Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №643/14097/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/14097/25 Головуючий суддя І інстанції Поліщук Т. В.

Провадження № 22-ц/818/3385/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними щодо збирання, розголошення, зберігання, незаконне отримання медичних та персональних даних, стягнення матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 , в якому просив:

-визнати дії відповідачки ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 протиправними та такими, що порушили ЗУ «Про захист персональних даних» протягом 2013-2025 щодо збирання, зберігання, розголошення, передачу стороннім особам його медичних персональних даних;

-стягнути з відповідачки на користь позивача моральну шкоду у розмірі 80000 грн. 00 коп.;

-стягнути з відповідачки на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 70000 грн. 00 коп.;

-постановити окрему ухвалу щодо вчинення кримінального правопорушення за умисне розголошення лікарської таємниці протягом 2013-2025 років, що спричинило тяжкі наслідки;

-постановити окрему ухвалу щодо вчинення адміністративного правопорушення за порушення законодавства у сфері персональних даних протягом 2013-2025 років, що спричинило тяжкі наслідки; встановити осіб, місце отримання відповідачкою постанови військово-лікарської комісії, протокол № 8 від 11.04.2012, свідоцтва про хворобу № 55 від 29.03.2012 підполковника ОСОБА_1 після завершення служби; заборонити відповідачці використовувати, розповсюджувати дані свідоцтва № НОМЕР_1 про хворобу на території України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю 2 групи безтерміново, звільнений з військової служби на підставі свідоцтва про хворобу № 55 від 29.03.2012 військово-лікарської комісії госпіталю ГУМВС України в Харківській області за розпорядженням ВКПС ПМ ДПА в Харківські області, наказ № 85 МВС України від 06.02.2001. За сукупністю захворювань непридатний до військової служби із зняттям з військового обліку. Після звільнення з військової служби його особова справа Державною податковою службою України була повернута до ІНФОРМАЦІЯ_1 в 2012 році. Зазначені медичні документи не надаються після проходження служби особі, а були направлені за місцем проходження служби Управління внутрішньої безпеки ДПС України. Під час розгляду справи № 643/10429/24 в Салтівському районному суді м. Харкова з порушенням строків на подання відзиву відповідачкою ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 через електронний суд було надано відзив на позовну заяву від 24.06.2025 до якого було долучено постанову військово-лікарської комісії, протокол № 8 від 11.04.2012 Свідоцтво про хворобу № 55 від 29.03.2012 підполковника ОСОБА_1 . Відповідачка неправомірно заволоділа медичними документами, розголошує його персональні дані протягом 2013-2015 років, з метою шкодити йому.

Такі дії відповідачки є неправомірними, мета їх обробки не була виправданою, враховуючи, що він не давав згоду на використання його медичних, персональних даних, а саме постанови постанову військово-лікарської комісії, протокол № 8 від 11.04.2012 Свідоцтво про хворобу № 55 від 29.03.2012 підполковника ОСОБА_1 після завершення служби, що не стосується нецільового використання аліментів у зазначеній справі. Діями відповідачки щодо розголошення, зберігання та використання його медичних та персональних даних йому завдано моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, приниженні честі і гідності протягом 2013-2025 років, які він зазнав у зв`язку із суттєвим погіршенням стану здоров`я, в результаті чого неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, що в свою чергу зумовило витрати грошових коштів на лікування, чим завдано матеріальної шкоди.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 24 лютого2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення скасувати, та задовольнити позов.

Скарга мотивована тим, судом справа слухалась під час повітряної тривоги та без належного повідомлення відповідача, що є підставою для скасування рішення з урахування постанови від 26.02.2025 року у справі №752/8937/24 Верховного суду

Вважає, що суд покриває злочинні дії відповідача щодо незаконного збору, розголошення, надання стороннім особам медичних даних захищених законом та його медичних даних, анамнезу, способах лікування та порушила строки розгляду попереднього судового засідання.

Вважає, що збирання, розголошення його медичних персональних даних колишньою співмешканкою потягом 2013-2025 років, пригнічення честі і гідності є доказом ,що відповідає загальним правилам з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення. Тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та його інтересів, як учасника цивільних відносин.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції повністю відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд вказав про його недоведеність.

Жодних належних і допустимих доказів того, що відповідачка отримала медичну інформацію про позивача незаконним шляхом, матеріали справи не містять. Позивач не надав підтверджень факту неправомірного доступу до медичних документів чи використання будь-яких незаконних способів їх отримання, не підтвердив причинно-наслідковий зв`язок між діянням відповідачки та заподіянням шкоди, що шкода є наслідком саме протиправного діяння відповідачки, а не якихось інших обставин.

Так само відсутні докази поширення відповідачкою відомостей про стан здоров`я позивача у будь-яких джерелах поза межами цієї судової справи, учасниками якої є сам позивач та відповідач. Жодних підтверджень розголошення чи передачі такої інформації третім особам суду не надано.

Таким чином, твердження про незаконне отримання та поширення медичної інформації залишаються недоведеними, оскільки відповідні докази стороною позивача не подані.

Позивач, звертаючись до суду із вимогами про стягнення з відповідачки матеріальної та моральної шкоди, такі вимоги пов`язує із порушенням, на його думку, права на приватність, отже, враховуючи, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними щодо збирання, розголошення, зберігання, незаконне отримання медичних та персональних даних, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 23).

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 55 від 29.03.2012 військово-лікарської комісії госпіталю ГУМ України в Харківській області за розпорядженням ВКПС ПМ УП ДПА у Харківській області Голубка Г.Г., 1968 року народження, за сукупністю захворювань непридатний до військової служби із зняттям з військового обліку. Підлягає звільненню від виконання службових обов`язків за станом здоров`я на строк, необхідний для оформлення звільнення, але не більше 30 діб (т. 1 а.с. 26, т. 2 а.с. 77-78).

ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні госпіталю ДУ «ТМО МВС України» в Харківській області у зв`язку із погіршенням стану здоров`я з 23.02.2015 по 11.03.2015, з 16.09.2015 по 30.09.2015, з 03.03.2017 по 20.03.2017. з 21.09.2017 по 11.10.2017, що підтверджується довідкою начальника госпіталю ДУ «ТМО МВС України» в Харківській області (т. 1 а.с. 41). Також, позивачем надані виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 230, № 14928 (т. 1 а.с. 200), виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 250 неврологічного відділення, у відповідності до якої ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у 2019 році (т. 1 а.с.205).

Згідно супровідного листа Салтівського районного суду міста Харкова від 05.08.2025за вих. № 01-36/520/2025 в матеріалах справи № 643/10429/24 міститься відзив ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 на позовну заяву за вх. № 32440/25 від 25.06.2025, у якому серед інших додатків, міститься свідоцтво про хворобу № 55 від 25.03.2012 (т. 1 а.с.25).

На підтвердження понесеної матеріальної шкоди позивачем надані фіскальні чеки (т. 1 а.с.11-37).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03.03.2015 позовні вимоги задоволені: визнано спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки TOYOTA CAMRY (номерний знак НОМЕР_4 ) 2008 р. випуску та розділено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зазначений автомобіль; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй частку в майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в розмірі 117 526 грн. 33 коп.; автомобіль залишено у власності та користуванні ОСОБА_1 . Вирішене питання щодо розподілу судових витрат (т. 2 а.с. 62-63).

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.06.2015 було встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу однією родиною з жовтня 2006 року до 21.01.2012 (т. 2 а.с. 64).

Ріщенням апеляційного суду Харківської області від 06.08.2015 рішення Московського районного суду м. Харкова від 03.03.2015 скасовано, додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.06.2015 змінено. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без шлюбу в період з жовтня 2006 по грудень 2007 років. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено (т. 2 а.с. 85-70).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.05.2016 касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 06.08.2015 залишено без змін (т. 2 а.с. 71-73).

З наданого позивачем копії службової записки від 06.03.2013 Управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДВС у Харківській області вбачається, що згідно листів від 23.09.2016 № 8896/8/20-31-13-03-17 та від 21.11.2016 № 11383/8/20-31-13-03-17 Київською ОДПІ за даними адресно-довідкового бюро ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 у м. Харкові та області не зареєстрована. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Власником квартири за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) (т. 1 а.с.31).

Відповідно до наданої на виконання ухвали суду від 15.10.2025 першим заступником начальника ГУ ДМС у Харківскій області ОСОБА_6 інформації станом на 16.09.2025 за відомчою інформаційною системою ДМС місце проживання ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване з 11.04.2012 за адресою: АДРЕСА_1 , за паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , оформленим 06.11.2015 Московським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області (т. 2 а.с.20).

Відповідно до листа начальника Державної прикордонної служби України Власова Є.В. від 25.09.2025 за вих. № 19/А-23597/25903 ОСОБА_2 з 11.03.2018 періодично виїжджала з України та поверталась, в останнє виїхала з України 19.04.2022 (т.2 а.с. 46).

З довідки про проживання та склад сім`ї Радою населеного пункту Марінья Гранде ОСОБА_2 душ ОСОБА_3 , заміжня, домогосподарка, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 , населений пункт І округу Марінья Гранде. Довідка видана 19.02.2016 (т. 2 а.с. 107).

З метою підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено документи, які характеризують особу відповідачки а саме: лист головного лікаря МКЛ № 2 м. Харкова від 30.10.2013 № 1272; лист про розгляд звернення голови Державної фіскальної служби України Білоус І.О. від 2014 за вих. № 3328/11/99-53-08-02-01-14 стосовно ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 30); лист начальника УВБ ГУ Міндоходів у Харківській області Потоцького О.О. від 25.12.2013 за вих. № 2705/Г/20-40-08-14 (т. 1 а.с. 28); лист про надання відповіді ОСОБА_1 начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області від 25.12.2013 за вих. № 3884/2/2040-04-02-23 (т. 1 а.с. 29).

Відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положення цієї статті роз`яснено в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України.

Конституційний Суд України, розтлумачивши положення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважав, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом.

На виконання положення статті 32 Конституції України, а також з метою імплементації Конвенції Ради Європи № 108 Верховна Рада України схвалила Закон України «Про захист персональних даних», в статті 1 якого закріплено, що цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних; володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно- комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки; картотека - будь-які структуровані персональні дані, доступні за визначеними критеріями, незалежно від того, чи такі дані централізовані, децентралізовані або розділені за функціональними чи географічними принципами; обробка персональних даних - будь- яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа; персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; третя особа - будь-яка особа, за винятком суб`єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, суб`єктами відносин, пов`язаних із персональними даними, є: суб`єкт персональних даних; володілець персональних даних; розпорядник персональних даних; третя особа, у тому числі суб`єкт надання міжнародної технічної допомоги; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений). Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону. Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності. Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі. Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, об`єктами захисту є персональні дані.

Відповідно до абз. 9 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно частини 2 ст.8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право: 1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом; 2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані; 3) на доступ до своїх персональних даних; 4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних; 5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; 6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; 7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; 8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; 9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних; 10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди; 11) відкликати згоду на обробку персональних даних; 12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних; 13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про захист персональних даних», підставами для обробки персональних даних є: згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; захист життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних; необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб`єкта персональних даних у зв`язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних», поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Згідно зі ст. 21 ЗУ «Про захист персональних даних», про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб`єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі: 1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом; 2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом; 3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях; 4) повідомлення суб`єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Всупереч вказаного процесуального обов`язку жодних належних і допустимих доказів к розумінні вказаної норми ст. 76 ЦПК України про те, що відповідачка отримала медичну інформацію про позивача незаконним шляхом, матеріали справи не містять. Позивач не надав підтверджень факту неправомірного доступу до медичних документів чи використання будь-яких незаконних способів їх отримання, не підтвердив причинно-наслідковий зв`язок між діянням відповідачки та заподіянням шкоди, що шкода є наслідком саме протиправного діяння відповідачки, а не якихось інших обставин.

Так само відсутні докази поширення відповідачкою відомостей про стан здоров`я позивача у будь-яких джерелах поза межами цієї судової справи, учасниками якої є сам позивач та відповідач, що виключає можливість несанкціонованого її поширення. Жодних підтверджень розголошення чи передачі такої інформації третім особам до суду не надано.

Таким чином, твердження про незаконне отримання та поширення медичної інформації залишаються недоведеними, оскільки відповідні докази стороною позивача не подані.

Отже, доводи скарга не знайшли свого належного підтвердження.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 19 червня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

О.Ю.Тичкова.