Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №140/3440/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3440/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Адвокатом Савчин Анастасією Ігорівною в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подано адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), відповідно до якого просив суд:

1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 з постановки ОСОБА_1 на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

2) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні в єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») інформації про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п.3 ч.6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції від 23.04.2022);

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») інформацію про визнання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п.3 ч.6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції від 23.04.2022).

Мотивуючи заявлений позов, представник вказував на обставини протиправної поведінки відповідача, який не виключив позивача з військового обліку на підставі постанови військово-лікарської комісії як такого, що визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Ухвалою судді від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що аналізуючи медичну документацію встановлено, що відсутнє затвердження рішення про непридатність ОСОБА_1 штатною ВЛК ( НОМЕР_2 Регіональна ВЛК). Відтак порушена процедура внесення до Реєстру відомостей про виключення громадян з військового обліку без дотримання вимог, передбачених пунктом 3.8 глави 3 Розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008.

Окрім того, зазначає, що в ІНФОРМАЦІЯ_5 відсутні оригінали документів щодо проходження Позивачем військово-лікарської комісії, про що ОСОБА_1 було повідомлено у відповіді на заяву.

Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно якої не погодився з аргументами відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.06.2022 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 62а, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 16.06.2022 та даними військового квитка серії НОМЕР_3 від 25.05.1993.

При цьому, у витязі із застосунку Резерв+ від 10.01.2026 відображається інформація про порушення правил військового обліку, причина звернення до Нацполіції – не прибули за повісткою до ТЦК та СП.

Позивач вважаючи, що дії з виключення позивача з військового обліку, має вчинити саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів у редакції, чинній на момент виникнення таких відносин, їх врегулювання, та виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі.

Згідно статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст.34 Закону №2232-ХІІ, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» №1951-VIII від 16.03.2017 (далі - Закон №1951-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно ст. 3 Закону №1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:

1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.

Оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Відповідно до ст.5 Закону №1951-VIII, Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України «Про публічні електронні реєстри»;

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.

Розпорядник Реєстру відповідно до закону:

1) організовує функціонування Реєстру;

2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі;

3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру;

4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:

уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Відповідно до ст.6 Закону №1951-VIII, органи адміністрування Реєстру:

1) здійснюють аналітичну обробку даних; 2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; 3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 9 Закону №1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

На виконання частини 1 статті 14 Закону №1951-VIII, ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону №1951-VIII).

Отже, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення, військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені статтею 37 Закону №2232-ХІІ.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України; які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку (ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ).

Аналогічні норми містяться і в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487).

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Порядок №1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами , органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Згідно п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд звертає увагу, що позивач не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» категорій, зокрема не є військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку.

Тому, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаним, а тому на неї не поширюється закон «Про військовий обов`язок та військову службу». Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку.

При цьому, рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно.

Заяву на взяття його на військовий облік позивач не подавав. Обов`язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб нормативно правовими актами не встановлено. Уточнення даних в за стосунку «Резерв +» не означає постановку на військовий облік.

Оскільки позивач був саме виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягає.

В Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, Відповідач 1, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних1 та резервістів, а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Відповідно до ч. 2 п. 81 Порядку, особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Жодним діючим законом або підзаконним актом України не передбачено «поновлення на військовому обліку» осіб, які вже виключені з військового обліку, на підставі непридатності до військової служби за станом здоров`я.

Суд зауважує, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 від 25.05.1993 позивача знято із виключенням з військового обліку 16.06.2022. Тієї ж дати стоїть штамп про зняття позивача з військового обліку.

Водночас відповідно до витягу із застосунку «Резерв+» позивач значиться як військовозобов`язаний та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Горохів).

Таким чином, саме ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний був внести відомості про позивача, а саме про те, що останній, виключений з військового обліку у зв`язку з тим, що він визнаний непридатним до військової служби військово-лікарською комісією та знятий з військового обліку з відміткою «виключено» в Реєстр.

Обов`язок дотримання процедури виключення особи з військового обліку, як вже зазначалось вище, покладено на посадових осіб районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відтак, недотримання відповідним ТЦК певних вимог щодо реалізації процедури виключення позивача з військового обліку, може створювати негативні наслідки для позивача у майбутньому.

Невнесення відомостей у Реєстр про виключення позивача з військового обліку через неналежне виконання посадовими особами відповідача певних етапів процедури такого виключення суперечить принципу правової визначеності.

В п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010) від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, приймаючи до уваги наведене, дії відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальних даних про статус придатності позивача до військової служби та про виключення з військового обліку є протиправною, а тому слід зобов`язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальні відомості про позивача, а саме інформацію про статус непридатності до військової служби та інформацію про виключення позивача з військового обліку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не має права втручатися у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли чакон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто йото діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені При прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону. як\ відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Тому суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має б\ і и ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 18.03.2026 №1258-9230-9056-9821.

Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом Савчин А.І., позивачем надано суду додаток до договору 14-01/26-3 від 14.01.2026 про надання правової допомоги від 28.02.2026; акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2026; платіжну інструкцію від 25.02.2026 на суму 8 000,00 грн.

Відповідно до акту про надані послуги від 28.02.2026, клієнту була надана правнича правова допомога, зокрема:

- ознайомлення з документами, наданими Клієнтом та здійснення їх правового аналізу, вивчення документів;

- консультування Клієнта з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- формування позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- формування заяви про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . За надані правничі послуги ОСОБА_2 отримано гонорар у розмірі 8 000,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 по справі №520/8489/19, від 07.05.2020 по справі №320/3271/19, від 10.03.2020 по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, заявлене представником відповідача клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (8 000,00 грн) є надмірним. При цьому суд зазначає, що ця справа є справою незначної складності; адміністративними судами вирішено велику кількість подібних спорів та у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні судові рішення у таких справах, а тому адвокат був обізнаним щодо нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

На думку суду, враховуючи, що при ухваленні рішення суду у цій справі судом не вирішувалось питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень П щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів є сума 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 з постановки ОСОБА_1 на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») інформацію про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п.3 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).

Суддя Ф. А. Волдінер