Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №524/155/24 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Заява про забезпечення (скасування забезпечення) позову або доказів

Дата: 09 червня 2026 р.

Справа: №524/155/24

Суддя: Єгорова С. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 524/155/24

провадження № 22-ц/4809/1136/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Красницькою Яною Сергіївною, на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року у складі головуючого судді Макарової Ю. І.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 04 грудня 2025 року, просила в порядку поділу майна подружжя:

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Світловодський район, с. Павлівка;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га за адресою: Кіровоградська область, Світловодський район, с. Павлівка;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки житлового будинку, розташованого на земельних ділянках з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га та 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Світловодський район, с. Павлівка.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки транспортних засобів:

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель GLS 350, 2020 р. в.;

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель EQC 400, 2021 р. в.;

- автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA, 2018 р. в;

- вантажний спеціалізований автомобіль марки DAF, модель FT XF 105.410, 2008 р. в.;

- напівпричіп-цистерна марки KOBIT, модель CN35N, 1999 р. в.

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 2/3 частин транспортних засобів:

-автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель GLS 350, 2020 р.в.,

-автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель EQC 400, 2021 р. в.,

-автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA, 2018 р. в,

-вантажного спеціалізованого автомобіля марки DAF, модель FT XF 105.410, 2008 р. в.,

-напівпричіпа-цистерни марки KOBIT, модель CN35N, 1999 р. в. в сумі 5 054 792,49 грн.

30 березня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Браташ Юрій Павлович подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка;

- житловий будинок, розташований на земельних ділянках з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га та 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка;

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель GLS 350, 2020 року випуску;

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель EQS 400, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

- автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;

- вантажний спеціалізований автомобіль марки DAF, модель FT XF 105.410, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ;

- напівпричіп-цистерна марки KOBIT, модель CN35N, 1999 року випуску.

В обґрунтування заяви зазначено, що спірне нерухоме майно, а також транспортні засоби зареєстровані за відповідачем.

При цьому встановлено, що частина спільного майна, а саме напівпричіп-цистерна, вже відчужена відповідачем на користь третьої особи без згоди позивачки ОСОБА_1 .

Вказує, що такі дії відповідача свідчать про наявність ризику подальшого відчуження іншого спірного майна.

Зазначає, що заявниця наразі перебуває за межами України, у зв`язку з чим відповідач, як власник майна, не обмежений у можливості вчинення правочинів щодо його відчуження.

Представник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а також ефективний захист прав позивача, оскільки подальше відчуження майна може призвести до втрати можливості його фактичного поділу.

Враховуючи викладене, просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно (а.с.130-135).

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Браташ Юрій Павлович, про забезпечення позову.

Накладено арешт на майно:

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель GLS 350, 2020 року випуску;

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель EQS 400, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

- автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;

- вантажний спеціалізований автомобіль марки DAF, модель FT XF 105.410, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 .

У задоволенні заяви в частині накладення арешту на напівпричіп-цистерну марки KOBIT, модель CN35N, 1999 року випуску відмовлено.

Задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову, місцевий суд, керувався тим, що предметом судового спору (позову, що забезпечується) є поділ спільного майна подружжя. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача та уникнення будь-яких труднощів при виконанні судового рішення у випадку задоволення позову. Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на напівпричіп-цистерну марки KOBIT, модель CN35N, 1999 року випуску, суд зазначив, що таке забезпечення позову фактично призведе до вирішення питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником майна та не є стороною у цій справі, що є недопустимим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Красницька Яна Сергіївна, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.

Представник зазначила, що накладаючи арешт на житловий будинок, розташований на земельних ділянках з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га та 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка суд першої інстанції не врахував ту обставину, що будівництво житлового будинку не завершене, що визнається сторонами у спорі. Оскільки будівництво житлового будинку не завершене він не введений в експлуатацію, і як наслідок право власності на нього не зареєстровано.

Адвокат зауважує, що вказані обставини визнавались сторонами в ході розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, та обставина, що будівництво житлового будинку не завершено, про що достовірно відомо позивачу за первісним позовом, підтверджується зокрема тим, що в судовому засіданні Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, що відбулося 31 березня 2026 року представник позивача за первісним позовом заявив клопотання про призначення у справі комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи на вирішення якої зокрема просив поставити питання яка ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку розташовано на земельних ділянках з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га та 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка.

Вказує, що накладаючи арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка суд першої інстанції не врахував ту обставину, що відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 набув право власності на вказану земельну ділянку шляхом її приватизації на підставі рішенням Світловодської міської ради Кіровоградської області від 21 грудня 2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Зазначає, що пунктом 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України визначено, що земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відтак, накладаючи арешт на вищевказану земельну ділянку суд першої інстанції не врахував, що в силу приписів п. 5 ч 1 ст. 57 Сімейного кодексу України вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а відтак не підлягає поділу.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував і зміст позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 яка не просить залишити зазначену земельну ділянку у її власності, а просить лише грошове відшкодування вартості частки зазначеної земельної ділянки, відтак на переконання ОСОБА_2 у суду першої інстанції взагалі були відсутні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на зазначену земельну ділянку, оскільки такий захід забезпечення позову жодним чином не впливає на можливість виконання судового рішення, у випадку задоволення первісного позову.

Вказує, що вживаючи заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою Кіровоградська область, Світловодський район, с. Павлівка суд першої інстанції не врахував ту обставину, що вищевказана земельна ділянка була набута у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений 16 листопада 2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В., реєстровий № 3114. На укладання зазначеного договору ОСОБА_1 надавала приватному нотаріусу Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночці О.В. нотаріальну згоду на укладення договору. При цьому, при посвідченні договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не змінювали частки подружжя, відтак вони є рівними.

Представник зауважує, що вживаючи заходи забезпечення позову суд першої інстанції не врахував зміст заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, який фактично зводиться виключно до стягнення на її користь вартості частини спірного нерухомого майна, відтак суд безпідставно обмежив права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Браташ Ю. П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Представник звернув увагу, що в заяві про забезпечення позову, поданій позивачкою, було зазначено про те, що згідно інформації з листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області від 13 листопада 2023 року № 31/16-7-5421, відповідач в період коли (за його твердженнями) сторони вже не вели спільного господарства 14 червня 2023 року здійснив відчуження спільного сумісного майна - напівпричіп-цистерна марки KOBIT, модель CN35N, 1999 р., за відсутності доказів виплати іншому з подружжя компенсації за 1/2 частку на вказане майно, або доказів витрачання отриманих коштів в інтересах сім`ї. Тобто, зазначеними обставинами підтверджується факт того, що відповідач вже вчинив дії, спрямовані на відчуження спільного сумісного майна, яке є предметом спору у справі №524/155/24 (напівпричіп-цистерна марки KOBIT, модель CN35N, 1999 р.), в період перебування у шлюбі, але за твердженнями іншої сторони вже не вели спільного господарства.

Зазначає, що накладення арешту в порядку забезпечення позову на новостворений об`єкт будівництва, який завершений, але не введений в експлуатацію, що залежить виключно від волі та дій іншої сторони, щодо якого заявлено вимоги про поділ як спільного сумісного майна подружжя, є правомірним і співмірним заходом. Такий захід забезпечує збереження спірного майна та ефективність судового захисту прав позивача.

Щодо тверджень відповідача про те, що накладаючи арешт на вищевказану земельну ділянку суд першої інстанції не врахував, що в силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , відтак не підлягає поділу, зазначає, що якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Тобто, на земельній ділянці з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка, розташовано житловий будинок, який відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак, у разі поділу житлового будинку судом, до співвласника перейде право на земельну ділянку, яке належало попередньому власнику у частці, в якій визнано право власності в новоствореному об`єкті будівництва.

Представник вказує, що при наявності вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя подальша передача відповідачем вказаного майна (земельної ділянки з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594, яка підлягає поділу) третім особам буде лише ускладнювати виконання рішення суду у даній справі у випадку визнання права власності на вказане майно за однією із сторін справи.

Стосовно твердження відповідача про те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, оскільки заява про вжиття заходів забезпечення позову не містила пропозиції щодо зустрічного забезпечення також не відповідають дійсності, оскільки заява ОСОБА_1 про забезпечення позову містила пропозицію щодо зустрічного забезпечення, а саме: накладення арешту на усе спільне сумісне майно подружжя, що є предметом спору в даній справі, адже враховуючи презумпцію спільності майна подружжя, закріплену в ст. 60 СК України, вказане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно у випадку забезпечення позову, інший співвласник такого майна також зазнає обмежень.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Красницької Я. С., представника позивача адвоката Браташа Ю. П., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі – до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках – і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Згідно з п. 6, 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання.

Пунктами 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Так, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки відчуження майна на користь третіх осіб за час розгляду справи в суді унеможливить виконання рішення суду в такій справі.

Колегія суддів зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Оскільки предметом спору є поділ майна подружжя, наслідком розгляду якого може бути визнання права власності на частину цього майна, колегія суддів доходить висновку про те, що такий вид забезпечення позову, про який просила позивач, є співмірним із заявленими позовними вимогами та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер.

Необхідність застосування таких заходів забезпечення позову продиктовано фактичними обставинами цієї справи, оскільки між сторонами виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, для вирішення якого позивач змушена звернутися до суду, беручи до уваги вищеозначені обставини, а також те, що відповідно до приписів чинного законодавства суд може поділити тільки те майно, що наявне у сторін на час розгляду справи. Вказане свідчить про наявність підстав для висновку, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Щодо тверджень відповідача про те, що накладаючи арешт на житловий будинок, розташований на земельних ділянках з кадастровим номером 3525286900:02:000:0594 площею 0,1165 га та 3525286900:02:000:7296 площею 0,059 га за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Павлівка, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що будівництво житлового будинку не завершене, і як наслідок право власності на будинок не зареєстровано, колегія суддів зазначає таке.

У спорах про поділ майна подружжя, зокрема щодо об`єкта незавершеного будівництва, Верховний Суд визнає, що такий об`єкт є предметом спільної сумісної власності та може бути об`єктом судового захисту.

Подружжя, здійснюючи будівництво, має правомірні очікування на набуття саме житлового будинку як об`єкта нерухомості, а не сукупності матеріалів, і такі очікування підлягають захисту.

При цьому навіть у разі фактичної готовності об`єкта, але за відсутності введення його в експлуатацію, він юридично залишається об`єктом незавершеного будівництва, що, однак, не впливає на існування майнових прав подружжя щодо нього та можливість їх судового захисту.

Отже, накладення арешту в порядку забезпечення позову на новостворений об`єкт будівництва, який завершений, але не введений в експлуатацію, що залежить виключно від волі та дій іншої сторони, щодо якого заявлено вимоги про поділ як спільного сумісного майна подружжя, є правомірним і співмірним заходом.

Такий захід забезпечує збереження спірного майна та ефективність судового захисту прав позивача.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц вказано, що відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року N 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року N 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21.

Апеляційний суд констатує, що саме по собі накладення арешту на спірне майно без наміру власника його відчужити жодним чином не впливає на правовий статус майна і не впливає на права і законні інтереси такого власника.

Колегія суддів також наголошує, що відповідач не позбавлений можливості в порядку, передбаченому ст. 156, 158 ЦПК України, звернутися до суду з клопотанням про заміну заходу забезпечення позову або про скасування заходу забезпечення позову, в разі наявності підстав для цього.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в даній справі судом першої інстанції було обрано належний, відповідний до предмета спору, захід забезпечення позову, дотримано принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачкою вимогами, що дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Красницькою Яною Сергіївною, залишити без задоволення.

Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 19.06.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua