Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №757/3411/22-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6594/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року місто Київ

справа №757/3411/22-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., повний текст рішення складено 12 грудня 2025року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання наказу незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати незаконним наказ в.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року №1201/ОС «Про відсторонення від роботи» зі змінами, внесеними наказом від 22грудня 2021 року №1253/ОС «Про внесення змін до наказів»;

стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 09грудня 2021 року №1201/ОС «Про відсторонення від роботи» із змінами, внесеними наказом від 22грудня 2021 року №1253/ОС «Про внесення змін до наказів» (за час вимушеного прогулу), а саме за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2022 року.

В мотивування вимог посилався на те, що він з серпня 2007 року працює на залізниці.

Наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року №1201/ОС, з урахуванням внесених змін наказом від 22 грудня 2021 року №1253/ОС його відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від СOVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважає, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки він не ухилявся та не відмовлявся від щеплень, а повідомив відповідача листом про відтермінування щеплення з проханням надати йому відпустку з 09 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року.

Вказував, що відповідачем були порушені його конституційні права на роботу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог посилався на те, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, що він є учасноком ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорії 1, і що вінзгідно з п.22 ч.1 ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має право на використання чергової відпустки у зручний для себе час.

Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що він не відмовлявся і не ухилявся від вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а повідомив відповідача листом від 26 листопада 2021 року, який отриманий останнім30 листопада 2021 рокупро відтермінування щеплення з проханням надати наявні оплачувані відпустки, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорії 1.

Зазначав, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні наявних оплачуваних відпусток, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, чим грубо порушив його права, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і незаконно відсторонив від роботи.

Посилався на те, що в оскаржуваному наказі як підстава для відсторонення зазначена: акт про відмову пред'явлення документа про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Проте, в ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» така підстава для відсторонення не зазначена, а зазначена підстава: відмова або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень.

Вважає, що відповідачем і судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено приписи ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

20 лютого 2026 року від відповідача АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказував на те, що станом на 09 грудня 2021 року позивачем не було пред`явлено безпосередньому керівнику ані документ, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, ані доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинації (висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я), а тому відповідачем було видано наказ про відсторонення від роботи від 09 грудня 2021 року №1201/ОС. Зазначав, що оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 09 грудня 2021 року №1201/ОС є необґрунтованою та такою, що на думку відповідача не підлягає задоволенню, а відсторонення від роботи позивача здійснено з чітким дотримання норм чинного законодавства, в тому числі статті 46 КЗпП України, як похідна не підлягає до задоволення вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заробітна плата за час незаконного відсторонення.

10 березня 2026 року позивач подав відповідь на відзив, в якій вказував на те, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні наявних оплачуваних відпусток, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, чим грубо порушив мої права, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, незаконно відсторонив від роботи, позбавив частини поточних доходів.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вказаних підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги,просилазалишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз'яснено наслідки ненадання одного з таких документів відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.Позивач щеплення не отримував, доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до суду не надав.

У рішенні зазначено, що відповідач з метою забезпечення безпеки усі учасників виробничого процесу, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Колегія суддів не погоджується з такимивисновкамисуду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в АТ «Укрзалізниця» на посаді юрисконсульта 1 категорії відділу координації правової роботи підрозділів структурного підрозділу юридична служба регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізницю».

Листом заступника директора з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця»від 02грудня 2021 року №НЗК-09/8258 було доведено до начальників виробничих та структурних підрозділів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», що АТ «Укрзалізниця» входить до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 та враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», з 09 грудня 2021 року особи, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 будутьвідсторонені від роботи з 09грудня 2021 року.

На виконання вказаного листа відповідачем було здійснено ознайомлення працівників про необхідність та обов`язковість проведення щеплення, та про необхідність пред`явлення документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Попереджено про те, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи з 09грудня 2021року.

Позивач з вищевказаним листом був ознайомлений 03 грудня 2022 року під особистий підпис, вказавши при цьому, що у період з 09грудня 2021 року по 31січня 2022року знаходиться в оплачуваних відпустках.

Наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року №1201/ОС, з урахуванням внесених змін наказом від 22 грудня 2021 року №1253/ОС позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від СOVID-19 без збереження заробітної плати.

У вказаному наказі зазначено, що його видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленнями від 04 жовтня 2021 року №2153 та пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236.

Підставою прийняття зазначеного наказу є акт про відмову пред`явлення документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копію медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації.

У наказі позивачем було зазначено, що ним подавалися заяви на оплачувані відпустки з 09 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року, а тому з наказом він не згоден.

З матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до В.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» із листом, до якого буди додані заяви про надання щорічних відпусток з 09 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року та додаткової відпустки як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Листом від 08 грудня 2021 року АТ «Укрзалізниця» повідомила позивача про те, що було розглянуто його заяви щодо надання щорічної та додаткової відпустки з 09 грудня 2021 року та зазначено, що оскільки періоди, які вказані у його заявах про надання відпустки не зазначені в графіку відпусток юридичної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на 2021 рік, тому підстави для надання щорічної відпустки відсутні. Позивачу було запропоновано, з метою можливості використання відпустки до кінця 2021 року, внести зміни до існуючого графіку відпусток, де зазначити новий період відпустки відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки». Змінений графік надати до служби кадрової та соціальної політики.

22 лютого 2022 року позивач подав до відповідача заяву, в якій просив допустити його до роботи та надав копію медичного висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 22 лютого 2022 року №261/ОС допущено до роботи ОСОБА_1 юрисконсульта 1 категорії відділу координації правової роботи підрозділів структурного підрозділу юридична служба з 22 лютого 2022 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки він не ухилявся та не відмовлявся від щеплень, а повідомив відповідача листом про відтермінування щеплення з проханням надати йому відпустку з 09 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року. Вважає, що оскаржуваний ним наказ порушує його трудові права, не ґрунтується на вимогах закону.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 врегульовано чинним законодавством та має проводитись відповідно до закону.

Так, медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України №2801-XII«Основи законодавства України про охорону здоров`я» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону №2801-XII громадяни зобов'язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта. Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону №2801-XII).

Статтею 43 Закону №2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

За статтею 11 вказаного Закону визначено, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

За пунктом 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019р. №2070, чинній на час виникнення спірних правовідносин), факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 про відсторонення від роботи працівника з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначила, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XIIта Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі №130/3548/21 зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачавід роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у справі №130/3548/21 дійшла висновку, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Слід зазначити, що відсторонення може бути тільки при наявності відмови або ухилення працівника від обов'язкових профілактичних щепленьвід COVID-19.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм посада, яку займає ОСОБА_1 підпадала під перелік професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Проте, АТ «Укрзалізниця» перед видачею оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту проведення медичного огляду особи перед щепленням та(або) відмови чи ухилення позивача від його проходження і щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі наведених вище законодавчих актів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не відмовлявся і не ухилявся від обов'язкових профілактичних щеплень від COVID-19, а повідомив відповідача листом від 26 листопада 21 року про відтермінування щеплення з проханням надати йому оплачувані щорічні відпустки з 09 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року та додаткову відпустку як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Однак відповідач відпустки не надав.

Сліз зазначити, що додаткова відпустка як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС надається у зручний для працівника час, а відтак посилання сторони відповідача на те, що позивач повинен був внести зміни до графіку відпусток не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків.

Відповідачем в оспорюваному наказі не наведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

У рішенні від 15 березня 2012 року (справа «СОЛОМАХІН ПРОТИ УКРАЇНИ», в якій заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії) ЄСПЛ зазначив, що у цій справі було втручання у приватне життя та таке втручання було чітко передбачено законом і переслідувало легітимні цілі охорони здоров`я. На думку Суду, порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Поряд з цим, у вказаному рішенні Європейський Суд з прав людини наголосив, що згідно з висновками національного суду, медичний персонал перевірив відсутність протипоказань до щеплення заявника перед тим, як його проводити, а тому, було вжито необхідні запобіжні заходи, які гарантуватимуть, що медичне втручання не завдасть шкоди заявникові тією мірою, якою це порушуватиме баланс інтересів особистої недоторканості заявника та інтересів охорони здоров`я населення.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що роботодавець не дотримався вищенаведених вимог законодавства, а припис роботодавця, наслідком якого було відсторонення позивача від роботи, не відповідав критеріям сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 вищевказаної Конвенції.

Тому, таке відсторонення позивача не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого ОСОБА_1 .

Таким чином, вимоги позивача про визнання незаконним наказув.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року №1201/ОС «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 зі змінами, внесеними наказом в.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 22 грудня 2021 року №1253/ОС «Про внесення змін до наказів» знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач також просив стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 09грудня 2021 року №1201/ОС «Про відсторонення від роботи» із змінами, внесеними наказом від 22грудня 2021 року №1253/ОС «Про внесення змін до наказів» (за час вимушеного прогулу), а саме за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2022 року.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов'язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі №712/3841/17 від 21 серпня 2019 року, якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно з п.п.2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки АТ «Українська залізниця» від 25 березня 2026 року, заробітна плата позивача у жовтні 2021 року становила 12045,82 грн., у листопаді 2021 року - 7828,01 грн. Середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період становить 641,09 грн.

Таким чином, оскільки з згідно наказу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 22 лютого 2022 року №261/ОС позивача допущено до роботи з 22 лютого 2022 року, а відтак середній заробіток повинен вираховуватися за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2022 року.

Отже, середній заробіток позивача за період з 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2022 року включно становить 32054,50 грн., виходячи з розрахунку:

641,09 грн. (середньоденна заробітна плата) * 50 (кількість робочих днів 09 грудня 2021 року по 21 лютого 2022 року) = 32054,50 грн.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі №367/569/23 зазначено, що cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Вищезазначеного суд першої інстанції не взяв до уваги, а відтак рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої хвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового зборупри подачі позову та апеляційної скарги, виходячи з пропорційності задоволених вимог з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2183,28 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання наказу незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним наказ в.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року №1201/ОС «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 зі змінами, внесеними наказом в.о. директора виконавчого регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»від 22 грудня 2021 року №1253/ОС «Про внесення змін до наказів».

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», місцезнаходження: місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 32054 грн. 50 коп. грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», місцезнаходження: місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815 в дохід держави судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 2183 грн. 28 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: