Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №953/8299/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Харків

справа № 953/8299/21

провадження № 22-ц/818/1940/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2 ,

треті особи – Третя Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ю.В., ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року в складі судді Губської Я.В.

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Третя Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Юлія Володимирівна, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що тривалий час проживав разом зі своєю тіткою ОСОБА_4 , яка у 2015 році видана на його ім`я довіреність на розпорядження своїми грошовими коштами. У жовтні 2016 року ОСОБА_4 скаржилась на погане самопочуття та надала оригінал заповіту, який склала на нього.

Зазначив, що з 2018 року стан ОСОБА_4 погіршувався, у неї діагностували різновид раку шкіри обличчя, який прогресував на кістки носу, очі та мозок.

В подальшому він дізнався, що ОСОБА_4 померла та він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак листами від 20.11.2020 та 27.11.2020, йому повідомлено, що ОСОБА_4 склала новий заповіт 06.07.2020 на племінницю ОСОБА_2 .

Вказав, що ОСОБА_4 не могла скласти на ОСОБА_2 заповіт, оскільки ставилася до неї погано та не любила її.

Посилався на те, що заповіт був складений 06.07.2020, тобто тоді, коли ОСОБА_4 майже нічого не розуміла та ймовірно не усвідомлювала значення своїх дій.

Вважав, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки він не відповідач внутрішній волі ОСОБА_4 .

Просив визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_4 06.07.2020, вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено, визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 06 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №№292,29; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1362 грн, по оплаті витрат за проведення експертизи в розмірі 18827,76 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок судово-психіатричної експертизи №206 від 11.09.2023 суперечить іншим матеріалам цивільної справи, є необґрунтованим, а згідно висновку фахівця психіатра - складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог з огляду на те, що у ньому: недотримані вимоги щодо окремого наведення результатів досліджень, проведених експертами двох різних експертних галузей (судово-психіатричними експертами та психологом - судовим експертом); має місце вихід психолога - судового експерта за межі своїх спеціальних знань; експертне дослідження відзначається очевидною неповнотою: не перевірені дані щодо психіатричного та наркологічного обліку підекспертної, немає пояснень нотаріуса, учасників посвідчення заповіту та інших важливих свідків (у тому числі медичних працівників); диференційна діагностика в належному обсязі не проведена. Аргументація експертного висновку є суперечливою та недостатньо переконливою з наукової точки зору; діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Судом було відмовлено у задоволенні її клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Зазначила, що суд не пояснив, чому він надав перевагу висновку судово-психіатричної експертизи №206 від 11.09.2023, перед поясненнями свідка і приватного нотаріуса, які бачили і спостерігали поведінку померлої ОСОБА_4 у юридично значимий момент.

Посилалася на те, що висновок сам пособі є необґрунтованим та невмотивованим, містить суттєві порушення закону, про що переконливо свідчить висновок фахівця №3 від 30.06.2025, к.м.н. експерта-психіатра ОСОБА_5 , який має таку ж професійну кваліфікацію, як і психіатр ОСОБА_6 , тому відхилення його судом без будь-якої оцінки по суті є грубим порушенням норм процесуального права та додатково свідчить про необґрунтованість рішення. Висновок не міг братися до уваги судом, тому що не констатував абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Вказала, що суд не надав оцінки показанням свідка, прийняв надані позивачем неналежні докази та не взяв до уваги, що оцінка дієздатності є прямим законодавчим обов`язком нотаріуса перед вчиненням відповідної нотаріальної дії.

19.02.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав пояснення, в яких вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

23.02.2026 року до суду апеляційної інстанції від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що жодних сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_4 та її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними у неї не виникло, а неврахування її пояснень судом є грубим порушенням вимог процесуального права щодо порядку оцінки доказів, що і мало своїм наслідком ухвалення незаконного судового рішення.

02.03.2026 до суду до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій зазначила, що доводи позивач не містять будь-яких даних, які б спростовували доводи апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду від 05.08.1993, ОСОБА_4 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25,44-45 том 1).

21.03.2015 ОСОБА_4 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 та/або ОСОБА_7 бути її представником з усіма повноваженнями з питань користування та розпорядження грошовими коштами на рахунках. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т.П. та зареєстрована в реєстрі за № 251 (а.с.12,42 том 1).

27.10.2016 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2275, за яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усі її права та обов`язки, які їй належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та все її майно де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_1 , 1961 року народження (а.с.14-15,48-49 том 1).

06.07.2020 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 292,293, за яким в присутності двох свідків, обраних нею особисто: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, де б таке не знаходилось, та з чого б воно не складалось, та взагалі все, що буде їй належати на день смерті, та на що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також зазначено, що цей заповіт складено і підписано за місцем знаходження заповідача за адресою: АДРЕСА_2 о 13 год. 20 хв. У зв`язку з тим, що заповідач не може власноручно підписати заповіт (поганий зір), за її дорученням в її, нотаріуса та свідків присутності, цей заповіт підписаний ОСОБА_10 .

Крім того, в заповіті зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 через поганий зір не може особисто прочитати вголос та підписати текст заповіту, за її дорученням, у її та присутності нотаріуса, текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та підписаний ОСОБА_10 . Особу заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено (а.с.77 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (а.с.79 том 1).

З наданої спадкової справи №293/2020, розпочатої 09.11.2020 року Третьою Харківською міською Державною нотаріальною конторою, вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися: 09.11.2020 року – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (а.с.5зворот,14,16 том 2).

Листами Третьої Харківської міської Державної нотаріальної контори від 20.11.2020 та 27.11.2020 повідомлено ОСОБА_1 про те, що він не є спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 , оскільки вона залишила заповіт, посвідчений 06.07.2020 не на користь ОСОБА_1 (а.с.16,17,50,52 том 1, а.с.15 том 2).

11.09.2023 складено висновок судово-психіатричного експерта № 206, який проведений у Миколаївській філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», провідним експертом ОСОБА_11 – лікувальна справа, вища категорія з судової психіатрії (сертифікат № 704, свідоцтво № 22), вищий кваліфікаційний клас судового експерта (свідоцтво МОЗ України № 149, наказ МОЗ України № 1291 від 17.07.2023, дійсне до 17.07.2028), стаж експертної роботи – 26 років, головний судовий експерт, в.о. начальника Миколаївської філії судово-психіатричних експертиз, кандидат медичних наук; член комісії ОСОБА_12 – повна вища освіта за фахом (психологія), вища категорія, другий кваліфікаційний клас судового експерта (свідоцтво МОЗ України № 36, наказ МОЗ України № 1292 від 17.07.2023, дійсне до 17.07.2028), стаж експертної роботи – 19 років, головний експерт психолог судовий, кандидат психологічних наук.

У вказаному висновку зазначено, що в результаті вивчення медичної документації та співставлення їх зі стандартами МКХ-10 перегляду, діючої в Україні, було встановлено, що на час складання правочину- складання заповіту 06 липня 2020 року - ОСОБА_4 страдала психічним розладом - атеросклеротичною деменцією (F 01.80). Стійкі невідворотні розлади пізнавальної діяльності зі значним збідненням інтелекту та психічної діяльності, пам`яті, критичних здібностей, розуміння, вираженої соціальної дез адаптації впливали на сприйняття й осмислення дійсності ОСОБА_4 на момент складання заповіту 06 липня 2020 року, тобто в період часу, що має значення для суду. Наявні у неї психічні розлади обумовлювали високу сугестивність, дезорганізуючий вплив на її поведінку, порушували можливість правильно осмислювати реальну дійсність, адекватно пристосовуватися до навколишнього, зберігати правильні міжперсональні відносини, здійснювати цілеспрямовану діяльність, прогнозувати наслідки своїх дій, та позбавляли ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_4 , 1922 р.н. на час складення заповіту 06 липня 2020 року страждала атеросклеротичною деменцією. ОСОБА_4 , 1922 р.н. під час складення заповіту 06 липня 2020 року, з урахуванням визначених обставин, не була здатна прогнозувати наслідки своїх дій та реалізовувати свої дії під час укладання правочину, вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями. За своїм психічним станом вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.82-104 том 2).

Матеріали справи містять висновок фахівця № 3 від 30.06.2025, складеного фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 , щодо висновку судово-психіатричного експерта Миколаївської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії міністерства охорони здоров`я України» від 11.09.2023 № 206 відносно ОСОБА_4 , за яким висновок складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог. Відомості про експертів представлені неповно та неточно. Недотримані вимоги щодо окремого наведення результатів досліджень, проведених експертами двох різних експертних галузей (судово-психіатричним експертом та психологом – судовим експертом). Має місце вихід психолога – судового експерта за межі своїх спеціальних знань. Експертне дослідження відзначається очевидною неповнотою: не перевірені дані щодо психіатричного та наркологічного обліку підекспертної, немає пояснень нотаріуса, учасників посвідчення заповіту та інших важливих свідків (у тому числі медичних працівників). Диференційна діагностика в належному обсязі не проведена. Аргументація експертного висновку є недостатньо переконливою з наукової точки зору. Діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (а.с.116-119 том 3).

В суді першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_11 за висновками судово-психіатричної експертизи № 206 від 11.09.2023, який підтвердив всі доводи та висновки, викладені в експертизі та пояснив, що висновок наданий на підставі всієї медичної документації ОСОБА_4 щодо її захворювань, за період з 1977 року по травень 2020 року, та зазначив, що у ОСОБА_4 був наявний тяжкий динамічний перебіг сомато-неврологічних захворювань, який привів до психічного розладу. Висновок щодо неможливості ОСОБА_4 на момент складення заповіту 06.07.2020 за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, викладений у судово-психіатричної експертизи № 206 від 11.09.2023, підтвердив категорично, та зазначив, що для визначення стану ОСОБА_4 достатньо було медичної документації, без оцінки будь-яких показань свідків.

Також в суді першої інстанції був допитаний ОСОБА_8 , який був свідком під час складання заповіту 06.07.2020 та підписував заповіт. Свідок ОСОБА_8 пояснив, що є сусідом ОСОБА_2 і вона його попрохала бути свідком під час заповіту. В квартирі також були: нотаріус, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , він та другий свідок ОСОБА_9 . ОСОБА_4 під час складання заповіту була адекватна, із зором у неї все було гарно, оскільки людей вона бачила і пересувалась по квартирі самостійно без окулярів. В день складання заповіту він з ОСОБА_4 практично не розмовляв, ОСОБА_4 говорила, що згодна з текстом заповіту, однак він самого тексту заповіту не пам`ятає, чи читали ОСОБА_4 текст заповіту також не пам`ятає.

До суду першої інстанції приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Ю.В. надала письмові пояснення, в яких зазначила, що нею було встановлено: особу заповідача - ОСОБА_4 , особи свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_9 та особу ОСОБА_10 , яка розписалась замість заповідача, за їх паспортами. Дієздатність свідків та особи, яка розписалась замість заповідача нею було перевірено. Дієздатність ОСОБА_4 було перевірено нею шляхом тривалої бесіди, коли вона роз`яснювала її права щодо вчинення правочинів, ставила питання, на які вона відповідала абсолютно адекватно, розуміючи їх та відповідаючи на них. Вона їй розповідала, що вона працювала головним бухгалтером ХПІ та зачитала власний вірш про ОСОБА_14 ! Після того як вона прочитала вголос заповіт, заповідач підтвердила вірність його змісту. Заповіт був прочитаний свідками та підписаний ОСОБА_10 . Ніяких сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_4 та її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними в неї не виникло. Вона була спокійна, у поведінці ОСОБА_4 не відчувалося ніякого тиску з боку будь-яких осіб (а.с.182 том 2).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 713/2583/22 (провадження № 61-14663св24).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 752/4458/23 (провадження № 61-1926св25).

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 144/1206/21, від 03 липня 2024 року у справі № 613/688/20.

Згідно з частинами першою, другою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20 (провадження № 61-11588св22).

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15).

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17 (провадження № 61-7542св23)).

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

За висновком судово-психіатричного експерта № 206 від 11.09.2023 ОСОБА_4 , 1922 р.н. на час складення заповіту 06 липня 2020 року страждала атеросклеротичною деменцією. ОСОБА_4 , 1922 р.н. під час складення заповіту 06 липня 2020 року, не була здатна прогнозувати наслідки своїх дій та реалізовувати свої дії під час укладання правочину, вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями. За своїм психічним станом вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними

Отже, у вказаній експертизі зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання нею заповіту.

Посилання ОСОБА_2 на неналежність висновку судово-психіатричного експерта № 206 від 11.09.2023, що підтверджується висновком фахівця № 3 від 30.06.2025, складеного фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 , колегія суддів відхиляє, оскільки результати проведеної посмертної судово-психіатричної експертизи № 206 від 11.09.2023 може бути використаний як доказ у справі, оскільки стосуються предмета доказування. Висновки судової експертизи містять чіткі відповіді на всі питання, поставлені перед експертами, які входять до компетенції судово-психіатричного експерта та узгоджуються із дослідницькою частиною. За результатами проведення судово-психіатричної експертизи висновок щодо психічного стану ОСОБА_4 у період складання оспорюваного заповіту є категоричними та не викликають обґрунтованих сумнівів.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсними, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час посвідчення заповіту 06.07.2020 ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак волевиявлення заповідачки не було вільним і не відповідало її волі.

Надавши належну правову оцінку вищевказаному висновку судової експертизи, урахувавши чіткість, конкретність та категоричність наданих у них відповідях на поставлені питання щодо психічного стану ОСОБА_4 на час складання заповіту, їх узгодженість з іншими наявними у матеріалах справи доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для висновку щодо недійсності оспорюваного заповіту від 06.07.2020 на підставі статті 225 ЦК України у зв`язку із абсолютною неспроможністю ОСОБА_4 в момент його вчинення усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки той факт, що на момент складення заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, підтверджуються належними і допустимими доказами.

Інші, наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом апеляційної інстанції доказів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, задовольняючи позовні вимоги, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина