Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №642/6707/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/6707/25 Головуючий суддя І інстанції Петрова Н. М.

Провадження № 33/818/529/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Мустафаєвої Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка м. Києва,

- визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 16.10.2025 року о 00:20 год. за адресою: м. Харків, вул. Верхня Гиївська, 87 водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння шкіряного покрову обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою ДРАГЕР та у медичному закладі КНП ХОР «ОНД» у лікаря-нарколога за адресою: м. Харків. вул. Ахієзерів, 18 – відмовилась. Таким чином, водій ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що суд першої інстанції не мав процесуальної можливості позбавляти її права керування транспортними засобами, оскільки вона їх не отримувала, а тому вважала, що вона не є водієм, що, на її думку, свідчить що вона не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Вказувала на існування порушень, які допустили працівники поліції під час складення протоколу та інших документів. Поряд з цим зазначала, що працівники поліції здійснювали відеофіксацію їх спілкування, яка не є безперервною, що, на її думку, свідчить про порушення Інструкції щодо застосування технічних приладів, що мають функції фото- і кінозйомки. Поряд з цим вказувала, що працівник поліції не повідомив її про причину її зупинки, що на її думку свідчить про незаконність усіх наступних дій працівників поліції. Посилалась на те, що у працівників поліції не було газоаналізатору Драгер, що на її думку, свідчить про незаконність вимоги пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Посилалась також на неналежність доказів у справі. Також вказувала на незаконність дій працівників поліції під час оголошення повітряної тривоги, а саме на те, що останні не відвезли її до укриття, чим підвергли її небезпеці. Крім того посилалась на практику ЄСПЛ, а також на положення чинного законодавства України.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Мустафаєва Ю.Л. повідомила, що ОСОБА_1 повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, однак за станом здоров`я не має фактичної можливості приймати участь в апеляційному розгляді, а також повідомила, що між ними повністю узгоджена позиція захисту.

Поряд з цим захисник просила відкласти розгляд апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_1 бажає особисто примати участь в апеляційному розгляді.

Однак, належить врахувати, що апеляційна скарга надійшла до Харківського апеляційного суду 05 грудня 2025 року та була вперше призначена до розгляду на 02 лютого 2026 року.

02 лютого 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява захисника Мустафаєва Ю.Л., в якій вона просила відкласти апеляційний розгляд у зв`язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи, а також посилалась на те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному.

Розгляд апеляційної скарги відкладено на 02 березня 2026 року.

02 березня 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшло клопотання захисника Мустафаєвої Ю.Л., в якому вона просила відкласти апеляційний розгляд, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному.

Розгляд апеляційної скарги відкладено на 23 березня 2026 року.

23 березня 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява захисника Мустафаєвої Ю.Л., в якій вона посилалась на перебування ОСОБА_1 на лікарняному та просила відкласти апеляційний розгляд.

Розгляд апеляційної скарги відкладено на13 травня 2026 року.

13 травня 2026 року розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 відкладено на 29 травня 2026 року, у зв`язку з закінченням робочого часу.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час звернення до суду із заявами та клопотаннями про відкладення апеляційного розгляду, захисник долучала фотокопії інформаційних довідок з електронної системи охорони здоров`я про перебування ОСОБА_1 на лікарняному.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник посилалася на те що ОСОБА_1 перебуває на лікуванні у лікарні, однак бажає особисто надати свої пояснення по цій справі.

Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 особисто подала апеляційну скаргу та зазначила в ній свої доводи щодо незгоди з ухваленою постановою, а також враховуючи необхідність дотримання розумних строків апеляційного розгляду та положення ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без її участі, за обов`язковою участю її захисника, оскільки розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався саме у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 , на лікарняному.

Крім цього, ОСОБА_1 разом апеляційною скаргою подала клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що акт огляду на стан сп`яніння, направлення на огляд водія та рапорт від 18.10.2026 року підписаний однією особою, а складний, на її думку різними особами.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для призначення експертного дослідження, про яке клопотаа апелянт, оскільки у справі достатньо відомостей для перевірки об`єктивності рішення суду першої інстанції, в тому числі віомості відеозапису, а також перевірки апеляційних доводів. З огляду на викладене встановлення обставин події не пов`язано з необхідністю залучення спеціалістів, що обумовлює відмову в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши доводи захисника Мустафаєвої Ю.Л., яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винною, суд першої інстанції послався на відомості, які містяться у: протоколі про адміністративне правопорушення; направленні на огляд водія; акті огляду; рапорті працівника поліції, а також відеозаписі з нагрудних камер працівників поліції.

Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що ОСОБА_1 16.10.2023 року о 00:20 год. керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння шкірного покрову обличчя, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатору Драгер на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я водій відмовилась.

В матеріалах справи міститься відеозапис події за участю ОСОБА_1 (арк. 3).

З відомостей цього відеозапису вочевидь вбачається, що працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 зміст складеного протоколу, що вочевидь свідчить про те, що вона достеменно знала, про те, що стосовно неї було складено протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до положень ч.1 ст. 267 КУпАП, огляд на стан алкогольного сп`яніння, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадовоїособи), який застосував ці заходи, або до суду.

Також, належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ані ОСОБА_1 , ані її захисником не оскаржувалися, тобто останні не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва для проведення службової перевірки або не зверталися з позовом до суду в порядку КАС України, а також не зверталися із відповідними заявами у порядку, передбаченому КПК України до правоохоронних органів, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції.

Отже, враховуючи відсутність будь яких скарг сторони захисту щодо дій працівників поліції під час складення ними матеріалів стосовно ОСОБА_1 , а також відсутність будь-яких рішень компетентних органів щодо незаконності дій працівників поліції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в протоколі відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до відомостей рапорту працівника поліції Полумян М. (арк. 6) вбачається, що, під час патрулювання Холодногірського району було зупинено автомобіль «Ніссан» під керуванням ОСОБА_1 . Вході перевірки документів було встановлено, що водій не має права керувати таким транспортним засобом. Також при спілкуванні з водієм, в останньої були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. Місце зупинки транспортного засобу м. Харків. вул. Верхня Гиївська, б. 87. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, або в КНП ХОР ОКНЛ м. Харків, вул. Ахієзерів, 18А у лікаря нарколога водій відмовився. Посвідчення водія не вилучалось у зв`язку з його відсутністю. Авто залишено на місці зупинки без порушень правил дорожнього руху. Водія відсторонено від керування транспортним засобом. Водій від підпису в протоколі та надання будь-яких пояснень в ньому відмовився.

Враховуючи відсутність будь-яких скарг стосовно дій працівників поліції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що і відомості, які зафіксовані у рапорті відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції рухаючись на службовому автомобілі виявили автомобіль «Ніссан», який рухався під час дії комендантської години. Увімкнувши проблискові маячки працівники поліції зупинили цей автомобіль. За кермом зупиненого автомобіля перебувала ОСОБА_1 . Інших осіб в салоні автомобіля не було. З відеозапису також вбачається, що ОСОБА_1 не заперечувала, що вона керувала цим автомобілем.

Такі відомості вочевидь свідчать про те, що саме ОСОБА_1 керувала автомобілем «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_1 , а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки вона керувала транспортним засобом, то саме вона і є водієм, що спростовує такі твердження апелянта.

Поряд з цим з відеозапису об`єктивно вбачається, що працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 її права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, що їй було зрозуміло. Поряд з цим працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про здійснення відеофіксації їх спілкування, оскільки остання намагалась просити працівників поліції не складати стосовно неї будь-яких протоколів та постанов.

Разом з цим з відеозапису вбачається, що працівники поліції виявили у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували їй пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці її зупинки або у закладі охорони здоров`я. На цю пропозицію ОСОБА_1 повідомила, що не вбачає у цьому потреби та відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці її зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Після цього працівники поліції повідомили, що у такому разі стосовно неї буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, з чим ОСОБА_1 погодилась.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до диспозиції ч.1 ст. 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Тобто, аналізуючи цю статтю, поза розумним сумнівом вбачається, що відповідальність передбачена не тільки за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також і за відмову водія пройти огляд на стан відповідного сп`яніння.

Крім того, з відеозапису вочевидь вбачається, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом під час дії комендантської години. Зокрема, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 керувала автомобілем 16.10.2025 року об 00:19 год та була зупинена працівниками поліції 16.10.2025 року об 00:20 год.

Отже, у працівників поліції були об`єктивні підстави для зупинки автомобіля, який рухався підчас дії комендантської години та перевірки документів, що об`єктивно спростовує твердження апелянта щодо незаконності зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .

Поряд з цим відомості цього відеозапису поза розумним сумнівом спростовують твердження сторони захисту про те, що в матеріалах цієї справи існують суперечності щодо дати та часу вчинення правопорушення.

Зокрема об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 керувала автомобілем саме 16.10.2025 року об 00:20 год.

Саме ця дата зазначена працівником поліції в протоколі, та встановлена судом першої інстанції, як дата та час вчинення адміністративного правопорушення.

Крім того, з відеозапису також вбачається, що під час складення протоколу та інших матеріалів розпочалась повітряна тривога. Після спливу певного часу, ОСОБА_1 звернулась до працівників поліції щоб її відвезли до укриття, оскільки тривала повітряна тривога. Працівник поліції повідомив, що загрози для міста Харкова на той час не було та повідомив, що залишилось декілька хвилин для завершення складення матеріалів, з чим повністю погодилась ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що на час складення протоколу стосовно ОСОБА_1 , у працівників поліції об`єктивно була інформація щодо відсутності загрози місту Харкову, оскільки така інформація надається у відкритому доступі у декількох мобільних застосунках, в тому числі в застосунку «Телеграм», твердження апелянта про те, що працівники поліції підвергли її життя небезпеці не відповідає дійсності, а тому суд ставиться до таких тверджень критично.

Крім цього, з відомостей відеозапису вбачається, що відеозапис здійснювавя на бодікамери працівників поліції. Належить врухувати, що дійсно відеозапис не є безперервним. Однак, з відеозапису вбачається, що відеозапис в деяких місцях зупиняється, проте через нетривалий час він знов продовжується з того самого місця, де зупинився.

Поряд з цим належить врахувати, що спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, а також керування нею автомобілем та її відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння зафіксовані на цьому відеозаписі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень працівниками поліції Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки.

Крім того, з відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції в режимі телефонної розмови цікавились у інших екіпажів хто зможе привести у разі необхідності газоаналізатор драгер ля проведення огляду водія. Поряд з цим з відеозапису вбачається, що під час складення протоколу працівники поліції телефонували іншому екіпажу, який повинен був привези газоаналізатор Драгер та встановили номер газоаналізатору та зафіксували його у протоколі.

Такі відомості спростовують твердження апелянта про те, що працівники поліції зафіксували в протоколі відомості про е існуючий газоаналізаор Драгер.

Крім того,стосовно доводів апеляційної скарги про неможливість позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і відповідного стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за вчинене правопорушення повинно бути йому домірним. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та розмір стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що накладене стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного правопорушення (пп. 4.1 п. 4).

Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення адміністративного стягнення. Притягнення особи, яка вчинила правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (пп. 4.2 п. 4).

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Приписами ч. 2-4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті. Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України (ст 33 КУпАП). Водночас, при накладенні стягнення враховуються зокрема характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм Особливою частини КУпАП. Разом з тим, відповідно до правових вимог ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Отже, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності у разі визнання її винною у скоєнні правопорушення, має бути призначене стягнення, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд призначає стягнення у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.

Вимогами ч. 1-3 ст. 130 КУпАП встановлено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника.

Положення зазначених норм в частині накладення стягнення на водіїв, зокрема і щодо позбавлення їх права керування транспортних засобів є імперативними, і таке стягнення має бути застосоване безальтернативно.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги ст. 12 КУпАП (вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність), суб`єктом цих правопорушень є фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку на момент вчинення адміністративного правопорушення і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права керування транспортними засобами, ч. 1-3 ст. 130 КУпАП не містять. Натомість позбавлення права керування транспортними засобами водіїв, визначені санкцією ст. 130 КУпАП, як обов`язкове додаткове стягнення, оскільки порушення вимог цієї статті безпосередньо та у значній мірі впливає на безпеку дорожнього руху або експлуатацію транспортних засобів.

Отже, норми чинного КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статті 130 КУпАП з урахуванням вимог, передбачених ст. 30 цього Кодексу, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті адміністративного стягнення, передбаченої ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, яка їх вчинила, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Запобіжна мета цього обов`язкового додаткового стягнення за вчинення правопорушень, зокрема передбачених ст. 130 КУпАП, досягається безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права) та відповідає суспільному інтересу, оскільки особи, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння вочевидь наражають усіх учасників дорожнього руху на небезпеку, пов`язану із заподіянням шкоди їхньому життю та здоров`ю.

Підхід щодо неможливості призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, або була позбавлена такого права, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету адміністративного стягнення як такого. Разом з тим, належить врахувати, що правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2025 №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, в частині позбавлення права керування транспортними засобами у зв`язку із змінами норм права, передбаченими КУпАП, частково втратили актуальність і можуть використовуватись судами як рекомендаційні. Водночас, окремі правові висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду підлягають обов`язковому врахуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Враховуючи зазначене, відповідно до правових вимог, передбачених ст. 1, 7, , 23, 30, 130 КУпАП, до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі визнання її винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, суд застосовує обов`язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами узгоджується з правовими висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.09.2023 у справі №702/301/20.

У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставними та суб`єктивними.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Відповідно до вимог п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорувала ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.

Поряд з цим, з відеозапису вбачається, що після складення протоколу стосовно ОСОБА_1 , працівник поліції запропонував останній ознайомитись з ним та надати свої пояснення, однак остання повідамила, що не згодна з цими відомостями та відмовилась від його підпису та отримання його копії.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому її посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення почеркознавчої експертизи – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков