Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №280/11117/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 червня 2026 року Справа № 280/11117/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.12.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення та всіх додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо) за період служби з 26.12.2022 по 22.12.2024, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 :

грошове забезпечення та всі інші додаткові його види (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань тощо) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 за період служби з 26.12.2022 по 22.12.2024;

індексацію грошового забезпечення за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування зниженого розміру додаткової винагороди за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 різницю між додатковою винагородою у розмірі 100 000 грн за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати періоди безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 на пільгових умовах «один місяць служби за три» відповідно до абзацу першого підпункту «а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 26.12.2022 по 22.12.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна за період служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 за період з 26.12.2022 по 22.12.2024;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 23.12.2024 по день фактичного розрахунку (або в межах заявленого періоду);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати довідку про середній розмір місячного грошового забезпечення за відповідний період, про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та довідку про вартість неотриманого речового майна;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди у зв`язку з важким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на лікуванні: з 08.06.2023 по 30.06.2023, з 30.06.2023 по 27.07.2023, з 26.07.2023 по 04.08.2023, з 04.08.2023 по 02.09.2023, з 07.09.2023 по 28.09.2023 та за періоди перебування у відпустках для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову винагороду у зв`язку з важким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на лікуванні: з 08.06.2023 по 30.06.2023, з 30.06.2023 по 27.07.2023, з 26.07.2023 по 04.08.2023, з 04.08.2023 по 02.09.2023, з 07.09.2023 по 28.09.2023 та за періоди перебування у відпустках для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів згідно з доданими довідками.

Позові вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 08.03.2022 за призовом. 26.12.2022 позивача було направлено до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби. Того ж дня позивача було включено до особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Позивач стверджує, що протягом всього періоду служби, а саме з 26.12.2022 по 22.12.2024, він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. Вказане підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 19.08.2023. Позивач стверджує, що відповідачем протиправно нараховувався знижений розмір додаткової винагороди, відповідно до постанови №168, а саме 30 000,00 грн замість 100 000,00 грн. Також відповідач зазначає, що було порушено його право на зарахування пільгового страхового стажу у вигляді зарахування одного місяця служби за три, у відповідності до абзацу 1 пункту 3 постанови КМУ від 17.07.1992 №393 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Що стосується нарахування і виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна позивач наголошує, що на день його виключення зі списків особового складу йому не було видано речове майно, яке підлягало видачі за період служби, та не було нараховано і виплачено грошову компенсацію його вартості, що суперечить вимогам законодавства. На звернення позивача щодо проведення відповідного розрахунку відповідач належної відповіді не надав. Що стосується нарахування та виплати грошового забезпечення за період лікування позивача, то в позові зазначено, що після вогнепального поранення позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми від 1.06.2023 №43. Через отримане тяжке поранення позивач з 08.06.2023 по 30.06.2023, з 26.07.2023 по 04.08.2023 перебував на лікуванні, проте виплат винагороди на вказані періоди відповідно до постанови №168 виплачено не було. Звернення позивача до відповідача з цього питання було проігноровано. Також позивачем заявлені вимоги щодо проведення індексації грошового забезпечення, яке, на його думку, нараховувалось та виплачувалось не в повному обсязі. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву (Вх. №811 від 06.01.2026) представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що немає підтвердження того, що позивач приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Що стосується ігнорування запитів позивача, представник відповідача стверджує, що електронна адреса, на яку позивач надсилав свої звернення не використовується військовою частино для реєстрації та обліку офіційних документів. Що стосується позовних вимог про компенсаційну виплату вартості неотриманого майна, відповідачем зазначено, що у позивача відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та неотримане ним на час виключення зі списків особового складу частини та, відповідно, відсутнє право на нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Що стосується іншої частини позовних вимог, представник відповідача зазначає, що військова частина діяла виключно в межах актуального законодавства на момент виникнення правовідносин, тому всі дії вважає законними. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 29.04.2026 було витребувано у відповідача додаткові докази у вигляді особової справи військовослужбовця ОСОБА_1 та копії наказів, якими позивачу нараховувалась додаткова винагорода за період з 26.12.2022 по 22.12.2024

На виконання ухвали суду від 07 травня 2026 року представником відповідача було надіслано до суду клопотання про долучення доказів, в якому було надано додаткові документи до матеріалів справи та надано відповідь на витребування особової справи позивача. Останнє обґрунтовано ти, що матеріали особової справи позивача після його виключення зі списків особового складу передані до нового місця проходження служби позивача, тому немає можливості надати вказаний документ суду.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 до Збройних Сил України для проходження військової служби за призовом 08.03.2022.

26.12.2022 ОСОБА_1 було направлено для подальшого проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №44 (по стройовій частині) ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення.

19.08.2023 ОСОБА_1 було надано статус особи учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Позивач стверджує, що протягом всього періоду служби у військовій частині НОМЕР_1 він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, проте військовою частиною НОМЕР_1 було вчинено ряд порушень прав ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звертався із відповідними зверненнями на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 , проте його звернення були проігноровані.

Позивач вважаючи такі дії протиправними звернувся з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із фундаментальних конституційних засад правової держави. Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено критерії, яким повинно відповідати рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Суд оцінює правомірність поведінки Військової частини НОМЕР_1 за кожним із задекларованих правових блоків через призму верховенства права та імперативних приписів процесуального закону.

Щодо застосування прожиткового мінімуму при обчисленні базового грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Позивач вказує на протиправність дій та бездіяльності відповідача щодо нарахування грошового забезпечення без урахування актуального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2022, 2023 та 2024 років.

Суд зазначає, що умови, розміри та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців...» (далі — Постанова № 704). Первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 передбачала прив`язку розмірів посадових окладів до актуального прожиткового мінімуму. Надалі Кабінет Міністрів України шляхом прийняття Постанови № 103 намагався зафіксувати розрахункову величину на рівні 1762 грн.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6460/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким змінювався порядок застосування пункту 4 Постанови № 704. У зв`язку з цим, з 29.01.2020 відновлено первинний правовий механізм: посадові оклади та оклади за військовим званням мають обчислюватися шляхом множення тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Ця позиція є остаточною та викладена Верховним Судом у зразковій справі № 400/6214/21 та підтверджена в подальших рішеннях касаційної інстанції.

У вказаній постанови зазначається:

«п.24 …колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

п.25: Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20 до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.».

Верховний Суд, зокрема, зазначає, що законодавець не пов`язував чинність пункту 4 Постанови № 704 із прийняттям будь-яких інших підзаконних актів, а зміна розрахункової величини у щорічних законах про Державний бюджет не може звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод військовослужбовців.

Тобто зміна розрахункової величини у щорічних законах про Державний бюджет (наприклад, спроби заморозити базу на рівні 2018 року) не може звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод військовослужбовців, передбачених спеціальними законами.

Таким чином, відповідач, здійснюючи нарахування грошового забезпечення позивачу у період з 26.12.2022 по 22.12.2024, діяв всупереч вимогам закону, використовуючи занижену базу для розрахунку. Бездіяльність відповідача у цьому питанні є протиправною, а позовна вимога підлягає повному задоволенню.

Щодо нарахування індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути індексацію за весь період перебування у списках особового складу частини. Суд, аналізуючи правові підстави для індексації доходів, розділяє спірний період на календарні блоки.

В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно пункту першого статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів другого, третього статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі Закон № 1282-ХІІ).

Приписами статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній станом на грудень 2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом від 24.12.2015 № 911-VIII, які набрали чинності з 01.01.2016, передбачає поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

В силу статті 6 Закону № 1282-ХІІ, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За змістом частини 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

З метою реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06 лютого 2003 року № 491-IV Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пункт 1-1 Порядку № 1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.

Так, пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 1 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Абзаци 2, 4 пункту 4 Порядку № 1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Так, абзац 2 пункту 4 Порядку № 1078 визначає, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Натомість абзац 4 пункту 4 Порядку № 1078 установлює, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абзацом 6 пункту 4 Порядку № 1078, а з 15 березня 2018 року врегульоване абзацом 5 цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пункт 5 Порядку № 1078 застосовується з 1 грудня 2015 року у новій редакції на підставі постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013.

Абзац 1 пункту 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Цей же абзац діяв з 15 березня 2018 року до 1 квітня 2021 року у редакції постанови Уряду від 28 лютого 2018 року № 141 і встановлював, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац 2 пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 1 грудня 2015 року дотепер у редакції постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Абзац 3 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 1 грудня 2015 року у редакції постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 і передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Цей же абзац з 15 березня 2018 року дотепер діє у редакції постанови Уряду від 28 лютого 2018 року № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 1 грудня 2015 року дотепер у редакції постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року у редакції постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 діяв з 1 грудня 2015 року у редакції постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Цей же абзац з 15 березня 2018 року до 1 квітня 2021 року діяв у редакції постанови Уряду від 28 лютого 2018 року № 141 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Пункт 10-2 Порядку № 1078 був викладений у новій редакції на підставі постанови Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013.

У цій редакції пункт 10-2 Порядку № 1078 застосовувався з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року та передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер.

Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Слід зазначити, що Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

9 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі також - «Постанова № 1013»).

Цією постановою були внесені зміни до Порядку № 1078.

Порівняльний аналіз положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку № 1078 свідчить про те, що внаслідок змін, унесених Постановою № 1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 1 грудня 2015 року не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Крім цього, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду від 9 грудня 2015 року № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указував, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року), від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 18.10.2023 у справі № 200/5343/22 та ін.

Оцінюючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, суд зазначає таке.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX було зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Семантичний та юридичний аналіз зазначеної норми свідчить, що упродовж усього 2023 року (з 1 січня по 31 грудня) у відповідача був відсутній законний обов`язок щодо обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, як і загалом обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Надалі, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» дію Закону № 1282-XII було відновлено, однак стаття 39 цього Закону встановила, що обчислення індексу споживчих цін для індексації доходів провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року (унаслідок чого грудень 2023 року став новим базовим місяцем, а попередній інфляційний приріст не враховується).

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 є нормативно необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Проте, що стосується періоду з 26.12.2022 по 31.12.2022 право на індексацію є абсолютним, оскільки закон діяв у повному обсязі, а у період з 01.01.2024 по 22.12.2024 – дія Закону про індексацію була відновлена з початку фінансового року і обчислення має відбуватись наростаючим підсумком з січня 2024 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Центральним процесуальним аспектом розгляду цієї вимоги є розподіл обов`язку доказування. На виконання ухвали суду від 29.04.2026 про витребування доказів, відповідач надав фінансово-стройові накази. Суд детально дослідив зміст цих документів та встановив, що у наказах про виплату позивачу винагороди у розмірі 30 000 грн наявне стандартизоване формулювання:

«виплатити особовому складу... за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями)... пропорційно часу виконання таких завдань».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Військова частина НОМЕР_1 у своєму відзиві стверджує, що позивач не надав доказів про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Дослідивши надані відповідачем на виконання ухвали суду копії фінансово-стройових наказів про виплату позивачу додаткової винагороди, суд встановив, що у їх текстах міститься правове застереження щодо виплати вказаних сум «за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями)... пропорційно часу виконання таких завдань».

Таким чином, видані суб`єктом владних повноважень акти індивідуальної дії підтверджують факт безпосереднього залучення ОСОБА_1 до виконання завдань на підставі відповідних бойових розпоряджень у спірний період.

Оцінюючи аргументи сторін щодо правомірності виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень замість заявлених позивачем 100 000 гривень, суд виходить із аналізу доказів, наданих відповідачем на виконання ухвали суду від 29.04.2026.

Судом встановлено, що на виконання вимог суду представником Військової частини НОМЕР_1 було долучено до матеріалів справи копії наказів командира військової частини про нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди пропорційно до днів участі у вказаних заходах, передбаченої Постановою КМУ № 168, а також документи, що підтверджують фактичне здійснення виплат.

Дослідивши зміст вказаних наказів індивідуальної дії, суд зазначає, що підставою для нарахування позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень відповідачем визначено «виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) пропорційно часу виконання таких завдань».

Зазначені обставини вказують на внутрішню суперечність у правовій позиції відповідача. Так, заперечуючи проти позову у відзиві, представник Військової частини НОМЕР_1 наголошує на відсутності підтвердження безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Разом з тим, видані самим же відповідачем накази про нарахування винагороди свідчать про офіційне документування військовою частиною факту залучення ОСОБА_1 до виконання бойових (спеціальних) завдань у спірний період.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наявності підтвердженого самими наказами командира частини факту виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних та обґрунтованих первинних документів (витягів із бойових розпоряджень щодо обмеження зон відповідальності тощо), які б правомірно обґрунтовували застосування саме зниженого розміру винагороди (30 000 гривень) замість максимального (100 000 гривень), передбаченого Постановою КМУ № 168 для осіб, які виконують завдання на лінії бойового зіткнення чи в межах відповідних районів.

Щодо неможливості надання особової справи позивача у зв`язку з її пересиланням до нового місця служби, суд зазначає, що дана обставина не звільняє відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій на основі інших наявних у нього штабних та фінансових документів.

Зважаючи на те, що надані відповідачем матеріали підтверджують факт виконання позивачем завдань за бойовими наказами, але не містять правових та фактичних підстав для зменшення розміру виплати, суд оцінює наявні докази у їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за періоди перебування позивача на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування, суд виходить із таких правових засад.

Судом встановлено, що під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосереднім захистом Батьківщини, ОСОБА_1 отримав тяжке поранення, що офіційно підтверджується довідкою про обставини травми від 01.06.2023 № 43, виданою самою Військовою частиною НОМЕР_1 . У зв`язку із зазначеним тяжким пораненням позивач у періоди з 08.06.2023 по 30.06.2023 та з 26.07.2023 по 04.08.2023 перебував на лікуванні та наданими до матеріалів справи документами про дослідження стану здоров`я позивача.

Нормативно-правовим підґрунтям для вирішення цього спору є Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям...» (далі — Постанова № 168), яка встановлює особливі гарантії матеріального забезпечення для осіб, які зазнали ушкодження здоров`я під час відсічі збройної агресії.

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 чітко та імперативно визначено:

«...додаткова винагорода збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони... виплата якої здійснюється в тому числі військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я... або перебувають у відпустці для лікування після поранення за висновком військово-лікарської комісії».

Аналізуючи правову природу цієї норми, суд зазначає, що законодавець заклав у її зміст не лише фінансовий, а й фундаментальний соціально-правовий аспект — особливу державну гарантію та безумовну соціальну компенсацію військовослужбовцю, який офірував своїм здоров`ям заради збереження суверенітету України.

Право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень на період відновлення працездатності є абсолютним і не може бути обмежене чи нівельоване жодними внутрішніми розпорядженнями чи управлінським пасивом військового командування. Юридичний склад, який породжує у держави безумовний обов`язок здійснити таку виплату, вичерпується двома взаємопов`язаними фактами:

1. Наявністю самого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини, що належним чином зафіксовано актом уповноваженого органу (довідкою № 43).

2. Документальним підтвердженням перебування особи у медичних закладах або у відпустці за станом здоров`я після такого поранення.

Суд наголошує, що цей вид виплати за своєю суттю є статичним на весь період непрацездатності особи. Він не пов`язується і не може пов`язуватися із щомісячним виданням бойових розпоряджень щодо військовослужбовця чи перевіркою його перебування безпосередньо на лінії зіткнення, оскільки факт поранення вже засвідчив перебування особи в епіцентрі захисту держави. Зазначений підхід є сталим та повністю узгоджується з принципом захисту легітимних очікувань особи, що є невіддільною частиною верховенства права.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав усі вимоги щодо документального підтвердження свого права, надавши відповідачу належні медичні та службові документи. Натомість Військова частина НОМЕР_1 , усупереч прямим приписам Постанови № 168, залишила звернення позивача без належного реагування та ухилилася від виконання свого фінансового обов`язку, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень.

Зважаючи на те, що право позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень під час лікування після поранення підтверджене беззаперечними письмовими доказами, суд доходить висновку, що позовні вимоги у цій частині є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

Оцінюючи позовні вимоги в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами та в строки, що визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за належне до видачі, але не отримане речове майно.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №178 підставою для виплати такої компенсації є наказ командира військової частини, який видається на підставі довідки про вартість речового майна, належного до видачі.

Отже, законодавством прямо передбачено право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за речове майно, яке підлягало видачі під час проходження служби, однак фактично ним отримане не було.

Судом установлено, що позивач проходив військову службу у відповідача та при звільненні звертався щодо реалізації права на отримання грошової компенсації за належне до видачі речове майно.

Водночас матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем належного розрахунку вартості такого майна, оформлення відповідної довідки чи прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошової компенсації.

За змістом частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Проте відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що питання забезпечення позивача речовим майном або виплати відповідної компенсації було вирішено у спосіб та порядку, визначених законодавством.

Суд також враховує, що право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно є похідним від факту наявності такого майна до видачі та не залежить від розсуду суб`єкта владних повноважень. За наявності встановлених законом підстав відповідач зобов`язаний здійснити відповідний розрахунок та прийняти рішення щодо виплати компенсації.

Разом з тим матеріали справи не містять довідки про вартість належного до видачі речового майна та не дають можливості суду самостійно визначити конкретний розмір належної до виплати компенсації.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невирішення питання виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання відповідача провести розрахунок вартості належного до видачі речового майна і прийняти рішення щодо виплати позивачу відповідної грошової компенсації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №178.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати період проходження служби позивача до вислуги років на пільгових умовах, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 визначено перелік випадків та порядок зарахування окремих періодів служби до вислуги років на пільгових умовах.

З аналізу зазначених норм убачається, що підставою для пільгового обчислення вислуги років є не сам факт проходження військової служби або наявність статусу учасника бойових дій, а документально підтверджене виконання завдань у відповідних умовах та протягом конкретних періодів часу.

Судом установлено, що позивач брав участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань, що підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується відповідачем.

Разом із тим для зарахування служби до вислуги років на пільгових умовах необхідним є встановлення конкретних календарних періодів, які підлягають такому зарахуванню, а також наявність документів, передбачених законодавством для здійснення відповідного розрахунку.

Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б дозволяли суду встановити всі періоди служби позивача, що підлягають обчисленню на пільгових умовах, а також здійснити відповідний розрахунок.

При цьому адміністративний суд не наділений повноваженнями самостійно визначати такі періоди за відсутності належних первинних документів та підміняти собою компетентний орган, на який покладено функції щодо ведення обліку вислуги років військовослужбовців.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині є передчасними та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд зазначає таке.

На час виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідачем було нараховано та виплачено суми, які значилися в обліку як належні до виплати. Право позивача на отримання додаткових сум (перерахунок окладів за Постановою № 704, додаткової винагороди за Постановою № 168 та індексації) встановлюється судом лише у межах цієї справи.

Зважаючи на те, що цим судовим рішенням відповідача зобов`язано лише вчити дії щодо нарахування та виплати вказаних сум, точний розмір грошових зобов`язань відповідача перед позивачем наразі є невизначеним. Оскільки кінцевий розрахунок ще не проведено, у суду відсутні правові підстави для визначення розміру та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки такий обраховується, виходячи з суми заборгованості, та після її фактичної виплати.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на момент розгляду справи є передачасною, що є підставою для відмови у її задоволенні. При цьому позивач не позбавлений права звернутися до суду з таким позовом після виконання відповідачем цього рішення суду в частині виплати перерахованих сум грошового забезпечення, тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступив відповідачем у справі.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій та звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72–77, 90, 139, 241–246, 250, 255, 257–262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період служби з 26.12.2022 по 22.12.2024, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та всі додаткові види грошового забезпечення (включаючи грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань тощо) за період з 26.12.2022 по 22.12.2024 із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 26.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 22.12.2024 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 26.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 22.12.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень на місяць у зв`язку з важким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у зв`язку з важким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, у розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць за періоди перебування на лікуванні та у відпустках для лікування після поранення, а саме: з 08.06.2023 по 30.06.2023 та з 26.07.2023 по 04.08.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі до 100 000 гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони за період з 26.12.2022 по 22.12.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі різниці між фактично виплаченою додатковою винагородою (30 000 гривень) та додатковою винагородою у розмірі 100 000 гривень за встановлені на підставі наказів командира частини періоди виконання бойових (спеціальних) завдання за час служби з 26.12.2022 по 22.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невирішення питання виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне до видачі, але не отримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок вартості належного до видачі, але не отриманого ОСОБА_1 речового майна за період служби та прийняти рішення щодо виплати відповідної грошової компенсації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

У задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 — відмовити.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 зарахувати період проходження служби до вислуги років на пільгових умовах «один місяць служби за три» відповідно до постанови КМУ № 393 — відмовити.

У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України — відмовити.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення сладено у повному обсязі 19.06.2026.

Суддя Р.В. Сацький