Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №381/3013/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8254/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 381/3013/25

30 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Янченка А.В., у справі за позовом Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,70 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0091.

26 березня 2009 року Віто-Поштовською сільською радою змінено цільове призначення земельної ділянки,кадастровий номер 3222481201:01:005:0091, з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

Спірна земельна ділянка,кадастровий номер 3222481201:01:005:0091, відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

09 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,70 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0091.

21 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_1 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки, площами 0,69 га та 0,01 га. У результаті поділу було утворено дві нові земельні ділянки: площею 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 відповідно.

Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16-ц позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 площею 0,69 га та 3222481201:01:005:5158 площею 0,01 га, які розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області.

Обставини неправомірного вибуття з власності держави земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 в силу вимог ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України є преюдиційно встановленими, які не підлягають доказуванню.

Водночас з`ясовано, що під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 , усвідомлюючи незаконність своїх дій щодо набуття права власності на заліснені лісогосподарські землі та невідворотність задоволення позовних вимог, з метою ухилення від юридичної відповідальності та унеможливлення виконання судового рішення на підставі заяви від 28.10.2021 року № 1920 об`єднав нещодавно утворені земельні ділянки в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183.

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 05.05.2025 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 як і раніше належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні тепер вже ДСГП «Ліси України», як правонаступника Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп».

Посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджується і доводиться висновками Верховного Суду у справі № 369/12148/16-ц, що на момент виникнення спірних правовідносин ні ОСОБА_2 , як первинний набувач, ні ОСОБА_1 , як покупець, не набули в розумінні вимог закону прав власника спірної земельної ділянки, недобросовісність ОСОБА_1 прямо встановлена постановою Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 369/12148/16-ц, прокурор вважав, що наявні достатні і обгрунтовані підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння діючого власника на користь держави в особі органу, уповноваженого розпоряджатися нею.

З урахуванням викладених обставин, Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації просив витребувати на користь держави в особі Фастівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04054642) з незаконного володіння ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343 190001000015641.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про витребування земельної ділянки відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.

Зазначає, що Верховним Судом у справі № 369/12148/16-ц достовірно встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 і 3222481201:01:005:5158 (в подальшому об`єднано їх в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183) відноситься до земель лісогосподарського призначення.

У ході касаційного розгляду справи № 369/12148/16-ц на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.10.2021 року № 1920 дві земельні ділянки, площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 були об`єднані в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183, що унеможливило виконання постанови Верховного Суду від 15.11.2023 року у цій справі.

Судом першої інстанції проігноровано доводи прокурора про преюдиціальність установлених у справі № 369/12148/16-ц обставин щодо належності земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 до складу земель лісогосподарського призначення та відсутність правової підстави перебування їх у володінні і користуванні ОСОБА_1 , які останнім об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183.

Отже, обставини неправомірного вибуття з власності держави земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, які відповідачем об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України є встановленими та підтверджені судом, а томуне підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено остаточним рішенням суду касаційної інстанції у справі № 369/12148/16-ц.

При цьому, недобросовісність ОСОБА_1 також підтверджена судом касаційної інстанції постановою Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 369/12148/16-ц.

З огляду на викладене, добросовісність відповідача у даній справі ОСОБА_1 виключається.

Необгрунтованим вважає посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2008 року у справі № 9/257-08, оскільки цим рішенням припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство»: в кварталі НОМЕР_2 виділи НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , НОМЕР_9, НОМЕР_4 , що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, а спірна земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 розташована у виділі 6 кварталу 50 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», питання щодо вилучення якого господарським судом у цій справі не розглядалося.

Таким чином, незважаючи на наявність у матеріалах цієї справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог прокурора, суд першої інстанції без будь-якого спростування необхідності їх врахування в сукупності та наведення мотивів на спростування доказовості кожного окремого документа, в основу оскаржуваного рішення поклав виключно факт ненадання прокурором оригіналів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Не враховано також судом першої інстанції, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 є похідним об`єктом, створеним виключно шляхом технічного злиття ділянок 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 без залучення сторонніх земель, фізичні характеристики землі (місце розташування, межі, ґрунтовий покрив) не змінилися.

Зміна кадастрового номера такої земельної ділянки є суто реєстраційною дією, яка не призвела до створення нової фізичної реальності, а отже, предмет спору залишається ідентичним.

У цій справіпредметом позовної заяви є витребування на користь держави в особі Фастівської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,70 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, яка розташована у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області, є ідентичною об`єднаним земельним ділянкам з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158.

На даний час саме Фастівська районна державна адміністрація (правонаступник Кабінету Міністрів України) є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі, і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що сторони та предмет у справі № 369/12148/16 є відмінними від сторін та предмета даної справи не відповідає дійсності.

Щодо строків застосування позовної давності зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що перебіг позовної давності для прокурора починається не з дати видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, а з моменту, коли прокурору стало відомо (або він міг дізнатися) про порушення закону, що пов`язано з результатами проведеної за конкретним фактом перевірки, а тому висновок суду першої інстанції про обізнаність прокурора про порушення земельного законодавства з моменту видачі управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі 25.11.2008 року ОСОБА_2 державного акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером: 3222481201:01:005:0091 на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради від 30.10.2008 року базується виключно на припущеннях, оскільки відсутні будь-які докази поінформованості прокурора який є уповноваженим органом, що здійснює представництво інтересів держави або громадянина в суді у визначених законом випадках, незважаючи на те, що фактично він дізнався про них пізніше, про що вказують долучені до матеріалів цієї справи належні та допустимі докази.

До того ж, наведені судом першої інстанції мотиви поінформованості позивача або прокурора щодо порушень, як установив суд першої інстанції з 25.11.2008 року, є перевіреними, оскільки стосуються обставин, що розглядалися у справі № 369/12148/16-цпро витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок.

Поза увагою суду першої інстанції залишились і наведені прокурором обставини про те, що саме під час розгляду справи № 369/12148/16-ц в суді ОСОБА_1 об`єднав нещодавно утворені земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183.

Про даний факт прокурору стало відомо після оприлюднення 19.12.2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 369/12148/16-ц під час підготовки матеріалів до скерування виконання цього рішення.

Таким чином, пред`являючи позов до ОСОБА_1 у цій справі, прокурор не пропустив позовну давність з огляду на те, що про вчинення наведених порушень йому стало відомо лише під час підготовки до скерування кінцевого судового рішення у справі № 369/12148/16-ц від 15.11.2023 до виконання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі №369/12148/16-ц.

Крім того, такі висновки суду першої інстанції щодо застосування наслідків спливу позовної давності не відповідають висновкам, які наведено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Боґдель проти Литви».

Щодо пропорційності втручання у мирне володіння майном прокурор зазначає, що в силу характерних особливостей спірної земельної ділянки лісового фонду ОСОБА_1 при її придбанні не міг не розуміти, що ця земельна ділянка не призначена для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки, а становить лісовий фонд України, який має використовуватися в цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства.

ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки (держави) позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельних ділянок, які не можуть бути відокремлені без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, висловленими у постановах від 12.01.2022 року у справі № 369/4161/17 (провадження № 61-11700св20) та від 28.09.2022 року у справі № 369/6522/17 (провадження № 61-7581св22).

Також ОСОБА_1 має право на відшкодування завданих збитків за рахунок продавця земельної ділянки на умовах, визначених у ст. 661 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 а адвокат Шумило Наталія Миколаївна просить апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року - без змін.

Зазначає, що станом на сьогоднішній день рішення органу місцевого самоврядування Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради для ведення особистого селянського господарства не визнанні недійсними чи незаконними, а також не розірвано, не визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 від 09 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та відповідачем.

При цьому, належних доказів того, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 та спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 є однією і тією ж самою земельною ділянкою з ідентичними межами, конфігурацією та місцем розташування позивачем суду не надано.

Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером: 3222481201:01:005:5183 відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство».

Суд першої інстанції правомірно послався на рішення Господарського суду Київської області у справі №9/257-08, оскільки вказаним рішенням суду були встановлені обставини, що мають значення для вирішення даної справи, а саме те, що згідно з рішенням Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року були віднесені до земель запасу Віто-Поштової сільської ради, у тому числі, землі кварталу 50, які знаходяться в межах населеного пункту Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, у якому (кварталі) за твердженнями позивача розташована спірна земельна ділянка.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не надано суду оригінали планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а натомість надано відповідь Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 05 травня 2025 року на запит Київської обласної прокуратури та витяг з картографічної бази даних.

При цьому, як повідомлено ВО «Укрдержліспроект» у вказаній вище відповіді, чинні нормативно-правові акти, які регулюють проведення лісовпорядкування не передбачають надання ВО ««Укрдержліспроект» висновків чи заключень щодо накладення чи знаходження земельних ділянок з наданими кадастровими номерами в межах земель лісового фонду.

До суду також не подані оригінали доказів, в порушення вимог частини 2 статті 95 ЦПК України. Відповідність доданої до відповіді ВО ««Укрдержліспроект» копії картографічних матеріалів (Витяг з картографічної бази ДП «Київський лісгосп») встановити неможливо, оскільки вказаний витяг належно не засвідчений. На доданому витязі відсутні реквізити, які б свідчили про приналежність його як додатка до листа ВО «Укрдержліспроект» від 05 травня 2025 року.

До того ж, вказаний доказ не є безпосередньо частиною матеріалів лісовпорядкування за період, що підлягає дослідженню у справі. До суду не надано інших доказів, які б підтверджували факт розробки матеріалів лісовпорядкування (рішення про розробку матеріалів, договір на розробку з проектною організацією, тощо).

А доданий до матеріалів справи витяг з картографічної бази даних не містить інформації про накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду та не є безпосередньо частиною матеріалів лісовпорядкування за період, що підлягає дослідженню у справі.

Сторона відповідача вказує, що в сукупності норм лісового та земельного законодавства, існує відмінність в понятті лісових ділянок чи ділянок лісового фонду, до яких належать всі земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, та земельних ділянок лісогосподарського призначення, кваліфікуючою ознакою яких є їх надання та використання для потреб лісового господарства.

Отже обов`язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування.

Натомість, в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарського призначення.

Таким чином, на думку сторони відповідача, судом першої інстанції правомірно було встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в розумінні вимог ЦПК України, про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Щодо застосування інституту преюдиції у спірних правовідносинах сторона відповідача зазначає, що у справі №369/12148/16-ц та у справі, яка переглядається, суб`єктний склад учасників правовідносин не збігається.

Окрім того, суд першої інстанції у повній відповідності до норм права встановив, що при розгляді справи № 369/12148/16-ц судами не вирішувалось питання визнання відповідача добросовісним чи недобросовісним набувачем земельної ділянки та не враховувались положення Закону України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто, до звернення прокурора з позовом до суду та які не були чинними на день розгляду судами справи № 369/12148/16.

Виходячи з наведеного, позивачем не доведено наявність підстав для застосування інституту преюдиції у спірних правовідносинах.

Щодо визнання відповідача добросовісним набувачем та пропорційності втручання у мирне володіння його майном сторона відповідача зазначає, що на момент придбання спірної земельної ділянки відповідачем у 2016 році за відплатним договором, відповідач не знав та не міг знати, що продавець не мав права її відчужувати.

У справі відсутні будь-які докази того, що на момент придбання відповідачем спірної земельної ділянки вона мала якісь характерні особливості належності її до лісового фонду.

Навпаки, всі сусідні земельні ділянки були «засаджені» приватними житловими будинками, об`єктами комерційної інфраструктури, тощо.

Жодних обтяжень по об`єкту та суб`єкту під час посвідчення договору купівлі- продажу нотаріусом встановлено не було, а продавець мав зареєстроване у встановленому порядку речове право на спірну земельну ділянку.

Виходячи з вищенаведеного, відповідач, в розумінні вимог ЦК України та сталої судової практики, єдобросовісним набувачем земельної ділянки, у якого вона не може бути витребувана. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Щодо строків застосування позовної давності до спірних правовідносин сторона відповідача зазначає, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року земельна ділянка площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради передана у власність ОСОБА_2 , а 25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Києво- Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (пройшла державна реєстрація права власності першого набувача).

Отже, з 25 листопада 2008 року до травня 2025 року (подання позивачем позову) пройшло більше 16 років, а тому, в силу положень частини третьої статті 388 ЦК України, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача, як добросовісного її набувача.

У зв`язку з наведеним у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про необхідність застосування до позову строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Київської обласної прокуратури - прокурор Літковець Юліана Андріївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шумило Наталія Миколаївна просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адвокат Семко Володимир Юрійович підтримав апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року в справі №9/257-08 задоволено позовВіто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» про припинення права користування земельними ділянками. Припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп»: в кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_5 площею 0,99 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_5 площею 0,99 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_5 площею 0,99 га, кварталі НОМЕР_2 виділ площею 0,99 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_5 площею 0,50 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_6 площею 0,60 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_6 площею 0,98 га, кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_3 площею 0,20 га, квартал НОМЕР_2 виділ НОМЕР_7 площею 0,98 га, квартал НОМЕР_2 виділ НОМЕР_7 площею 0,98 га, квартал НОМЕР_2 виділ НОМЕР_7 площею 0,98 га, квартал НОМЕР_2 виділ НОМЕР_4 площею 0,98 га, квартал НОМЕР_2 виділ НОМЕР_8 площею 0,98 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області(а.с.81-82 том 1).

Цим рішенням суд установив, що ДП Київське лісове господарство надало згоду Віто-Поштовій сільській раді на передачу та використання для потреб перспективного розвитку села до земель запасу Віто-Поштової сільської ради вищевказані земельні ділянки лісового фонду Васильківського лісництва. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Згідно з рішенням Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року до земель запасу Віто-Поштової сільської ради віднесені, у тому числі, землі кварталу 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ НОМЕР_7 площею 0,98 га, квартал 50 виділ НОМЕР_7 площею 0,98 га, які знаходяться в межах населеного пункту Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області. Вказане рішення Віто-Поштової сільської ради є чинним та ніким не скасовано.

Рішенням Віто-Поштовської сільської ради від 30 жовтня 2008 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,70 га в межах Віто-Поштовської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16, судами були встановлені обставини, зокрема, що 13 жовтня 2008 року ОСОБА_2 сплатив на користь ДП «Київське лісове господарство» 31 606 грн 40 коп на відшкодування збитків за вилучення ділянки державного лісового фонду.

На підставі вищевказаного рішення Віто-Поштовської сільської ради від 30 жовтня 2008 року, 25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.

Рішенням Віто-Поштовської сільської ради від 26 березня 2009 року було змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально - оздоровчого центру, СТО та мийки.

18 квітня 2009 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893.

09 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 . Речове право на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем у встановленому порядку.

21 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки площею 0,69 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5157 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5158.

29 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Пірнівської сільської ради Київської області Стукача С.В. із заявою про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на новоутворений об`єкт нерухмого майна, що виник в результаті об`єднання земельних ділянок: площею 0,69 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5157 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5158(а.с. 44-45 том 1).

03 листопада 2021 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61319964, за яким право власності на земельну ділянку, площею 0,7 га, з кадастровим номером3222481201:01:005:5183, розташовану за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район), зареєстровано за ОСОБА_4 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2494920832080) - а.с. 38, 39 том 1.

Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Віто-Поштової сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельної ділянки площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, яка розташована за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район), суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що сторони та предмет у справі № 369/12148/16-ц є відмінними від сторін та предмету даної справи, а тому суд не приймає доводи прокурора про те, що обставини неправомірного вибуття з власності держави земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, що встановлені у судовому рішенні (постанові) Верховного Суду від від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16-ц, в силу вимог ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України є преюдиційно встановленими.

Окрім того, за висновком суду першої інстанції, при розгляді справи № 369/12148/16-ц судами не вирішувалось питання визнання відповідача добросовісним чи недобросовісним набувачем земельної ділянки та не враховувались положення Закону України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто, до звернення прокурора з позовом до суду (далі - Закон №4292-ІХ).

Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу у відповідача не було сумнівів у тому, що продавець має право на відчуження земельної ділянки. Зокрема, відповідачем ОСОБА_1 було вжито усіх розумних заходів, виявлена обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Було перевірено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку було зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , в реєстрі був відсутній запис про судовий спір відносно цього майна або наявність інших заборон та/або обтяжень. Нотаріусом, що посвідчував договір-купівлі-продажу земельної ділянки не було виявлено порушень норм чинного законодавства та встановлено під час перевірки документів, даних, які містяться в Державних реєстрах.

Окрім того, на момент укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки 09 лютого 2016 року рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року в справі за позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» про припинення права користування земельними ділянками позов задоволено - припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» на ряд земельних ділянок лісогосподарського призначення, в тому числі в кварталі 50, де за твердженням позивача розташована земельна ділянка, що перебуває у власності відповідача.

Відповідачу також було відомо, що продавцем земельної ділянки ОСОБА_2 було попередньо сплачено на користь ДП «Київське лісове господарство» 31 606 грн 40 коп. на відшкодування збитків за вилучення ділянки державного лісового фонду, а суміжні земельні ділянки забудовані різними будівлями.

Отже, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки у зв`язку з чим відсутні правові підстави для її витребування у відповідача.

Відхиляючи доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», належать до земель лісогосподарського призначення і повинна використовуватись для ведення лісового господарства державнимпідприємством, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено доказово, що спірна земельна ділянка, яка було виділена у 2008 році Віто-Поштовською сільською радою ОСОБА_2 та яка наразі перебуває у приватній власності відповідача, є земельною ділянкою лісового фонду.

Враховуючи, що за наслідками розгляду спору не підтвердились посилання прокуратури про перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183.

Також судом перщої інстанції встановлено факт пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду, оскільки рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року земельна ділянка площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради передана у власність ОСОБА_2 , а 25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (пройшла державна реєстрація права власності першого набувача). Тобто, з 25 листопада 2008 року до травня 2025 року (подання позивачем позову) пройшло більше 16 років.

Разом з тим враховуючи, що суд прийшов до переконання про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову по суті, тому судом не застосовуються правові наслідки пропуску позивачем строків позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 з незаконного володіння, прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначав, що матеріалами справи підтверджується і доводиться висновками Верховного Суду у справі № 369/12148/16-ц, що на момент виникнення спірних правовідносин ні ОСОБА_2 , як первинний набувач, ні ОСОБА_1 , як покупець, не набули в розумінні вимог закону прав власника спірної земельної ділянки, недобросовісність ОСОБА_1 прямо встановлена постановою Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 369/12148/16-ц, однак, під час розгляду справи № 369/12148/16-ц в суді ОСОБА_1 , усвідомлюючи незаконність своїх дій щодо набуття права власності на заліснені лісогосподарські землі та невідворотність задоволення позовних вимог, об`єднав земельні ділянки в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183, з метою ухилення від юридичної відповідальності та унеможливлення виконання судового рішення у справі № 369/12148/16-ц, а тому наявні достатні і обгрунтовані підстави для витребування новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 з незаконного володіння діючого власника ОСОБА_1 на користь держави в особі органу, уповноваженого розпоряджатися нею.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.

У справі, яка переглядається, встановлено, що Верховний Суд 15 листопада 2023 року ухвалив судове рішення (постанову) у справі № 369/12148/16-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, яким витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області.

У наведеному судовому рішенні, що набрало законної сили, встановлено обставини незаконноговибуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, які відносяться до земель лісового фонду, із власності держави поза її волею.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, спір щодо вимог про витребування земельних ділянок 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області, з незаконного володіння ОСОБА_1 вже вирішено, що підтверджується судовим рішенням у справі № 369/12148/16-ц.

Зазначене судове рішення у справі № 369/12148/16-ц не виконано, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 не повернуті у власність держави, оскільки ОСОБА_1 під час судового розгляду справи № 369/12148/16-ц вчинив дії з об`єднання 2 (двох) спірних земельних ділянок площею 0,69 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5157 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5158, внаслідок чого була сформована нова земельна ділянка площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем ОСОБА_1 не заперечується, що 29 жовтня 2021 року він звернувся до державного реєстратора Пірнівської сільської ради Київської області Стукача С.В. із заявою про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно його права власності на новоутворений об`єкт нерухомого майна, що виник в результаті об`єднання земельних ділянок: площею 0,69 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5157 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5158 (а.с. 44-45 том 1).

03 листопада 2021 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61319964, за яким право власності на земельну ділянку, площею 0,7 га, з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, розташовану за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район), зареєстровано за ОСОБА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2494920832080) - а.с. 38, 39 том 1.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Основною ознакою об`єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість бути вільно відчуженим або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є нерозривно пов`язаними з фізичною чи юридичною особою.

Згідно із частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Правилами частини першої статті 79 ЗК України врегульовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом правил частин першої - четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки відбувається шляхом визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною тринадцятою згаданої статті земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки,відповідно до статей 125, 126 ЗК України, виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі- Закон № 1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Статтею 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій [навіть тій самій] земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права обов`язковою умовою є наявність характеристик такого об`єкта, зокрема й її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому, витребування земельної ділянки, межі якої відомі, можливе незалежно від стану її опису у Державному земельному кадастрі, в тому числі, через поділ та/або об`єднання земельної ділянки, адже вона знаходиться територіально і конфігурально в тих межах, де перебувала до її об`єднання з іншою земельною ділянкою, оскільки фактично ця земельна ділянка фізично не змінена, змінений лише кадастровий номер у результаті її об`єднання з іншою земельною ділянкою (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц).

Таким чином, встановлений у судовому рішенні № 369/12148/16-ц, яке набрало законної сили, факт порушення майнових прав позивача та визначений спосіб їх поновлення, який суд визнав належним, не повинен спонукати позивача до поновлення свого права в інший спосіб, зокрема, пред`явлення нового позову про витребування спірних земельних ділянок.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що у справі № 369/12148/16-ц та у цій справі йдеться про ті самі частини земної поверхні, ті самі ділянки у контексті статті 79 ЗК України, втім, після об`єднання спірних ділянок 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, які розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області, в одну земельну ділянку площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, в певних їх характеристиках відбулися зміни, а саме втрата спірними земельними ділянками такої характеристики, як кадастровий номер.

Відповідна реєстрація нової земельної ділянки площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 є обставиною, що ускладнює виконання попереднього судового рішення у справі № 369/12148/16-ц про витребування цих ділянок, однак це не впливає на виконання рішення суду у справі № 369/12148/16-ц на користь позивача, оскільки первісні земельні ділянки з визначеними межами нікуди не зникли (не має місця перетворення або переробки тощо, залишилися попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, не відбулося зміни їх розташування тощо), вони існують незалежно від формального об`єднання та входження їх до складу новосформованої земельної ділянки.

За загальним правилом рішення суду про витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння відповідача може бути виконано в добровільному порядку або в порядку примусового виконання, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Разом з тим, неможливість виконання судового рішення у справі № 369/12148/16-ц, про що зазначає прокурор у справі, яка переглядається, само по собі не може слугувати підставою для пред`явлення нового позову про витребування спірних земельних ділянок, адже за своєю суттю є лише наслідком процесуального ускладнення виконання раніше ухваленого судового рішення у справі № 369/12148/16-ц про витребування цих ділянок у відповідача, що надалі може слугувати підставою для ініціювання застосування тих чи інших юридичних механізмів задля виконання цього рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковими до виконання (зокрема, ініціювання питання звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) виконавця, зміни порядку і способу виконання судового рішення тощо).

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що для витребування спірних ділянок немає необхідності заявлення будь-яких інших вимог, чи застосування інших способів захисту, а достатньо лише визначити зміст та послідовність дій органів (осіб), які мають виконувати рішення суду у справі № 369/12148/16-ц за віндикаційним позовом, що можна безперешкодно зробити в межах встановлення порядку виконання такого рішення.

Виходячи з обставин справи, якапереглядається, правові підстави для задоволення позовних вимог Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської областіпро витребування на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 відсутні.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновкупро відмову в задоволенні позову Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації, проте помилково виходив з інших мотивів відмови у позові.

Суд першої інстанції у справі, що переглядається, на порушення статті 82 ЦПК України не взяв до уваги судове рішення у справі № 369/12148/16-ц за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, та не врахував преюдиційний характер цього судового рішення.

У цьому рішенні, що набрало законної сили, суд установив незаконне, без волі держави, вибуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 із власності держави. І за встановлених обставин у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 під час судового розгляду справи № 369/12148/16-ц об?єднав спірні земельні ділянкив одну земельну ділянку площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183.

Також, унаведеному судовому рішенні судом зазначено, що в силу характерних особливостей земельної ділянки лісового фонду ОСОБА_1 при її придбанні не міг не розуміти, що ця земельна ділянка не призначена для будівництва розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки, а становить лісовий фонд України, який має використовуватися в цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції порушив правило про преюдицію, яке спрямоване на заборону перегляду фактів, які встановлені у судовому акті, що вступив у законну силу, і з цих підстав суд апеляційної інстанції не можепогодитись із мотивамирішення суду першої інстанції в частині підстав для відмови у задоволенні позову Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити в мотивувальній частині.

Відповідно до статті 376 ЦПК Українинеправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 177, 181, 182, 321, 328, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 79, 79-1, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 2, 18 Закону України № 1952-IV, ст. 16 Закону України « Про Державний земельний кадастр», ст. ст. 82, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: