Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №753/2037/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року місто Київ.

Справа № 753/2037/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10510/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києвавід 9 березня 2026року (у складі судді Комаревцева Л.В., повне рішення складено 09.03.2026 р.)

у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації

ВСТАНОВИВ

У січні 2026 року позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, ОСОБА_1 , 129 315,58 грн. шкоди в порядку суброгації, посилаючись на те, що 05.10.2025 в м. Києві по просп. П. Григоренка, 33/44 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Audi» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» д.н.з. НОМЕР_2 .

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 02.12.2025 у справі №753/21628/25 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова набрала законної сили.

Автомобіль «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» був застрахований у ТДВ «Експрес Страхування» на підставі договору добровільного страхування №777.25.12341 від 22.09.2025, строком дії з 28.09.2025 по 27.10.2026 .

06.10.2025 страхувальник звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до рахунку-фактури та акту виконаних робіт вартість відновлювального ремонту склала 379 315,58 грн. Згідно страхового акту №3.25.04674-1 позивачем виплачено страхове відшкодування у зазначеному розмірі, що підтверджується платіжними документами.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом обов`язкового страхування ЕР-229133128, виданим ПРАТ «СК «Універсальна», з лімітом відповідальності 250 000,00 грн. Позивач звернувся до страховика із вимогою про виплату страхового відшкодування у межах ліміту, однак зазначена сума не покриває повного розміру завданої шкоди.

За викладених обставин позивач просить стягнути з Відповідача відшкодування в розмірі 129 315, 00 грн., судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києвавід 9 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» відшкодування 129 315 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням в частині визначення розміру стягнення, відповідач 8 квітня 2026 року подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким визначити розмір відшкодування виключно на підставі належних та допустимих доказів.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, він не отримував копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також не був повідомлений про розгляд справи.

Вказує, що відповідач також не був повідомлений про проведення огляду транспортного засобу, а отже не мав можливості надати зауваження.

Зазначає, що рахунок-фактура та акт виконаних робіт не є висновком експерта, не містять методики розрахунку та складені заінтересованими особами. Судом не встановлено, чи всі пошкодження виникли саме внаслідок ДТП від 06.10.2025 року, не встановлено технічний стан транспортного засобу до ДТП, історію його експлуатації та ступінь фізичного зносу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінету системи «Електронний суд». ТОВ «Експрес Страхування» подало до суду клопотання яким просив провести судове засідання за відсутності представника позивача.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні за відсутності учасників справи, які будучи належно повідомленими, не прибули у судове засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 5 жовтня 2025 року о 08 год. 05 хв. у м. Києві по просп. П. Григоренка, 33/44 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Audi» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» д.н.з. НОМЕР_2 .

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 02.12.2025 у справі №753/21628/25 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Зазначена постанова набрала законної сили.

Судом встановлено, що автомобіль «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у ТДВ «Експрес Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №777.25.12341 від 22.09.2025, що діяв з 28.09.2025 по 27.10.2026. Таким чином, на момент настання ДТП між позивачем та власником пошкодженого автомобіля існували чинні договірні правовідносини страхування.

06.10.2025 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, що підтверджується копією відповідної заяви. За результатами огляду транспортного засобу складено акт огляду та протокол огляду, а також отримано рахунок-фактуру №2125004107 від 09.10.2025 та акт виконаних робіт, згідно з якими вартість відновлювального ремонту становить 379 315,58 грн.

На підставі зазначених документів позивачем складено страховий акт №3.25.04674-1, відповідно до якого розмір страхового відшкодування визначено у сумі 379 315,58 грн. та здійснено виплату вказаної суми на рахунок ремонтної транспортної організації, що підтверджується платіжним дорученням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ліміт відповідальності страховика відповідача становить 250 000,00 грн, а фактичний розмір шкоди - 379 315,58 грн, різниця між зазначеними сумами складає 129 315,58 грн. (379 315,58 грн - 250 000,00 грн). Саме в цій частині шкода не покрита страховиком цивільної відповідальності та підлягає відшкодуванню безпосередньо відповідачем як особою, винною у заподіянні шкоди.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (п. 69 ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов`язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку (п. 54 ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України «Про страхування» страховик за договором страхування зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.

Згідно з ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за задані збитки (суброгація).

Отже, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Отже, суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування і правовою підставою її застосування є ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування».

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром і виплатою (страховим відшкодуванням).

Апеляційна скарга обґрунтована зокрема тим, що розмір шкоди, спричиненою ДТП, підтверджено тільки розрахунком-фактурою та актом наданих послуг. На думку відповідача зазначені докази суд помилково визнав достатніми, адже вони не підкріплені висновком експертизи.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №922/4013/17 викладений висновок, згідно з яким висновки судів попередніх інстанцій, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є висновок експерта про розмір збитків, у тому числі з урахуванням коефіцієнту зносу, заподіяних ПІІ «ВІП - Рент» внаслідок пошкодження авто «Мазда» є неправильними, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Отже, реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №911/482/17 зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком авто-товарознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність документів зі станції технічного обслуговування, яка здійснювала відновлювальний ремонт транспортного засобу, визнано судами достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №910/12722/18 викладено висновок, згідно з яким звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач зобов`язаний виплатити страховику, з урахуванням ст. 993 ЦК України, слід враховувати фактичні затрати страховика, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, де проводився ремонт автомобіля та платіжні доручення про виплату страхового відшкодування, які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (61- 10010св20).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд враховує, що позивач оплатив виставлену станціями технічного обслуговування відповідно до рахунку-фактури №2125004107 від 09.10.2025, акту наданих послуг № 2500019894 від 17 жовтня 2025 року, суму вартості відновлювального ремонту транспортного засобу у розмірі 379 315,58 грн, яка згідно із платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 6581369162 від 21 жовтня 2025 року була виплачена як страхове відшкодування безпосередньо на рахунок станцій технічного обслуговування (ТОВ «Автомобільний дім УКРАВТО Україна»). Отже, наявність документів зі станції технічного обслуговування, яка здійснювала відновлювальний ремонт транспортного засобу, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Посилання відповідача на те, що судом не встановлено, чи дійсно усі відремонтовані пошкодження були спричинені ДТП, є припущенням, що не підтверджені жодними доказами. З аналізу відповіді від Національної поліції України вбачається, що у «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» д.н.з. НОМЕР_2 була пошкоджена бокова права частина. Як вбачається з калькуляції до рахунку фактури та Наряду-замовлення, заміна та ремонт запчастин стосувалось саме правої бокової частини.

Доводи апеляційної скарги, що судом не встановлено, чи застосовано до розміру шкоди коефіцієнт зносу, апеляційним судом відхиляється, з огляду на наступне.

Апеляційний суд звертає увагу, що 20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

Автомобіль «Mercedes-Benz GLE 43 AMG» д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у ТДВ «Експрес Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №777.25.12341 від 22.09.2025, що діяв з 28.09.2025 по 27.10.2026.

Відтак, до правовідносин за Договором страхування застосовуються норми закону № 3720-IX.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 27 Закону, витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Відтак чинний Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містить відповідних положень щодо необхідності урахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу у правовідносинах, що виникли між страхувальником та страховиком відповідно до договорів добровільного страхування майна.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність витребування доказів у позивача та призначення судової авто-товарознавчої експертизи.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Судова експертиза в цивільному процесі - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини в цивільній справі, що перебуває у провадженні суду. Необхідність призначення судової експертизи в цивільному процесі обумовлена, насамперед, необхідністю з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру, не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення цивільного спору по суті. Суд звертає увагу на те, що одним із принципів призначення судової експертизи є принцип доцільності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006 зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів з`ясування або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Оскільки позовні вимоги обґрунтовані належними та достатніми доказами, що узгоджуються з практикою Верховного Суду та нормами законодавства та не спростовані відповідачем, у апеляційного суду відсутні підстави для призначення авто-товарознавчої експертизи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повідомляв про розгляд справи ОСОБА_1 , шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження на поштову адресу місця його реєстрації ( АДРЕСА_1 ). Зазначена кореспонденція повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній», що є належним повідомленням відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України. Апеляційній суд також враховує, що ОСОБА_1 зазначив дану адресу у апеляційній скарзі. Відтак посилання скаржника на неналежне повідомлення судом першої інстанції спростовується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині судового рішення. Також відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, обставини справи судом встановлені відповідно до наданих сторонами письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києвавід 9 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова