Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №240/18332/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/18332/26

категорія 109040000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що полягає у невчиненні дій щодо зняття арешту з квартири, яка належить ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 576603 від 19.02.2010;

- зобов`язати Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з указаного майна та вчинити всі необхідні дії для припинення запису про обтяження №9542511, зареєстрованого 22.02.2010.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зауважено, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №470022661 від 26.03.2026 вбачається, що щодо зазначеної квартири зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9542511, зареєстрований 22.02.2010. Підставою обтяження у реєстрі зазначено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №576603 від 19.02.2010, винесену Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції. З метою зняття вказаного арешту та усунення перешкод на вільне користування майном позивач звернулась до відповідача з відповідною заявою. Однак, листом від 30.04.2026 відповідачем повідомлено, що станом на 30.04.2026 у відділі відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 ; надати інформацію щодо підстав накладення арешту за реєстраційним номером обтяження 9542511 не вбачається можливим у зв`язку зі знищенням виконавчих проваджень після закінчення строків їх зберігання; правові підстави для винесення постанови про зняття арешту, на думку відповідача, відсутні, у зв`язку з чим позивачу запропоновано звертатися до суду. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з квартири, яка належить їй на праві власності згідно договору дарування, остання звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 27.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з призначенням розгляду справи на 11.06.2026 о 10 год. 00 хв. у порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем у встановлені строки відзив на адміністративний позов не подано.

Судове засідання, призначене на 11.06.2026, не проводилось у зв`язку із надходженням від представника відповідача клопотання про розгляд справи без його участі та неподанням відзиву на позов. Наступне судове засідання призначено на 19.06.2026.

19.06.2026 суд, заслухавши пояснення представника позивача, протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, ОСОБА_1 (далі - позивач) є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, реєстровий №963 від 27.07.2000, посвідченого приватним нотаріусом Носаль Г.М.

Як зазначено позивачем, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №470022661 від 26.03.2026 вбачається, що щодо зазначеної квартири зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9542511, зареєстрований 22.02.2010. Підставою обтяження у реєстрі зазначено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №576603 від 19.02.2010, винесену Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції.

В подальшому, позивач звернулась з відповідною заявою до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту.

Листом від 30.04.2026 за №36.991/20.12-26/23 Корольовським відділом державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлено позивача, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі ДВС станом на 30.04.2026 відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 . Щодо підстав накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження: 9542511 від 22.02.2010 повідомляємо, що надати інформацію не вбачається можливим, у зв`язку із знищенням виконавчих проваджень через закінчення строків їх зберігання.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, котрий визначав (на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно позивачки) умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та вчинення виконавчих дій у виді накладення арешту був Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Частиною 1 статті 6 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту ст. 25 Закону №606-ХІV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннями ст. 57 Закону №606-ХІV було передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (ч. 1 ст. 5 Закону 1404).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 7 частини третьої цієї ж статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону №1404 в разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

За змістом частин першої та другої статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до статті 56 Закону №1404 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Оскільки стаття 56 Закону чітко встановлює мету застосування щодо боржника такого обмеження як арешт майна (коштів) і нерозривно пов`язує його з реальним виконанням рішення суду, то очевидно, що відсутність дій, спрямованих на таке реальне виконання, ставить під сумнів необхідність існування і самого арешту.

Визначаючись із способом захисту прав позивача, суд зауважує на тому, що чинна редакція частини четвертої статті 59 Закону №1404 передбачає, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1- 2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казеладеним договором дарування, який є правовстановлюючим документом на квартиру. Вимога отримати ще один правовстановлюючий документ у формі судового рішення на той же об`єкт нерухомості суперечить правовому порядку, що діє в державі.

За приписами ч. 5 цієї ж статті Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, реєстровий №963 від 27.07.2000, посвідченого приватним нотаріусом Носаль Г.М.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 470022661 від 26.03.2026 вбачається, що щодо зазначеної квартири зареєстровано обтяження — арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9542511, зареєстрований 22.02.2010. Підставою обтяження у реєстрі зазначено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №576603 від 19.02.2010, винесену Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції.

Враховуючи те, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт нерухомого майна, зокрема, квартири позивача є чинним, а також те, що відповідач не може надати суду інформацію про існування виконавчого провадження, у якому накладено арешт на нерухоме майно позивача, тому вказані обставини призводять до покладення на позивача надмірного тягара, оскільки орган державної влади не може обґрунтувати належним чином необхідність існування вказаного вище запису про арешт майна особи.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні норми містяться і у актах міжнародного права. Так статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти будь-які угоди щодо свого майна, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В постановах від 07.07.2021 у справі №2-356/12, від 03.11.2021 у справі №161/14034/20, від 22.11.2021 у справі №645/6694/15-ц, від 26.01.2022 у справі №127/1541/14-ц від 18.01.2023 у справі №127/1547/14-ц, від 09.01.2023 у справі №2-3600/09, від 17.04.2024 у справі №442/5495/13-ц, від 28.08.2024 у справі №947/36027/21, від 23.10.2024 у справі №947/16775/23 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, виконавче провадження щодо позивача не перебуває на виконанні, що є підставою для зняття накладеного відповідачем на майно арешту.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги відсутність доказів існування виконавчого провадження відносно позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зняття арешту з майна, що належить позивачу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Питання відшкодування судового збору вирішується на підставі положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Леха Качинського, 12-А, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 35021396) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою АА №576603 від 19.02.2010.

Зобов`язати Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , який накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №576603 від 19.02.2010, щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Майстренко

19.06.26