Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №381/3013/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8254/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 381/3013/25

30 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області Дмитра Курила наухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Янченка А.В., у справі за позовом Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку, площею 0,7 га, в межах Віто-Поштової сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

25 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,70 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0091.

26 березня 2009 року Віто-Поштовською сільською радою змінено цільове призначення земельної ділянки,кадастровий номер 3222481201:01:005:0091, з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

Спірна земельна ділянка,кадастровий номер 3222481201:01:005:0091, відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

09 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,70 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0091.

21 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_1 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091 на дві земельні ділянки площами 0,69 га та 0,01 га. У результаті поділу було утворено дві нові земельні ділянки: площею 0,69 га та 0,01 га з кадастровими номерами: 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158 відповідно.

Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16-ц позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 площею 0,69 га та 3222481201:01:005:5158 площею 0,01 га, які розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області.

Обставини неправомірного вибуття з власності держави земельних ділянок з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 та 3222481201:01:005:5158, в силу вимог ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, є преюдиційно встановленими, не підлягають доказуванню.

Водночас з`ясовано, що під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 , усвідомлюючи незаконність своїх дій щодо набуття права власності на заліснені лісогосподарські землі та невідворотність задоволення позовних вимог, з метою ухилення від юридичної відповідальності та унеможливлення виконання судового рішення, на підставі заяви від 28.10.2021 року № 1920 об`єднав нещодавно утворені земельні ділянки в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183.

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 05.05.2025 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183 як і раніше належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні тепер вже ДСГП «Ліси України», як правонаступника Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп».

Посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджується і доводиться висновками Верховного Суду у справі № 369/12148/16-ц, що на момент виникнення спірних правовідносин ні ОСОБА_2 , як первинний набувач, ні ОСОБА_1 , як покупець, не набули в розумінні вимог закону прав власника спірної земельної ділянки, недобросовісність ОСОБА_1 прямо встановлена постановою Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 369/12148/16-ц, прокурор вважав, що наявні достатні і обгрунтовані підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння діючого власника на користь держави в особі органу, уповноваженого розпоряджатися нею.

З урахуванням викладених обставин, Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністраціїпросив суд витребувати на користь держави в особі Фастівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04054642) з незаконного володіння ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343 190001000015641.

18 грудня 2025 року Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову у справі № 381/3013/25 шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, загальною площею 0, 7 га, яка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка знаходяться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район), посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року заяву Фастівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову у справі № 381/3013/25 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала судупершої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів, які б вказували на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого заходу забезпечення позову, є необгрунтованими, оскільки законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову.

Зазначає, що постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 369/12148/16-цвитребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5157 площею 0,69 га та 3222481201:01:005:5158 площею 0,01 га, які розташовані у с. Віті-Поштовій Києво-Святошинського району Київської області.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 , усвідомлюючи незаконність своїх дій щодо набуття права власності на заліснені лісогосподарські землі та невідворотність задоволення позовних вимог, з метою ухилення від юридичної відповідальності та унеможливленая виконання судового рішення, на підставі заяви від 28.10.2021 № 1920 об`єднав нещодавно утворені земельні ділянки в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183.

Крім того, відсутність на даний час будь-яких дій відповідача, що могли би підтвердити наміри відчужити об`єкт нерухомості, не спростовують наявність у відповідача, як в одноособового власника,можливості вільно розпорядитися нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи правомочності власника, які визначені у ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, обґрунтованим є припущення про високу ймовірність відчуження ОСОБА_1 спірного майна, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів в позивача в межах даної справи.

Окрім того, відповідно до положень ч. 3, 4 сг. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Серед прав учасників судового процесу, передбачених статтею 43 ЦПК України, серед іншого, визначено право подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Водночас, судовий розгляд заяви про забезпечення позову здійснено Києво-Святошинським районним судом Київської області за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без вирішення питання можливості проведення розгляду заяви про забезпечення позову за участі прокурора, що, на думку прокурора, є порушенням норм процесуального права, яке призвело до звуження прав учасника судового процесу та прийняття рішення, що не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області - залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року про відмову у забезпеченні позову - без змін.

Зазначає, що апелянт не представив нових вагомих доказів або обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а апеляційний суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів, а нові докази приймаються лише у виняткових випадках, якщо їх неможливо було подати раніше.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Київської обласної прокуратури - прокурор Літковець Юліана Андріївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шумило Наталія Миколаївна просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адвокат Семко Володимир Юрійович підтримав апеляційну скаргу керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області Дмитра Курила.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що Заступник керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки.

Матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо якої він просить ухвалити рішення зводиться до витребування на користь держави в особі Фастівської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183.

З метою забезпечення позову прокурор просив суд накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, загальною площею 0, 7 га, яка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), знаходяться за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район).

В обґрунтування доводів заяви посилався на те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

Під час розгляду справи № 369/12148/16-ц в суді ОСОБА_1 , усвідомлюючи незаконність своїх дій щодо набуття права власності на заліснені лісогосподарські землі та невідворотність задоволення позовних вимог, з метою ухилення від юридичної відповідальності та унеможливлення виконання судового рішення у справі № 369/12148/16-ц, на підставі заяви від 28.10.2021 року № 1920 об`єднав нещодавно утворені земельні ділянки в одну, якій присвоєно кадастровий номер 3222481201:01:005:5183.

Посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_1 , у разі відсутності забезпечення позову, дає останньому право вільно нею розпоряджатись, у тому числі, відчужувати на користь третіх осіб, здійснювати зміну конфігурації спірної земельної ділянки шляхом її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, тощо, прокурор просив суд заяву про забезпечення позову задовольнити.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року заяву Фастівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову у справі № 381/3013/25 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви Фастівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову у цивільній справі, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження спірної земельної ділянки після пред`явлення позову до суду, а самі лише твердження прокурора про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.

Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову обравши спосіб, який на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду винесеного на його користь.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору є можливість розпорядитися об?єктом прав, що став предметом спору.

Саме з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача (ів) на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що відповідно до заявлених вимог Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах державипозивач у судовому порядку оспорює правові підстави майнового переходу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,7 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5183, розташованої за адресою: Київська область Фастівський район с. Віта-Поштова (раніше Києво-Святошинський район).

Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідач ОСОБА_3 (а.с. 35 том 1).

Документально підтверджене право власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_1 надає власнику реальну можливість до вирішення судом спору розпорядитись майном, що є предметом спору, оскільки відсутні будь-які юридичні обмеження щодо відчуження спірного майна.

Отже, заявником (позивачем) підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, що є предметом спору, оскільки між сторонами дійсно виник спір та існує можлива загроза ускладнення з реалізацією цього рішення суду.

Суд першої інстанції вищевказаних вимог закону не врахував, обмежившись лише загальними фразами про те, що заявник не надав доказу, який би свідчив про реальну можливість відчуження відповідачем спірної земельної ділянки та/або її передання, а також доказів, які б підтверджували, вчинення таких дій на момент звернення прокурором до суду із даною заявою.

Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке зареєстроване за відповідачем, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України, який відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вимога заяви Фастівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову шляхомнакладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_1, підлягала задоволенню, оскільки такий вид забезпечення позову безпосередньо пов`язаний з суб`єктивними правами позивача на предмет спору та спроможній забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Вирішуючи заяву Фастівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не дослідив усіх передбаченою нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, а тому дійшов помилкового висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, який не ґрунтується на вимог цивільного процесуального законодавства.

В цій частині доводи апеляційної скарги керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області Дмитра Курила знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, що судовий розгляд, яким справа вирішена по суті, закінчився ухваленням судом першої інстанції судового рішення від 09 лютого 2026 року про відмову у позові Заступника керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фастівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, змінивши лише мотиви рішення суду першої інстанціїв частині підстав відмови у задоволенні позову, з ухваленням постанови від 30 квітня 2026 року.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення вимог позивача, то при ухваленні судом рішення про повну відмову у задоволенні позову вважається, що підстава і потреба у забезпеченні позову, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів, відпала.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області Дмитра Курилазадовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції на підставі частини 4 статті 376 ЦПК України змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення питання про забезпечення позову, виклавши мотивувальнучастину оскаржуваного судового рішенняв редакції цієї постанови.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.149, 150, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області Дмитра Курила задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: