Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №160/10552/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 рокуСправа №160/10552/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 на суму переплати 215426,18 грн;

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 проведення коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 , офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 139870,27 грн);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 стягнуті із його грошового забезпечення в рахунок відшкодування шкоди всі фактично стягнуті кошти із розрахунку суми переплати 215426,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» є протиправним, таким що ухвалений за відсутності правових підстав. Службове розслідування проводилось без повідомлення позивача, окрім того, за результатами проведення службового розслідування не встановлено форми вини в діях ОСОБА_1 , разом з тим, оспорюваний наказ ухвалений всупереч процедурним вимогам встановлених Порядком проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608. Позивач зазначає, що сумлінно виконував покладені на нього обов`язки відповідно до своєї посади, яка відноситься до посад з переліку командування та штабу військової частини та отримував за це додаткову грошову винагороду у збільшеному розмірі до 50000 гривень на місяць. Додаткову грошову винагороду, яка є складовою заробітної плати, нараховувала та виплачувала позивачу безпосередньо військова частина НОМЕР_1 , яка діяла добровільно. Проте, після проведення службового розслідування, відповідач вимагає у позивача повернути виплачену частину заробітної плати обґрунтовуючи її як безпідставно отриманою, що суперечить нормам ст. 1215 Цивільного кодексу України. Матеріалами службового розслідування рахункової помилки відповідача під час сплати позивачу додаткового грошового забезпечення не встановлено, разом з тим, відповідно до матеріалів службового розслідування, недобросовісність позивача - полягає у відсутності підстав перебування у складі командування та штабу військової частини, що спростовується Наказами самого відповідача (командира військової частини) від 03.06.2024 №1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій», та від 01.04.2025 №1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься секція юридичної служби, яка, в свою чергу, включає посаду офіцера юридичної служби. Позивач сам собі не нараховує та не виплачує будь-яку грошову винагороду, а лише пасивно отримує її на свій банківський рахунок, будь-яких обов`язків щодо моніторингу кількості отримання грошових сум заробітної плати на позивача не покладено. Правильність та правомірність нарахування грошового забезпечення покладається лише виключно на відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 . Наведені обставини зумовили звернення до суду з позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

08.05.2026 представником військової частини НОМЕР_1 направлено до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що передумовою призначення військовою частиною службового розслідування за фактом безпідставного отримання особовим складом грошової винагороди, є проведення представниками групи моніторингу соціальних виплат фінансового відділу ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » дослідження стану нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям на період діє воєнного стану, про що складено довідку за результатами дослідження окремих питань № ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27 від 17.07.2025. Перевіркою було виявлені ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень на місяць військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 . На підставі довідки за результатами дослідження окремих питань № ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27 від 17.07.2025 відповідачем було проведено службове розслідування та встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць, за період з 01.09.2023 по 31.05.2025, чим спричинено збитки державі.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач з 09.11.2023 по час звернення до суду з цим позовом проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера юридичної служби.

Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалось нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди з вересня 2025 року по травень 2025 року, зокрема, з розрахунку 50000 гривень на місяць пропорційно часу виконання завдань.

Групою моніторингу соціальних виплат фінансового відділу ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » досліджувався стан нарахування додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , зокрема, дотримання порядку нарахування додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.06.2025 по 30.06.2025, про що складено довідку за результатами дослідження окремих питань №ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27 від 17.07.2025.

Відповідно до довідки №ОСУВ ІНФОРМАЦІЯ_1 /15/27 від 17.07.2025 за результатами дослідження окремих питань, встановлено ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували) в командуванні та штабі військової частини.

Враховуючи, що за результатами перевірки ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були виявлені ризики неналежної виплати додаткової грошової винагороди окремим категоріям військовослужбовців, військовою частиною НОМЕР_1 було ініційовано проведення власного службового розслідування за цим фактом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» офіцера юридичної служби старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 було притягнуто до матеріальної відповідальності, зокрема, підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття коштів – виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 (сума переплати 215426,18 гривень); зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 провести коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 , офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 139870,27 гривень).

В мотивувальній частині оспорюваного наказу, військова частина НОМЕР_1 зазначає, що військовослужбовці, зокрема, позивач діяли недобросовісно, оскільки у них були відсутні підстави перебування у складі командування та штабу військової частини, про що їм було відомо відповідно до займаної посади. Незважаючи на це, позивач недобросовісно та безпідставно отримував додаткову грошову винагороду у розмірі 50000 гривень за період з вересня 2023 року по травень 2025 року та зберігав її, а відтак наявні підстави для притягнення ОСОБА_1 , до матеріальної відповідальності та стягнення безпідставно набутих коштів.

Також під час службового розслідування було встановлено, що посада та завдання які виконував позивач не пов`язані та не передбачає виконання бойових завдань в командуванні та штабі військової частини, тому кошти підлягають поверненню як безпідставне та недобросовісне набуття виплат додаткової винагороди.

Не погоджуючись з прийнятим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Законом України від 24.03.1999 №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджений наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі за текстом Порядок №608).

Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Абзац третій пункту 1-1 Постанови №168 передбачає, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно - стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови №168).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, який застосовується з 01.02.2023, доповнено Порядок №260 розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Згідно з пунктом 1 розділу XXXIV Порядку №260 управління (штаб) угруповання військ (сил) - тимчасово утворений рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України орган військового управління призначений для виконання функцій з управління військами (силами) в ході відсічі повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі управління (штаб) оперативно - стратегічного, оперативного, оперативно - тактичного угруповання військ (сил), тактичної групи.

За змістом пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:

50000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно - стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Отже, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови №168).

Окрім того, у пункті 9 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регламентовані приписами Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон України від 03.10.2019 №160-ІХ).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальна відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність (ст. 5 Закону України №160-ІХ), повну матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ), підвищену матеріальну відповідальність (ч. 3 ст. 6 Закону України №160-ІХ).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Приписами ст. 9 Закону №160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Згідно з положеннями Закону №160-IX, матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Такий вид шкоди Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого.

До складу прямої дійсної шкоди також належать надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

У цій справі необхідно першочергово з`ясувати питання, чи дійсно дії позивача є умисним завданням ним прямої дійсної шкоди державі під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків та чиє він суб`єктом, на якого може бути покладено повну матеріальну відповідальність.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що обов`язковою умовою притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності є доведення його вини у спричиненні матеріальної шкоди. Умови для притягнення винної особи до матеріальної відповідальності мають бути доведені матеріалами службового розслідування, при цьому, розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи було прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад правопорушення, чи є встановлені законом підстави для застосування стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.

У свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення.

Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020 у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022 у справі №420/4977/20.

З аналізу матеріалів справи, судом встановлено, що спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 №2603 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності прийнятий за наслідками встановлення факту відсутності посади офіцера юридичної служби у складі командування та штабу військової частини та відсутністю підстав перебування такої посади у складі командування та штабу військової частини НОМЕР_1 .

Проте, доводи відповідача спростовуються наказом командира військової частини від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 » на період ведення бойових дій» яким визначено перелік посад складу основного командного пункту (ОКП).

Згідно з Додатком 1 Наказу від 03 червня 2024 року № 1187 до складу основного командного пункту (ОКП) належить: 1.16. секція юридичної служби, зокрема, посада офіцера юридичної служби.

Окрім того, відповідно до розділів 2, 3.4 Доктрини «Пункти управління (командні пункти) та організація роботи на них», затвердженої Головнокомандувачем Збройних Сил України 23.08.2024 та з метою уточнення структури пунктів управління і розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 постановлено наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01 квітня 2025 року № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься секція юридичної служби, яка, в свою чергу, включає посаду офіцера юридичної служби, про що свідчить Додаток 4 до Наказу №1194 дск.

Відповідно до пунктів 3.17 Наказу від 01.04.2025 №1194 дск, секція юридичної служби призначена для організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства та норм міжнародного права гуманітарного права командуванням у ході планування та ведення бою (бойових дій).

Перебування позивача у складі основного командного пункту (ОКП) у розумінні абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 надає йому право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань як такому, що виконує бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки).

Додаткову грошову винагороду позивачу, яка є складовою заробітної плати, нараховувала та виплачувала безпосередньо військова частина НОМЕР_1 , яка діяла незалежно від волі та дій/бездіяльності позивача.

Окрім того, суд звертає увагу, що наказ від 03.06.2024 №1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 » та наказ від 01.04.2025 №1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 » підписаний командиром військової частини НОМЕР_1 , що спростовує доводи відповідача щодо не віднесення посади офіцера юридичної служби до складу командування та штабу військової частини та безпідставності перебування такої посади в штаті основного командного пункту (ОКП).

Можлива помилковість внесення посади позивача до складу основного командного пункту (ОКП) не може виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Разом з тим, судом встановлено, що висновки зроблені представниками групи моніторингу соціальних виплат фінансового відділу ОКП ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » жодним чином не стосувались представників юридичної служби, а тому посилання на такі висновки в матеріалах службового розслідування є безпідставними.

Щодо посилання позивача на порушення процедурних вимог встановлених Порядком проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, а саме, що у межах проведення службового розслідування уповноваженим суб`єктами проведення розслідування пояснення позивачем не надавались і не було запропоновано останньому їх надати, та щодо проведення службового розслідування без участі безпосереднього начальника, суд зазначає, що жодні змістовні пояснення та заперечення військовою частиною НОМЕР_1 з цих питань не надано, адже довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень, аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №813/2901/18.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень (Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21).

У спорах правомірності рішень чи діянь тягар доказування покладається саме на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача (Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2023 у справі №809/1879/16, 29.03.2023 у справі №620/19132/21.

Суд звертає увагу, що настання повної матеріальної відповідальності за п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ, обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Тобто, іншими словами, притягнення до відповідальності за п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ, як це зробив відповідач щодо позивача, повинно передувати встановлення суб`єктом проведення розслідування відповіді на питання, якою відповідальною посадовою особою було здійснено надлишкові виплати грошових коштів.

Позивач сам собі не нараховує та не виплачує будь-який вид грошової винагороди, а лише пасивно отримує її на свій банківський рахунок, будь-яких обов`язків щодо перевірки кількості отримання грошових сум заробітної плати на позивача не покладено. Правильність та правомірність нарахування грошового забезпечення покладається виключно на відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 .

В даному випадку, склалась така ситуація, що державний орган в особі військової частини НОМЕР_1 вирішив притягнути до матеріальної відповідальності особу, яка взагалі за своєї посадою не здійснює грошові виплати, як це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ в якості однієї із необхідних умов притягнення до матеріальної відповідальності.

Інші підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності, окрім тих які регламентовані приписами Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» чинним законодавством України не передбачено, а отже посилання відповідача у матеріалах службового розслідування про те, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства, а тому необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України, суперечить принципам імперативності, який застосовується у правовідносинах які склались між суб`єктом владних повноважень та фізичною особою, з питань притягнення останнього до матеріальної відповідальності як військовослужбовця.

Більш того, приписи ст. 1215 Цивільного кодексу України вказують на те, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Проте, матеріалами службового розслідування рахункової помилки відповідача під час сплати позивачу додаткового грошового забезпечення не встановлено, разом з тим, відповідно до матеріалів службового розслідування, недобросовісність позивача - полягає у відсутності підстав перебування у складі командування та штабу військової частини, що як зазначено судом, спростовується Наказами самого відповідача (командира військової частини) від 03.06.2024 №1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій», та від 01.04.2025 №1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься секція юридичної служби, яка, в свою чергу, включає посаду офіцера юридичної служби.

Окрім того, в даній справі відповідач повинен був довести відсутність обставин, які дають право позивачу на додаткову винагороду саме у розмірі 50000,00 гривень, що зроблено не було.

З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Матеріали службового розслідування, відображені в спірному наказі від 23.03.2026 №2603 не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що додаткова грошова винагорода отримана позивачем в якості складової оплати своєї праці - отримана внаслідок протиправних дій позивача, як і взагалі не містять будь-яких даних про причини завдання шкоди, доказів завдання збитків на суму 215426,18 грн.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988 у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення пункту 2 статті 6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

За таких обставин, вина позивача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

За наведеного, спірний наказ від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом безпідставного отримання грошової винагороди є протиправним в частині притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, а також стягнення з нього суми завданої шкоди у розмірі 215426,18 грн з місячного грошового забезпечення позивача, у зв`язку з чим спірний наказ в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону №160-IX у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Як наслідок, сума фактично всіх стягнутих з позивача коштів, зокрема, добровільно переданих ним в рахунок відшкодування збитків підлягає поверненню ОСОБА_1 .

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі інші аргументи, викладені у заявах по суті справи, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 на суму переплати 215426 (двісті п`ятнацдять тисяч чотириста двадцять шість) грн 18 коп.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.03.2026 №2603 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 проведення коригування нарахування додаткової винагороди та податків у розмірах відповідно до поданих рапортів щомісячно, до повного погашення заборгованості старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_1 , офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (невідшкодований залишок складає 139870 (сто тридцять дев`ять тисяч вісімсот сімдесят) грн 27 коп..

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 всі фактично стягнуті кошти із розрахунку суми переплати 215426 (двісті п`ятнацдять тисяч чотириста двадцять шість) грн 18 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський