таким днем є 06.01.2022.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 07.01.2022 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 29.03.2026.

Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у січні 2022 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період служби за листопад, грудень 2021 року.

Відповідно до довідки від 19.07.2023 №350/484/1/1681 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача становив у листопаді 2021 року -18686,28 грн. та у грудні 2021 року 18686,28 грн., всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 37372,56 грн. (а.с.8 на звороті).

Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 612,66 грн (37372,56 грн. розділити на 61 календарний день).

Аналізуючи зміст позовної заяви, суд зазначає, що позивач просить здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення тільки за 182 дні, а тому в силу приписів ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що при обрахунку середнього заробітку за спірний період підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд вище, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 612,66 грн.

В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 29.03.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 111504,12 грн (612,66 грн х 182 днів).

Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

- визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 111504,12 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач має право на пільги відповідно до п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 111504,12 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.